Головуючий у 1 інстанції - суддя  Рогожина А. В.

Суддя-доповідач - Яманко В. Г.

 

                                                                                                      

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

27 серпня 2008 року                                                                                         справа № 22-а-8656/08

зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою:  м. Донецьк, бул. Шевченка, 26, 3 корпус

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                                  Яманко В. Г.

суддів:                                                        Малашкевич С. А.

при секретарі судового засідання	Горбенко К. П. Денисенко К. С.
за участю представників:
від позивача:	ОСОБА_1. - особисто,
від відповідача:	не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні  апеляційну скаргу                             Управління праці та соціального захисту населення                                                                 Костянтинівської міської ради, м. Костянтинівка   на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області  від 24 червня 2008 року  по адміністративній справі № 2-а-41/08 (суддя Рогожина А. В.) за позовом ОСОБА_1, м. Костянтинівка   до Управління праці та соціального захисту   населення Костянтинівської міської ради,   м. Костянтинівка за участю третьої особи  Головного управління державного казначейства без самостійних вимог  України у Донецькій області, м. Донецьк на боці відповідача про визнання дій неправомірними та стягнення   недоотриманої щорічної разової грошової допомоги                                                       до 5 травня за період з 2005 року по 2007 рік

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся 1 лютого 2008 року до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою (арк. справи 1-3) до Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, м. Костянтинівка (далі по тексту УПСЗН Костянтинівської міської ради) про визнання дій УПСЗН Костянтинівської міської ради неправомірними та зобов'язання провести перерахунок разової грошової допомоги в розмірі, встановленому статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період 2005-2007 роки, стягнення з УПСЗН Костянтинівської міської ради недоотриманої суми разової грошової допомоги за 2005-2007 роки в розмірі 7776 грн.

Ухвалою від 17 березня 2008 року матеріали справи за позовом ОСОБА_1. за правилами предметної підсудності були передані для розгляду Костянтинівському міськрайонному суду Донецької області (арк. справи 14-15).

Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2008 року (арк. справи 44-45) позов ОСОБА_1. був частково задоволений. Суд першої інстанції визнав неправомірними дії УПСЗН Костянтинівської міської ради стосовно відмови ОСОБА_1. здійснити перерахунок щорічної грошової допомоги  як інваліду війни за 2007 рік, стягнув з УПСЗН Костянтинівської міської ради на користь ОСОБА_1. недоплачену разову грошову допомогу до 5 травня відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»  за 2007 рік у розмірі 2920 грн. 48 коп., в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Під час судового розгляду позивач заперечував проти апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач та третя особа про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, проте правом бути присутніми при судовому розгляді не скористалися.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги,  встановила наступне.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року в редакції Закону України № 2001-ХІІ від 19 грудня 1991 року зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин   визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

ОСОБА_1. є інвалідом 2 групи внаслідок захворювань, пов'язаних з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (арк. справи 4).

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин), далі по тексту - Закон № 3551-ХІІ, визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Розділом 3 цього Закону визначені пільги ветеранам війни та гарантії їх соціального захисту.

Пунктом 2 частини 2 статті 7 вищевказаного закону передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

В обґрунтування позову ОСОБА_1. посилається на те, що відповідач не виплатив йому разову грошову допомогу за 2005 - 2007 роки на загальну суму 7776 грн.

Згідно довідки № 22-1207 від 22 квітня 2008 року (арк. справи 35) УПСЗН Костянтинівської міської ради було виплачено ОСОБА_1., як інваліду війни 2 групи щорічну разову грошову допомогу: за 2005 рік - 330 грн. згідно платіжного доручення № 469 від 13 квітня 2005 року, за 2006 рік - 330 грн. згідно платіжного доручення № 686 від 19 квітня 2006 року, за 2007 рік - 360 грн. згідно платіжного доручення № 1251 від 18 квітня 2007 року.

Частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції станом на дні виплати визначено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Статтею 30 Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" № 2285-ІV від 23 грудня 2004 року, яка в новій редакції  Закону України від 25 березня 2005 року N 2505-IV є статтею 34 того ж змісту, було встановлено, що в 2005 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється інвалідам війни 2 групи в розмірі 330 гривень. З огляду на те, що положення статті 30 (34) Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" Конституційним Судом України до дійсного часу не визнані неконституційними, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав дії відповідача правомірними при нарахуванні та виплаті позивачу, як інваліду війни 2 групи, суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2005 рік у розмірі 330 грн. (арк. справи 35) та відповідно правильно відмовив в задоволенні позову в цій частині.

На 2006 рік дія частини п'ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» була зупинена в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни згідно з Законом України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року N 3235-IV та відповідно до статті 30 цього ж закону про державний бюджет було встановлено, що у 2006 році виплата щорічної разової допомоги здійснюється інвалідам війни 2 групи в розмірі 330 гривень. Згідно довідки відповідача (арк. справи 35) позивачу у 2006 році було виплачено 330 грн., тому суд першої інстанції в цій частині правильно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006року № 489-V встановлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється  інвалідам 2 групи в розмірі 360 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) стаття 29, пункт 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким було зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

За приписами абзацу 1 частини 5, частини 3 статті 62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19 грудня 2006 року (у редакції Закону  України від 15 березня 2007 року N 749-V, який набрав чинності 28 березня 2007 року) для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в розмірі 410 грн. 06 коп. (406 грн. +1%).

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-ХІV від 15 липня 1999 року передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, визначення права на призначення соціальної допомоги.

Розмір щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік для позивача - інваліда війни 2 групи повинен бути розрахований виходячи з наступного:

-                    відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 9 липня 2003 року, що набрав чинності з 1 січня 2004 року (в редакції яка була дійсна на час здійснення виплати), мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

-                    розмір мінімальної пенсії за віком в період з 1 квітня 2007 року по 30 вересня 2007 року складав 410 грн. 06 коп.,

-           розмір щорічної разової допомоги за 2007 рік складає 3280 грн. 48 коп. (410 грн. 06 коп. х 8),

-           сума недоплаченої позивачу разової грошової допомоги за 2007 рік відповідно до вищенаведеного складає 2920 грн. 48 коп. (3280 грн. 48 коп. - 360 грн.), таким чином висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в цій частині є правильним..

        Сукупний аналіз положень норм вищезазначених законів спростовує посилання скаржника на відсутність порядку визначення розміру мінімальної пенсії за віком для сплати щорічної разової грошової допомоги передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідач посилається на те, що згідно статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» щорічна разова допомога за 2007 рік була виплачена позивачу у встановленому цією нормою розмірі 360 грн. (арк. справи 35)

Фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до статті 17 цього Закону здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Управління праці та соціального захисту населення стосовно виплат щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни є розпорядниками бюджетних коштів в розумінні пункту 36 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України.

Пунктами 1, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року N 256 з наступними змінами, передбачено, що вказаний Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Стосовно посилання першого та другого відповідачів на пропущення позивачем строку для звернення до адміністративного суду з позовною заявою, застосування судом першої інстанції річного строку встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

       Обов'язок держави перед громадянами за шкоду, завдану внаслідок Чорнобильської катастрофи визначений статтею 13 Закону України «Про статус і соціальний захист, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796. Зазначена стаття передбачає, що Держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за у тому числі (пункт 3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.

         Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Застосування цієї норми Цивільного кодексу України, до правовідносин щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня узгоджується з тим, що згідно статті 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» цей закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття та виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни. Крім того, частиною 1 статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР передбачено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності.

При вирішенні цього спору, колегією суду було враховано, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України  N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року зі змінами внесеними Законом України від 9 лютого 2006 року N 3436-IV,  кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У параграфі 22 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00)  від 8 листопада 2005 року визначено, що поняття “власності”, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права”, і, таким чином, як “власність” в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1. В параграфі 23 цього ж рішення Європейський суд з прав людини  зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно прийняте судове рішення щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення недоотриманої щорічної разової допомоги до 5 травня за 2007 рік в сумі 2910 грн. 48 коп. та відмови в іншій частині позовних вимог.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, м. Костянтинівка на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-41/08 залишити без задоволення.

Постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-41/08 за позовом ОСОБА_1, м. Костянтинівка до Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, м. Костянтинівка про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за період з 2005 року по 2007 рік - залишити без змін.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України відкласти з дня закінчення судового розгляду справи на строк п'ять днів складання постанови у повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини ухвали складені та підписані колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 27 серпня 2008 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі.

Ухвала виготовлена в повному обсязі та підписана колегією суддів 29 серпня 2008 року.

 

Головуючий:                                                                                                    В.Г.Яманко

Судді:                                                                                                                 С.А.Малашкевич

                                                                                                                            К.П.Горбенко

 

 

З оригіналом згідно:

Суддя                            В.Г.Яманко