Справа № 0417/15032/2012

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

28 січня 2013 року

Справа № 0417/15032/2012

2 /202/640/2013

28 січня 2013 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді                               Колесніченко О.В.,

при секретарі                                         Лапа О.О.,

за участю представника позивача – ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, третьої особи – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи – ОСОБА_3, Індустріальний відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, –

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2001 року з нього ухвалено стягувати на користь відповідача на утримання доньки ОСОБА_3 ? частину усіх видів доходу до досягнення дитиною повноліття, однак про це рішення та про ухвалу суду від 24 лютого 2011 року стосовно видачі дублікату за виконавчим листом №2-1032/2001 йому стало відомо з постанови Індустріального ВДВС від 03 листопада 2011 року про накладення арешту на 1/3 частину належної йому квартири АДРЕСА_1. До цього часу після розірвання шлюбу з відповідачем, з 2001 року він в добровільному порядку постійно надає кошти на утримання доньки, хоч офіційно ніде не працює і має тяжке захворювання нирок. Крім того, його мати, бабуся дитини ОСОБА_5, та брат ОСОБА_6 постійно допомагали доньці коштами, купували одяг, передавали продукти харчування, оплачували літній відпочинок на морі, несли витрати школи, тому позивач, згідно уточнених позовних вимог, визнаючи борг у сумі 10000,00 грн., просив суд звільнити його від заборгованості по аліментам в розмірі 26777,00 грн. за виконавчим листом №2-1032 від 03.03.2011.

Представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі з наведених у позові підстав.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнала, заперечуючи тим, що позивач ніколи стабільно кошти на утримання дитини не сплачував. Про рішення суду від 18 квітня 2001 року стосовно стягнення аліментів йому було відомо, проте добровільно він його не виконував. Виконавчий лист спочатку перебував на виконанні в Дніпропетровському ВДВС Дніпропетровського МУЮ, потім в Індустріальному ВДВС, потім знову був надісланий в Дніпропетровський ВДВС та при пересилці втрачений, у зв’язку з цим та через відсутність з боку відповідача добровільного виконання, вона звернулась до суду про видачу дублікату виконавчого листа, про що 24 лютого 2011 року постановлена ухвала, на підставі якої нею пред’явлений у березні 2011 року дублікат до виконання. Допомогу, яку надавали родичі позивача – його мати ОСОБА_5 та брат ОСОБА_6, вона не заперечує, проте ніколи не вважала це виконанням аліментних зобов’язань.

Представник третьої особи - Індустріального ВДВС Дніпропетровського МУЮ, позов не визнала, заперечуючи тим, що заборгованість розрахована на підставі вимог діючого законодавства у зв’язку з відсутністю відомостей про добровільне виконання рішення суду про стягнення аліментів та відсутністю самого виконання у зв’язку з чим заборгованість з травня 2003 року по 25 лютого 2012 року з урахуванням погашених сум склала 36777,41 грн.

В ході судового розгляду ухвалою суду від 28 січня 2013 року в якості третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги до участі у розгляді справи була залучена ОСОБА_3

Третя особа – ОСОБА_3, позов не визнала у повному обсязі, заперечуючи з тих самих підстав, що й відповідач, зазначивши, що батько інколи давав їй невеликі суми коштів та стабільно, щомісяця у встановленому судовим рішенням розмірі утримання не надавав. На її звернення з приводу надання матеріальної допомоги, батько завжди відповідав відмовою. Бабуся ОСОБА_5 та дядько ОСОБА_6 періодично допомагали їй коштами, речами.

Свідок ОСОБА_5 допитана судом під присягою, в судовому засіданні показала, що є матір’ю відповідача і син проживає разом з нею у їх квартирі АДРЕСА_1. Про рішення суду, за яким стягуються аліменти з її сина їй було не відомо, проте вона завжди допомагала онуці з власних коштів, купувала речі, продукти харчування, передавала кошти, які їй давав ОСОБА_4 на утримання доньки, проте відповідач часто перебував без заробітку, оскільки не міг знайти роботу через поганий стан здоров’я у зв’язку із забоєм нирки, спричиненим внаслідок заподіяння йому тілесних ушкоджень злочином в 2000 році. Тому вона та її син ОСОБА_6 допомагали з власних коштів ОСОБА_3 Останні декілька років вона постійно надавала гроші онуці в розмірі 200-300,00 грн., які їй для цього передавав син (відповідач). При цьому, ОСОБА_2 неодноразово говорила їй про те, що його «відправе» до тюрми за аліментні борги.

Свідок ОСОБА_6 допитаний судом під присягою, суду показав, що доводиться братом ОСОБА_4, і про рішення суду за яким стягуються аліменти з брата йому було не відомо, тому у зв’язку з тим, що брат часто не мав роботи та належного заробітку через поганий стан здоров’я, він допомагав добровільно племінниці ОСОБА_3 коштами, речами, піклувався про неї, коли вона знаходилась у нього вдома. Після того, як стало відомо про наявність заборгованості він перестав надавати кошти ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_7, допитаний судом під присягою, в судовому засіданні показав, що зараз працює слюсарем НВК №138, працював разом із ОСОБА_5 та знає її сина ОСОБА_4 Протягом 2011 року займався установкою і обслуговуванням кондиціонерів разом з ОСОБА_4 З весни по осінь 2011 року ОСОБА_4 2-3 рази на місяць віддавав зароблені кошти дочці в розмірі 300,00-400,00 грн., що він особисто бачив, коли підвозив його з цією метою до дому дочки. Також вони разом з ОСОБА_4 завозили до дому дочки ОСОБА_8 продукти харчування, картоплю, інші овочі.

Свідок ОСОБА_9, допитана судом під присягою, в судовому засіданні показала, що з 1999 року є сусідкою ОСОБА_4, який зараз проживає разом із матір’ю ОСОБА_5, а раніше з 2001 року проживав разом із дружиною ОСОБА_2, дочкою ОСОБА_8 та батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_10 Після того, як ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвали шлюб, ОСОБА_2 ще близько шести місяців проживала в квартирі відповідача та його батьків, не працювала, а потім переїхала в інше місце, проте ОСОБА_3 дуже часто перебувала у баби з дідом, вони їй постійно допомагали. Про конфлікт стосовно аліментів від сусідів – ОСОБА_2, ніколи не чула ні розмов, ні скарг.

Свідок ОСОБА_3, допитана судом під присягою, в судовому засіданні показала, що відповідач у справі її батько ОСОБА_4, стабільно кошти на її утримання ніколи не надавав і лише останні рік-два, коли державним виконавцем стали проводитись виконавчі дії, став надавати хоча б які-небудь кошти на її утримання. До цього часу їй допомагала бабуся ОСОБА_5 та дядько ОСОБА_6, які на свята завжди дарували їй подарунки, деякі речі.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, третю особу та представника третьої особи, показання свідків, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, перевіривши доводи позивача в межах заявлених вимог, вважає за необхідне ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1998 та яка набула чинності для України 27.09.1991, батько (мати) або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Стверджуючи ці положення, ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України встановлюють обов’язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_11 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження в копії (а.с. 54).

Згідно з постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2001 року ухвалено стягувати щомісяця з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти в розмірі ? частини усіх видів доходу (а.с. 57).

На підставі цієї постанови, 19 квітня 2003 року був виданий виконавчий лист №2-1031, пред’явлений ОСОБА_2 до виконання в Дніпропетровське РУЮ, звідки постановою держвиконавця від 19 травня 2003 року переданий до Індустріального ВДВС, де перебував на виконанні до 28 жовтня 2008 року, після чого знову переданий для подальшого виконання до ВДВС Дніпропетровського РУЮ, про що свідчить довідка Індустріального ВДВС, постанова ВДВС від 19 травня 2003 року та матеріали виконавчого провадження в копії (а.с. 61, 65, 4).

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська 24 лютого 2011 року, яка набрала законної сили 02 березня 2011 року, за заявою ОСОБА_2 видано дублікат виконавчого листа №2-1032/2001 у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів відповідно до рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2001 року (а.с. 8).

Постановою державного виконавця Індустріального ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 10 березня 2011 року (а.с.26) відкрито виконавче провадження за дублікатом виконавчого листа №2-1032/2001, виданого 03 березня 2011 року (а.с.9).

Відповідно до даних трудової книжки, наявної в копії в матеріалах справи (а.с.50) ОСОБА_4, починаючи з 07 лютого 1997 року за трудовим договором ніде не працює.

Як вбачається з довідки-розрахунку, складеної державним виконавцем Індустріального ВДВС Дніпропетровського МУЮ згідно із вимогами ст. 195 СК України, ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», виходячи із середньої заробітної плати для даної місцевості, - станом на 25 лютого 2012 року, починаючи з травня 2003 року заборгованість по аліментам за виконавчим листом №2-1032 від 03 березня 2011 року становить 36777,41 грн.

Вказаний розрахунок, проведений з урахуванням виплачених позивачем сум на погашення боргу та розмір залишку визнаний представником позивача та відповідачем у судовому засіданні, а відтак, ці обставини відповідно до ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач у 2000 році отримав травму живота, забій нирки та знаходився на стаціонарному лікуванні в КЗ «Дніпропетровська ШМКЛ» ДОР» з 26 липня 2000 року по 07 серпня 2000 року, про що свідчить медична довідка №54 від 27 липня 2012 року (а.с.123). При цьому, за період з серпня 2000 року по січень 2013 року позивачем не надано жодного доказу наявності у нього тяжкої хвороби, встановлення інвалідності, перебування на обліку у лікаря-невролога чи іншого лікаря, проходження лікування та взагалі наявності будь-яких захворювань, які б могли вплинути на виникнення чи розмір заборгованості по аліментах.

Одночасно судом встановлено, що позивач тривалий час не працював, з 1997 року, сталого заробітку не мав, у зв’язку з чим не виплачував аліменти, а добровільні виплати носили вкрай нерегулярний характер та у незначних розмірах, що визнано представником позивача, підтверджено показаннями свідків. При цьому, батьки позивача, зокрема, мати ОСОБА_5, всіляко допомагала онуці, за можливості коштами, продуктами харчування, купувала речі. Так само надавав допомогу ОСОБА_3 і брат позивача ОСОБА_6

Разом з тим, аліментні правовідносини виникли у даному випадку між батьком та дитиною, обов’язок з їх виконання та утримання дитини покладений на батька згідно ст.180 СК України, тому добровільне надання матеріальної допомоги іншими родичами не свідчать про виконання аліментних зобов’язань батьком дитини, оскільки мають під собою інші правові підстави. Звідси, суд не може прийняти посилання позивача на надання утримання його дочці його родичами як на істотну обставину за ч.2 ст.197 СК України для звільнення від заборгованості по сплаті аліментів.

Крім того, частиною 3 ст. 197 СК України передбачено, що суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.

Розв’язуючи даний спір, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідач десять років не пред’являла виконавчий лист до виконання, оскільки такі доводи спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами - довідками Індустріального ВДВС Дніпропетровського МУЮ, складеними за результатами перевірок виконавчого провадження, зокрема, від 10 грудня 2012 року вих. №30367 (а.с.61), від 27 липня 2012 року вих.№17700 (а.с.15-16), поясненнями державного виконавця, якими підтверджуються обставини одержання відповідачем виконавчого листа 19 квітня 2003 року, пред’явлення його до виконання у ВДВС Дніпропетровського РУЮ та перебування там на виконанні до 19 травня 2003 року, а з травня 2003 року до 28 жовтня 2008 року - в Індустріальному ВДВС. Про втрату оригіналу виконавчого листа відповідача було повідомлено довідкою держвиконавця Індустріального ВДВС від 07 лютого 2011 року, після чого 24 лютого 2011 року постановлена ухвала про видачу дублікату цього виконавчого документу, який був пред’явлений до виконання 03 березня 2011 року. Відтак, виконавчий лист постійно з 19 квітня 2003 року знаходився у стадії виконання, тому відсутні підстави для звільнення від сплати заборгованості за аліментами, передбачені ч.3 ст.197 СК України.

Згідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Виходячи з наведеного, суд, оцінивши зібрані у справі докази, досліджені безпосередньо, кожний окремо і в своїй сукупності і логічному взаємозв’язку, приходить до висновку, що позовні вимоги належними, допустимим і достатніми доказами, поданими відповідно до вимог ст.ст. 57-65, ст.10 ЦПК України, підтвердження не знайшли.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-64, 209, 214, 215, 218, 222 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_4 в задоволенні його позову до ОСОБА_2, треті особи – ОСОБА_3, Індустріальний відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, про звільнення від сплати заборгованості по аліментам - відмовити в повному обсязі.

З повним текстом рішення особи, які беруть участь у справі зможуть ознайомитись 01.02.2013.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий О.В. Колесніченко