Головуючий у 1 інстанції - суддя  Стиран В. В.

Суддя-доповідач - Яманко В. Г.

 

                                                                                                     

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 серпня 2008 року                                                                                         справа № 22-а-8215/08

зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою:  м. Донецьк, бул. Шевченка, 26, 3 корпус

 

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                                       Яманко В. Г.

суддів:	Арабей Т. Г.    Горбенко К. П.
при секретарі судового  засідання	Шептульовій С. Ю.
за участю представників від
позивача: відповідача	ОСОБА_1. - особисто,    не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу     Управління Пенсійного фонду України в м. Торезі

                                                                Донецької області, м. Торез

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від                                                           9 червня 2008 року (постанова виготовлена в

                                                                повному обсязі 16 червня 2008 року)

по адміністративній справі               № 2-а-7743/08 (суддя Стиран В. В.)

за позовом                                            ОСОБА_1а, м. Торез

до                                                            Управління Пенсійного фонду України в м. Торезі

                                                                Донецької області, м. Торез

про                                                          перерахунок і виплату пенсії

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся 20 березня 2008 року до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою (арк. справи 1-2) до Управління Пенсійного фонду України в м. Торезі (далі по тексту - УПФУ в м. Торезі) про визнання дій відповідача щодо обмеження права на отримання пенсії в розмірі не менш 6 пенсій за віком неправомірними, зобов'язання відповідача призначити пенсію в розмірі не менш ніж шість пенсій за віком, стягнення недоотриманої пенсії, стягнення моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

5 травня 2008 року позивачем позовні вимоги були уточнені в частині розміру грошових коштів, що підлягають стягненню з відповідача, за період з 2001 року по 2007 рік, в розмірі  57296 грн. (арк. справи 18).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 9 червня 2008 року (арк. справи 33-37) позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково. Суд першої інстанції визнав неправомірними дії УПФУ в м. Торезі щодо відмови в перерахуванні пенсії по інвалідності ОСОБА_1. відповідно до статей 50, 54, пункту 4 статті 67, пункту 3 статті 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, зобов'язав УПФУ в м. Торезі провести ОСОБА_1. перерахування та виплатити пенсію по інвалідності відповідно до статей 50, 54, пункту 4 статті 67, пункту 3 статті 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 15 лютого 2008 року із розміру 6 прожиткових мінімумів для осіб, втративших працездатність, в задоволенні інших позовних вимог відмовив.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Позивач в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував.

Відповідач про місце, час та дату судового розгляду був повідомлений належним чином, проте не скористався своїм правом бути присутнім при судовому розгляді.

Колегія суддів, заслухавши позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

ОСОБА_1, 16 серпня 1657 року народження (арк. справи 11), віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 виданий 16 березня 2007 року (арк. справи 12). Позивачу була встановлена ІІІ група інвалідності, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 2 квітня 2007 року (арк. справи 12), довідками МСЕК (арк. справи 9).

В обґрунтування позову (арк. справи 1-2) ОСОБА_1. посилається на те, що УПФУ в м. Торезі неправомірно недоплачує їй пенсію, як інваліду ІІІ групи внаслідок захворювання пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, оскільки згідно статей 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсія повинна виплачуватися виходячи з 6 мінімальних пенсій за віком. Позивач заявив за статтею 56 Конституції України до стягнення 5000 грн. моральної шкоди за наявні душевні та фізичні страждання, у зв'язку з необхідністю звертатися за відновленням свого порушеного права на належну пенсію до судових та інших інстанцій. Позивач вказує на звернення до УПФУ в м. Торезі 15 лютого 2008 року та на письмову відповідь УПФУ в м. Торезі від 27 лютого 2008 року, як на підставу перерахунку та виплати пенсії як інваліду ІІІ групи ЧАЕС за 2001 - 2007 роки.

Відповідач в апеляційній скарзі (арк. справи 38-40) посилався на те, що виплата пенсії ОСОБА_1. відбувалася на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та відповідно до розмірів встановлених постановами Кабінету Міністрів України, які є обов'язковими для виконання державними пенсійними органами.

Відповідачем в обґрунтування апеляційної скарги визначено, що позивач звернувся за перерахунком пенсії лише у лютому 2008 року, перерахунок пенсії з 1 січня 2008 року був зроблений в розмірі, визначеному Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким були внесені зміни до  статей 50, 51, 52, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», 

Право вибору пенсійних виплат передбачене статтею 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 9 липня 2003 року і означає, що особі, яка має одночасне право на різні види пенсії: за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, призначається один із цих видів пенсії за її вибором.  Пунктом 13 розділу XV вказаного закону, у разі якщо особа має право на отримання пенсії, "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором.

ОСОБА_1 була призначена за його вибором пенсія за ІІІ групою інвалідності, як особі що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та виплачувалася, згідно з довідкою УПФУ в м. Торезі (арк. справи 8), тому висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про призначення позивачу пенсії є правильним.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1. щодо перерахунку пенсії відповідно до розмірів встановлених  Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» колегія суддів зазначає наступне.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року в редакції Закону України № 2001-ХІІ від 19 грудня 1991 року зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин  визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що пенсії особам, віднесеним до 1 категорії встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Абзацом 4 частини 1 статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції на день звернення позивача за перерахунком) передбачено, що інвалідам ІІІ групи, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Частиною 3 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції на день звернення позивача за перерахунком) передбачено, що у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по III групі інвалідності - 110 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 у справі N 1-28/2008 щодо предмету та змісту закону про Державний бюджет України на 2008 рік були визнанні такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України". У вказаному рішенні Конституційного суду України було зазначено, що положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними. 

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими для виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Таким чином, до спірних правовідносин слід застосовувати положення Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII в редакції, що діяла до внесення відповідних змін Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року N 107-VI.

Абзацом 4 частини 1 статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що особам, віднесеним до 1 категорії, інвалідам III групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Частиною 4 статті 54  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком.

Статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року N 107-VI  затверджений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.

Колегія суддів враховує, що в дійсний час, крім вищенаведених законів,  діє Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року N 523  із змінами і доповненнями, внесеними  постановами Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року N 666,  від 4 березня 2004 року N 268, від 22 вересня 2004 року N 1240, за яким пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання завдяки Чорнобильської катастрофи нараховуються відповідно до статей 54 і 57 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та  в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по ІІІ групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком (пункти 1, 4 Порядку).

Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року № 523. Ця постанова є чинною і її положення стосовно критеріїв обчислення розміру пенсій відповідають положенням статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Постановами № 1 від 3 січня 2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» та № 1293 від 27 грудня 2005 року «Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» всупереч положень статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Кабінетом Міністрів України встановлені розміри сум, з яких проводиться розрахунок пенсій, при тому, що ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком. 

Відповідач наполягає на тому, що за частиною 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що стаття 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» була доповнена частиною третьою згідно із  Законом України від 25 березня 2005 року N 2505-IV, який набрав чинності з 31 березня 2005 року, в той час як  до частини третьої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зміни, за якими - обчислення і призначення пенсій по інвалідності провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", були внесені згідно із Законом України від 17 листопада 2005 року N 3108-IV, що набрав чинності з 13 грудня 2005 року, тобто в даному випадку застосовується принцип дії законів у часі, за яким до спірних правовідносин повинні застосовуватися норми закону прийнятого та набравшого чинності пізніше. Крім того, частиною 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-ХІV від 15 липня 1999 року передбачено застосування прожиткового мінімуму для  встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вирішуючи даний спір суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що при розрахунку державної та додаткової пенсій передбачених статтями 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановленого іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.     

Згідно частини 4 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перерахунок призначеної пенсії провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа. За частиною 5 статті 45 цього закону документи про перерахунок пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про перерахунок або про відмову в перерахунку пенсії.

ОСОБА_1. звернувся з заявою про перерахунок пенсії від 15 лютого 2008 року (арк. справи 4) до Управління Пенсійного фонду України в м. Торезі 19 лютого 2008 року, а 27 лютого 2008 року УПФУ в м. Торезі листом № 79/Л-10-01-03 (арк. справи 5) відмовив йому в перерахунку з вже досліджених у цій постанові підстав, тому відповідно до вимог наведеної частини 4 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач має право на перерахунок пенсії з 1 березня 2008 року, а не з 15 лютого 2008 року, як це зазначив суд першої інстанції, що обумовлює зміну постанови суду першої інстанції в цій частині. 

Загальний аналіз вищенаведених норм доводить, що ОСОБА_1як особі постраждалій від аварії на Чорнобильській АЕС та віднесеній до 1 категорії, інваліду III групи, повинна була призначатися та виплачуватися Управлінням Пенсійного фонду України в м. Торезі щомісячно з 1 березня 2008 року  пенсія у складі державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю,  в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно статті  49, абзацу 4 частини 1 статті 50, частини 4 статті 54  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 

При вирішенні цього спору, колегією суду було враховано, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України  N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року зі змінами внесеними Законом України від 9 лютого 2006 року N 3436-IV,  кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У параграфі 22 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00)  від 8 листопада 2005 року визначено, що поняття “власності”, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права”, і, таким чином, як “власність” в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1. В параграфі 23 цього ж рішення Європейський суд з прав людини  зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Щодо заявленої позивачем до стягнення з УПФУ в м. Торезі моральної шкоди в розмірі 5000 грн. колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позову в цій частині з огляду на нижче приведене.

Позивач посилається на статтю 56 Конституції України, за якою кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За частиною 2 статті  23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Статтею 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.  Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. 

УПФУ в м. Торезі було відмовлено в перерахунку пенсії позивачу з березня 2008 року неправомірно з огляду на рішення Конституційного суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 у справі N 1-28/2008 , проте на момент відмови відповідач діяв згідно діючого на той час законодавства, тому відмова в перерахунку та виплаті пенсії по інвалідності в розмірах визначених цими постановами є наслідком існуючої правової колізії, а не навмисних винних дій територіального управління Пенсійного фонду України, з огляду також на те, що позивач на існування цих фактів й не посилався.

Пунктом 9 Постанови Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року N 4  в редакції постанови Пленуму  Верховного Суду України від 25 травня  2001 року N 5 передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Заявлену моральну шкоду у розмірі 5000 грн. позивач обґрунтував душевними та фізичними страждання, у зв'язку з необхідністю звертатися за відновленням свого порушеного права на належну пенсію до судових та інших інстанцій, проте свій шлях до судових інстанцій був вибраний ним свідомо та самостійно, й доказів погіршення стану його здоров'я за час оскарження дій Пенсійного фонду, так само як доказів звернення за допомогою до спеціалістів щодо душевних страждань в матеріали справи надано не було.

Крім того, дана справа судом першої інстанції була вирішена всупереч вимог статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України в строк, що перевищує двохмісячний термін.

Виходячи з вищевикладеного, з врахуванням приписів частини 1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла до висновку про те, що судом першої інстанції правильно по суті вирішена справа, але з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, що обумовлює зміну постанови суду першої інстанції шляхом викладення абзаців 2, 3 резолютивної частини постанови в новій редакції, відповідно до норм права, застосованих при вирішенні цього спору для забезпечення захисту прав та інтересів фізичної особи від порушень з боку суб'єкту владних повноважень.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Торезі на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 9 червня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-7743/08 задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 9 червня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-7743/08 за позовомОСОБА_1а, м. Торез до Управління Пенсійного фонду України в м. Торезі про перерахунок і виплату пенсії змінити.

Викласти абзаци 2, 3 постанови Донецького окружного адміністративного суду від 9 червня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-7743/08 в наступній редакції.

«Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в м. Торезі щодо відмови 27 лютого 2008 року листом № 79/Л-10-01-03 у здійсненні перерахунку пенсіїОСОБА_1а неправомірними.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Торезі здійснити перерахунок та виплату державної пенсіїОСОБА_1а в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю  в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком з 1 березня 2008 року, виходячи з встановленого відповідними законами розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням виплачених ОСОБА_1 сум державної та додаткової пенсії, як інваліду ІІІ групи з числа осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В іншій частині постанову Донецького окружного адміністративного суду від 9 червня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-7743/08 залишити без змін.

         На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України відкласти з дня закінчення судового розгляду справи на строк п'ять днів складання постанови у повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини постанови складені та підписані колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 20 серпня 2008 року.

         Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення постанови в повному обсязі.

   Постанова виготовлена в повному обсязі та підписана колегією суддів 22 серпня 2008 року.

 

Головуючий:                                                                                                         В.Г.Яманко

Судді:                                                                                                                      Т. Г. Арабей                                                                                                                                             К.П.Горбенко

 

З оригіналом згідно:

Суддя                                                    В.Г.Яманко