Справа № 1003/19531/12
2/357/260/13
Категорія 51
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 лютого 2013 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді – Кошель Б. І. ,
при секретарі – Макійчук К. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Білоцерківського міськрайонного суду в м. Білій Церкві по вул. Турчанінова, 7, в залі судового засідання №4 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора №6, третя особа : начальник КП БМР ЖЕК№6 ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що з 12.04.1993 року вона працювала на посаді головного бухгалтера КП БМР ЖЕК №6. В зв’язку із реорганізацією підприємства 31.08.2011 року позивачка була звільнена із займаної посади. Звільнення позивачка вважає незаконним оскільки воно відбулось із порушенням норм чинного трудового законодавства, а саме : без запропонування іншої вакантної посади згідно вимог ст. 40 КЗпП України, без завчасного повідомлення про звільнення згідно вимог ст. 49-2 КЗпП України, без згоди профспілкового комітету всупереч вимог ст. 43 КЗпП України, а тому позивачка просить суд поновити пропущений з поважних причин строк звернення до суду, поновити її на посаді головного бухгалтера КП БМР ЖЕК №6, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та завдану незаконним звільненням моральну шкоду в розмірі 2000 грн.
В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі.
Представники відповідача за дорученням проти задоволення позову заперечували та пояснили, що звільнення відбулось у відповідності до норм діючого законодавства, а також просили застосувати наслідки пропущення строку позовної давності.
Третя особа начальник КП БМР ЖЕК№6 ОСОБА_2 до суду не з’явився, про час та день розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Заслухавши пояснення позивачки та її представника за дорученням, представників відповідача за дорученням, оглянувши матеріали даної справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з слідуючих підстав.
Так, по справі встановлено, що наказом начальника ЖЕК№6 від 12.04.1993 року за №29 позивачку було призначено на посаду бухгалтера по заробітній платі, наказом від 12.09.1994 року за №101 позивачку переведено на посаду головного бухгалтера тимчасово, а з 12.101994 року її переведено на постійне місце роботи на цю ж посаду.
Рішенням Білоцерківського міськвиконкому від 25.10.2007 року за №542 та наказом УЖКГ від 15.02.2008 року за №14 Житлово-експлуатаційна контора №6 була перейменована в КП БМР ЖЕК№6.
Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що 25.05.2011 року Білоцерківська міська рада прийняла рішення про припинення діяльності комунальних підприємств Білоцерківської міськради ЖЕК № 2 шляхом приєднання до КП БМР ЖЕК №6. Цим же рішенням створено ліквідаційну комісію по реорганізації КП БМР ЖЕК №2 до КП БМР ЖЕК №6. На виконання зазначених рішень міськради та УЖКГ Білоцерківської міськради 24.06.2011 року начальником КП БМР ЖЕК №6 ОСОБА_2 було видано накази №№ 110, 111 спрямовані на організацію майбутнього скорочення штату працівників КП БМР ЖЕК №6.
В судовому засіданні встановлено, що 29.06.2011 року позивачку було повідомлено про можливе звільнення з 31.08.2011 року в зв’язку із скороченням штату працівників КП БМР ЖЕК №6. 31.08.2011 року, у другій половині робочого дня позивачку було повідомлено про її звільнення, від запропонованої в усній формі вакантної посади касира вона відмовилась, трудову книжку отримала на руки. Даний факт позивачка в суді не заперечувала.
Судом також встановлено, що в зв’язку із реорганізацією підприємства наказом начальник КП БМР ЖЕК №6 від 31.08.2011 року за №333 В/К позивачку було звільнено із займаної посади з виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку з 31.08.2011 року, згідно п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.
Судом з’ясовано, що після звільнення з роботи і до 15.10.2012 року позивачка перебувала на обліку в Білоцерківському міському центрі зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю, а в період з 15.10.2012 року по 21.12.2012 року працювала на посаді заступника генерального директора по фінансовим питанням ТОВ «Грано». На даний час позивачка не працює.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 1 ч.1 та ч.2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників… Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно п. 19 ППВС України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року №9, у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. (Абзац другий пункту 19 в редакції Постанови Верховного Суду України N 18 від 26.10.95)
Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).
Відповідно до положень ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Згідно ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п’ятнадцятиденний строк обгрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з’явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Згідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до заперечень відповідача позивача було звільнено з займаної посади відповідно до всіх вимог норм діючого трудового законодавства України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Але ці твердження спростовуються дослідженими в суді доказами.
Як зазначено вище та встановлено в судовому засіданні позивач був звільнений із займаної посади 31.09.2011 року і на момент звільнення на підптриємстві існував штатний розпис від 01.07.2011 року, що містив посаду головного бухгалтера, яка згідно вимог ст. 49-2 КЗпП України мала бути запропонована позивачці одночасно з попередженням про можливе звільнення, тобто 29.06.2011 року. Лише наказом начальника КП БМР ЖЕК №6 від 01.09.2011 року було затверджено новий штатний розпис, з якого були виведені посади головного бухгалтера, інженера, економіста, завідувача обліком кадрів, спеціаліста з кадрових питань, юрисконсульта, завідувача складом. Натомість, в зв’язку із значним збільшенням об’єму робіт пов’язаних з об’єднанням півдприємств в штатний розпис були введені посади заступника начальника з загальних питань, заступника начальника з благоустрою, заступника начальника з економічних питань, старшого бухгалтера, старшого бухгалтера по квартплаті, бухгалтера по розрахункам з підприємством, головного економіста, економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності тощо, тобто з 01.09.2011 року на підприємстві була ліквідована посада головного бухгалтера, але суттево розширився круг посад економічно-бухгалтерської спеціальності.
Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що при звільнені позивачки мало місце порушення вимог ч.2 ст. 40 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо допустимості звільнення працівника по п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, якщо його неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві за відповідною професією чи спеціальністю. Так, судом з’ясовано, що позивачка у 1985 році закінчила політехнічний інститут за спеціальністю «Економіка та організація будівництва», має понад 17-річний досвід роботи головним бухгалтером КП БМР ЖЕК №6, а тому суд вважає, що позивачці могла бути запропонована будь-яка з цих посад. Отже, пропозиція позивачці щодо посади касира є лише формальною, більше того запропонована з порушенням вимог ст. 49-2 КЗпП України.
Також, судом встановлено, що вимоги законодавства України про працю при звільнені ОСОБА_1 з роботи за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України керівництвом КП БМР ЖЕК №6 щодо повідомлення працівника персонально про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці виконані не були, оскільки як з’совано в судовому засіданні та незаперечується сторонами по справі, 29.06.2011 року позивачку було повідомлено не про звільнення її із займаної посади з 31.08.2011 року, а про можливе звільнення без пропонування іншої роботи на тому ж підприємстві.
Більш того, як встановлено в судовому засіданні, в порушення вимог ст. 43 КЗпП України позивачку було звільнено без згоди профспілкового комітету, а призначене за вказівкою суду засідання профспілки 10.02.2012 року всупереч ч.3 ст. 43 КЗпП України було проведено без участі позивачки, хоча її участь є обов’язковою.
Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач був звільнений із займаної посади з порушенням вимог норм діючого законодавства, а тому позовні вимоги про поновлення на роботі підлягають до задоволення.
Суд, вважає за необхідне поновити позивачці пропущений нею строк позовної давності, оскільки він пропущений з поважних причин. Такими поважними причинами суд вважає хворобливий стан позивачки та надання їй недостовірної інформації з боку територіальної інспекції праці в Київській області щодо строків позовної давності, оскільки позивачка є юридично необізнаною.
Згідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до п. 32 ППВС України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року №9, при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника.
А тому, відповідно до ст. 235 КЗпП України підлягають до задоволення і вимоги позивачки про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вирахування середнього заробітку проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого ПКМУ від 08.02.1995 року №100 \із змінами та доповненнями.
Так, на користь позивача має бути стягнуто середній заробіток за період з 01.09.2011 року по 04.02.2013 року в розмірі 46789 грн. 63 коп. (розрахунок: 247,09 грн. середньоденний заробіток х на 361 робочих днів у вказаному періоді \при п’ятиденному робочому тижні - розмір отриманої позивачкою матеріальної допомоги 32227,44 грн. – отриману позивачкою заробітну плату за період роботи в ТОВ «Грано» 5562,42 грн. – вихідна допомога при звільненні 4620 грн.)
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд вважає за необхідне їх задоволити з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень учасників пароцесу незаконне звільнення позивачки із займаної посади призвело до її моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від позивачки додаткових зусиль для організації свого життя, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки завдану моральну шкоду, яку суд оцінює виходячи з вимог розумності та справедливості в розмірі 2000 грн.
На підставі ст.4 п.1 Декрету КМ України «Про державне мито» позивач звільнений від сплати держмита /судового збору/ на користь держави.
Керуючись ст.ст. 21, 23, 36, 40, 233, 235, 237-1 КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого ПКМУ від 08.02.1995 року №100 \із змінами та доповненнями, ст.ст. 10, 60, 88, 209, 212-215, 224-226, 294, 296 ЦПК України, суд-
В И Р І Ш И В :
Позов задоволити частково.
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Комунального підприємства Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора №6.
Стягнути з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора №6 на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 46789 грн. 63 коп. та завдану моральну шкоду в розмірі 2000 грн.
Стягнути з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора №6 на користь держави судовий збір в розмірі 487 грн. 89 коп.
В задоволенні інших вимог відмовити.
Рішення в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя ОСОБА_3