Головуючий у 1 інстанції - суддя  Соларєва Т. О

Суддя-доповідач - Яманко В. Г.

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

27 серпня 2008 року                                                                                         справа № 22-а-8657/08

зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою:  м. Донецьк, бул. Шевченка, 26, 3 корпус

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                                  Яманко В. Г.

суддів:                                                        Малашкевич С. А.

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся 31 січня 2008 року до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою (арк. справи 1-3) до Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, м. Костянтинівка (далі по тексту УПСЗН Костянтинівської міської ради) про визнання дій УПСЗН Костянтинівської міської ради неправомірними та зобов'язання провести перерахунок допомоги на оздоровлення в розмірі, встановленому статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», стягнення з УПСЗН Костянтинівської міської ради недоотриманої суми разової грошової допомоги за 2004-2007 роки в розмірі 3433 грн. 30 коп.

Ухвалою від 14 квітня 2008 року матеріали справи за позовом ОСОБА_1 за правилами предметної підсудності були передані для розгляду Костянтинівському міськрайонному суду Донецької області (арк. справи 16).

Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2008 року (арк. справи 37-38) позов ОСОБА_1 був частково задоволений. Суд першої інстанції визнав неправомірними дії УПСЗН Костянтинівської міської ради стосовно відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС - інваліду 3 групи за 2004, 2005 роки та як інваліду 2 групи за 2007 рік, стягнув з УПСЗН Костянтинівської міської ради за рахунок Державного бюджету на користь Ізмайлова В. О недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2004, 2005, 2007 роки в розмірі 4044 грн. 50 коп., в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив, судові витрати відніс на рахунок держави.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Під час судового розгляду позивач заперечував проти апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач та третя особа про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, проте правом бути присутніми при судовому розгляді не скористалися.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги,  встановила наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, віднесений до 1 категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1(арк. справи 4, 59, 61, 62). Позивач до 17 серпня 2006 року був інвалідом 3 групи, що підтверджено довідками МСЕК (арк. справи 54-55), з 17 серпня 2006 року позивачу була встановлена 2 група інвалідності, що підтверджується довідками МСЕК (арк. справи 56-57).

В обґрунтування позову ІНФОРМАЦІЯ_1. посилається на те, що відповідач виплачував йому щорічну допомогу на оздоровлення в 2004-2007 роках в розмірі, меншому ніж встановлено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», внаслідок чого загальна сума недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення склала 6433 грн. 30 коп.

Згідно довідки № 1859 від 28 травня 2008 року (арк. справи 24) УПСЗН Костянтинівської міської ради було виплачено ОСОБА_1. щорічну допомогу на оздоровлення, як інваліду 3 групи: за 2004 рік - 15 грудня 2004 року в розмірі 21 грн. 50 коп., за 2005 рік - 17 листопада 2005 року  в розмірі 90 грн., за 2006 рік - 13 червня 2006 року в розмірі 90 грн.; як інваліду 2 групи  щорічну допомогу на оздоровлення було виплачено позивачу за 2007 рік  26 лютого 2007 року в розмірі 120 грн.

Абзацами 2, 3  частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції станом на час виплат) передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам 2 групи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, інвалідам 3 в розмірі чотирьох заробітних плат. Згідно частин 3, 5, 7 статті 48 вказаного Закону щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення, виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення керувався статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Проте, в цій статті функції щодо встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення Кабінету Міністрів України не делеговані, а лише зазначено про те, що Кабінет Міністрів України може затвердити порядок застосування передбачених законом пільг.

Крім того, скаржник посилається як на підставу виплат на підпункт «є» пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою була встановлена виплата щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії інвалідам ІІ групи в розмірі  2670 тис. крб. (26 грн. 70 коп.) та інвалідам ІІІ групи в розмірі 2150 тис. крб. (21 грн. 50 коп.). Вказана постанова була прийнята Кабінетом Міністрів відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої постановою Верховної Ради України від 11 жовтня 1995 року № 373/95-ВР, яка визначала одночасно з бюджетом конкретний план дій лише на 1996 рік. Крім того, підпункт "є" пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 втратив чинність згідно з постановою Кабінету  Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562.

Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що інвалідам 2 групи виплата щорічної допомоги на оздоровлення повинна здійснюватися в розмірі 120 грн., інвалідам 3 групи - 90 грн.

Відповідно до статті 8 Конституції  України  в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» передбачено, що конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Пунктом 1 частини 1 статті  92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року визначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

При розгляді даної категорії спору апеляційним судом встановлено, що постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанова Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  були прийняті всупереч вимог статей 48, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому посилання скаржника на цю постанову апеляційним судом не приймаються та оцінка правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі  пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України та статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно довідки відповідача (арк. справи 24) за 2004 рік позивачу як інваліду 3 групи було виплачено 15 грудня 2004 року щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 21 грн. 50 коп., в той час як згідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», (в редакції на час виплати), учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії інвалідам ІІІ групи повинна була сплачуватися щорічна допомога на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, визначених на день виплати.

Згідно статті 89 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» № 1344-IV від 27 листопада 2003 року з 1 вересня 2004 року був встановлений розмір мінімальної заробітної плати 237 грн. на місяць, тому розмір недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2004 рік  складає 926 грн. 50 коп. (237 грн. х 4 - 21 грн. 50 коп.), як і визначено судом першої інстанції.

Статтею 83 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» № 2285-ІV від 23 грудня 2004 року (в редакції на день виплати допомоги на оздоровлення) передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати з 1 вересня 2005 року склав 262 грн.  Оскільки, позивачу 17 листопада 2005 року було виплачено за 2005 рік  щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 90 грн., тому розмір щорічної допомоги на оздоровлення недоотриманої позивачем за 2005 рік складає 1238 грн. (332 грн. х 4 - 90 грн.), що й було стягнуто судом першої інстанції.

У 2006 році ОСОБА_1. як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС інваліду 3 групи УПСЗН Костянтинівської міської ради виплатило 13 червня 2006 року щорічну допомогу на оздоровлення на суму 90 грн., про що свідчить довідка (арк. справи 24).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що визнання судом першої інстанції обґрунтованою невиплату управлінням праці та соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік в розмірі встановленому статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  та відповідно відмова позивачу в стягненні допомоги за 2006 рік правомірні, оскільки дія абзаців 3 та 4 вказаної статті на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати була зупинена згідно з пунктом 37 статті 77 Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 р. N 3235-IV та відповідність цього зупинення конституційним нормам Конституційним судом до дійсного часу не розглядалася.

Стосовно виплати позивачу, як інваліду 2 групи, сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно визначився з тим, що виплата повинна була здійснюватися в порядку, встановленому абзацом 3 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат станом на день виплати. Згідно довідки відповідача (арк. справи 24) за 2007 рік допомога на оздоровлення позивачу була виплачена 26 лютого 2007 року в розмірі 120 грн.

При визначенні щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік апеляційний суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) положення пункту 30 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яким було зупинено на 2007 рік дію частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», внаслідок чого положення статті 48 підлягають застосуванню у 2007 році.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими для виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Статтею 76 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19 грудня 2006 року встановлено, що мінімальний розмір заробітної плати з 1 січня 2007 року по 31 березня 2007 року становить 400 грн., таким чином сума недоплаченої позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік складає 1880 грн. (400 грн. х 5 - 120 грн.), тобто судом розрахунок суду першої інстанції суми недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік є правильним.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

При вирішенні цього спору, колегією суду було враховано, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України  N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року зі змінами внесеними Законом України від 9 лютого 2006 року N 3436-IV, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. У параграфі 22 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00)  від 8 листопада 2005 року визначено, що поняття “власності”, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права”, і, таким чином, як “власність” в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1. В параграфі 23 цього ж рішення Європейський суд з прав людини  зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,  для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стосовно посилання відповідача в апеляційній скарзі на недотримання позивачем річного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Застосування цієї норми Цивільного кодексу України, до правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи узгоджується з тим, що згідно частини 3 статті 1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях, серед інших, базується на принципах пріоритету життя та здоров'я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов праці, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Крім того, частиною 1 статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР передбачено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно прийняте судове рішення щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2004, 2005, 2006 роки в сумі 4044 грн. 50 коп. та відмови в іншій частині позовних вимог.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, м. Костянтинівка на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-55/08 залишити без задоволення.

Постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-55/08 за позовом ОСОБА_1 м. Костянтинівка до Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, м. Костянтинівка про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоотриманої щорічної допомоги на  оздоровлення за 2004 - 2007 роки - залишити без змін.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України відкласти з дня закінчення судового розгляду справи на строк п'ять днів складання постанови у повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини ухвали складені та підписані колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 27 серпня 2008 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі.

Ухвала складена в повному обсязі та підписана колегією суддів 1 вересня 2008 року.

Головуючий:                                                                                                    В.Г.Яманко

Судді:                                                                                                                 С.А.Малашкевич

                                                                                                                            К.П.Горбенко

З оригіналом згідно:

Суддя                            В.Г.Яманко