АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

_________________________________________________ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ______________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2006 року колегія судців судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого - судді              Ломанової Л.О.,

суддів:                                     Притуленко О.В., Кателіна В.П.,

при секретарі                         Апостолові О.О.,

за участю представника відповідача Торбу нова B.C.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Джанкойської районної державної адміністрації про визнання розпорядження неправомірним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 17 липня 2006 року,-

ВСТАНОВИЛА :

У червні 2005 року ОСОБА_1. звернулась до суду із позовом до Джанкойської райдержадміністрації про визнання неправомірним розпорядження № НОМЕР_1. Вимоги мотивувала тим, що з 20.11.1970 до 22.03.1994 року вона перебувала у трудових відосинах з відповідачем. Розпорядженням голови районної ради № 111 -р від 07.06.1993 року „Про встановлення надбавок" з 01.05.1993 року встановлена 50-ти відсоткова щомісячна надбавка до посадових окладів всім працівникам апарату та відділів райвиконкому. Розпорядженням № НОМЕР_1 „Про відміну розпорядження райвиконкому від № 111 -р від 07.06.1993 року „Про встановлення надбавок" вказані надбавки були відмінені без зазначення причин їх відміни. Просила визнати розпорядження від 09.08.1993 року та зобов'язати відповідача провести перерахунок її заробітної плати з урахуванням надбавки та виплатити її.

Рішенням Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 17 липня 2006 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1. ставить питання про скасування рішення суду із ухваленням нового судового рішення по справі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянт вказує, що суд не врахував, що відповідно до ст. 103 КЗпП України на власника покладається обов'язок повідомити працівника особисто про зміну діючих умов оплати праці в сторону погіршення за два місяці до їх введення або зміни. З розпорядженням про відміну надбавок позивачку ніхто ознайомлював.

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких вказує на неспроможність доводів апелянта, просить рішення суду залишити без змін.

Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела суду ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог, а також те, що про зміну умов оплати праці їй стало відомо лише у березні 2004 року (тобто через 10 років після звільнення з роботи).

Колегія погоджується з висновками суду, оскільки вони підтверджуються матеріалами справи    з яких вбачається, що з 17.11.1970 року позивачка перебувала у

Справа 22-ц-1904-ф\2006

трудових відносинах з відповідачем, працювала з січня 1978 року ІНФОРМАЦІЯ_1 до 22.03.1994 року.

Розпорядженням голови районної ради № 111-р від 07.06.1993 року з 01.05.1993 року була встановлена 50-ти відсоткова щомісячна надбавка до посадових окладів всім

працівникам апарату та відділів райвиконкому, зокрема і позивачці, виплата якої передбачалась з місцевого бюджету. Розпорядженням № НОМЕР_1 вказані

адоавки з 1.08.1993 року були відмінені. Вказане розпорядження позивачка в порядку, встановленому ст.ст.224, 225, 232 КЗпП України, та у вказаних у них строк не оскаржила. Доказів поважності причин пропуску строку давності, встановленого нормами КЗпП України суду не навела.

Також не навела ОСОБА_1. доказів того, що розпорядження голови районної

ради про відміну встановленої надбавки суперечило нормам діючого законодавства,

оскільки, як правильно вказав суд першої інстанції, відповідно до пп.б п.2 постанови

Кабінету  Міністрів  України     №35   від  21.01.1993   року   „Про  умови  оплати  праці

працівників органів державної виконавчої влади й інших органів" право встановлювати

надбавки за високі досягнення в праці за виконання особливо важливої праці до 50%

посадового окладу було надано керівникам органів державної влади та інших органів в

межах встановлених фондів оплати праці і граничної чисельності працюючих. Матеріали

справи не містять доказів того, що надбавки за високі досягнення в праці передбачались

штатним   розписом   та   входили   в   обсяг  асигнувань   на   оплату   праці   працівників

райвиконкому.

Оскаржуючи рішення, апелянт посилається на норми діючого КЗпП України, вказує на те, що суд не врахував норми ст.98 КЗпП України і ст.2 Закону „Про оплату праці" відповідно до яких надбавка є частиною заробітної плати і в силу ч.2 ст.233 КЗпП вона має право на звернення з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Колегія суддів вважає, що посилання апелянта на вказані норми закону є неспроможним, оскільки ст.233 КЗпП' України була доповнена частиною, на яку посилається апелянт, лише Законом України № 2620 від 11.07.2001 року, який не має зворотної сили.

Ст.99 КЗпП України діяла на той час в редакції Закону № 871 від 20.03.1991 року і передбачала, що оплата праці службовців провадиться на основі схем посадових окладів, які установлювались відповідно до посади і кваліфікації працівника. А ст.98 КЗпП України в редакції Закону № 871 від 20.03.1991 року передбачала оплату праці робітників, а не структуру заробітної плати. Закон України „Про оплату праці" був виданий лише 24 березня 1995 року, тобто після звільнення позивачки з роботи.

За змістом ст.267 ЦК України позовні заяви суд приймає до розгляду незалежно від закінчення строку позовної давності, а закінчення цього строку до пред'явлення позову є підставою для відмови в задоволенні позову.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-

УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 17 липня 2006 року залишити без змін.

Ухвала     набирає  законної сили з  моменту  проголошення,  однак  може  бути

  оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної