Справа №9009 Головуючий у 1 інстанції Корекян Н.Р.
Категорія 21_________________________________ Доповідач Лук'янова С.В.____________
УХВАЛА Іменем України
17 жовтня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Зубової Л.М. суддів Лук'янової С.В., Осипчук О.В.
при секретарі Андрусішиній М.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Сніжне на рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 10 серпня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Сніжне про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення Сніжнянського міського суду від 10 серпня 2006 року і ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову через порушення судом норм матеріального і процесуального права. Згідно діючому законодавству потреба у всіх видах соціальних послуг повинна бути підтверджена висновком МСЕК, але позивачем не наданий висновок МСЕК у підтвердження спричинення йому моральної шкоди. Суд безпідставно відхилив клопотання відповідача про призначення МСЕК з метою підтвердження спричинення позивачу моральної шкоди. Судом невірно дана оцінка доказам по справі. Позивачем не надані належні докази спричинення йому моральної шкоди. Відділення Фонду виплачує позивачу щомісячні страхові виплати, витрати на лікування, виплатило одноразову допомогу. Відсутній розрахунок суми, стягнутої на користь позивача. 1 січня 2006 року набрав чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", п.27 ст.77 якого зупинив норму Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди. Тому суд неправильно застосував норми матеріального права, дію яких було зупинено на 2006 рік вказаним Законом України. Відповідальність за спричинення позивачу моральної шкоди на підставі ст..237-1 КЗпП України повинно нести підприємство, яке спричинило шкоду позивачу (а.с.37-39).
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача повністю підтримав доводи апеляційної скарги; позивач не визнав доводи апеляційної скарги і „просив залишити без зміни рішення суду першої інстанції та розглянути справу у його відсутність, про що подав відповідні заперечення і заяву.
Рішенням Сніжнянського міського суду Донецької області від 10 серпня 2006 року з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 9 тисяч гривень. Цим рішенням встановлено, що 11 серпня 2004 року складено акт розслідування професійного захворювання у позивача: антрако-сілікатоз. Причиною професійного захворювання стало тривале багаторазове вдихання вугільно-породного пилу. 14 жовтня 2004 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату професійної працездатності у розмірі 25% безстроково. Визначаючи суму у відшкодування позивачу моральної шкоди, суд врахував конституційну значимість здоров"я, як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від народження і охороняється державою; перед пенсійний вік позивача на час встановлення йому 25% втрати професійної працездатності безстроково; характер і ступень моральних страждань позивача, викликані болючими відчуттями, перебуванням позивача на лікуванні у зв'язку з професійним захворюванням; порушення, порушення нормального способу життя позивача (а.с.30-32).
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню через наступне.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивача шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду, наявність якої у зв'язку із професійним захворюванням: антрако-сілікатоз позивачу вперше МСЕК була встановлена 14 жовтня 2004 року у розмірі 25% безстроково (а.с.14, 15-17). Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу випливає із ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності у розмірі 25% безстроково. Згідно ст.57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції доказів: трудова книжка позивача (а.с.5-13), акт розслідування професійного захворювання від 18 серпня 2004 року (а.с.15-17), довідка МСЕК від 14 жовтня 2004 року (а.с.14), пояснення представника відповідача, який не оспорював ні один із указаних письмових доказів, пояснення позивача, підтверджують факт завдання позивачу моральної шкоди професійним захворюванням, у зв'язку з яким 14 жовтня 2004 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 25% професійної працездатності безстроково. Враховуючи викладене, не заслуговує на увагу і, довід апеляційної скарги про відсутність належних, допустимих, достовірних доказів та достатність доказів по справі.
Факт виплати відповідачем позивачу одноразової допомоги, щомісячних страхових виплат, витрат на лікування не є підставою для відмови у задоволенні вказаного позову, оскільки виплата всіх вказаних сум, а також суми у відшкодування моральної шкоди передбачена Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у якості самостійних виплат.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що п.27 ч.І ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинив на 2006 рік дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон „Про Державний бюджет" набрав чинності з 1 січня 2006 року, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 14 жовтня 2004 року.
Довід апеляційної скарги про необхідність застосування ст. 237-1 КЗпП України не заслуговує на увагу, оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і не перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, з 1 квітня 2001 року регулюються спеціальним Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував конституційну значимість здоров"я, як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від народження і охороняється державою; перед пенсійний вік позивача на час встановлення йому 25% втрати професійної працездатності безстроково; характер і ступень моральних страждань позивача, викликані болючими відчуттями, перебуванням позивача на лікуванні у зв'язку з професійним захворюванням; порушення, порушення нормального способу життя позивача. Сукупність цих обставин дозволила суду визначити у відшкодування позивачу моральної шкоди суму 9 тисяч гривень. Саме ця сума відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та принципам розумності, виваженості і справедливості; позивач є чоловіком, який на час встановлення стійкої втрати професійної працездатності перебував у працездатному віці та втратив 25% професійної працездатності. Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни суми, стягнутої рішенням суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Тому рішення суду першої інстанції є законним і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.І п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЩІК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Сніжне відхилити.
Рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 10 серпня 2006 року залишити без зміни. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.