УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2012 р. справа № 1170/2а-204/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Мамалат І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 березня 2012 року у справі № 1170/2а-204/12 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) 19 січня 2012 року звернувся до суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції, в якому просить скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0000021710 від 06.01.2012 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасовано, оскільки висновки відповідача, викладені у акті перевірки №253/1710/НОМЕР_1 від 21 грудня 2011 року, на підставі якого його було прийнято, є безпідставним та необґрунтованим. Висновки вказаного акту не відображають реальний стан речей на момент вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Апріорі К».

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 березня 2012 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000021710 від 06 січня 2012 року.

Постанова суду мотивована тим, що висновки акту перевірки щодо завищення позивачем валових витрат на суму 698 755,35 грн. за 4 квартал 2010 року, та як наслідок порушення статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» у зв'язку з чим позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 104 813,30 грн. не ґрунтуються на законі, оскільки факт поставки ТОВ «Апріорі К» товару позивачу, підтверджується відповідними документами, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення про визначення податкових зобов'язань є протиправним та підлягає скасуванню.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити. Посилається на безтоварність господарської операції між позивачем та ПП «Апріорі К».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем була проведена документальна планова перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 21.12.2011 року № 253/1710/НОМЕР_1 (далі - Акт), (а.с.15-29) в якому зроблено висновок про порушення позивачем статі 13 декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13-92 від 26.12.1992 року (зі змінами та доповненнями) та додатку № 7 Інструкції про прибутковий податок з громадян (в редакції наказу ДПАУ від 14.02.2001 року № 53, із змінами внесеними згідно із наказами ДПАУ від 28.12.2001 року № 523, від 16.07.2003 року № 352, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 року № 64 - донараховано податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 104 813,30 грн., в т. ч. за 2010 рік в сумі 104 813,30 грн. (а.с.51-78).

Такі висновки відповідачем зроблено з огляду на наступне.

Згідно акту, перевіркою встановлені взаємовідносини ФОП ОСОБА_1 з платниками податків, які мають ознаки фіктивності, а саме ТОВ «Апріорі К», оскільки згідно бази даних відповідача з 16.03.2011 року місце знаходження ТОВ «Апріорі К» не встановлено, згідно податкової звітності ТОВ «Апріорі К» встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських, офісних та торгівельних приміщень, транспорту та торгового обладнання, сировини, матеріалів для здійснення підприємницької діяльності. Таким чином правочин між позивачем та ТОВ «Апріорі К» вчинені без мети настання реальних наслідків, та згідно ч.1,2 ст.215, ч.5 ст.203 ЦК України є нікчемним.

На підставі даного акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000021710 від 06.01.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за основним платежем в сумі 104 813,30 грн. (а.с.14)

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Згідно зі статі 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР (далі - Закон №334/94-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України №334/94-ВР передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

До того ж, згідно пункту 5.11 статті 5 Закону України №334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином, вказаними нормами права визначено, що вважається оподатковуваним доходом та що належить до валових витрат, а також підстави за яких платник податків має право на віднесення до складу валових витрат сум будь-яких витрат. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції та понесення витрат, у зв'язку з її здійсненням.

Пунктом 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Право платника податку на віднесення сум будь-яких витрат ставиться в залежність від подальшого використання у власній господарській діяльності придбаних товарів (робот,послуг).

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зазначені в акті перевірки висновки не ґрунтуються на нормах зазначених Законів.

Так судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем протягом перевіряємого періоду укладено з ТОВ «Апріорі К» договір від 01.10.2010 року № 01/10-10 ТОВ про поставку нафтопродуктів (а.с.104). Згідно якого ТОВ «Апріорі К» (продавець) зобов'язується поставити і передати у власність позивача (покупцеві) нафтопродукти (товар), покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і оплатити його на умовах даного Договору.

Факт придбання позивачем у зазначеного контрагента товару підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме копіями рахунків-фактури № 173 від 28.12.2010 року, № 170 від 21.12.2010 року, № 166 від 15.12.2010 року, № 164 від 10.12.2010 року та податковими накладними № 557 від 28.12.2010 року, на загальну суму з ПДВ 269 550 грн., № 559 від 23.12.2010 року на загальну суму з ПДВ 66 805,60 грн., № 558 від 21.12.2010 року на загальну суму з ПДВ 164 672,90 грн., № 556 від 13.12.2010 року на загальну суму з ПДВ 122 808 грн., № 555 від 08.12.2010 року на загальну суму з ПДВ 173 675,80 грн., № 554 від 02.12.2010 року на загальну суму з ПДВ 40 994,10 грн. відповідно до яких позивач придбав у ТОВ «Апріорі К» нафтопродукти (а. с.112 - 129).

Згідно видаткових накладних ТОВ «Апріорі К» (постачальник) передало позивачу даний товар (а.с.112 - 129).

Таким чином зі змісту вказаних документів вбачається, що позивач придбав у ТОВ «Апріорі К» нафтопродукти, які використав для власної господарської діяльності (а.с.118-129), тому позивач мав право відносити ці суми до складу валових витрат.

Крім того, зробивши в Акті висновки про нікчемність вчиненого між позивачем та ТОВ «Апріорі К» правочину, відповідач не врахував наступного.

Згідно частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірного договору, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких вчинений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Відповідачем, в акті перевірки не наведено визначених нормою права ознак, які б свідчили про нікчемність вчиненого позивачем правочину.

Взаємовідносини позивача з ТОВ «Апріорі К», місце знаходження якого не встановлено та відносно якого у відповідача існують підозри щодо неможливості здійснення господарських операцій через відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських, офісних та торгівельних приміщень, транспорту та торгового обладнання, сировини, матеріалів для здійснення підприємницької діяльності, не є тими ознаками, які вказують на нікчемність вчиненого позивачем правочину.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до частини 2 статті 71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на частини 1, 5 статті 203 ЦК України, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Натомість, у якій частині зміст правочину, який вчинено між позивачем та ТОВ «Апріорі К», суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про те, що між позивачем та ТОВ «Апріорі К» укладено договір поставки, при укладенні якого його сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов, договір укладений у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і він спрямований на встановлення правовідносин, в контексті статті 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як вбачається з Акту перевірки, нікчемність вчиненого позивачем правочину відповідач пов'язує з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами в Акті перевірки вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі статтею 234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до частин 2 статті 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог статі 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне податкове повідомлення-рішення відповідача №0000021710 від 06.01.2012 року визнати протиправним та скасувати.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції - залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 березня 2012 року у справі № 1170/2а-204/12 - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко