Дата документу 18.12.2012 Справа № 2-197/11

Номер провадження 2/814/38/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2012 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого - судді Лихосенко М.О.,

при секретарі Череп М.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Київсоюзшляхпроект", третя особа : Державний департамент нагляду за дотриманням законодавства про працю ТДПІ у Запорізькій області про поновлення строку звернення до суду, стягнення заборгованості по заробітній платі, про внесення змін у трудову книжку , про зміну в трудовій книжці формулювання причини звільнення з роботи, про стягнення грошових коштів, про стягнення матеріальної допомоги до щорічної відпустки, середнього заробітку за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до АТЗТ "Київсоюзшляхпроект" правонаступником якого є ПАТ "Київсоюзшляхпроект", правонаступником якого є ПАТ "Київсоюзшляхпроект" про поновлення строку звернення до суду, стягнення заборгованості по заробітній платі, про внесення змін дати прийому на постійну роботу у трудову книжку, про зміну в трудовій книжці формулювання причини звільнення з роботи, про стягнення грошових коштів, про стягнення матеріальної допомоги до щорічної відпустки, середнього заробітку за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди.

В позові зазначено, що 18 червня 2007 року він був прийнятий інститутом АТЗТ «КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ» на посаду інженера-геолога 1-ої категорії для роботи в м.Запоріжжі для здійснення постійного авторського нагляду за будівництвом автотранспортної магістралі через р. Дніпро відповідно до наказу № 110 від 18.06.07. Відповідно займаної посади щомісячний оклад становив 1200 гривень. Отже, між ним та роботодавцем була досягнута згода стосовно всіх істотних умов праці, тобто укладено трудовий договір відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України.

Однак, наприкінці грудня 2007 року ним була отримана заробітна плата в розмірі лише 600 гривень за відпрацьований повний робочий місяць. З даного приводу він звернувся до бухгалтерії підприємства та отримав відповідні пояснення, що оформлений за сумісництвом.

Незважаючи на оформлення неналежним чином з боку роботодавця, він працював повний робочий день та був задіяний в робітництві навіть в неробочі та вихідні дні, що підтверджується довідкою КП «Управління капітального будівництва» від 18.08.09.

Роботодавець одноособово, в односторонньому порядку змінив умови трудової угоди тим самим порушивши його права , оплачуючи постійну роботу з 18.06.2007 р. до 01.03.2008 р., як роботу за сумісництвом. Сума заробітку нарахована йому за цей період була вдвічі меншою, ніж відпрацьований робочий час.

28 грудня 2007 року ним була подана нова заява про прийом на роботу на посаду інженера-геолога для здійснення авторського нагляду постійно на повну ставку з 02.01.08.

Незважаючи на це, відповідач здійснив оформлення документів належним чином лише з 01.03.08., прийнявши його на роботу за контрактом..

2 січня 2009 року між ним та відповідачем було продовжено трудовий контракт відповідно до якого він приймався на роботу в м. Запоріжжі для проведення постійного авторського нагляду за будівництвом автотранспортної магістралі через р. Дніпро на посаду геолога 1-ої категорії з посадовим окладом 2500 грн..

В 2009 році у зв'язку з призупиненням фінансування будівництва автотранспортної магістралі через р. Дніпро в місті Запоріжжі він змушений був двічі (березні, квітні) брати безоплатну відпустку. З тих самих підстав недостатності фінансування будівництва вищезазначеної магістралі на невизначений термін, адміністрація запропонувала йому з'явитися 01.06.09 на 08 год. 00 хв. до відділу геологічних вишукувань підприємства за адресою: м. Київ, вул. Ежена Потьє,14а. Також пояснено, що у разі неявки на роботу без поважних причин його буде звільнено з роботи за ч 4 ст. 40 КЗпП України (прогул). Повідомлення про це телеграмою ним отримано 28.05.09. З приводу цього у нього погіршився стан самопочуття, та він знаходився на лікарняному, про що свідчать листи непрацездатності АБЖ : № 16521, № 041203, № 032849 та виписний епікриз від 30.06.09.

Після лікарняного, ним була подана заява від 30.06.09 на отримання чергової щорічної відпустки з 01.07.09 , яка була відправлена роботодавцю разом з лікарняними та заявою на компенсування вартості лікарняних препаратів ,придбаних ним для лікування. Однак відпустка йому не була надана.

15 липня 2009 року у зв'язку з відсутністю достатнього обсягу робіт, ним була подана заява про звільнення з роботи відповідно до ч. 1 ст. 36 КЗпП України, яка була відправлена відповідачу поштою, але не отримана ним та повернулася відправнику.

Наказом № 95-ос от 9.07.09р. відповідач безпідставно звільнив його з роботи за ч. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул)

Втім, в день звільнення відповідач не видав йому належно оформлену трудову книжку та розрахунок.

Станом на теперішній час відповідачем не виплачена грошова компенсація: за 8,5 місяців 18. 06.07 по 01.03.08 постійного авторського нагляду в розмірі 9670 грн. , а також компенсація за роботу в вихідні та святкові дні у кількості 37 днів за період з 18.06.07 до 30.12.08 в суму 8861 грн. , заборгованість по заробітній платі за березень, квітень, травень 2009р. в сумі 3559 грн. 52 коп., матеріальна допомога за два роки до щорічної тарифної відпустки за 2007-2009 роки , що передбачено колективною угодою в сумі 2143 грн. 54 коп.

Незаконними діями за порушення контракту та незаконне звільнення з роботи відповідач спричинив йому моральну шкоду в сумі 15000 грн.

Він неодноразово звертався до відповідача з приводу врегулювання вказаних питань, однак це не дало ніяких результатів.

В Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя він вперше звернувся в листопаді 2009р., а в лютому 2010р. до Ленінського районного суду м.Запоріжжя. Просить поновити йому строк звернення до суду, оскільки вважає, що його пропущено з поважних причин.

Просить суд змінити запис № 45 у його трудовій книжці в частині дати прийому на постійну роботу з 18.06.07р., змінити в записі № 48 у його трудовій книжці формулювання причини звільнення з ч.4 ст.40 КЗпП України на звільнення за ч. 1 ст.36 КЗпП України, внести відповідні записи в його трудову книжку, стягнути з відповідача на його користь не виплачену частину грошових коштів за період з 11.06.07р. по 1.03.08р. в сумі 9670 грн., заробітну плату за роботу в вихідні та святкові дні за період 11.06.07р. по 30.12.08р. за 37 днів в сумі 8861 грн., матеріальну допомогу до щорічної відпустки, оплату за ліки в сумі 2143 грн. 54 коп., заборгованість по заробітній платі за березень, квітень, травень 2009р. в сумі 3559 грн. 52 коп., а також середню заробітну плату за час затримки розрахунку в сумі 17500 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 15000 грн.

Представник відповідача заперечує проти позову , суду пояснив, що 01.07.2009 р. на підставі наказу № 95-ос від 09.07.2009 р. звільнив позивача за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Розрахунок з позивачем було проведено 22.07.2009, коли він з`явився на підприємстві та був ознайомлений з наказом про звільнення. Ніяких претензій з приводу розрахунку позивач до них не пред'являв.

Позовні вимоги позивача вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Так, відповідно до заяви позивача від 08.06.2007 про прийом на роботу, наказом № 35-к від 12.06.07р. його було прийнято на роботу за сумісництвом на посаду геолога 1-ї категорії у відділ геологічних вишукувань для виконання авторського нагляду за сумісництвом автомагістралі в м. Запоріжжі та установлено оклад 1200 грн. на місяць з оплатою 50 % від окладу при 4-х годинному робочому дні.

Таким чином, позивач більш ніж півроку працював за сумісництвом та не повний робочий день, отримував 50 % заробітної плати. Вказані обставини підтверджуються табелями обліку робочого часу за період з червня по грудень 2007р.

Доводи позивача про те, що в цей час він працював повний робочий день та посилається на довідку сторонньої організації вважає безпідставними, оскільки дана організація не є роботодавцем та не може видавати довідки позивачу як своєму працівнику, та перебирати на себе повноваження щодо документування та обліку його робочого часу .

Відповідно до Положення № 43 п.3 «Про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій» працівник, якого приймають на роботу за сумісництвом на інше підприємство, повинен пред'явити власникові або уповноваженому ним органу паспорт.

Приймаючи працівника на роботу, що потребує спеціальних знань, власник або уповноважений ним орган має право вимагати пред'явити диплом або інший документ і добуту освіту або професійну підготовку.

Право роботодавця вимагати від працівника, якого приймають на роботу за сумісництвом. інші документи, зокрема довідки про роботу за сумісництвом на інших підприємствах, законодавством не передбачено.

До свого працевлаштування з 01.03.2008 позивач вже надав свою трудову книжку та його було зараховано на постійну роботу, по контракту, на повний робочий день, про що видано наказі №24-к від 04.03.2008 .

На осіб, які працюють за сумісництвом та цивільно-правовими договорами, трудові книжки на підприємстві не ведуться.

У зв`язку з відсутністю обсягу роботи в м.Запоріжжі, позивачу було телеграмою запропоновано з`явитися на роботу в відділ геологічних вишукань в м.Київ, яку він отримав 29.05.09р.

Після отримання телеграми про виклик на роботу позивач повідомив про лікарняний лист. Відповідно лікарняного № 032849 позивач звільняється від роботи з 18.06.2009 по 30.06.09р., та йому необхідно стати до роботи 01.07.2009.

С 1.07.09р. позивач до роботи не приступив ні в м.Запоріжжі, ні в м.Київі.

Відповідно рапорту начальника групи авторського нагляду в м.Запоріжжі Мішіна В.І. від 07.07.2009, в безпосередній підпорядкованості якого був позивач, він на роботі не з`являвся з 01.07.09р.

Документів, про поважність причин своєї відсутності на робочому місці адміністрації не надав.

Відповідач задокументував вище зазначені прогули актами про невихід на роботу.

09 липня 2009 р. позивача на підставі вищезазначених актів було звільнено з роботи з 01.07.2009, тобто з дня першого прогулу, як передбачено чинним законодавство за п. 4 ст. 40 КЗпП України, про що видано наказ №95-ос від 09.07.2009.

10.07.2009 позивача повідомлено про звільнення з роботи листом №627/АУ від 10.07.09, який він отримав 15.07.09р.

22.07.09р. позивач прибув на підприємство, однак відмовився отримати свою трудову книжку з таким формулюванням причин звільнення. Позивачу в цей день було виплачено розрахунок в сумі 4385 грн. 09 коп.

Доводи позивача про виплату йому грошових коштів за 8,5 місяців з 11.06.07р. по 01.03.08р. в сумі 9670 грн. вважає безпідставними, оскільки в цей період він працював за сумісництвом та заробітна плата йому виплачувалася за фактично відпрацьовані 4 робочих години в сумі 50 % від встановленого окладу, що відповідає вимогам закону.

Вимоги про стягнення грошових коштів за роботу у вихідні та в святкові дні в сумі 8861 грн. вважає також безпідставними, оскільки за роботу в такі дні нараховується подвійна заробітна плата та підприємство не забов`язувало його на таку роботу, накази про це не видавалися.

П.2 Додаток № 6 від 28.12.2002 до Колективного договору підприємства «Положення про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам Товариства з фонду оплати праці», розповсюджується на всіх постійно працюючих в Товаристві не менше одного року.

Далі, п.7,8 Положення передбачено, що оздоровча допомога виплачується один раз на рік незалежно від кількості використаних відпусток та їх виду. Оздоровча допомога не переноситься на наступні роки.

П.10 Положення передбачає, що при звільненні з інших причин оздоровча допомога не виплачується, крім працівникам, що звільняються у зв`язку з виходом на пенсію. Отже позивач не підпадає під дію цього Положення.

В цей період позивач брав тільки відпустки без збереження заробітної плати.

Вважає також безпідставними вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у сумі 15 000 грн., т.я. він не надав фінансовий розрахунок та доказів завданої моральної шкоди та моральних страждань.

Крім того, вважає, що позивачем пропущено без поважних причин строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України.

Просить відмовити позивачу в повному обсязі в задоволенні позовних вимог .

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, надані докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за березень, квітень, травень 2009р. в сумі 3559 грн. 52 коп., а в інший частині не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України укладання трудового договору оформлюється наказом власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Судом встановлено, що на підставі заяви від 08.06.07р. позивача наказом № 35-к від 12.06.07р. було прийнято на роботу за сумісництвом на посаду геолога 1 категорії у відділ геологічних вишукувань для виконання авторського нагляду за будівництвом автомагістралі в м.Запоріжжі на строк з 11.06.07р. по 31.12.07р., з оплатою 50 % від окладу 1200 грн. при 4-х годинному робочому дня.

По закінченню строку роботи його було звільнено на підставі наказу № 82-к від 27.12.07р. за п.2 ст. 36 КЗпП України.

Наказом № 3-к від 18.01.08р. його знов було прийнято на роботу на ту ж саму посаду за сумісництвом з 01.01.08р. по 31.12.08р.

Доводи позивача про те, що він працював не за сумісництвом, а постійно та повний робочий день, суд вважає безпідставними, оскільки відповідно до табелю робочого часу за період з червня 2007р. по грудень 2007р. він працював по 4 години та йому виплачувалося 50 % від окладу, що було передбачено наказами.

Доводи позивача про те, що він про це не знав безпідставні, оскільки на його заявах були резолюції про прийом його на роботу за сумісництвом та він не надавав свою трудову книжку роботодавцю та туди не вносилися записи про прийом його на роботу.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю в Україні, п. 1.1, 2.20 і 2.20-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють за трудовими договорами на підприємствах, постійно. На осіб, які працюють за сумісництвом та цивільно-правовими договорами, трудові книжки на підприємстві не ведуться.

Крім того, відповідно до статті 18 Декрету Кабінету Міністрів України "Про оплату праці", введеного Постановою Кабінету Міністрів України, від 03.04.1993 за №245, зі змінами та доповненнями на підставі постанови Кабінету Міністрів України 31 серпня 1996 року №1033 встановлено: « ... що тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Оплата праці сумісників провадиться за фактично виконану роботу».

З пояснень позивача вбачається, що в грудні 2007р. він дізнався про те, що працює за сумісництвом, однак наказ не оскаржував та продовжував працювати таким чином.

Наказом № 24-к від 1.03.08р. позивача було прийнято на роботу за контрактом з 1.03.08р. по 31.12.08р. на посаду геолога 1 категорії у відділ геологічних вишукувань для виконання авторського нагляду за будівництвом автомагістралі в м.Запоріжжі через р.Дніпро, а в подальшому дія контракту була продовжена з 2.01.09р. по 31.12.09р. на підставі наказу № 1-ос від 8.01.09р.

Відповідні записи проведені в його трудову книжку.

З урахуванням викладеного, суд вважає безпідставними вимоги позивача про внесення змін в запис № 45 у трудову книжку позивача в частині дати прийому на постійну роботу з 18.06.07р., оскільки на постійну роботу він ніколи не приймався та знав про це.

Крім того, ставлячи питання про зміну запису в трудовій книжці в частині дати прийому на роботу з 18.06.07р., позивач не визнає недійсним в цій частині наказ про прийом на роботу, а записи в трудову книжку провадяться тільки на підставі наказу.

Відповідно до вимог ст.102-1 КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Таким чином не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення недоплачених йому грошових коштів за 8,5 місяців з 11.06.07р. по 1.03.08р. в період роботи за сумісництвом в сумі 9670 грн., оскільки в цей час йому виплачувалося відповідно до вимог закону 50 % окладу за фактично відпрацьований час.

Дослідивши інші надані документи, суд встановив, що відповідно до вищеназваних наказів про прийом позивача на роботу, позивачу було визначено місце роботі в м.Запоріжжі.

Весь час роботи у відповідача він працював в м.Запоріжжі.

Згідно ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, а також переведення на роботу на інше підприємство або в іншу місцевість допускається тільки за згодою працівника.

У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю чи посадою. Про зміну істотних умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за 2 місяця.

Місце роботи в даному разі , на думку суду, є істотною умовою праці та трудової угоди.

Відповідач повідомив позивача про зміну місця роботи з 1.06.09р. телеграмою від 28.05.09р., що є порушенням вимог ст.. 32 КЗпП України.

До 30.06.09р. позивач хворів, що підтверджено копіями лікарняних листів.

З 1.07.09р. йому потрібно було стати до роботи.

Втім, після цього, позивач не оскаржив дії відповідача про зміну істотних умов праці - місця роботи, на роботу з 1.07.09р. ні в м.Київі, ні в м.Запоріжжі не виходив, що підтверджено рапортом начальника групи авторського нагляду в м.Запоріжжі Мішіна В.І. від 07.07.2009, в безпосередній підпорядкованості якого був позивач.

Документів, про поважність причин своєї відсутності на робочому місці адміністрації не надав.

Відповідач задокументував вище зазначені прогули актами про невихід на роботу.

Доводи позивача про тре, що він в цей час подавав заяву про надання йому щорічної відпустки безпідставні, оскільки відпустка надається по узгодженню з адміністрацією та на підставі наказу. Такий наказ не видавався, а тому позивач не міг самочинно знаходитися у відпустці.

Що стосується його заяви про звільнення з роботи, то відповідно до вимог ст.39 КЗпП України строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, трудового договору та у випадках, передбачених частиною 1 ст. 38 КЗпП України.

Позивач не надав суду доказів, що така заява ним була подана відповідачу та отримана ним.

Відповідно до вимог ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з заходів стягнення :

- догана,

- звільнення.

Згідно ст.148 Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Відповідно до ст.40 п.1 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його дії можуть бути розірвані адміністрацією у випадку прогулу без поважних причин.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи адміністрації в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

09 липня 2009р. позивача звільнено з роботи з 01.07.2009, тобто з дня першого прогулу, як передбачено чинним законодавство за п. 4 ст. 40 КЗпП України, про що видано наказ №95-ос від 09.07.2009.

Згідно ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.1, 2-5,7 ст. 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Позивач ОСОБА_1 не був членом профспілки відповідача, що сторони підтвердили в судовому засіданні, а тому згода на його звільнення , відповідно до вимог ст.. 43 КЗпП України і не запрошувалася адміністрацією підприємства.

Заявляючи позовні вимоги про зміну формулювання запису № 48 в трудовій книжці причини звільнення з п.4 ст. 40 КЗпП України, позивач не ставить питання про зміну в цій частині наказу № 95-к від 09.07.09р.

Крім того, він не наводить передбачених законом підстав для зміни формулювання причини звільнення.

Звільнення з підстав, передбачених ст.36 п.1 КЗпП України можливо тільки за згодою сторін.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися до суду з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З позовом про стягнення належної заробітної плати працівник може звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.

Позивач дізнався про своє звільнення з листа відповідача 15.07.09р. та з`явився на підприємство 22.07.09р де був ознайомлений з наказом про звільнення та йому був виплачений розрахунок.

Втім, з позовом до суду він звернувся лише в листопаді 2009р., тобто з пропуском встановленого законом строку.

Таким чином, звільнення позивача відбулося відповідно до вимог закону.

З огляду на вказані докази, суд вважає, що позовні вимоги позивача про зміну формулювання в записи № 48 в трудовій книжці причини звільнення з п.4 ст. 40 на ст. 36 п.1 КЗпП України не підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення заробітної плати за роботу в вихідні та святкові дні за 37 днів за період з 11.06.07. по 30.12.08р. в сумі 8861 грн., то вони також не підлягають задоволенню з наступних підстав.

На підставі ст.71 КЗпП України робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового комітету і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством. Залучення працівників до роботи у вихідний день провадиться за письмовим наказом власника або уповноваженого ним органу.

Належних та допустимих доказів, які б підтверджували роботу у вихідні та святкові дні позивачем не надано.

З його пояснень вбачається, що накази про роботу у вихідні та святкові дні не видавалися, він виходив на роботу за власною ініціативою.

Підприємство не забов`язувало позивача на таку роботу, накази про це не видавалися.

Доводи позивача про те, що в цей час він працював повний робочий день та працював у святкові та вихідні дні та посилання ся на довідку сторонньої організації неправомірні, оскільки дана організація не є роботодавцем та не може видавати довідки позивачу як своєму працівнику, та перебирати на себе повноваження щодо документування та обліку його робочого часу.

Позовні вимоги про стягнення матеріальної допомоги до щорічної відпустки за 2 роки, оплати за ліки та медичний огляд в сумі 2143 грн. 54 коп. також безпідставні.

Відповідно до п.2 Додатку №6 від 28.12.2002 до Колективного договору підприємства «Положення про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам Товариства з фонду оплати праці», воно розповсюджується на всіх постійно працюючих в Товаристві не менше одного року.

П.7,8 Положення передбачено, що оздоровча допомога виплачується один раз на рік незалежно від кількості використаних відпусток та їх виду. Оздоровча допомога не переноситься на наступні роки.

П.10 Положення передбачає, що при звільненні з інших причин оздоровча допомога не виплачується, крім працівникам , що звільняються у зв`язку з виходом на пенсію. Отже позивач не підпадає під дію цього Положення.

В цей період позивач брав тільки відпустки без збереження заробітної плати, що підтверджено його заявами та наказами.

Його звільнено з роботи за порушення трудової дисципліни.

Що стосується вимог позивач про стягнення заборгованості по заробітній платі за березень, квітень та травень 2009р. в сумі 3559 грн. 52 коп., то в цій частині його позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно довідки підприємства 365/бух від 23.05.12р. позивачу нараховано за березень 2009р. - 1091 грн. 37 коп., за квітень - 1798 грн. 24 коп., за травень 2520 грн.

Судом від відповідача витребувані відомості виплати заробітної плати за вказані місяці та встановлено, що в квітні позивачу виплачено тільки 294 грн. 16 коп., а в березні - 583 грн. 69 коп.

Таким чином, заборгованість по заробітній платі за вказані місяці складає 3559 грн. 52 коп., які не були йому сплачені при звільненні і підлягають стягненню на користь позивача.

На підставі ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.

Згідно до ст.116 КЗпП України при звільнені працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимог про розрахунок.

Ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При звільненні позивача, 22.07.09р. з ним проведено розрахунок, оскільки він був відсутній на роботі в день звільнення, та йому сплачено допомога по тимчасовій непрацездатності та компенсація за невикористану відпустку, в загальній сумі 4385 грн.

Оскільки сума, яка не оспорювала ся сторонами виплачена після звільнення позивачу, то суд вважає, що в задоволені позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку в сумі 17500 грн. необхідно відмовити.

Суд також вважає недоведеними позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 15 000 грн., т.я. позивач не надав фінансовий розрахунок та доказів завданої моральної шкоди та моральних страждань, причинного зв`язку подіями та наслідками. Не вказано в чому полягає втрата нормальних життєвих зв`язків, або виникнення потреби докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Доводи позивача про те, що з таким записом в трудовій книжці він не може працевлаштуватися нічим не підтверджені.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 213 ЦПК України, ст.ст.24, 32, 39, 40 п.4, 43, 48, 79, 83, 102, 107, 115, 116, 147, 148, 149, 233, 234, 237-1 КЗпП України, суд

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ "Київсоюзшляхсоюзпроект" - задовольнити частково.

Стягнути з ПАТ "Київсоюзшляхпроект" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень, квітень, травень 2012 р. в сумі 3559 грн. 52 коп.

ОСОБА_1 в частині позовних вимог до ПАТ "Київшляхсоюзпроект" :

- про внесення зміни в запис № 45 в трудовій книжці в частині дати прийняття на постійну роботу з 18.06.2007р. - відмовити;

- про зміну в записі № 48 в трудовій книжці формулювання причини звільнення з п.4 ст.40 на ч.1 ст.36 КЗпП - відмовити;

- про стягнення грошових коштів не виплачених при роботі за сумісництвом за 8,5 місяців з 11.06.2007р. до 01.03.2008р. в розмірі 9670 грн. - відмовити;

- про стягнення заробітної плати за роботу в святкові та вихідні дні за період з 11.06.2007р. по 30.12.2008р. за 37 днів в сумі 8861 грн. - відмовити;

- про стягнення матеріального допомоги до щорічної відпустки за 2р., оплати за ліки та медичний огляд в сумі 2143 грн. 54 коп. - відмовити;

- про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку . в сумі 17500 грн. - відмовити;

- відшкодування моральної шкоди в сумі 15000 грн. - відмовити;

- про внесення відповідних записів до трудової книжки та видачу довідки про заробітну плату з урахуванням зазначених доплат - відмовити.

Стягнути з ПАТ "Київшляхсоюзпроект" судовий збір в сумі 214 грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області протягом 10 днів.

Суддя: Лихосенко