Справа № 22-ц-6726/12 Головуючий у І інстанції Мора О.М.
Провадження № 22-ц/780/341/13 Доповідач у 2 інстанції Савченко С.І.
Категорія 4 11.02.2013
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
7 лютого 2013 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Панасюка С.П., Даценко Л.М.,
при секретарі Клименко В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 6 листопада 2012 року у справі :
- за позовом міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Управління Держкомзему в Обухівському районі, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання незаконним і скасування розпорядження райдержадміністрації, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, скасування реєстрації державних актів ;
- за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство», треті особи Обухівська районна державна адміністрація Київської області, Управління Держкомзему в Обухівському районі, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності, -
в с т а н о в и л а:
У березні 2012 року міжрайонний природоохоронний прокурор Київської області звернувся до суду в інтересах держави із вказаним вище позовом, який надалі доповнив і мотивував тим, що розпорядженням Обухівської райдержадміністрації від 3 жовтня 2007 року семи громадянам відповідачам у справі надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність кожному земельної ділянки площею 0,99 га (загальною площею 6,93 га) для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району. Розпорядженням Обухівської райдержадміністрації від 10 червня 2008 року відповідачам затверджено проекти землеустрою і ділянки передані їм у власність. 31 липня 2008 року відповідачі отримали державні акти на право власності на земельні ділянки. Вказував, що передача ділянок у власність відповідачів відбулася з порушенням низки вимог Лісового та
- 2 -
Земельного кодексів України. Зокрема спірні ділянки відносяться до категорії земель лісового фонду і перебувають у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», що стверджується планово-картографічними матеріалами. Згідно ст.6 Лісового кодексу України усі ліси в Україні є власністю держави. При наданні ділянок у власність громадян ці землі всупереч ст.149 ЗК України не були вилучені у встановленому законом порядку у ДП «Київське лісове господарство», яке своєї згоди на вилучення землі не давало. Крім того, не була проведена зміна категорії земель із земель лісу на землі для ведення особистого селянського господарства, що суперечить положенням статей 20, 21 ЗК України. За таких обставин відповідачі отримали у власність землю без законних підстав, а тому відповідно до положень ст.152,155 ЗК України, ст.393 ЦК України розпорядження і державні акти слід визнати недійсними.
Посилався, що у подальшому відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 за договорами купівлі-продажу від 13 січня 2009 року продали свої ділянки відповідачу ОСОБА_2, який отримав державний акт на одну земельну ділянку загальною площею 2,97 га. Вважає, що дані договори купівлі-продажу і державний акт слід визнати недійсними, поскільки вони суперечать цивільному і земельному законодавству, бо земельна ділянка незаконно вибула із власності держави і підлягає поверненню у її власність.
Просив визнати незаконним і скасувати розпорядження Обухівської райдержадміністрації від 10 червня 2008 року № 293, визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані 31 липня 2008 року на ім'я відповідачів серії ЯЖ № 652941, ЯЖ № 652942, ЯЖ № 652943, ЯЖ № 652944, ЯЖ № 652945, ЯЖ № 652946, ЯЖ № 652947 та скасувати записи про їх державну реєстрацію, визнати недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені 13 січня 2009 року між ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_5 з одного боку і ОСОБА_2 - з іншого, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 17 вересня 2009 року на ім'я відповідача ОСОБА_2 серії ЯЖ № 685320 та скасувати запис про його державну реєстрацію.
У вересні 2012 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому, посилаючись на ст.392 УЦК України, просив визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 2,97 га кадастровий номер 3223186800:018:0036, що розташована в адміністративних межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області. Позов обгрунтовував тим, що хоча він і має на вказану земельну ділянку державний акт, проте позивачі не визнають його права власності, а відтак слід його підтвердити. Мотивував тим, що він придбав спірну земельну ділянку на законних підставах, є добросовісним набувачем і ділянка не може бути витребувана із його власності.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 6 листопада 2012 року позов міжрайонного природоохоронного прокурора задоволено в повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову і ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду в частині визнання незаконним розпорядження та недійсними державних актів, виданих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 не оскаржується.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з
- 3 -
таких підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.
Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 1317 від 3 жовтня 2007 року відповідачам у справі, в тому числі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність кожному земельної ділянки площею 0,99 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району (т.1 а.с.18-19). Розпорядженням Обухівської райдержадміністрації № 293 від 10 червня 2008 року відповідачам затверджено проекти землеустрою і земельні ділянки передані їм у власність. 31 липня 2008 року відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 отримали державні акти на землю, а 13 січня 2009 року вони провели відчуження належних їм ділянок за трьома договорами купівлі-продажу відповідачу ОСОБА_2, який у свою чергу 17 вересня 2009 року отримав державний акт на придбану земельну ділянку загальною площею 2,97 га (т.1 а.с.22-30).
Також судом встановлено, що відповідно до проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Київський лісгосп», виконаного Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням, спірні земельні ділянки в межах Підгірцівської сільської ради, отримані відповідачами, визначені як землі лісогосподарського значення Козинського лісництва квартал 87 виділи 1-4,10, 12-15 87 (т.2 а.с.29-31).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Задовольняючи позов прокурора, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що спірні земельні ділянки відносяться до категорії земель лісового фонду і перебували у державній власності, а відтак розпорядження Обухівської райдержадміністрації № 293 від 10 червня 2008 року про передачу ділянок у власність фізичних осіб та видача їм державних актів на право власності на земельні ділянки суперечить вимогам закону, поскільки ділянки не вилучалася в ДП «Київське лісове господарство» і не змінювалося їх цільове призначення. Відповідно послідуюче відчуження цих ділянок ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у власність ОСОБА_2 також суперечить закону.
У зв'язку з цим інтереси держави щодо повернення спірних ділянок у державну власність підлягають до захисту у визначений прокурором спосіб, а саме шляхом визнання незаконими розпорядження і державних актів, а також визнання недійсними договорів купівлі-продажу.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд обгрунтовував свої висновки відсутністю передбачених законом підстав для визнання за останнім права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, з огляду на те, що ділянка має статус земель лісового фонду.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, поскільки суд першої інстанції у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.
- 4 -
Вирішуючи спір, суд не дав належної оцінки тим обставинам, що на момент подачі прокурором позову до суду земельні ділянки, отримані ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, відчужені останніми ОСОБА_2 за відплатними договорами купівлі-продажу.
Задовольняючи вимоги, та вважаючи за можливе захистити інтереси держави шляхом визнання незаконною передачі земельних ділянок у власність ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і як результат визнання недійсними правочинів із застосування наслідків їх недійсності, передбачених ст.216 ЦК України, суд залишив поза увагою, що держава, в інтересах якої прокурор подав позов, не є учасником правочинів щодо відчуження відповідачами земельних ділянок ОСОБА_2, а тому обраний прокурором спосіб захисту не відповідає вимогам закону, бо земельні ділянки не підлягають поверненню державі за недійсним правочином, учасником якого держава не є.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем вказаних ділянок. Доказів зворотнього прокурором не надано. Питання, які пов'язані із припиненням права власності добросовісного набувача на придбане майно врегульовані статтями 330, 388 ЦК України, які встановлюють вичерпний перелік підстав, за наявності яких, придбане добросовісним набувачем майно не переходить у його власність і може бути витребуване у нього. Тобто способом захисту прав в такому випадку є вимоги про витребуванян майна від добросовісного набувача.
Відповідно до ро'яснень викладених у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
Також колегія суддів не може погодитися із рішенням суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, поскільки підставами відмови слугувало задоволення протилежних та взаємовиключних із зустрічними вимогами позовних вимог прокурора, які, як вище вказувалося, не грунтуються на законі.
Зазначені вище порушення, які допистив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору в оскаржуваній частині.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосуван-
- 5 -
ня норм матеріального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній ОСОБА_2 частині ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним розпорядження Обухівської райдержадміністрації від 10 червня 2008 року про передачу у власність ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 земельних ділянок, визнання недійсними державних актів, виданих на їх ім'я, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та визнання недійсним державного акта, виданого на ім'я ОСОБА_2, колегія суддів вважає, що дані вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до положень ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути : визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За змістом вказаної норми особа, яка вважає, що її право порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається спеціальним законом (Цивільний Кодекс чи інший акт цивільного законодавства), що регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Згідно ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно : 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є власником і добросовісним набувачем спірної земельної ділянки площею 2,97 га кадастровий номер 3223186800:018:0036, яку придбав за трьома відплатними договорами. За таких обставин, держава, яка вважає себе власником спірної ділянки, має право витребувати це майно від добросовісного набувача ОСОБА_2 лише з підстав та у випадках, передбачених ст.388 ЦК України, а не шляхом визнання незаконними розпорядження і державних актів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і як наслідок визнання недійсними договорів купівлі-продажу, учасником яких держава не є.
Поскільки обраний прокурором спосіб захисту інтересів держави не відповідає вимогам закону, зокрема не відповідає положенням ст.ст.216, 330, 388 ЦК України, то колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для відмови прокурору в позові в цій частині.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Судом встановлено, що у ОСОБА_2 на підставі трьох договорів купівлі-продажу, укладених 13 січня 2009 року між ним та ОСОБА_3, ОСОБА_4 та
- 6 -
ОСОБА_5, а також державного акту серії ЯЖ № 685320 виникло право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,97 га кадастровий номер 3223186800:018:0036, що розташована в адміністративних межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.
Держава Україна офіційно визнала за ним це право власності шляхом здійснення державної реєстрації управлінням земельних ресурсів у Обухівському районі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 685320 у книзі записів реєстрації державних актів реєстровий номер 010995001043. За таких обставин підстав для підтвердження наявного у ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку ще і в судовому порядку немає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 6 листопада 2012 року в частині визнання незаконним і скасування розпорядження голови Обухівської районної державної адміністрації від 10 червня 2008 року № 923 про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення та передачі земельних ділянок у власність ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5; визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, виданих на ім'я ОСОБА_3 (серія ЯЖ № 652941, кадастровий номер земельної ділянки 3223186800:06:018:0006), ОСОБА_4 ( серія ЯЖ № 652942, кадастровий номер земельної ділянки 3223186800:06:018:0007), ОСОБА_5 (серія ЯЖ № 652943, кадастровий номер земельної ділянки 3223186800:06:018:0008) і скасування записів про їх державну реєстрацію; визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених 13 січня 2009 року між ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_5 з одного боку і ОСОБА_2 з іншого; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на ім'я ОСОБА_2 (серія ЯЖ № 685320, кадастровий номер земельної ділянки 3223186800:06:018:0036) і скасування запису про його державну реєстрацію, а також рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог міжрайонного прокурора та ОСОБА_2.
В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.
Головуючий : ___________________
Судді : ___________________ ________________