Головуючий у 1 інстанції - суддя Русанова Т. Т.
Суддя-доповідач - Яманко В. Г.
Україна
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
22 серпня 2008 року справа № 22-а-8487/08
зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бул. Шевченка, 26, 3 корпус
постанова прийнята в порядку письмового провадження згідно частини 1 статі 197
Кодексу адміністративного судочинства України
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Яманко В. Г.
суддів: Арабей Т. Г.
Горбенко К. П.
|
при секретарі судового засідання |
Денисенко К. С. |
|
за участю представників від |
|
|
позивача: |
не з'явився, надана заява про розгляд справи без представника позивача не з'явився, в апеляційній скарзі зазначив про розгляд справи без участі його представника |
|
відповідача: |
|
|
|
|
|
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу |
Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Луганської області |
|
на постанову Первомайського міського суду Луганської області |
|
|
від |
18 червня 2008 року |
|
по адміністративній справі |
№ 2-а-104/08 (суддя Русанова Т. Т.) |
|
за позовом |
ОСОБА_1 м. Первомайськ |
|
до відповідача |
Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Луганської області |
|
про |
визнання дій незаконними, стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення |
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся 19 травня 2008 року до Первомайського міського суду Луганської області з позовом (арк. справи 1-4) до Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Луганської області (далі по тексту -УПСЗН Первомайської міської ради Луганської області) про визнання дій УПСЗН Первомайської міської ради Луганської області про відмову у проведенні нарахування недоплаченої частини щорічної допомоги на оздоровлення та виплати її незаконними, стягнення суми недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 7926 грн. 50 коп.
Постановою Первомайського міського суду Луганської області від 18 червня 2008 року по справі № 2-а-104/08 (арк. справи 19-21) позов ОСОБА_1. був задоволений частково. Суд першої інстанції визнав дії УПСЗН Первомайської міської ради Луганської області щодо відмови виплати ОСОБА_1 заборгованості з щорічної допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2007 роки незаконними, зобов'язав УПСЗН Первомайської міської ради Луганської області доплатити ОСОБА_1. щорічну грошову допомогу на оздоровлення за 2003, 2004, 2007 роки в сумі 3776 грн. 60 коп. за рахунок коштів Державного бюджету України, в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, проте не скористалися своїм правом бути присутніми під час апеляційного розгляду скарги.
Позивач надав письмову заяву про розгляд апеляційної скарги без його участі (арк. справи 34). Відповідач надав в апеляційній скарзі зазначив про розгляд справи без участі його представника (арк. справи 24-25).
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, прийняла рішення про задоволення клопотань позивача та відповідача про розгляд апеляційної скарги без їх участі та відповідно про розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (арк. справи 6-7). Позивачу була встановлена ІІ група інвалідності, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 9 червня 2006 року (арк. справи 6).
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що УПСЗН Первомайської міської ради Луганської області за період 2001-2007 роки не доплачено щорічної допомоги на оздоровлення на загальну суму 7926 грн. 50 коп.
Згідно довідки УПСЗН Первомайської міської ради Луганської області (арк. справи 9-10, 40) ОСОБА_1, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії та інваліду ІІ групи була виплачена щорічна допомога на оздоровлення в наступних розмірах: за 2003 рік - у грудні 2003 року в розмірі 26 грн. 70 коп., за 2004 рік - у січні 2005 року в розмірі 26 грн. 70 коп.; за 2006 рік - 15 вересня 2006 року в розмірі 120 грн., за 2007 рік - 16 жовтня 2007 року в розмірі 120 грн. При цьому, відповідачем було вказано про те, що щорічна допомога на оздоровлення не виплачувалася позивачу за 2001, 2002, 2005 роки у зв'язку з тим, що позивач не звертався з заявою про її призначення (арк. справи 9-10).
Абзацом 2 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції станом на час виплат) передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам ІІ групи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Згідно частин 3, 5, 7 статті 48 вказаного Закону щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення, виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Пунктами 1, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року N 256 з наступними змінами, передбачено, що вказаний Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 були внесені зміни до вищенаведеної постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 та затвердженого нею Порядку про покладення на управління праці та соціального захисту населення додаткових завдань щодо ведення персоніфікованого обліку, нарахування та сплати передбачених законодавчими актами пільгових виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до статті 55 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 року № 279-VI постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 була опублікована 14 листопада 2003 року в Офіційному віснику України N 44.
Таким чином, у 2001, 2002 роках функції по виплаті щорічної допомоги на оздоровлення згідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» управління праці та соціального захисту населення не здійснювали, тому висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Управління праці та соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення за 2001, 2002 рік є правильним.
При цьому, колегія суддів з огляду на наведену постанову Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 зазначає, що не приймає доводів скаржника стосовно того, що управління праці та соціального захисту з моменту прийняття вказаної постанови не є належними відповідачами в справах щодо стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, оскільки статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету, а управління праці та соціального захисту населення стосовно виплат щорічної допомоги на оздоровлення є розпорядниками бюджетних коштів в розумінні пункту 36 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України.
Пунктом 4 Порядку виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого наказом Мінпраці № 1 від 4 січня 2000 року (який втратив чинність 29 грудня 2006 року згідно наказу Мінпраці № 473 від 12 грудня 2006 року), передбачено, що підставою для призначення допомоги є копія посвідчення встановленого зразка або інший документ, що підтверджує статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; паспорт або інший документ, який засвідчує місце проживання; письмова заява особи, якій провадиться виплата допомоги, та довідка з місця роботи або органу, що виплачує пенсію, із зазначенням терміну останньої виплати допомоги. Таким чином, оскільки позивачем не надано доказів звернення до відповідача з вимогою щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2001, 2002, 2005 роки, дії відповідача щодо не виплати щорічної допомоги на оздоровлення позивачу в 2001, 2002, 2005 роках є правомірними, а висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині є правильним.
Виплата щорічної допомоги на оздоровлення позивачу за 2003 рік відбулася в грудні 2003 року в розмірі 26 грн. 70 коп., за 2004 рік відбулася у січні 2005 року у розмірі 26 грн. 70 коп., за 2007 рік відбулася 16 жовтня 2007 року в розмірі 120 грн., з огляду на вищенаведені норми сума допомоги повинна бути перерахована за статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виходячи з розрахунку п'яти мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, який визначається на момент виплати.
Згідно з підпунктом 52 пункту 5 статті 38 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати визначається законом про Державний бюджет на відповідний рік.
Згідно статті 7216 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" № 380-IV від 26 грудня 2002 року з 1 грудня 2003 року розмір мінімальної заробітної плати складав 205 грн. на місяць, таким чином, розмір щорічної допомоги на оздоровлення недоотриманої позивачем за 2003 рік складає 998 грн. 30 коп. (205 грн. х 5 - 26 грн. 70 коп.), а не 898 грн. 30 коп., як визначено судом першої інстанції.
Статтею 83 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» № 2285-ІV від 23 грудня 2004 року (в редакції на день виплати допомоги на оздоровлення) передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2005 року склав 262 грн. Оскільки, позивачу щорічну допомогу за 2004 рік було виплачено у січні 2005 року, тому розмір щорічної допомоги на оздоровлення недоотриманої позивачем за 2004 рік складає 1283 грн. 30 коп. (262 грн. х 5 - 26 грн. 70 коп.), а не 998 грн. 30 коп., як визначено судом першої інстанції.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення керувався статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Проте, в цій статті функції щодо встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення Кабінету Міністрів України не делеговані, а лише зазначено про те, що Кабінет Міністрів України може затвердити порядок застосування передбачених законом пільг.
Крім того, скаржник посилається як на підставу виплат на підпункт «є» пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою була встановлена виплата щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам ІІ групи в розмірі 2670 тис. крб. (26 грн. 70 коп.). Вказана постанова була прийнята Кабінетом Міністрів відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої постановою Верховної Ради України від 11 жовтня 1995 року № 373/95-ВР, яка визначала одночасно з бюджетом конкретний план дій лише на 1996 рік. Крім того, підпункт "є" пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 втратив чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562.
Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що інвалідам ІІ групи виплата щорічної допомоги на оздоровлення повинна здійснюватися в розмірі 120 грн.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» передбачено, що конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.
Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року визначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
При розгляді даної категорії спору апеляційним судом встановлено, що постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанова Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» були прийняті всупереч вимог статей 48, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому посилання скаржника на цю постанову апеляційним судом не приймаються та оцінка правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України та статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У 2006 році ОСОБА_1., як інваліду ІІ групи, УПСЗН Первомайської міської ради Луганської області виплатило 15 вересня 2006 року щорічну допомогу на оздоровлення на загальну суму 120 грн., про що свідчить довідка (арк. справи 40).
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що визнання судом першої інстанції обґрунтованою невиплату управлінням праці та соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік в розмірі встановленому статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та відповідно відмова позивачу в стягненні допомоги за 2006 рік в заявленій сумі 1630 грн. правомірні, оскільки дія абзаців 3 та 4 вказаної статті на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати була зупинена згідно з пунктом 37 статті 77 Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 р. N 3235-IV та відповідність цього зупинення конституційним нормам Конституційним судом до дійсного часу не розглядалася.
Стосовно виплати позивачу, як інваліду ІІ групи, сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно визначився з тим, що виплата повинна була здійснюватися в порядку, встановленому абзацом 3 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат станом на день виплати. За даними відповідача (арк. справи 40) сума допомоги на оздоровлення позивачу була виплачена 16 жовтня 2007 року в розмірі 120 грн., в той час, як за вказаним законом сума допомоги повинна була скласти 2300 грн. (460 грн. х 5, в якому 460 грн. це мінімальний розмір заробітної плати встановлений з 1 жовтня 2007 року згідно статті 76 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19 грудня 2006 року). З врахуванням виплаченої суми стягненню підлягає щорічна допомога на оздоровлення за 2007 рік в розмірі 2180 грн. (2300 грн. - 120 грн.), а не 1880 грн. як визначено судом першої інстанції.
При визначенні щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік апеляційний суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) положення пункту 30 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яким було зупинено на 2007 рік дію частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», внаслідок чого положення статті 48 підлягають застосуванню у 2007 році.
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими для виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
При вирішенні цього спору, колегією суду було враховано, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року зі змінами внесеними Законом України від 9 лютого 2006 року N 3436-IV, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. У параграфі 22 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) від 8 листопада 2005 року визначено, що поняття “власності”, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права”, і, таким чином, як “власність” в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1. В параграфі 23 цього ж рішення Європейський суд з прав людини зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, правильно вирішивши питання щодо часткового задоволення позову та стягнення недоплачених сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2007 року, припустився помилки при розрахунку сум недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення.
Згідно частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, тобто він повинен з'ясовувати ті обставини чи порушення закону, у яких на думку особи, що подала скаргу, суд першої інстанції допустив помилки; однак якщо при такому з'ясуванні буде встановлено порушення закону, що призвели до неправильного вирішення справи, поза межами оскарження, суд апеляційної інстанції може вийти за ці межі.
Виходячи з вищевикладеного, з врахуванням приписів частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийняв оскаржувану постанову з порушенням матеріального права, що обумовлює скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови з частковим задоволенням позовних вимог у відповідності до норм права, застосованих при вирішенні цього спору для забезпечення захисту прав та інтересів фізичної особи від порушень з боку суб'єкту владних повноважень.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Луганської області на постанову Первомайського міського суду Луганської області від 18 червня 2008 року по справі № 2-а-104/08 задовольнити частково.
Постанову Первомайського міського суду Луганської області від 18 червня 2008 року від 18 червня 2008 року по справі № 2-а-104/08 за позовом ОСОБА_1 м. Первомайськ до Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Луганської області про визнання дій незаконними та стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 м. Первомайськ до Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Луганської області про визнання дій незаконними та стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення задовольнити частково.
Визнати незаконними дії Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Луганської області щодо не донарахування та не виплаті ОСОБА_1 у 2003, 2004, 2007 роках щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі, передбаченому статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Луганської області недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2003, 2004, 2007 роки на загальну суму 4461 грн. 60 коп., з якої за 2003 рік - 998 грн. 30 коп., 2004 рік - 1283 грн. 30 коп., за 2007 рік - 2180 грн. на користь ОСОБА_1 м. Первомайськ за рахунок коштів Державного бюджету України.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова складена у повному обсязі в порядку письмового провадження 22 серпня 2008 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складання постанови у повному обсязі.
Головуючий: В.Г.Яманко
Судді: Т. Г. Арабей
К.П.Горбенко
З оригіналом згідно: Суддя В.Г.Яманко