апеляційний суд
ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-780 /2006 р. Головуючий у І інстанції: Решетар В.І.
Доповідач ; Павліченко С.В.
РІШЕННЯ Іменем України
13 листопада 2006 року м. Ужгород
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого Павліченка С.В.
суддів: Фазикош Г.В., Куштана Б.П.
при секретарі Талпа С.М.
за участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, їх представника ОСОБА_5,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Тячівської державної нотаріальної контори про визнання свідоцтва про право на спадщину в частині недійсним та визнання права власності на частину спадкового майна,
встановила:
ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним вище позовом, посилаючись на те, що в ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_6. Після її смерті залишилось спадкове майно житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1. Спадкоємцями по закону після смерті матері залишились він та його сестра ОСОБА_4 . Після смерті матері вони з сестрою провели між собою розподіл предметів домашнього вжитку , з його згоди в будинок було вселено квартирантів, які користувались будинком на умовах найму. Тобто він вчинив дії, що свідчать про прийняття спадщини та фактичний вступ у володіння та. управління спадковим майном. Позивач зазначав, що на початку травня 2005 року йому стало відомо, що в березні 2005 року Тячівською державною нотаріальною конторою було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спірний будинок на ім'я ОСОБА_3, тобто на його племінника. Позивач вважав, що ОСОБА_3, який є сином його сестри та онуком покійної матері ОСОБА_6. не входить до жодного кола спадкоємців, а Тячівська державна нотаріальна контора позбавила його права на спадкове -майно.На підставі наведеного просив визнати недійснимїв 1/2 частині свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6. на житловий будинок АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3, виданого 31.03.2005 року Тячівського районною державною нотаріальною конторою.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Тячівського районного суду від 16 березня 2006 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі йдеться про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Зазначається, що суд першої інстанції дійшов такого висновку з порушенням норм матеріального права, не врахував всі фактичні обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, вказується на те, що у розумінні ч.І ст.549 ЦК України в редакції 1963 року, норми якого діяли на момент відкриття спадщини, розподілом предметів зі складу спадкового майна між апелянтом та ОСОБА_4, ОСОБА_1 прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління і володіння спадковим майном.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали вимоги, викладені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, їх представник ОСОБА_5, проти задоволення апеляційної скарги заперечують.
Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 не зробив жодних дій, які б свідчили про прийняття ним спадщини. Крім того встановлено, що він не подав заяву в нотаріальну контору про прийняття спадщини в строк, передбачений ст.1270 ЦК України, не навів жодних поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, тому в позові ОСОБА_1 слід відмовити.
Матеріалами справи стверджено, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_4 є спадкоємцями померлої ОСОБА_6.(а.с12).
Відповідно до п.2 ч.І ст.549 ЦК України в редакції 1963 p., який діяв на час відкриття спадщини визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Оскільки позивач ОСОБА_1 не зробив жодних дій, які б свідчили про прийняття ним спадщини, тому суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що саме відповідачка ОСОБА_4 прийняла спадщину за померлою ОСОБА_6.
Однак, відмовляючи в позові повністю, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що на час відкриття спадщини діяв Цивільний кодекс в редакції 1963 року. Згідно положень статті 551 цього Кодексу спадкова трансмісія застосовується , якщо спадкоємець, закликаний до спадкоємства за законом або за заповітом, помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк.
Отже, судом першої інстанції застосовано закон, який не підлягає застосуванню до даних правовідносин.
Крім того, видаючи свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_3, який являється сином відповідачки Залізнюк Ганни Василівни, державний нотаріус помилково застосував вимоги Цивільного кодексу України в
редакції 2004 року. Тому зазначене свідоцтво підлягає визнанню недійсним в 1/2 її частині, оскільки суд розглядає справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог.
Суд першої інстанції ухвалив рішення в частині визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч.І ст. 308 ЦПК України є підставою для залишення рішення в цій частині без змін.
Оскільки судом першої інстанції застосовано закон, який не підлягає застосуванню, рішення суду в частині відмови в позові про визнання свідоцтва про право на спадщину в частині недійсним слід змінити, задовольнивши позов в цій частині.
Керуючись ст. 307, 309, 313 - 315, 317 ЦПК України, судова палата у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області, -
рішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Тячівського районного суду від 16 березня 2006 року змінити.
ПозовОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1, виданого на ім'я ОСОБА_3 Тячівською районною державною нотаріальною конторою 31.03.2005 року в 1/2 частині - задовольнити.
Визнати свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1, виданого на ім'я ОСОБА_3 Тячівською районною державною нотаріальною конторою 31.03.2005 року в 1/2 частині недійсним.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення проголошено в порядку ст.218, 317 ЦПК України, набирає законної сили з моменту його проголошення і відповідно до ст. 326,327 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий Судді