ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

08 лютого 2013 р. Справа № 802/117/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жданкіної Наталії Володимирівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Ємельянова Родіона Ігоровича

позивача: ОСОБА_1

відповідача: Кирилюка Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_3

до: інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області

про: визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_3 з адміністративним позовом до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою суду від 21 січня 2013 року відкрито провадження у адміністративній справі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 18.11.2012 року та 25.12.2012 року зверталась до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області із запитами, на які їй в подальшому були надані відповіді. Однак, позивачка вважає, що відповідач під час розгляду її звернень порушив приписи Закону України "Про звернення громадян", Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про доступ до публічної інформації". За таких обставин позивачка звернулась до суду з позовом та просила визнання незаконними дії відповідача під час розгляду її звернень від 18.11.2012 року та 25.12.2012 року. Також позивачка просила суд зобов'язати відповідача надати копію припису щодо ОСОБА_4 від 15.06.2012 року та копію акта перевірки ОСОБА_4

Представник позивача в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити адміністративний позов з підстав викладених у позовній заяві. Крім того, додатково зазначив, що відповідач під час розгляду звернення позивачки від 18.11.2013 року порушив приписи ч.1 ст. 20 та ч.1 ст.19 Закону України "Про звернення громадян". Також зазначив, що під час розгляду звернення від 25.12.2012 року відповідач порушив приписи ч.ч.6-7 ст.6., ст.7, ст.20 та ч.4 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи інспекції державного архітекрутно-будівельного контролю у Вінницькій області діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 18.11.2012 року позивачка направила на адресу інспекції державного архітектурно-будівеного контролю Вінницької області заяву "Про надання інформації щодо виконання ОСОБА_4 вимог припису щодо привести рівень покрівлі прибудови до рівня першого поверху" (а.с.9).

У своїй заяві позивачка, посилаючись на норми статей 3, 15, 18, 19, 20 Закону України "Про звернення громадян", просила повідомити її у 15-ти денний строк з моменту отримання заяви про результати проведення позапланової перевірки виконання ОСОБА_4 вимог наданого інспекцією припису про приведення забудови і відповідність із вимогами чинного законодавства та надати копію акта проведення даної перевірки відповідно до Закону України "Про інформацію". Разом з тим, позивачка просила зазначити дату направлення позовної заяви із зазначенням найменування та адреси суду, а також направити копію позовної заяви про знесення прибудови, здійсненої ОСОБА_4 на адресу ОСОБА_3

У судовому засіданні представник позивачки, в обґрунтування свої вимог щодо визнання дій протиправними під час розгляду звернення від 18.11.2012 року, посилався на порушення відповідачем ч.1 ст. 20 Закону України "Про звернення громадян".

Так, відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач отримав дану заяву 21.11.2012 року, про що свідчить відмітка на поштовому повідомленні про вручення.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив суду, що відповідь на дане звернення позивачки була надана їй 06.12.2012 року, тобто у передбачений законом термін, та як доказ надав до матеріалів справи лист-відповідь від 06.12.2012 року за вихідним номером О-К-740-2, а також реєстр на відправлену поштову кореспонденцію з 01.12.12 року по 31.12.12 року.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що надана відповідачем інформація була відправлена на адресу позивача лише 15.12.2012 року, про що свідчить штемпель поштового відділення на поштовому конверті.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про порушення відповідачем ч.1 ст. 20 ЗУ «Про звернення громадян», яке полягає у невчасному наданні відповіді позивачці на її звернення від 18.11.2012 року.

Разом з тим, позивачка, оскаржуючи дії відповідача під час розгляду цього ж звернення, посилається на порушення відповідачем ч.1 ст. 19 ЗУ «Про звернення громадян».

Так, згідно ч.1 ст. 19 вищезазначеного Закону, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову.

У судовому засіданні представник позивачки стверджував, що відповідач не надав позивачці вмотивовану відмову у формі постанови.

Визначаючись щодо даних посилань представника позивачки, суд зокрема виходив з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до ст.15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти , приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач своїм листом від 06.12.2012 року № 0-К-740-2 «Про надання інформації» повідомив ОСОБА_3 про результати здійсненої ним перевірки виконання гр.. ОСОБА_4 вимог припису від 15.06.2012 року та зазначив про те, що ОСОБА_4 було притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу. Також, повідомив, що відповідачем подано до суду позов про знесення самочинного збудованої прибудови та повідомлено про відкриття провадження за вказаним позовом із зазначенням суду, який буде розглядати даний позов. Разом з тим, позивачці відмовлено у наданні їй копій запитуваних документів, так як у них міститься персональні дані особи та роз'яснено, що таку інформацію позивачка може отримати за рішенням суду у відповідності до ч.1 ст.10 ЗУ «Про доступ до публічної інформації».

Таким чином, із вищенаведеного вбачається, що відповідач надав позивачці відповідь на її звернення у порядку, визначеному законом, а тому доводи представника позивача у цій частині не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Визначаючись щодо протиправності дій відповідача під час розгляду запиту позивачки від 25.12.2012 року , суд зокрема виходив з наступного.

Так, відповідно до ст. 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

В обґрунтування своїх вимог, представник позивачки посилався на порушення відповідачем ст.20 вищезазначеного Закону. Разом з тим, в подальшому у судовому засіданні заявив, що відповідач вчасно надав йому відмову, проте з порушенням вимог ч.4 ст.22 цього Закону.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачка у своєму запиті просить відповідно до норм Закону України "Про доступ до публічної інформації" надати копію припису від 15.06.2012 року про приведення прибудови до квартири АДРЕСА_1, у відповідність із вимогами чинного законодавства, виданого інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю ОСОБА_4, оскільки дана інформація у контексті ст.1 цього ж Закону є публічною.

Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.6 цього Закону інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна інформація.

Так, відповідно до ст. 7 цього ж Закону, конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач своїм листом від 27.12.2012 року № о-к-812-2 повідомив позивачку про розгляд її інформаційного запиту від 25.12.2012 року та про те, що запитувана інформація стосується гр.. ОСОБА_4 і може бути надана тільки судом відповідно до приписів ч.1 ст.10 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Разом з тим, представник відповідачки, посилався на те, що раніше відповідач на його звернення надавав таку інформацію та надсилав копії їх відповідних документів. В обґрунтування своєї позиції він посилався на ч.3 ст.6 цього Закону, відповідно до якої інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

Суд, надаючи оцінку діям відповідача , зокрема виходив з наступного.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходяться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

За своїм змістом норми Закону України "Про доступ до публічної інформації" кореспондують з нормами Закону України "Про інформацію", зокрема в частині порядку доступу до інформації.

Згідно вимог ч. 2 ст. 5 Закону України "Про захист персональних даних" персональні дані за режимом доступу є інформацією з обмеженим доступом.

Як встановлено статтею 32 Закону України "Про інформацію" особа може реалізувати своє право на інформацію шляхом звернення з інформаційним запитом щодо доступу до офіційних документів або із запитом щодо надання письмової або усної інформації.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови.

До того ж, відповідно до ст. 9 Закону України "Про інформацію" всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Зокрема, відкритою є будь-яка інформація, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Інформацією ж з обмеженим доступом відповідно до положень статті 21 Закону "Про інформацію" та статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Стаття 20 Закону України "Про інформацію" за порядком доступу поділяє інформацію на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про інформацію" не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив суду, що наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 15.05.2012 року за №240 внесено зміни до офіційних документів Інспекції, а саме щодо акту перевірки та припису. Згідно із встановленими нормами законодавства в цих документах зазначається адреса особи, що перевіряється, а відповідно до приписів ст.11 Закону України «Про інформацію» дана інформація є конфіденційною та не підлягає поширенню. Як доказ цьому, представник відповідача надав до матеріалів справи відповідні бланки процесуальних документів.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачці у задоволенні її вимоги щодо надання документів.

Крім того, суд зазначає, що метою звернення позивачки із запитом до відповідача не було отримання інформації із запитуваних джерел, так як про це їй було повідомлено раніше, а безпосередньо отримання самого акту та припису, як процесуальних документів.

Разом з тим, визначаючись щодо вимоги позивача про зобов'язання судом відповідача надати копії акту перевірки та припису, суд виходив з наступного.

Як було встановлено у судовому засіданні, у провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходилась справа за позовом ОСОБА_4 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування припису від 15.06.2012 року. Під час розгляду зазначеної справи ОСОБА_3 було залучено в якості третьої особи.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив суду, що предметом розгляду вищезазначеної справи був припис Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області від 15.06.2012 року та акт, які у даній справі просить витребувати позивач.

В свою чергу, представник позивача заявив суду, що він був присутнім під час розгляду цієї справи та ознайомлений із приписами ст. 49 КАС України, проте він не бажає скористатися своїм правом та отримати запитувані документи як сторона у справі.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд звертає увагу на те, що предметом розгляду у даній справі є правомірність дій відповідача і суд, виходячи із принципу диспозитивності , надає їм оцінку у межах заявлених вимог. Таким чином, суд позбавлений можливості зробити висновки про необхідність ознайомлення позивача з інформацією про інших осіб для реалізації та захисту його прав в контексті приписів ч.1 ст. 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Враховуючи наведене суд приходить до висновку про відмову у задоволенні даної позовної вимоги позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, за наведених обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправними дії інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області в частині невчасного надання відповіді на звернення ОСОБА_3 від 18 листопада 2012 року.

В задоволеннні решти позовних вимог- відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна