Головуючий у 1 інстанції - суддя  Божини Л. І.

Суддя-доповідач - Яманко В. Г.

 

 

                                                                                                      

 

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 серпня 2008 року                                                                                         справа № 22-а-8655/08

зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою:  м. Донецьк, бул. Шевченка, 26, 3 корпус

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                                        Яманко  В. Г.

суддів:                                                              Малашкевич С. А.

                                       Горбенко  К. П.                  

при секретарі судового  засідання	Денисенко К. С.
за участю представників від
позивача:                                          ОСОБА_1 - особисто, першого відповідача:                     не з'явився, другого відповідача:                      ОСОБА_2-за дов. НОМЕР_1 від 27.08.08 р. третьої особи                                    не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні  апеляційну скаргу                             Управління праці та соціального захисту населення                                                                 Костянтинівської міської ради, м. Костянтинівка   на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області  від 20 червня 2008 року  по адміністративній справі № 2-а-31/08 (суддя Божини Л. І.) за позовом ОСОБА_1 м. Костянтинівка   до 1) Управління праці та соціального захисту   населення Костянтинівської міської ради,   м. Костянтинівка,  2) Головного управління праці та соціального   захисту населення Донецької облдержадміністрації,   м. Донецьк за участю третьої особи  Головного управління державного казначейства без самостійних вимог  України у Донецькій області, м. Донецьк на боці відповідача про визнання дій противоправними, зобов'язання   вчинити певні дії, стягнення недоотриманої   щорічної разової грошової допомоги   за період з 2004 року по 2007 рік

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся 15 січня 2008 року до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою (арк. справи 1-3) до Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, м. Костянтинівка (далі по тексту УПСЗН Костянтинівської міської ради) про визнання дій УПСЗН Костянтинівської міської ради неправомірними та зобов'язання провести перерахунок разової грошової допомоги в розмірі, встановленому статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період 2005-2007 роки, стягнення з УПСЗН Костянтинівської міської ради недоотриманої суми разової грошової допомоги за 2005-2007 роки в розмірі 6839 грн.

Ухвалою від 19 лютого 2008 року матеріали справи № 2-а-3846/08 за позовом ОСОБА_1 за правилами предметної підсудності були передані для розгляду Костянтинівському міськрайонному суду Донецької області (арк. справи 14).

5 травня 2008 року позивачем позовні вимоги були уточнені (арк. справи 25-27) з визначенням в наступній редакції: «визнати дії УПСЗН Костянтинівської міської ради неправомірними та зобов'язати провести перерахунок разової грошової допомоги в розмірі, встановленому статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період 2005-2007 роки, стягнути з УПСЗН Костянтинівської міської ради недоотриманої суми разової грошової допомоги за 2004-2007 роки в розмірі 7885 грн.».

Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 червня 2008 року (арк. справи 75-77) позов ОСОБА_1 був частково задоволений. Суд першої інстанції визнав протиправними дії УПСЗН Костянтинівської міської ради щодо недоплати  щорічної разової грошової допомоги інваліду війни за 2004, 2007 роки, зобов'язав УПСЗН Костянтинівської міської ради за рахунок Державного бюджету сплатити на користь ОСОБА_1 недоотриману щорічну разову грошову допомогу інваліду війни за 2004 рік в розмірі 1046 грн., за 2007 рік в розмірі 2542 грн., а всього в розмірі 3588 грн., в решті позовних вимог - відмовив.

В апеляційній скарзі перший відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Під час судового розгляду позивач заперечував проти апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Другий відповідач під час судового розгляду підтримав апеляційну скаргу першого відповідача та надав пояснення щодо апеляційної скарги згідно яких просив скасувати постанову суду першої інстанції, в задоволення позовних вимог позивача - відмовити (арк. справи 93-94).

Перший відповідач та третя особа про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, проте правом бути присутніми при судовому розгляді не скористалися.

Колегія суддів, заслухавши позивача, другого відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року в редакції Закону України № 2001-ХІІ від 19 грудня 1991 року зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин   визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи внаслідок захворювань, пов'язаних з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (арк. справи 4).

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин), далі по тексту - Закон № 3551-ХІІ, визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Розділом 3 цього Закону визначені пільги ветеранам війни та гарантії їх соціального захисту.

Пунктом 2 частини 2 статті 7 вищевказаного закону передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що перший відповідач не виплатив йому разову грошову допомогу за 2004 - 2007 роки на загальну суму 7885 грн.

Згідно довідки НОМЕР_3 від 22 квітня 2008 року (арк. справи 29) УПСЗН Костянтинівської міської ради було виплачено ОСОБА_1, як інваліду війни 3 групи щорічну разову грошову допомогу: за 2004 рік в розмірі 130 грн. згідно платіжного доручення № 887 від 16 квітня 2004 року, за 2005 рік - 270 грн. згідно платіжного доручення № 464 від 13 квітня 2005 року, за 2006 рік - 270 грн. згідно платіжного доручення № 684 від 19 квітня 2006 року, за 2007 рік - 300 грн. згідно платіжного доручення № 1257 від 18 квітня 2007 року.

Частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції станом на дні виплати визначено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Статтею 44 Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік» № 1344-ІV від 27 листопада 2003 року (в редакції яка була дійсна на час здійснення виплати) було встановлено, що у 2004 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється інвалідам війни 3 групи у розмірі 130 грн.

Рішенням Конституційного суду України N 20-рп/2004 від 1 грудня 2004 року у справі N 1-27/2004 про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) статтю 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" у вищенаведеній редакції.

З огляду на вказане рішення Конституційного суду, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про неправомірність дій УПСЗН Костянтинівської міської ради щодо відмови в донарахуванні позивачу щорічної разової допомоги за 2004 рік у розмірі, встановленому частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проте допустив помилку при визначенні розміру цієї допомоги за 2004 рік.

Розмір щорічної разової грошової допомоги за 2004 рік для позивача - інваліда війни 3 групи повинен бути розрахований виходячи з наступного:

-                    відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 9 липня 2003 року, що набрав чинності з 1 січня 2004 року (в редакції яка була дійсна на час здійснення виплати), мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється в розмірі 20 відсотків середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за попередній рік, яка визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики, 

-           за матеріалами Держкомстату середня заробітна плата за попередній 2003 рік складала 462 грн. 58 коп.,

-                    розмір мінімальної пенсії за віком в 2004 році склав 92 грн. 52 коп. з розрахунку 462 грн. 58 коп. х 20 %,

-           розмір щорічної  разової допомоги за 2004 рік  складає 647 грн. 64 коп. (92 грн. 52 коп. х 7), 

-           сума недоплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2004 рік відповідно до вищенаведеного складає 517 грн. 46 коп. (647 грн. 64 коп. - 130 грн.), а не 1046 грн. як визначено судом першої інстанції.

Статтею 30 Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" № 2285-ІV від 23 грудня 2004 року, яка в новій редакції  Закону України від 25 березня 2005 року N 2505-IV є статтею 34 того ж змісту, було встановлено, що в 2005 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється інвалідам війни 3 групи в розмірі 270 гривень. З огляду на те, що положення статті 30 (34) Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" Конституційним Судом України до дійсного часу не визнані неконституційними, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав дії відповідача правомірними при нарахуванні та виплаті позивачу, як інваліду війни 3групи, суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2005 рік у розмірі 270 грн. (арк. справи 29) та відповідно правильно відмовив в задоволенні позову в цій частині.

На 2006 рік дія частини п'ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» була зупинена в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни згідно з Законом України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року N 3235-IV та відповідно до статті 30 цього ж закону про державний бюджет було встановлено, що у 2006 році виплата щорічної разової допомоги здійснюється інвалідам війни 3 групи в розмірі 270 гривень. Згідно довідки відповідача (арк. справи 29) ОСОБА_1  у 2006 році було виплачено 270 грн., тому суд першої інстанції в цій частині правильно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006року № 489-V встановлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у інвалідам 3 групи в розмірі 300 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) стаття 29, пункт 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким було зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

За приписами абзацу 1 частини 5, частини 3 статті 62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19 грудня 2006 року (у редакції Закону  України від 15 березня 2007 року N 749-V, який набрав чинності 28 березня 2007 року) для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в розмірі 410 грн. 06 коп. (406 грн. +1%).

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-ХІV від 15 липня 1999 року передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, визначення права на призначення соціальної допомоги.

Розмір щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік для позивача - інваліда війни 3 групи повинен бути розрахований виходячи з наступного:

-                    відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 9 липня 2003 року, що набрав чинності з 1 січня 2004 року (в редакції яка була дійсна на час здійснення виплати), мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

-                    розмір мінімальної пенсії за віком в період з 1 квітня 2007 року по 30 вересня 2007 року складав 410 грн. 06 коп.,

-           розмір щорічної разової допомоги за 2007 рік складає 2870 грн. 42 коп. (410 грн. 06 коп. х 7),

-           сума недоплаченої позивачу разової грошової допомоги за 2007 рік відповідно до вищенаведеного складає 2570 грн. 42 коп. (2870 грн. 42 коп. - 300 грн.), а не 2542 грн. як визначено судом першої інстанції.

        Сукупний аналіз положень норм вищезазначених законів спростовує посилання скаржника на відсутність порядку визначення розміру мінімальної пенсії за віком для сплати щорічної разової грошової допомоги передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідач посилається на те, що згідно статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» щорічна разова допомога за 2007 рік була виплачена позивачу у встановленому цією нормою розмірі 360 грн. (арк. справи 50)

Фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до статті 17 цього Закону здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Управління праці та соціального захисту населення стосовно виплат щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни є розпорядниками бюджетних коштів в розумінні пункту 36 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України.

Пунктами 1, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року N 256 з наступними змінами, передбачено, що вказаний Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Стосовно посилання першого та другого відповідачів на пропущення позивачем строку для звернення до адміністративного суду з позовною заявою, застосування судом першої інстанції річного строку встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

       Обов'язок держави перед громадянами за шкоду, завдану внаслідок Чорнобильської катастрофи визначений статтею 13 Закону України «Про статус і соціальний захист, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796. Зазначена стаття передбачає, що Держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за у тому числі (пункт 3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.

         Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Застосування цієї норми Цивільного кодексу України, до правовідносин щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня узгоджується з тим, що згідно статті 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» цей закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття та виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни. Крім того, частиною 1 статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР передбачено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності.

При вирішенні цього спору, колегією суду було враховано, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України  N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року зі змінами внесеними Законом України від 9 лютого 2006 року N 3436-IV,  кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У параграфі 22 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00)  від 8 листопада 2005 року визначено, що поняття “власності”, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права”, і, таким чином, як “власність” в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1. В параграфі 23 цього ж рішення Європейський суд з прав людини  зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Крім того, судом першої інстанції в порушення вимог статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України дана адміністративна справа була розглянута в строк, який перевищує двомісячний термін.

Згідно частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, тобто він повинен з'ясовувати ті обставини чи порушення закону, у яких на думку особи, що подала скаргу, суд першої інстанції допустив помилки; однак якщо при такому з'ясуванні буде встановлено порушення закону, що призвели до неправильного вирішення справи, поза межами оскарження, суд апеляційної інстанції може вийти за ці межі.

Виходячи з вищевикладеного, з врахуванням приписів частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийняв оскаржувану постанову з порушенням матеріального права, що обумовлює скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови з частковим задоволенням позовних вимог у відповідності до норм права, застосованих при вирішенні цього спору для забезпечення захисту прав та інтересів фізичної особи від порушень з боку суб'єкту владних повноважень.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, м. Костянтинівка на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 червня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-31/08 задовольнити частково.

Постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 червня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-31/08 за позовом ОСОБА_1 м. Костянтинівка  до Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, м. Костянтинівка, Головного управління праці та соціального захисту населення Донецької облдержадміністрації, м. Донецьк про визнання дій противоправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоотриманої щорічної разової грошової допомоги за період з 2004 року по 2007 рік - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 м. Костянтинівка  до Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, м. Костянтинівка, Головного управління праці та соціального захисту населення Донецької облдержадміністрації, м. Донецьк про визнання дій противоправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоотриманої щорічної разової грошової допомоги за період з 2004 року по 2007 рік задовольнити частково, задовольнити частково відносно першого відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, м. Костянтинівка. Стосовно другого відповідача - Головного управління праці та соціального захисту населення Донецької облдержадміністрації, м. Донецьк - в позовних вимогах відмовити.

        Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, м. Костянтинівка щодо відмови листом № 02-42-Б-246-08 від 27 грудня 2007 року в донарахувані та доплаті ОСОБА_1, м. Костянтинівка щорічної разової грошової допомоги в розмірі, передбаченому частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2004, 2007 роки.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, м. Костянтинівка на користь ОСОБА_1 м. Костянтинівка недоотриману щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2004, 2007 роки на загальну суму 3088 грн. 06 коп., з якої за 2004 рік - 517 грн. 64 коп., за 2007 рік - 2570 грн. 42 коп., за рахунок коштів Державного бюджету України

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України відкласти з дня закінчення судового розгляду справи на строк п'ять днів складання постанови у повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини постанови складені, підписані колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 27 серпня 2008 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі.

                           Постанова складена в повному обсязі та підписана колегією суддів 1 вересня 2008 року.

Головуючий:                                                                                                  В.Г.Яманко

Судді:                                                                                                               С.А.Малашкевич

                                                                                                                           К.П.Горбенко

 

З оригіналом згідно:

Суддя                                                    В.Г.Яманко