Компаніївський районний суд Кіровоградської області

Справа № 2-195/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2013селище Компаніївка

Компаніївський районний суд Кіровоградської області у складі:

          головуючого – судді Мумигі І.М.          

          при секретарі – Комар К.В.

          за участю позивача – ОСОБА_1

          представника позивача – ОСОБА_2

відповідача – ОСОБА_3

представника відповідача – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до відповідача про визнання заповіту недійсним, який був укладений ОСОБА_6 та посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_5 17.08.2009 року.

В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали та пояснили, що 31.07.2010 року померла мати позивачки – ОСОБА_6. Після смерті матері відкрилася спадщина на майно, а саме квартиру АДРЕСА_1. В встановлений законом строк позивачка звернулася до нотаріальної контори та при перевірці було виявлено, що мати залишила заповіт від 17.08.2009 року на ім»я відповідача, свого онука ОСОБА_3, яким все своє майно заповіла йому. Мати мала ряд хвороб, які з часом ускладнювалися, перебувала на лікуванні в лікарні в 2008 році. Так як стан здоров»я у матері погіршувався, тому при складанні заповіту вона не могла розуміти значення своїх дій. З 2008 року позивачка доглядала ОСОБА_6 до дня її смерті, практично постійно з нею проживала, пізніше забрала матір до м. Бобринця Кіровоградської області де вона і померла.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позов не визнали та пояснили, що відповідач проживав з бабусею ОСОБА_6 на протязі 8 років з 2003 року по 2010 рік. Весь цей час він привозив продукти з села, оскільки бабуся йому готувала їжу. Він не знав про те, що був складений заповіт. Бабуся говорила, що хоче його скласти. Ще вона говорила, що залишить йому квартиру, тому що в позивача є місто проживання, до того ж бабуся допомагала позивачці матеріально. Позивач забрала померлу в м. Бобринець, тоді коли вона вже була паралізована та не могла говорити. Стан здоров'я у бабусі був стабільний, вона була при здоровому глузді, тобто адекватна., але після смерті його батька був розлад здоров'я, високий тиск, хронічне захворювання нирок. Померла коли перед останнім разом потрапила в лікарню, то позивач перебувала в м. Кіровограді 20 днів, після чого вона відразу забрала померлу в м. Бобринець, там бабуся потрапила в лікарню, де пробула 4 дні і померла. Бабуся весь час працювала на Критому ринку, готувала їсти, прибирала в квартирі, сама телефонувала до фірми, яка ставила їм колонку. Вона весь час почувала себе добре, єдине що часто турбувало її це високий тиск, але вона лікувалася, пила таблетки. Позивач створювала тиск на померлу, тому що ніде не працювала і вимагала матеріальної допомоги від матері.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з»явилася, але надала до суду заяву за № 14/01-16 від 06.02.2013 року про розгляд справи без її участі та про те, що в задоволенні позову необхідно відмовити. На попередніх судових засіданнях ОСОБА_5 пояснила, що вона працює приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу. До неї в серпні 2009 року самостійно, без допомоги будь-якої особи звернулась ОСОБА_6 Вона сказала, що боїться своєї доньки, але причину чого вона її боїться вона не повідомляла. Вони обговорювали складання заповіту, після чого вона його склала. Потім ОСОБА_6 прочитала вголос і власноручно підписала його. Безпосередньо перед посвідченням заповіту та в момент його вчинення жодного сумніву щодо того, що ОСОБА_6 не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в неї не було, а відтак і підстави для відмови в посвідченні заповіту були відсутні. Більше того, заповідач абсолютно логічно обґрунтувала чому вона бажає саме таким чином розпорядитися на випадок смерті, тобто щоб квартира перейшла саме ОСОБА_3, оскільки її дочка – позивач по справі, житлом забезпечена. При цьому вона пояснила їй, що в заповіті не бажає вказувати ступінь родинних стосунків між нею та спадкоємцем, оскільки знала, що часто допускаються помилки з написанням прізвища онука і в зв’язку з цим не вважала за необхідне їх вказувати, щоб у нього не виникло потім проблем з необхідністю доказування родинних стосунків.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що вона була знайома з померлою з 1974 року, вони разом працювали в м. Бобринець. Потім в 1978 році вона переїхала в м. Кіровоград, де вони з ОСОБА_6 зустрілись і часто потім спілкувались, вона приходила до неї додому, свята проводили разом. Потім дізналась, що вона потрапила в лікарню. До її смерті вона три місяця її не бачила. Після того, як померла вийшла на пенсію, вона почала на базарі продавати в'язаний одяг. Вона дуже вправно в'язала. Інколи вона їй допомагала продавати одяг. Коли вона продала квартиру, то переїхала жити на деякий час до ОСОБА_6 В 2008 році померла, повідомила їй, що хотіла віддати свою квартиру своєму сину, але так як син помер, вона вирішила скласти заповіт на онука ОСОБА_3 Мотив у померлої був такий, що в позивачки житло є, а в відповідача житла немає. З дочкою померла не ладила. Так як черга в державну нотаріальну контору була на 4 місяці вперед, вона підказала померлій, що можна звернутись до приватного нотаріуса. Відповідача вона знає вже давно і померла була беззаперечно за те, щоб на нього скласти заповіт. Вона говорила, що в неї часто болить голова від підвищеного тиску, тому частенько вона її замінювала на роботі. Коли ОСОБА_6 приїхала від доньки, то вона їй казала, що їй від таблеток, які давала їй її донька, дуже погано.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що з ОСОБА_1 та її матір'ю бабою ОСОБА_9 вона знайома більше 20 років. Вона разом зі своїм чоловіком та ОСОБА_1 їздили до померлої, відвозили їй продукти. Хоча б раз на місяць, на протязі багатьох років вони приїздили до баби ОСОБА_9. Перший раз померла захворіла в 2008 році, потім після цього в неї був інсульт, тому що вона дуже переживала за свого померлого сина ОСОБА_3 Навіть був скандал про те, що померла склала заповіт на сина, але загубила його. ОСОБА_9 говорила, що розділить своє майно між сином та дочкою. З онуками померла спілкувалась, двоє навіть жили з нею це Саша і ОСОБА_10. До смерті баба ОСОБА_9 почувала себе то краще, то гірше. Померла всіх впізнавала та запам'ятовувала.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_6 перебувала в лікарні 4 роки назад, тому особисто цю ситуацію вона не пам'ятає, розповісти може згідно з історією хвороби. Лікування хворої вела вона. ОСОБА_6 поступила в лікарню, згідно з історією хвороби, зі скаргами на головокружіння, шаткість, періодично падала без втрати свідомості, тому була госпіталізована та оглянута черговим лікарем, було проведено її огляд та здійснена спіральнокомп"ютерна томограма та проведено всі обстеження які є в них в лікарні і була виписана через 10 днів з покращенням, головокружіння та шаткість її не турбували. Згідно з історії хвороби у ОСОБА_6 психічних розладів не зафіксовано. Додаткових записів про поведінкові розлади немає. Черговими лікарями також не було зафіксовано психічних розладів у хворої. Деменція - це порушення пам"яті, мислення, інтелекта. Деменція у хворої ОСОБА_6 не встановлена, в неї була встановлена декомпенсація. Декомпенсація - це тимчасове погіршення стану пов»язане з дисціркуляторною енцефалопатією. Діагноз в хворої був "Дицеркуляторна енцефалопатія другого ступеня на фоні гіпертонічної хвороби, церебросклероза, декомпенсація. Вестибулопатичний, церебратичний синдром", який чітко записаний в історії хвороби. Тут враховуються точні скарги хворого, неврологічний статус, стан хворого в цілому. Деменцію встановлює психіатр. Якщо виявляються психічні розлади у хворого, лікарі викликають консультанта психіатра і він дає рекомендації - чи лікувати в психіатричній лікарні чи амбулаторно. Все це відображається в історії хвороби. На момент лікування хвора не виявляла психічних розладів.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що вона працювала поштаркою на вул. Яновського. ОСОБА_13 пам"ятає, прізвище її не пам"ятає, у неї була кв. 43, і син у неї помер. Вона не працює на пошті з 2008 року. Після смерті сина ОСОБА_13 вона її більше не бачила. Вона завжди заводила її на кухню і сама отримувала пенсію та рахувала гроші. Вона шила валянки і носила їх на базар продавати, як вона шиє їх вона не бачила, лише бачила її робоче місце. Вона розказувала про те, що з нею жив онук. Вона адекватно поводилась, нормально, зрозуміло говорила. Пенсію віддавала тільки особисто померлій, її пенсію, крім неї, нікому не віддавала. В них з померлою були суто робочі відносини. Вона поводилась як нормальна людина і розуміла все і всіх.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_14 пояснив, що діагноз дисциркуляторна енцефалопатія III ст., так само, як і деменція ніким встановлений не був, відповідні записи в медичній документації щодо цього відсутні. Висновок щодо дисциркуляторної енцефалопатії III ст. – це можливий прогнозований розвиток хвороби. Вказував, що в більшості випадків стан хворих на дисциркуляторну енцефалопатію не покращується, а тільки погіршується і наслідком такого можливого розвитку хвороби могли бути ознаки хронічного психічного захворювання в формі деменції (недоумства).

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, свідків, експерта, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню по наступним підставам.

Судом встановлено слідуючі факти.

ОСОБА_15 досліджених в судовому засіданні письмових доказів встановлено, що згідно свідоцтва про смерть серії 1-ОЛ № 118914 від 03.08.2010 року, ОСОБА_6 померла 31.07.2010 року.(а.с. 7 т. 1).

Згідно свідоцтва про смерть серії 1-ОЛ № 084155 від 10.12.2008 року, встановлено, що син ОСОБА_6 ОСОБА_16 помер 11.09.2008 року. (а.с. 8 т.1).

Як вбачається з свідоцтва про укладення шлюбу серії 1-ОЛ № 421160 від 18.09.1987 року, свідоцтва про народження серії ЯЄ № 899638 від 15.06.1957 року, свідоцтва про одруження серії 11-АБ № 592485 від 15.03.1983 року позивачка приходиться донькою ОСОБА_6Г.(а.с. 9, 10, 11 т.1).

Згідно довідки № 121 від 01.08.2010 року встановлено, що причиною смерті ОСОБА_6 є гостре порушення мозкового крововиливу в басейні лівої середньомозкової артерії. Церебральний атеросклероз судин головного мозку (а.с. 15 т.1).

З довідки № 1723 від 03.08.2010 року житлово-експлуатаційної контори № 13 м. Кіровограда, рахунку – замовлення, розрахункової квитанції, встановлено, що за померлою ОСОБА_6 здійснювала догляд донька ОСОБА_1, яка і здійснила поховання матері за свій рахунок. (а.с. 17-19 т.1).

ОСОБА_15 про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 06.08.3010 року та 17.08.2010 року, встановлено, що заповіт померлої ОСОБА_6 є чинним, інші заповіти відсутні та заведена спадкова справи після смерті ОСОБА_6 (а.с. 20, 166 т.1).

Згідно довідки Гарманівської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області № 5134 від 29.04.2011 року, довідки адресного бюро м. Кіровограда від 22.03.2011 року, встановлено, що відповідач ОСОБА_3 зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1.(а.с.23, 32 т.1).

Довідкою про належність нерухомого майна за № 59482277134 від 27.05.2011 року встановлено, що квартира за адресою АДРЕСА_2 належала ОСОБА_6 (а.с. 58 т.1).

Заповітом від 17.08.2009 року, який не змінений і не скасований, витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 17.08.2009 року, ОСОБА_6 заповіла квартиру за адресою АДРЕСА_3 ОСОБА_17, де власноручно написала: «Заповіт на моє прохання записано нотаріусом з моїх слів за допомогую загально принятих технічних засобів, прочитаний мною уголос до його підписання, та підписаний мною особисто, як такий, що повністю відповідає моєму волевиявленню».(а.с. 165 т.1).

Відповідно до акта № 270 від 11 травня 2012 року складеного експертами Кіровоградської обласної психіатричної лікарні встановлено, що ОСОБА_6 в момент підписання заповіту 17.08.2009 року страждала на дисциркуляторну енцефалопатію II-III ст. і виявляла ознаки хронічного психічного захворювання в формі деменції (недоумства) складного генезу (атеросклеротичного, гіпертонічного) тому ОСОБА_6 17.08.2009 року за своїм психічним станом не могла розуміти значення своїх дій і розумно керувати ними. (а.с. 122-124 т.1).

Згідно акту повторної амбулаторної посмертної судово-психіатрисної експеризи № 40 від 06.12.2012 року Дніпропетровської психіатричної лікарні встановити психічний стан і вирішити експерті питання відносно ОСОБА_6 в період часу, зазначений судом на момент складання і підписання заповіту 17.08.2009 року є неможливим в зв»язку з відсутністю даних про її психічний стан в цей період. (а.с. 20-23 т.2).

Судом окрім фактів встановлені відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину.

Згідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Частина 1 ст. 58 ЦПК України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року за № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» в пункті 18 надано роз»яснення, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного та психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово -психіатричну експертизу.

Стаття 66 ЦПК України визначає висновок експерта як докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.

Частиною 4 ст. 60 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.           

          Згідно з ч.ч. 6-7 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов’язковим і оцінюється судом за правилами встановленими статтею 212 цього кодексу. Незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі.

          Суд не погоджується з висновком експертів Кіровоградської обласної психіатричної лікарні оскільки зі змісту акту, зокрема в розділі досліджувана частина вказано, що експерти досліджували матеріали цивільної справи, а також медичні карти хворого ОСОБА_6 Однак твердження експертів щодо дослідження матеріалів справи не знайшли свого відображення безпосередньо в акті. Так, експертам надавалися всі матеріали цивільної справи, а на час призначення експертизи вже надали пояснення сторони та третя особа, були допитані свідки ОСОБА_7 та Дерев»янко ОСОБА_18 особи надали інформацію щодо стану заповідача до посвідчення заповіту та в момент його посвідчення, але експерти не дали оцінки поясненням осіб, які беруть участь у справі та показам свідків, обмежившись тільки дослідженням медичних карток.

В досліджуваній та мотивувальній частині висновку експерти зазначають, що в серпні 2008 року ОСОБА_6 лікувалася в 3-й Кіровоградській міській лікарні де їй був встановлений діагноз : дисциркуляторна енцефалопатія II ст. Після цього ОСОБА_6 до лікарів більше не зверталася, а 06 липня 2010 року була госпіталізована до лікарні в тяжкому стані з порушенням свідомості до сопору, з правосторонньою геміплегією. Надалі в мотивувальній частині експерти дають загальну характеристику стану хворих на дисциркуляторну енцефалопатію III ст.

За відсутності будь-якої фіксації в історіях хвороби та медичних картах експерти дійшли висновку, що ОСОБА_6 хворіла на дисциркуляторну енцефалопатію III ст. і виявляла ознаки хронічного психічного захворювання в формі деменції (недоумства) складного генезу (атеросклеротичного, гіпертонічного).

З наведеного вбачається, що експерти Кіровоградської обласної психіатричної лікарні побудували свої висновки на припущеннях щодо можливого погіршення стану здоров’я заповідача та ускладнення її хвороби на момент посвідчення заповіту, а відтак і щодо можливості розуміти значення своїх дій і розумно керувати ними.

При повторній експертизі, проведеній судово-психіатричною експертною комісією відділення судово-психіатричних експертиз комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради» (акт № 40 від 06 грудня 2012 року) експертами детально досліджувались, як медична документація (історії хвороби, медичні карки), так і пояснення сторін, третьої особи, свідків та була надана їм належна оцінка. Належній оцінці також була надана і та інформація, що ОСОБА_6 на обліку у лікаря-психіатра не перебувала.

          В результаті комісія експертів дійшла висновку щодо неможливості визначення психічного стану та вирішення експертних питань відносно ОСОБА_6 в період часу, що цікавить суд, тобто на момент складання та підписання заповіту 17 серпня 2009 року, в зв’язку з відсутністю даних про її психічний стан в цей проміжок часу.

          Таким чином, акт експертів Кіровоградської обласної психіатричної лікарні № 270 від 11 травня 2012 року ґрунтується на припущеннях та суперечить іншим доказам по справі. В той же час, акт № 40 від 06 грудня 2012 року складений експертною комісією відділення судово-психіатричних експертиз комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради» узгоджується з іншими доказами по справі.

           Згідно ч.ч. 1-2 ст. 212 ЦПК України, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому, жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

          Частиною 3 цієї ж статті визначено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

          Суд не може взяти уваги твердження представника позивача про те, що нотаріус не може встановити психічний стан особи, а тільки лікар – психіатр.

Між тим, нотаріусу статтею 44 ЗУ «Про нотаріат» надано право та встановлений обов’язок щодо визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи. У разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов’язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою.

          Пункт 39 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року, яка діяла на момент посвідчення заповіту, також встановлений обов’язок нотаріуса у разі наявності підстав вважати, що хтось з учасників правочину страждає на хронічний стійкий психічний розлад, що істотно впливає на здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними звернутися з відповідним запитом до органу опіки та піклування. У разі відсутності встановлення опіки та піклування нотаріус повідомляє про своє припущення одну з осіб чи один з органів, зазначених в статті 237 ЦПК України, які можуть звернутися до суду із заявою про визнання цієї особи недієздатною або обмежено дієздатною.

Таким чином, судом встановлено, що при складенні ОСОБА_19 заповіту на користь ОСОБА_3 її волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі, оскільки зібрані у справі докази не свідчать про те, що в момент складення заповіту вона не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними, тобто підстави передбачені ч. 1 ст. 225 ЦК України для визнання заповіту недійсним відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 57-61, 79, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним відмовити за безпідставністю вимог.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Кіровоградської області через Компаніївський районний суд Кіровоградської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя __________________________ І.М. Мумига