2/463/23/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2013 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого-судді Мартинишина Я.М.

при секретарі судових засідань Здибель І.І.

при участі: позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Концерну «Військторгсервіс» в особі філії «Управління торгівлі західного оперативного командування», Міністерства оборони України, третіх осіб Львівської міської ради, КЕВ м. Львова, третіх осіб Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання права на користування житлом, -

встановив:

Позивачі звернулись до суду із позовом до відповідачів про визнання права на користування в кімнаті АДРЕСА_1 та усунення перешкод в користуванні цим жилим приміщенням. Мотивують позов тим, що на підставі спільного рішення адміністрації ремонтної майстерні техагрегатів продовольчої служби ПрикВО та профкому РМТПС ПрикВО в 1987 році позивачу ОСОБА_5 було надано приміщення площею 86 кв.м по АДРЕСА_1. Позивачами сплачуються комунальні послуги та послуги за спожиті комунальні послуги. Концерн «Військторгсервіс» чинить перешкоди їм у користуванні вказаним приміщенням та оспорює право на користування вказаним приміщенням. Покликаючись на ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифіковано Законом N 475/97-ВР від 17.07.1997 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Прокопович проти Росії» від 18.11.2004 року зазначає, що поняття житло є автономним поняттям і містить не тільки житло, в якому громадянин зареєстрований, але і в якому він фактично проживає. Житло - це автономна концепція, яка не залежить від класифікації в національному праві.

В судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_3 вимоги позову з урахуванням заяви від 25.10.2012 року підтримали, дали пояснення аналогічні фабулі позовної заяви. Просили позов задовольнити.

Відповідач Концерн «Військоторгсервіс» в особі філії «Управління торгівлі західного оперативного командування» явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив. В минулих судових засіданнях, звертаючись з зустрічними позовними вимогами зазначали, що дійсно на підставі спільного рішення адміністрації ремонтної майстерні техагрегатів продовольчої служби ПрикВО та профкому РМТПС ПрикВО позивачу ОСОБА_5 було надано приміщення по АДРЕСА_1. Зазначав, що така будівля є нежитловою, що виключає можливість проживання у ній. Така не відповідає вимогам щодо житлового приміщення, встановлених законом. На вказане приміщення не видавався ордер на вселення і не укладався договір найму жилого приміщення.

Просять відмовити в задоволенні позову, оскільки проживання у спірному приміщенні, яке не має статусу ні гуртожитку, ні житлового будинку, не відповідає чинному законодавству України.

Інші відповідачі Міністерство оборони України, треті особи Львівська міська рада, КЕВ м. Львова, ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» явки повноважних представників в судове засідання не забезпечили.

Враховуючи, що відповідачі та треті особи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, причин неявки суду не повідомили суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності їх представників. При цьому враховуючи, що один із відповідачів брав участь у попередніх засіданнях, йому роз'яснювали його права та обов'язки, він висловлював свою думку і ставлення до позовних вимог, суд вважає, що підстави для проведення заочного розгляду справи відсутні, а справа повинна розглядатися в загальному порядку.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позову слід задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі спільного рішення адміністрації ремонтної майстерні техагрегатів продовольчої служби ПрикВО та профкому РМТПС ПрикВО в 1987 році позивачу ОСОБА_5 було надано приміщення площею 86 кв.м. по АДРЕСА_1. (а.с.8)

Як вбачається із будинкової книги, паспортних даних, листа №0/5128 від 21.05.2009 року позивачі сім'я ОСОБА_5 в складі 4 - х осіб зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1. Позивачами оплачувалися комунальні послуги та квартирна плата. При цьому Концерн «Військторгсервіс» в особі філії «Управління торгівлі західного оперативного командування» вимагав сплати таких коштів та приймав їх. Викладене підтверджується листами останнього та квитанціями про оплату.

Із вказаних документів вбачається, що спірне приміщення було надано позивачам як житло, у ньому до вселення позивача ОСОБА_5 постійно проживали інші особи, оплата за користування ним здійснювалася як за житло, без обмеження строком та підставами.

Надання позивачу спірного приміщення, порядок вселення, реєстрації місця проживання та підстави користування позивачем спірним приміщенням не оскаржені.

У відповідності до ст.4 ЖК Української РСР, що діяла на час прийняття спільного рішення про надання позивачу житла, житловий фонд включає, серед іншого і жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд). До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.

Відповідно до приписів ст.ст. 19, 53 ЖК Української РСР управління громадським житловим фондом здійснюється органами управління колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань, органами профспілкових та інших громадських організацій. Жилі приміщення в будинках громадського житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням органу відповідної організації та її профспілкового комітету.

Саме відповідне рішення щодо розпорядження майном породжує права та обов'язки, зокрема право особи на користування майном. Відсутність ордеру та укладеного договору не позбавляє особу права на користування житлом.

Доводи та докази відповідача, зокрема відомості про окреме нерухоме державне майно не спростовують вказаного висновку, оскільки не спростовують існування за адресою: АДРЕСА_1 житлово-адміністративної будівлі, про яку йдеться у спільному рішенні. Також вказана довідка містить відомості про майно на підставі інвентаризацій проведених 1997 та 2010 роках, тоді як спірне приміщення надавалося позивачу в 1987 році. Жодних доказів переведення спірного приміщення із житлового в нежитлове матеріали справи не містять.

Задовольняючи позов суд також виходив із такого.

Згідно з вимогами ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Так, у справі Прокопович проти Росії Європейський суд з прав людини визначив, що поняття «житло» в сенсі ст. 8 Конвенції є автономним поняттям і містить не тільки житло, в якому громадянин зареєстрований, але і в якому він фактично проживає. Житло - це автономна концепція, яка не залежить від класифікації в національному праві.

Відтак, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 39, 57-61, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.4, 19, 53 ЖК Української РСР, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 право на користування кімнатою АДРЕСА_1 для проживання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: