АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Горб І.М.,

суддів Сілкової І.М.,

Худика М.П.

з участю прокурора Тертичного О.А.,

захисників ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

засудженої ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 16 серпня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 16 серпня 2012 року

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Новосибірськ (Російська Федерація), громадянка України, українка, з вищою освітою, одружена, яка має на утриманні малолітню дитину, 2004 р.н., не працююча, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, проживаюча за адресою: АДРЕСА_2, судима:

- 09.12.2010 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 185 КК України на 1 рік позбавлення волі,

засуджена за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі.

______________________________________________________

Справа №11/796/263/2013 Головуючий у першій інстанції Горбатовська С.А.

Категорія: ч. 2 ст. 186 КК України Доповідач Горб І.М.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнена від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на неї обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

По справі вирішено питання речових доказів.

За вироком суду, ОСОБА_4 визнано винною в тому, що вона 29 вересня 2010 року приблизно о 15 год. 30 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в приміщенні магазину №36 торгівельного центру «Купол», розташованого на Севастопольській площі, 3 у м. Києві, з вітрини повторно відкрито викрала жіночу сумку коричневого кольору, вартістю 550 грн., яка належить ОСОБА_6, після чого, продавець магазину ОСОБА_7 звернулась до ОСОБА_4 з вимогою повернути викрадене, однак остання з викраденим з місця вчинення злочину зникла.

В апеляції зі змінами до неї прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, порушує питання про скасування вироку суду з направленням справи на новий судовий розгляд в іншому складі суду у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням судом кримінального закону, що потягло за собою призначення судом покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої, внаслідок м'якості.

На обґрунтування наведеного апелянт посилається на недотримання судом вимог ст.ст. 323, 327, 334 КПК України, відповідно до яких суд у мотивувальній частині вироку не зазначив формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним за ч. 2 ст. 186 КК України, обмежившись стислим викладенням обставини вчинення злочину, а також, зазначивши, що ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому їй злочині визнала частково, але її вина повністю підтверджується доказами у справі. При цьому, судом при постановлені вироку зазначено лише перелік доказів, з урахуванням яких суд вважає вину ОСОБА_4 доведеною, та в порушення вимог кримінально-процесуального закону не проаналізовано всіх розглянутих в судовому засіданні доказів, не наведено мотивів, з яких суд відкидає інші докази, а саме, показання засудженої.

Крім того, зазначає, що судом при постановленні вироку допущено порушення вимог ч. 2 ст. 375 КПК України, оскільки покарання ОСОБА_4 було посилено, хоча при скасуванні вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 28.04.2011 року в ухвалі Апеляційного суду м. Києва не зазначалось про необхідність застосування до ОСОБА_4 більш суворого покарання.

Водночас, на думку апелянта, суд при постановлені вироку помилково дійшов висновку про можливість звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, оскільки не в повній мірі врахував суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_4 злочину, який є умисним, закінченим, та віднесений до категорії тяжких злочинів проти власності, наслідком якого є заподіяння матеріальної шкоди потерпілому, а також не в повній мірі врахував особу засудженої ОСОБА_4, яка, будучи не зайнятою суспільно-корисною працею, вирішила стати на шлях швидкого збагачення за рахунок чужого майна, і скоїла злочин, будучи притягнутою до кримінальної відповідальності Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві за вчинення злочину проти власності, та раніше притягувалась до кримінальної відповідальності за скоєння аналогічного умисного злочину проти власності, що свідчить про її високу суспільну небезпеку для суспільства та небажання ставати на шлях виправлення.

Крім того, апелянт зазначає, що засуджена в ході судового слідства свою вину в інкримінованому їй злочині фактично не визнала, намагаючись у такий спосіб уникнути кримінальної відповідальності.

Також, прокурор в апеляції посилається на неправильне застосування кримінального закону, що виразилось у незастосуванні судом ч. 4 ст. 70 КК України, яка підлягає застосуванню, оскільки злочин за даним вироком ОСОБА_4 вчинила до постановлення попереднього вироку відносно неї.

Інші учасники судового процесу даний вирок не оскаржують.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію та просив її задовольнити з урахуванням внесених змін, пояснення засудженої та її захисників, які заперечували проти задоволення апеляції прокурора та просили залишити вирок суду без зміни, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засудженої, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора з урахуванням внесених змін підлягає задоволенню, з наступних підстав.

За змістом ст. 323 КПК України (в редакції 1960 року зі змінами та доповненнями), вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим.

Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, що означає те, що висновки суду, викладені у вироку, відповідають обставинам справи, підтвердженим сукупністю доказів, які досліджені в судовому засіданні та визнані судом достатніми і достовірними.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 334 КПК України (в редакції 1960 року зі змінами та доповненнями), мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів.

Крім того, в цій частині вироку разом з іншими обставинами наводяться докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо підсудного і кожного його обвинувачення із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази, при цьому суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновках експерта й інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення.

Висновки суду щодо доказів належить викласти в точних і категоричних судженнях, які б виключали сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути обов'язково мотивованим у вироку.

Однак, дані вимоги кримінально-процесуального закону судом першої інстанції при постановленні вироку не дотримані.

Так, в порушення вимог ст. 334 КПК України (в редакції 1960 року зі змінами та доповненнями) судом першої інстанції в мотивувальній частині вироку не конкретизовано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, оскільки обставини вчинення ОСОБА_4 злочину за ч. 2 ст. 186 КК України викладені судом стисло та не відповідають обвинуваченню, пред'явленому органом досудового слідства.

Зокрема, за обвинуваченням, пред'явленим органом досудового слідства ОСОБА_4, дії останньої, розпочаті як таємне викрадення чужого майна, були виявлені продавцем магазину, яка звернулась до ОСОБА_4 з вимогою про повернення викраденого, проте, незважаючи на це, ОСОБА_4 продовжила свої дії з метою заволодіння цим майном.

Разом з тим, суд першої інстанції в мотивувальній частині вироку виклав обставини вчинення ОСОБА_4 злочину, які визнав доведеними, котрі суперечать пред'явленому останній обвинуваченню, оскільки, зазначивши про те, що ОСОБА_4 відкрито викрала майно потерпілого ОСОБА_8, при цьому не вказав, в чому та по відношенню до кого дії ОСОБА_4 носили відкритий характер, що є порушенням вимог ст. 334 КПК України (в редакції 1960 року зі змінами та доповненнями).

Крім того, засуджена ОСОБА_4 не визнавала своєї вини у вчиненні цього злочину, стверджуючи про вчинення нею крадіжки майна.

На ці ж обставини ОСОБА_4 вказувала і під час досудового слідства.

За змістом вироку, ці показання засудженої не проаналізовані і їм не дана належна оцінка.

При цьому, в порушення вимог ст. 334 КПК України, на підтвердження вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого їй злочину судом у вироку лише перераховані докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо підсудної, без розкриття їх змісту, їх аналізу та оцінки, а тому не зрозуміло, які обставини, що стосуються справи, вони підтверджують або спростовують.

Отже, мотивувальна частина вироку не відповідає вимогам ст. 334 КПК України (в редакції 1960 року зі змінами та доповненнями), а вирок суду не є обґрунтованим, що є істотним порушенням вимог КПК України.

За таких обставин твердження в апеляції прокурора про постановлення судом першої інстанції вироку відносно ОСОБА_4 з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону є небезпідставними.

Крім того, є слушними доводи апеляції прокурора про неправильне застосування закону, що виразилось у незастосуванні судом ч. 4 ст. 70 КК України, яка підлягає застосуванню.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, то покарання засудженому призначається за правилами ч.1-3 ст. 70 КК України, а в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, ОСОБА_4 була засуджена 09.12.2010 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 185 КК України на 1 рік позбавлення волі, а за даним вироком ОСОБА_4 засуджено за вчинення злочину 29.09.2010 року, тобто вчиненого до постановлення попереднього вироку. .

Отже, суд повинен був призначити покарання ОСОБА_4 за правилами ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, а саме, злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, та того, за який її було засуджено вироком від 09 грудня 2010 року.

Проте, як вбачається з оскаржуваного вироку наведені вимоги чинного кримінального закону судом першої інстанції порушені.

Виходячи з того, що суд першої інстанції при постановленні вироку допустив істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, що, відповідно до ст.ст. 367, 370, 371 КПК України (в редакції 1960 року зі змінами та доповненнями), є безумовною підставою для скасування вироку суду, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду підлягає скасуванню з поверненням справи на новий судовий розгляд, а відтак апеляція зі змінами прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, - задоволенню.

Що стосується доводів прокурора щодо неправильного застосування до ОСОБА_4 ст. 75 КК України та, як наслідок, про м'якість призначеного їй покарання, то останні підлягають перевірці при новому розгляді справи, водночас суду першої інстанції слід звернути увагу й на вимоги ст. 375 КПК України (в редакції 1960 року зі змінами та доповненнями), з урахуванням того, що вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 28.04.2011 року, яким ОСОБА_4 призначалось покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді 4 років позбавлення волі, був скасований Апеляційним судом м. Києва не з підстав м'якості покарання, в той час як за цим вироком ОСОБА_4 було призначено покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі.

Таким чином, під час нового судового розгляду суду першої інстанції належить врахувати викладене та розглянути справу з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, належним чином вмотивувавши висновки щодо встановлених судом обставин справи. Коли суд прийде до висновку про винність ОСОБА_4 у пред'явленому їй обвинуваченні, то покарання необхідно призначити з дотриманням вимог ст.ст. 50, 65, ч. 4 ст. 70 КК України та ст. 375 КПК України ( в редакції 1960 року зі змінами та доповненнями).

Підстав для зміни запобіжного заходу ОСОБА_4 колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України ( в редакції 1960 року зі змінами та доповненнями), колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляцію зі змінами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 16.08.2012 року відносно ОСОБА_4 скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суддів.

Запобіжний захід ОСОБА_4 залишити без зміни - підписку про невиїзд з постійного місця проживання.

Судді:

______________________ _____________________ _____________________

Горб  І.М. СілковаІ.М. Худик М.П.