СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
15 листопада 2006 року | Справа № 20-5/287 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Щепанської О.А.,
Горошко Н.П.,
за участю представників сторін:
позивача: Петрової Людмили Володимирівни, довіреність № 1 від 28.09.06;
відповідача: Стародубцева Дениса Сергійовича, довіреність № б/н від 06.11.06;
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Аріель" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Євдокімов І.В.) від 05.10.2006 у справі № 20-5/287
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аріель" (вул. Шполянської, 9-18,Сімферополь,95034); (м. Сімферополь, вул. Донська, 6, 95034)
до Державного підприємства "Садовод" (вул. Севастопольська, 76, с. Верхньосадове, м. Севастополь,35902); (вул. Севастопольська, 52, с. Верхньосадове, м. Севастополь, 99802)
про стягнення заборгованості в сумі 47393,55 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 05.10.2006 у справі № 20-5/287 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Аріель" до Державного підприємства "Садовод" про стягнення заборгованості у сумі 47393,55 грн. задоволено частково.
Стягнуто з Держаного підприємства „Садовод” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Аріель” заборгованість в сумі 29580,03 грн., з яких: 29067,60 грн. –основний борг, 512,43 грн. –пеня, витрати по сплаті державного мита в сумі 374,95 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 93,34 грн.
В інший частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю „Аріель” відмовлено.
В основу рішення покладено головний висновок суду про те, що, оскільки відповідач не виконав договірних зобов’язань перед позивачем, та цей борг підтверджується матеріалами справи, то, таким чином, вимоги позивача стосовно стягнення заборгованості вважаються обґрунтованими та підлягають задоволенню, однак, умови договору стосовно одночасного застосування неустойки у вигляді штрафу та пені не відповідають чинному законодавству, а тому, стягненню підлягає лише один із видів відповідальності.
Не погодившись з цим судовим актом, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки в рішенні суду суперечать пунктам 7.2. і 7.3. договору, положенням статей 193, 230, 231 Господарського кодексу України, статті 549 Цивільного кодексу України, а також статтям 83, 84 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач посилається на те, що передбачена пунктом 7.3. договору неустойка є разовим штрафом, а не триваючою неустойкою - пенею.
Представник відповідача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає рішення господарського суду Автономної Республіки Крим законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає.
Розпорядженням першого заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.11.2006 суддів Гонтаря В.І. та Борисову Ю.В. замінено на суддів Горошко Н.П. та Щепанську О.А.
08 листопада 2006 року у справі було оголошено перерву до 15 листопада 2006 року.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Аріель" не підлягає задоволенню з наступних підстав.
22.03.2006 між позивачем та відповідачем укладений договір купівлі-продажу № 49/3-2 (а.с. 8).
Відповідно до пункту 1.1 Договору позивач зобов’язався передати у власність відповідача товар, який належить позивачеві, а відповідач, в свою чергу, зобов’язався прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного договору.
13.04.2006 та 22.06.2006 відповідачу відповідно до Договору була поставлена продукція, факт постачання якої підтверджується видаткової накладної № АР-0000185 і № АР-0000435 відповідно.
Факт отримання продукції відповідачем підтверджується довіреністю ЯЛХ № 173901 від 14.04.2006, та довіреністю ЯМБ № 979602 від 22.06.2006 (а.с. 9,10).
Зобов’язання по поставці товару позивачем виконувались належним чином, але оплата за придбаний товар відповідачем здійснювалась несвоєчасно та не повному об’ємі, у зв’язку з чим його заборгованість перед позивачем склала 29067,60 грн.
Дані обставини справи сторонами не заперечуються та підтверджені матеріалами справи.
Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 та статей 525, 526 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 230 Господарського кодексу України та статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язань може забезпечуватися пенею.
Згідно 7.2 Договору при порушенні строків оплати відповідач оплачує позивачу пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості, але не більш подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.
Перевіривши розрахунок пені, який складає 512,43 грн., судова колегія вбачає його вірним.
Суму основного боргу в розмірі 29067,60 грн. позивач просить стягнути з урахуванням 20 % штрафу, що передбачено сторонами у пункті 7.3 договору.
Апеляційна інстанція вважає, що до даних правовідношень сторін необхідно застосовувати норми Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996, а тому судова колегія вважає вірним посилання суду першої інстанції на статтю 4 цього закону, відповідно до якої - пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, за згодою сторін може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня.
Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України –штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Відповідно до пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
З урахуванням вищевикладеного, апеляційна інстанція вважає необхідним доповнити, що законодавством в цілому передбачений ліміт відповідальності винної сторони перед іншою, і таким лімітом саме і виступає неустойка, яка не повинна перевищувати подвійної облікової ставки НБУ. Відповідно до пункту 3 статті 3 Цивільного кодексу України загальною засадою цивільного законодавства є свобода договору, однак ця свобода встановлення умов договору діє тільки до того часу, коли вона не порушує інші рамки передбачені законодавством. Так, судова колегія звертає увагу на те, що, хоча неустойка, яка передбачена договором купівлі-продажу № 49/3-2 (а.с.8), і є разовим штрафом, а не є триваючою неустойкою - пенею, одночасове застосування цих видів відповідальності порушує принцип загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України), тобто законом чітко визначено, що договором не може бути встановлена відповідальність, яка перевищує подвійну облікову ставку НБУ.
Таким чином, пеня, яка складає 512,43 грн. і є той верхньою межею, яка встановлена чинним законодавством, та є той максимальною неустойкою, яка є у даному випадку відповідальністю Державного підприємства "Садовод".
Також, думка про те, що - застосування відповідальності за прострочку виконання грошового зобов’язання у вигляді штрафу та пені одночасно суперечить статті 231 Господарського кодексу України, викладена у постанові Вищого господарського суду України від 03.03.2005 по справі № 06/1787, а саме.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду міста Севастополя є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Аріель" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 05.10.2006 у справі № 20-5/287 залишити без змін.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді О.А. Щепанська
Н.П. Горошко