РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 2/0106/160/2013Головуючий суду першої інстанції:Куликовська О.М.
№ провадження: 22-ц/190/1361/13Доповідач суду апеляційної інстанції:М'ясоєдова Т. М.
"06" лютого 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:М’ясоєдової Т.М.,
Суддів:Бондарева Р.В., Чистякової Т.І.,
При секретарі:Галіч Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 04 січня 2013 року, -
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та скасування реєстрації, посилаючись на те, що їй на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 10 червня 2003 року належить на праві власності квартира АДРЕСА_1. Зазначений договір зареєстровано в органах БТІ.
У червні 2012 року позивачу стало відомо, що до голови ОСББ «Першотравневий», на балансі якого знаходиться зазначена квартира, звернувся відповідач ОСОБА_7 з проханням надати йому довідку про реєстрацію у спірній квартирі з 13 лютого 1992 року.
Проте, у спірній квартирі з моменту придбання позивачка ОСОБА_6 мешкала сама, відповідач ОСОБА_7 ніколи не мешкав за зазначеною адресою, у спірній квартирі відсутні його особисті речі, оплату комунальних послуг він не здійснював, у ОСББ «Першотравневий» відсутні відомості про надання спірної квартири йому у піднайом.
Рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим від 04 січня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено. Усунено перешкоди ОСОБА_6 у користуванні належною їй на праві власності квартирою АДРЕСА_1. Визнано ОСОБА_7 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, що є підставою для скасування його реєстрації за зазначеною адресою. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду відповідач ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення, посилаючись на неповне дослідження судом першої інстанції обставин у справі, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_7 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно зі статтею 303 ЦПК України при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що право позивачки вільно користуватися та розпоряджатися своєю власністю порушено та підлягає захисту у зв'язку з існуванням факту реєстрації у спірній квартирі відповідача, який не проживає у спірному жилому приміщенні з 1992 року без поважних причин.
Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитися не може з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
На підставі статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За положеннями статей 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтями 71, 72 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди (стаття 150 ЖК України).
До членів сім'ї згідно статті 64 ЖК України належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
У відповідності до положень статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 10 червня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Риковою Е.С. та зареєстрованого у реєстрі за №2-682, на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. Зазначений договір зареєстрований у КРП «БРТІ м. Євпаторії» 11 червня 2003 року, про що надано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №758774.
При укладанні зазначеного вище договору купівлі-продажу від 10 червня 2003 року попередніми власниками цієї квартири була надана довідка №20 від 19 березня 2003 року про те, що у квартирі були зареєстровані ОСОБА_9 - основний квартиронаймач, ОСОБА_10 - чоловік, ОСОБА_11 - син. Інших осіб станом на 2003 рік у спірній квартирі не проживало.
Із довідки ОСББ «Першотравневий» №67 від 21 листопада 2012 року вбачається, що на даний час в квартирі зареєстровані - власник квартири ОСОБА_6 та її онука - ОСОБА_12
З паспорта відповідача слідує, що 13 лютого 1992 року ОСОБА_7 прописаний по АДРЕСА_1 (а.с. 9 зворот).
Вступившим в законну силу рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим від 12 лютого 1996 року у цивільній справі №2-76/1996 р. за позовом ОСОБА_9 до Євпаторійського м'ясокомбінату, Євпаторійського міськвиконкому про визнання житловим будинком і порушенням права на приватизацію та до ОСОБА_13 про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням, встановлено, що будинок АДРЕСА_1 проектувався як жилий дім для малосімейних і використовувався Євпаторійським м'ясокомбінатом під гуртожиток. У липні 1989 року у зв'язку з трудовими відносинами з Євпаторійським м'ясокомбінатом квартира №13 у зазначеному будинку була виділена ОСОБА_9 як молодому спеціалісту. До 1992 року в спірній квартирі проживала ОСОБА_13, яка добровільно звільнила цю квартиру в 1992 році (а.с. 28). Дані про те, що відповідач був членом сім'ї ОСОБА_13 у справі відсутні.
Із пояснень відповідача в суді першої інстанції випливає, що як майстер будівельної ділянки Євпаторійського м'ясокомбінату він мав реєстрацію у 1992 році з дружиною в квартирі №36 зазначеного будинку, в сусідній квартирі №13 ніколи не проживав, постійно проживає та працює в м. Києві, має власний будинок АДРЕСА_2. До м. Євпаторії приїжджає двічі на рік для надання звітності у податкову інспекцію як підприємець.
Як убачається з матеріалів справи, юридичними фактами, які складають підставу позову, позивачем зазначено тимчасову - з 1992 року відсутність відповідача ОСОБА_7 за місцем реєстрації у жилому приміщенні, що належить їй на праві приватної власності і втрату у зв'язку із цим відповідачем права користування жилим приміщенням, а відтак і необхідність зняття його із реєстраційного обліку в цій квартирі.
Із акту комісії ОСББ «Першотравневий» від 21 листопада 2012 року слідує, що ОСОБА_7, 1961 р.н. у квартирі АДРЕСА_1 ніколи не проживав, його особистих речей у квартирі немає, сусіди суміжних квартир №15 та №9 також підтвердили факт непроживання відповідача у зазначеній квартирі з 1992 року. В акті також зазначено, що відомостей про здачу вказаної квартири в піднайом немає.
Наявними в матеріалах справи доказами не підтверджено надання спірної квартири ОСОБА_7 у встановленому законом порядку з видачею ордеру на право зайняття житлового приміщення, проживання його в цій квартирі з липня 1992 року по грудень 2012 року, внесення оплати у цей період за проживання та комунальні послуги, укладення будь-якого договору на право користування спірним житлом з наймодавцем та наймачем.
Членом родини ОСОБА_9 ОСОБА_7 ніколи не був. В ордер на право зайняття цієї квартири станом на 1996 рік він включений не був (а.с. 14), тому доводи відповідача про те, що він має частку в цій квартирі безпідставні, оскільки жодними допустимими доказами не підтверджені.
Судом також встановлено, що будь-яких договірних правовідносин між відповідачем і попередніми власниками квартири Картавцевими, які б давали підстави для обмеження прав позивачки, як нового власника житла, не існувало.
Зазначені обставини відповідач в суді першої та апеляційної інстанцій визнав. Будь-яких доказів про наявність обставин, які перешкоджали ОСОБА_7 в користуванні спірною квартирою відповідачем згідно частини 1 статті 60 ЦПК України не надано.
За правилами частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З заявами до компетентних органів і суду про усунення перешкод в користуванні спірним житлом, про визнання приватизації та вищевказаного договору купівлі-продажу недійсними відповідач на протязі 20 років не звертався.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_6, колегія суддів вважає, що дія статті 71 ЖК України на спірні правовідносини не поширюється, тому що цією статтею врегульований порядок збереження за тимчасово відсутнім громадянином жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду, у той час як з 11 червня 2003 року спірна квартира належала ОСОБА_6 на праві власності, а до цього згідно свідоцтва про право власності від 19 червня 1997 року власниками квартири були члени родини ОСОБА_9 в рівних частках (а.с. 10).
За таких обставин, сама по собі прописка відповідача в зазначеній квартирі не свідчить про виникнення у нього права користування спірним житлом, оскільки будь-яких правовстановлюючих документів на право вселення в спірну квартиру він не надав. Факт здійснення відповідачем підприємницької діяльності за зазначеною адресою також не встановлено.
За змістом статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» поняття «зняття з реєстрації місця проживання» нерозривно пов'язане з поняттям «житлові права», у зв'язку з чим, відповідно до статті 16 ЦК України заявлені вимоги про зняття особи з реєстрації за місцем проживання чи скасування реєстрації є належним способом захисту порушеного житлового права.
Враховуючи викладене, відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку, що рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 04 січня 2013 року в цій частині не можна визнати законним і обґрунтованим, тому що зроблені судом першої інстанції висновки зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті у зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню частково із ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позивачки, усунення перешкод ОСОБА_6 у користуванні належною їй на праві власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом скасування реєстрації ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Сімферополь, АР Крим за адресою: АДРЕСА_1.
На підставі наведеного, керуючись пунктом 4 частини 1 статті 309, статтями 313, 314, 316, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 04 січня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_7 задовольнити частково.
Усунути перешкоди ОСОБА_6 у користуванні належною їй на праві власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом скасування реєстрації ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Сімферополь, АР Крим за адресою: АДРЕСА_1.
В задоволенні решти позову ОСОБА_6 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді
М’ясоєдова Т.М. Бондарев Р.В. Чистякова Т.І.