Головуючий у 1 інстанції - суддя  Зінченко Л. М.

                                                                                                           Суддя-доповідач - Яманко В. Г.

 

                                                                                                      

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 серпня 2008 року                                                                                          справа № 22-а-7682/08

зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою:  м. Донецьк, бул. Шевченка, 26, 3 корпус

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                                        Яманко  В. Г.

суддів:                                                              Арабей Т. Г.

                                       Горбенко  К. П.                  

при секретарі судового  засідання	Чуріковій Я. О.
за участю представників від
позивача:	надане клопотання про розгляд справи без присутності позивача,  ОСОБА_1- за дов. від 14 квітня 2008 року, не з'явився, заявлено клопотання про розгляд без участі першого відповідача, ОСОБА_2- за дов. № 11-12/1-3 від 8 січня 2008 року
першого відповідача:  другого відповідача
розглянувши у відкритому судовому засіданні  апеляційну скаргу                              Управління праці та соціального захисту населення                                                                  Стаханівської міської ради, м. Стаханов на постанову Стаханівського міського суду Луганської області  від                                                           12 червня 2008 року   по адміністративній справі               № 2-а-673/08 (суддя Зінченко Л. М.) за позовом                                             ОСОБА_3 м. Теплогірськ до                                                            1)Управління праці та соціального захисту                                                                  населення Стаханівської міської ради, м. Стаханов,                                                                 2) Головного управління державного казначейства                                                                   України в Луганській області, м. Луганськ про                                                         визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання                                                                  вчинити перерахунок, стягнення                                                                  недоплаченої суми щорічної разової грошової                                                                   допомоги за 2003-2007 роки

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся 7 травня 2008 року до Стаханівського міського суду Луганської області з позовною заявою (арк. справи 2-3) до Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської ради, м. Стаханов, за участю третьої особи без самостійних вимог на боці відповідача Головного управління державного казначейства України в Луганській області, м. Луганськ про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання зробити донарахування та перерахунок щорічної грошової допомоги, встановивши щорічну разову грошову допомогу в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за 2003-2007 року щорічно, стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги за 2003-2007 роки в розмірі 10186 грн.

Постановою Стаханівського міського суду Луганської області від 12 червня 2008 року частково задоволений позов ОСОБА_3 м. Теплогірськ до Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської ради, м. Стаханов, Головного управління державного казначейства України в Луганській області, м. Луганськ про визнання бездіяльності незаконною стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги (арк. справи 29-30). Суд першої інстанції стягнув з Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської ради, м. Стаханов на користь ОСОБА_3 2920 грн. 48 коп. за рахунок Державного бюджету України, в задоволення решти позовних вимог відмовив.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Представником позивача у судовому засіданні надане клопотання позивача про розгляд справи без його присутності, залишення постанови першої інстанції без змін, апеляційної скарги без задоволення (арк. справи 52-53).

Відповідач в апеляційній скарзі зазначив про розгляд справи без участі його представника.

Колегія суддів, заслухавши представників позивача, третьої особи, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року в редакції Закону України № 2001-ХІІ від 19 грудня 1991 року зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин   визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження (арк. справи 14), віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи - учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (арк. справи 47). Позивачу була встановлена ІІ група інвалідності, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 виданим 26 червня 2002 року, яке з 27 лютого 2003 року дійсне безсрочно (арк. справи 8) та довідками МСЕК (арк. справи 9).

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин), далі по тексту - Закон № 3551-ХІІ, визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Розділом 3 цього Закону визначені пільги ветеранам війни та гарантії їх соціального захисту.

Пунктом 2 частини 2 статті 7 вищевказаного закону передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 посилається на те, що відповідач не виплатив йому разову грошову допомогу за 2003, 2004, 2005, 2006, 2007 роки на загальну суму 10186 грн.

Управлінням праці та соціального захисту населення Стаханівської міської ради, м. Стаханов згідно заперечень на позовну заяву (арк. справи 16-17), довідки № 5581 від 13 серпня 2008 року (арк. справи 50) ОСОБА_3, як інваліду війни ІІ групи було сплачено щорічну разову грошову допомогу: за 2003 рік - 120 грн. згідно відомості травня 2003 року, за 2004 рік - 160 грн. згідно відомості травня 2004 року, за 2005 рік - 330 грн. згідно відомості квітня 2005 року, за 2006 рік - 330 грн. згідно відомості квітня 2006 року, за 2007 рік - 360 грн. згідно відомості квітня 2007 року.

Частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції станом на дні виплати визначено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Статтею 28 Закону України «Про державний бюджет України на 2003 рік» № 380-ІV від 26 грудня 2002 року (в редакції яка була дійсна на час здійснення виплати) було встановлено, що у 2003 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється інвалідам війни II групи у розмірі 120 гривень. Положення статті 28 Закону України "Про державний бюджет України на 2003 рік" Конституційним Судом України до дійсного часу не визнані неконституційними, тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав дії відповідача правомірними при нарахуванні та виплаті позивачу, як інваліду війни II групи, суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2003 рік у розмірі 120 грн. (арк. справи 50) та відповідно правильно відмовив в задоволенні позову в цій частині.

Статтею 44 Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік» № 1344-ІV від 27 листопада 2003 року (в редакції яка була дійсна на час здійснення виплати) було встановлено, що у 2004 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється інвалідам війни ІІ групи у розмірі 160 гривень.

Рішенням Конституційного суду України N 20-рп/2004 від 1 грудня 2004 року у справі N 1-27/2004 про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) статтю 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" у вищенаведеній редакції.

З огляду на вказане рішення Конституційного суду, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про неправомірність дій Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської ради, м. Стаханов щодо відмови в донарахуванні позивачу щорічної разової допомоги за 2004 рік у розмірі, встановленому частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проте допустив помилку при визначенні розміру цієї допомоги за 2004 рік та з порушенням норм процесуального та матеріального законодавства застосував приписи статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розмір щорічної разової грошової допомоги за 2004 рік для позивача - інваліда війни ІІ групи повинен бути розрахований виходячи з наступного:

-                    відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 9 липня 2003 року, що набрав чинності з 1 січня 2004 року (в редакції яка була дійсна на час здійснення виплати), мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється в розмірі 20 відсотків середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за попередній рік, яка визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики, 

-           за матеріалами Держкомстату середня заробітна плата за попередній 2003 рік складала 462 грн. 58 коп.,

-                    розмір мінімальної пенсії за віком в 2004 році склав 92 грн. 52 коп. з розрахунку 462 грн. 58 коп. х 20 %,

-           розмір щорічної  разової допомоги за 2004 рік  складає 740 грн. 16 коп. (92 грн. 52 коп. х 8), 

-           сума недоплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2004 рік відповідно до вищенаведеного складає 580 грн. 16 коп. (740 грн. 16 коп. - 160 грн.)

Стосовно посилання відповідача на пропущення позивачем строку для звернення до адміністративного суду з позовною заявою, застосування судом першої інстанції річного строку встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в позовній заяві було заявлено клопотання про не застосування до позовних вимог позовної давності або поновити термін звернення до суду, у зв'язку з тимчасовим зупиненням дії Закону України, яким передбачена право позивача на отримання щорічної разової допомоги в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, та інвалідністю позивача, проте суд першої інстанції не визнав поважними причини пропуску позивачем строку для звернення до адміністративного суду, передбаченого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі чого відмовив в задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги за 2004 рік. Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно відмовив в поновленні строку на звернення до адміністративного суду, проте невірно визначив підстави для відмови в поновленні такого строку, оскільки поновлення строку позивачу як інваліду 2 групи з числа осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи - учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, для звернення до адміністративного суду, взагалі не потрібно з огляду на наступне.

       Обов'язок держави перед громадянами за шкоду, завдану внаслідок Чорнобильської катастрофи визначений статтею 13 Закону України «Про статус і соціальний захист, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796. Зазначена стаття передбачає, що Держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за у тому числі (пункт 3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.

         Відповідно до пункту 3 частини першої статті 268 Цивільного Кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смерті.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Застосування цієї норми Цивільного кодексу України, до правовідносин щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня узгоджується з тим, що згідно статті 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» цей закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття та виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни. Крім того, частиною 1 статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР передбачено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності.

Статтею 30 Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" № 2285-ІV від 23 грудня 2004 року, яка в новій редакції  Закону України від 25 березня 2005 року N 2505-IV є статтею 34 того ж змісту, було встановлено, що в 2005 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється інвалідам війни II групи в розмірі 330 гривень. З огляду на те, що положення статті 30 (34) Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" Конституційним Судом України до дійсного часу не визнані неконституційними, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав дії відповідача правомірними при нарахуванні та виплаті позивачу, як інваліду війни II групи, суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2005 рік у розмірі 330 грн. (арк. справи 16) та відповідно правильно відмовив в задоволенні позову в цій частині.

На 2006 рік дія частини п'ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» була зупинена в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни згідно з Законом України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року N 3235-IV та відповідно до статті 30 цього ж закону про державний бюджет було встановлено, що у 2006 році виплата щорічної разової допомоги здійснюється інвалідам війни ІІ групи в розмірі 330 гривень. Згідно довідки відповідача (арк. справи 50) ОСОБА_3 у 2006 році було виплачено 300 грн., тому суд першої інстанції в цій частині правильно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006року № 489-V встановлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у інвалідам II групи в розмірі 360 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) стаття 29, пункт 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким було зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

За приписами абзацу 1 частини 5, частини 3 статті 62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19 грудня 2006 року (у редакції Закону  України від 15 березня 2007 року N 749-V, який набрав чинності 28 березня 2007 року) для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в розмірі 410 грн. 06 коп. (406 грн. +1%).

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-ХІV від 15 липня 1999 року передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, визначення права на призначення соціальної допомоги.

Розмір щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік для позивача - інваліда війни ІІ групи повинен бути розрахований виходячи з наступного:

-                    відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 9 липня 2003 року, що набрав чинності з 1 січня 2004 року (в редакції яка була дійсна на час здійснення виплати), мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

-                    розмір мінімальної пенсії за віком в період з 1 квітня 2007 року по 30 вересня 2007 року складав 410 грн. 06 коп.,

-           розмір щорічної разової допомоги за 2007 рік складає 3280 грн. 48 коп. (410 грн. 06 коп. х 8),

-           сума недоплаченої позивачу разової грошової допомоги за 2007 рік відповідно до вищенаведеного складає 2920 грн. 48 коп. (3280 грн. 48 коп. - 360 грн.), таким чином, суд першої інстанції правильно визначив розмір недоплаченої щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік, проте в резолютивній частині не вказав про стягнення саме недоплаченої щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік.

Сукупний аналіз положень норм вищезазначених законів спростовує посилання скаржника на відсутність порядку визначення розміру мінімальної пенсії за віком для сплати щорічної разової грошової допомоги передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідач посилається на те, що згідно статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» щорічна разова допомога за 2007 рік була виплачена позивачу у встановленому цією нормою розмірі 360 грн. (арк. справи 50)

Фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до статті 17 цього Закону здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Управління праці та соціального захисту населення стосовно виплат щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни є розпорядниками бюджетних коштів в розумінні пункту 36 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України.

Пунктами 1, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року N 256 з наступними змінами, передбачено, що вказаний Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

При вирішенні цього спору, колегією суду було враховано, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України  N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року зі змінами внесеними Законом України від 9 лютого 2006 року N 3436-IV,  кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У параграфі 22 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00)  від 8 листопада 2005 року визначено, що поняття “власності”, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права”, і, таким чином, як “власність” в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1. В параграфі 23 цього ж рішення Європейський суд з прав людини  зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно пункту 1 Типового положення про Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 4 квітня 2006 року N 332, зареєстрованого  в Міністерстві юстиції України 19 квітня 2006 року за N 454/12328 (далі - Типове положення), Головні управління Державного казначейства України в областях є територіальними органами Державного казначейства України, які утворюються Державним казначейством України за погодженням з Міністром фінансів України. Пунктом 3 вказаного Типового положення передбачено, що  основним завданням Головного управління Державного казначейства України в областях  є забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями; у межах своїх повноважень контроль за дотриманням учасниками бюджетного процесу бюджетного законодавства; ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання державного та місцевих бюджетів.

З огляду на вище викладене, Головне управління Державного казначейства України у Луганській області суд першої інстанції повинен був залучити не в якості співвідповідача, а в якості - третьої особи без самостійних вимог на боці відповідача. В той же час, оскільки казначейство було вже залучено відповідачем, то в задоволенні позовних вимог відносно нього треба було відмовити.

Також, судом першої інстанції в мотивувальній частині постанови вирішенні позовні вимоги ОСОБА_3 в частині щодо визнання бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської ради, м. Стаханов незаконною, проте в резолютивній частині оскаржуваної постанови суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині. Крім того, в резолютивній частині постанови судом першої інстанції вказане прізвище позивача - ОСОБА_3, тоді як за паспортними даними, в позовній заяві прізвище позивача - ОСОБА_3

Згідно частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, тобто він повинен з'ясовувати ті обставини чи порушення закону, у яких на думку особи, що подала скаргу, суд першої інстанції допустив помилки; однак якщо при такому з'ясуванні буде встановлено порушення закону, що призвели до неправильного вирішення справи, поза межами оскарження, суд апеляційної інстанції може вийти за ці межі.

Виходячи з вищевикладеного, з врахуванням приписів частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийняв оскаржувану постанову з порушенням матеріального та процесуального права, що обумовлює скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови з частковим задоволенням позовних вимог.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

          Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської ради, м. Стаханов на постанову Стаханівського міського суду Луганської області від 12 червня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-673/08 задовольнити частково.

         Постанову Стаханівського міського суду Луганської області від 12 червня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-673/08 скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_3 м. Теплогірськ до Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської ради, м. Стаханов, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити перерахунок, стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги за 2003-2007 роки задовольнити частково,  задовольнити частково відносно першого відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської ради, м. Стаханов. Стосовно другого відповідача - Головного управління Державного казначейства України в Луганській області - в позовних вимогах відмовити.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської ради, м. Стаханов на користь ОСОБА_3, м. Теплогірськ недоотриману щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2004, 2007 роки на загальну суму 3500 грн. 64 коп., з якої за 2004 рік - 580 грн. 16 коп., за 2007 рік - 2920 грн. 48 коп., за рахунок коштів Державного бюджету України

В іншій частині позовних вимог відмовити.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України відкласти з дня закінчення судового розгляду справи на строк п'ять днів складання постанови у повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини постанови складені, підписані колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 15 серпня 2008 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі.

 

Головуючий:                                                                                                                  В.Г.Яманко

Судді:                                                                                                                               Т.Г.Арабей

                                                                                                                                           К.П.Горбенко

                                      Постанова складена в повному обсязі та підписана колегією суддів 19 серпня 2008 року.

 

З оригіналом згідно:

Суддя                            В.Г.Яманко