Судове рішення #278908
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

2006  року жовтня  місяця  31   дня  колегія  суддів  судової палати  у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

 

головуючого, судді                                                         Берещанської І.І.,

суддів:                                                                              Новікова Р. В., Сокола B.C.

при секретарі:                                                                  Іванові O.K.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору міни дійсним та визнання права власності на житло, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору міни недійсним і виселенні за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 08 червня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 13 вересня 2005 року звернулись до суду з вище вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між ними та матір"ю відповідача ОСОБА_6 був 12.10.2004 року укладений договір міни квартирами, відбулось часткове виконання договору, але у зв"язку зі смертю 22 квітня 2005 року ОСОБА_6 нотаріально сторони договір не посвідчили, тому вважають своє право на квартиру порушеним і звернулися до суду за його захистом

ОСОБА_4 вказаний позов не визнав та звернувся до суду 19 січня 2006 року з вище зазначеним зустрічним позовом про визнання договору міни недійсним і виселенні (а.с.26-27), мотивуючи вимоги тим, що 18.10.2005 року він вступив в права спадкоємця після смерті матері ОСОБА_6. Договір міни відбувся лише з тієї причини, що позивачі ввели в матір в оману, скориставшись її віком, незнанням законодавства та хворобливим станом здоров'я.

Рішенням Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 08 червня 2006 року позовну заяву задоволено, а в задоволенні зустрічного позову - відмовлено.

На вказане рішення представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 приніс апеляційну скаргу, просить скасувати рішення суду та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін, виходячи з доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає

 

Справа № 22-6358/2006 р.                                  Головуючий суду першої інстанції

Долженко Ю.П. Доповідач      Сокол B.C.

 

 

необхідним   апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, уточнивши його резолютивну частину за наступними підставами.

Суд першої інстанції в межах заявлених вимог повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку наданим сторонами доказам і дійшов вірного висновку про наступне.

При розгляді справи судом першої інстанції правильно було встановлено, що позивачі ОСОБА_1 ОСОБА_2, як власники квартири НОМЕР_1 АДРЕСА_1, і мати відповідача ОСОБА_6, як власник квартири НОМЕР_2 в цьому ж будинку, 12.10.2004 року уклали договір міни квартирами, при цьому ОСОБА_3 заплатила відповідно 10.09.2004 року і 12.10.2004 р. 1590 грн. і 15 900 грн. ОСОБА_6 як доплату за квартиру, сторони відповідно переселились разом з домашніми речами і стали проживати в квартирах, тобто відбулось часткове виконання договору. Але у зв"язку зі смертю 22 квітня 2005 року ОСОБА_6 нотаріально сторони договір посвідчити не змогли. Вказані обставини в апеляційній інстанції ОСОБА_4 не оспорював, як не заперечував проти того, що його мати одержала зазначені в позові гроші як доплату за двокімнатну квартиру та підписала договори від 10.09.2004 року, 12.10.2004 року і власноручно розписку від 12.10.2004 року.

Відповідно до вимог статі 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

При зазначених вище таких обставинах суд першої інстанції при вирішенні вимог первинного позову застосував положення ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, коли якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Правомірність висновку суду першої інстанції підтверджується аналізом змісту ч. 1 ст. 220 цього ж кодексу, так як у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, що призводить до порушення майнових прав сторін по даному договору.

Задовольняючи первинний позов суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову за його безпідставністю.

Але задовольняючи первинний позов суд першої інстанції не в повному обсязі застосував положення статті 715 Цивільного кодексу України, коли за за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар, кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін, договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто визнаючи позивачок власниками квартири НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_1, суду потрібно було визнати ОСОБА_6 власником квартири НОМЕР_1 в цьому ж будинку, тому резолютивна частина рішення суду першої інстанції в порядку статті 309 Цивільного процесуального кодексу України потребує уточнення в зазначеному контексті.

Вважаючи те, що відповідач по справі являється спадкоємцем майна померлої ОСОБА_6, при її житті, як дорослий член сім'ї", ніякі дії і рішення не оспорив, а навпаки своїми діями їх схвалив, тому таке рішення суду першої інстанції не буде порушувати його прав, свобод і інтересів.

Відповідно до ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України порушення норм процесуального права при розгляді справи в суді першої інстанції може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Таких порушень процесуального закону колегія суддів при розгляді апеляційної скарги не встановила.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що посилання апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не містять правових підстав для скасування рішення і ухвалення нового рішення відповідно до статей 307, 309 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі вказаного і керуючись статтями 303, 307, 308, 309, 313, 314, 315, 317, 319, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія судців Судової палати у цивільних справах,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу відхилити, рішення Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 08 червня 2006 року залишити без змін, доповнивши резолютивну частину даного рішення абзацом З такого змісту: визнати за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 АРК.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржене протягом двох місяців у Верховний Суд України з дня набрання ним законної сили.

 

 

 

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація