СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
30 жовтня 2006 року | Справа № 2-6/9125-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Щепанської О.А.,
суддів Борисової Ю.В.,
Прокопанич Г.К.,
за участю представників сторін:
позивача: Тюшляєва Артема Валерійовича, довіреність №435/132 від 28.12.2005, товариства з обмеженою відповідальністю "Орлок" ЛТД;
відповідача: не з'явився, товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська виноробна компанія";
відповідача: не з'явився, Кримського торгового будинку "Кволіті Продактс ЛТД";
відповідача: не з'явився, відкритого акціонерного товариства "Об'єднаний комерційний банк";
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Орлок" ЛТД" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Шкуро В.М.) від 5 вересня 2006 року у справі № 2-6/9125-2006,
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Орлок" ЛТД (вул. Куликове поле, 3,Севастополь,99007)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська виноробна компанія" (вул. Первомайська, 1,Красний Партизан, Красногвардійський р-н,97032)
Кримського торгового будинку "Кволіті Продактс ЛТД" (вул. Леніна, 43,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95001)
відкритого акціонерного товариства "Об'єднаний комерційний банк" (вул. К. Лібкнехта, 5,Сімферополь,95000)
про визнання недійсними угод,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 5 вересня 2006 року у справі №2-6/9125-2006 (суддя Шкуро В.М.) відмовлено у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Орлок ЛТД" до товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська виноробна компанія", Кримського торгового будинку "Кволіті Продакс ЛТД", відкритого акціонерного товариства "Об'єднаний комерційний банк" про визнання недійсними угод.
Позивач, не погодившись з рішенням господарського суду, звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення місцевого господарського суду, позов задовольнити.
Сторона посилається на те, що господарським судом при прийнятті рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а саме надання одним підприємством іншому послуг поручительства на умовах платності має ознаки фінансової послуги. Оскільки Кримський торговий будинок „Кволіті Продактс ЛТД” не є фінансовою установою, він не має права надавати фінансові послуги, в тому числі послуги поручительства на умовах платності.
Також є помилковим, на думку позивача, висновок суду щодо того, що відповідно до частини 4 статті 5 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. Оскільки Цивільний кодекс України не містить жодного застереження щодо кола осіб, які можуть надавати послуги поручителя, такі послуги можуть надаватися і юридичними особами, які за своїм статусом не є фінансовими установами.
Тобто суд вважає, що порядок надання поручительства юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначений в Цивільному кодексі України. Однак, Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” є спеціальним законом, який регулює відносини з надання фінансових послуг, в тому числі гарантій та поручительств, відносно Цивільного кодексу України.
Крім того, укладання договору оплати послуг поручителя від 01 лютого 2004 року та додаткової угоди до нього від 20 липня 2004 року суперечить вимогам Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 558 Цивільного кодексу України поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Отже, оплата послуг поручителя є істотною умовою договору поруки, тому вона повинна бути обов'язково передбачена в договорі поруки.
Позивач вважає, що оплата послуг поручителя не може бути предметом окремого цивільно-правового договору, тому що це є істотною умовою договору поруки, яка регулює відносини між боржником та поручителем за договором поруки.
Також, договір оплати послуг поручителя передбачає сплату винагороди за надання послуг поручительства, що більш ніж у 1,5 рази перевищує суму боргу за кредитним договором. Однак договір поруки є способом забезпечення зобов'язань боржника за кредитним договором та вступає в силу у випадку неможливості виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором.
Розпорядженням першого заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.10.2006 року у складі судової колегії було здійснено заміну судді Гонтаря В.І, у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому процесі, на суддю Борисову Ю.В.
За клопотанням представника позивача, судочинство здійснювалось на російській мові у відсутності представників відповідачів, яких було належним чином повідомлено про час та місце розгляду апеляційної скарги, які не надали суду доказів поважних підстав своєї відсутності та які не скористались своїм процесуальним правом участі в судовому засіданні.
Судова колегія, порадившись на місці, ухвалила можливим розглянути справу по суті у відсутності нез'явившихся відповідачів з представлених доказів у матеріалах справи, оскільки стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.
На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія повторно розглянувши справу, встановила наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Орлок ЛТД" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідачів про визнання недійсними договору про оплату послуг поручителя від 01.02.2004 та додаткової угоди до нього від 20.07.2004. (а . с. 8-10).
Як свідчать матеріали справи, 04.07.2006 позивачем було подано заяву про зміну позовних вимог (а. с.104-106), згідно з якою, позивач просить визнати недійсними договір поруки №2003/22 від 22.07.2003 і додаткові угоди до нього, які було укладено між відкритим акціонерним товариством "Об'єднаний комерційний банк" та Кримським торговим будинком "Кволіті Продактс ЛТД" та договір про оплату послуг поручителя від 01.02.2004 і додаткову угоду до нього від 20.07.2004, які було укладено між Кримським торговим будинком "Кволіті Продактс ЛТД" і товариством з обмеженою відповідальністю "Кримська виноробна компанія".
Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що оспорюванні правочини є фінансовими послугами, а їх укладення суперечить положенням Закону України "Про фінансові послуги та державне регулюванні ринків фінансових послуг" в частині надання фінансових послуг виключно фінансовими установами, якою Кримський торговий будинок "Кволіті Продактс ЛТД" не є.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.07.2006 до участі у справі другим відповідачем залучено відкрите акціонерне товариство "Об'єднаний комерційний банк".
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду було мотивовано тим, що спірний договір поруки від 22.07.2003 не є у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовою послугою, оскільки укладений без мети отримання прибутку. А отже договір поруки не було укладено з метою надання фінансової послуги, тому до Кримського торгового будинку "Кволіті Продактс ЛТД" не можуть бути застосовані вимоги Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", а саме те, що останній має бути фінансовою установою.
Судова колегія розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення представника позивача, дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.07.2003 між відкритим акціонерним товариством "Об'єднаний комерційний банк" (кредитодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Кримська виноробна компанія" (позичальник) було укладено кредитний договір №06/03-07-08 (а. с. 19-20).
Відповідно до умов кредитного договору, кредитодавець надає позичальнику кредит в сумі 560000,00 доларів США для закупівлі виноматеріалів, допоміжних матеріалів, палива і проведення інших витрат, пов'язаних з виробничою діяльністю строком до 20.07.2004.
Також, як свідчать матеріали справи, неодноразово між сторонами кредитного договору було укладено додаткові угоди про внесення змін до кредитного договору у частині зміни розміру кредиту, зокрема 31.07.2003, 15.08.2003, 26.09.2003 та 20.07.2004 в частині терміну повернення кредиту (а. с.21-24). Остаточний розмір кредиту, за кредитним договором було визначено нарівні 560000,00 доларів США із терміном повернення до 19.07.2005.
У забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 22.07.2003 між відкритим акціонерним товариством "Об'єднаний комерційний банк" (кредитор) та Кримським торговим будинком "Кволіті Продактс ЛТД" (поручитель) було укладено договір поруки №2003/22 (а. с.18).
Відповідно до умов договору поруки поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати на виконання боржником товариством з обмеженою відповідальністю "Кримська виноробна компанія" боргових зобов'язань основного боргу, процентів, пені, збитків, шкоди за кредитним договором №06/03-07-08 та уразі, невиконання останнім боргових зобов'язань, кредитор має право пред'явити вимогу до поручителя про погашення боргових зобов'язань (основного боргу, процентів, пені, збитків, шкоди) боржника.
Також, 01.02.2004 між Кримським торговим будинком "Кволіті Продактс ЛТД" (поручитель) та товариством з обмеженою відповідальністю "Кримська виноробна компанія" (боржник) було укладено договір оплати послуг поручителя (а. с.55-56), відповідно до умов якого, боржник зобов'язується оплатити послуги поручителя у наступному порядку:
- в строк до 20.07.2004 в розмірі 15% від суми кредиту (основного боргу) за кредитним договором №06/03-07-08 від 22.07.2003;
- у випадку несвоєчасного розрахунку боржника з кредитором (після 20.07.2004) або пред'явлення позовних вимог кредитором відкритим акціонерним товариством "Об'єднаний комерційний банк" за кредитним договором №06/03-07-08 від 22.07.2003 до поручителя, у розмірі 150% від суми боргових зобов'язань (основного боргу, процентів, пені, збитків, шкоди).
Крім того, 20.07.2004 між сторонами було укладено додаткову угоду до договору про оплату послуг поручителя, якою сторони змінили термін сплати винагороди з 20.07.2004 на 19.07.2005 (а. с.58).
Згідно з статтею 48 Цивільного кодексу УРСР (який діяв на момент укладення договору поруки), недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Відповідно до правил статті 48 Цивільного кодексу УРСР, угода визнається недійсною при невідповідності її вимогам законодавства, яке діяло на момент її укладення.
В статті 191 Цивільного кодексу УРСР визначено, що за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання у повному обсязі або в частині.
Отже, можливості одержання поручителем винагороди за надані боржнику послуги чинний на той час ЦК УРСР не передбачав.
Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", обов'язковою ознакою фінансової послуги є мета, з якою здійснюється операція з фінансовими активами, - це отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
В пункті 7 статті 4 вказаного Закону до фінансових послуг віднесено надання гарантій та поручительств, а пунктом 12 інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 цього закону.
З цього слідує, що для віднесення поручительства до фінансових послуг, поручительство обов'язково має відповідати критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону, зокрема мати за мету отримання прибутку.
В статті 6 Закону визначено, що фінансові послуги відповідно до положень цього закону надаються на підставі договору. Крім цього, закон встановлює обов'язкові вимоги до такого договору та його істотні умови.
Згідно з статтею 1 Закону України "Про підприємництво" (який діяв на момент укладення договору поруки), підприємництво - це безпосередня, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. З огляду на визначення фінансових послуг, яке міститься у статті 1 Закону, фінансові послуги це один із видів підприємницької діяльності для одержання прибутку.
Адже, договір поруки за своєю правовою природою являє собою додаткове зобов'язання, оформлене договором, між кредитором по основному зобов'язанню і - поручителем для забезпечення виконання основного зобов'язання. Поручительство є одним з визначених статтею 178 Цивільного кодексу УРСР способів забезпечення виконання зобов'язання. Його метою є створення впевненості в тому, що зобов'язання буде виконане відповідно до його змісту, тобто належним чином, а також забезпечення можливості відшкодування збитків, причинених невиконанням зобов'язання.
Таким чином, на думку судової колегії, суд першої інстанції вірно визначив, що спірний договір поруки від 22.07.2003 не є у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовою послугою, оскільки укладений без мети отримання прибутку. А отже договір поруки не було укладено з метою надання фінансової послуги, тому до Кримського торгового будинку "Кволіті Продактс ЛТД" не можуть бути застосовані вимоги Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", а саме те, що останній має бути фінансовою установою.
Отже, посилання позивача на відсутність згоди товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська виноробна компанія" на укладення договору поруки спростовується посиланням у пункті 3.1 кредитного договору на забезпечення кредиту, зокрема договором поруки №2003/22 між відкритим акціонерним товариством "Об'єднаний комерційний банк" і Кримським торговим будинком "Кволіті Продактс ЛТД". Уклавши кредитний договір на цих умовах, позичальник - товариство з обмеженою відповідальністю "Кримська виноробна компанія" є обізнаний про наявність договору поруки та виразив згоду на таке забезпечення кредиту.
Що стосується договору на оплату послуг поручителя від 20.07.2004, то на думку судової колегії, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, зважаючи на наступне.
Оскільки договір було укладено після набрання чинності Цивільним кодексом України, який, на відміну від Цивільного кодексу УРСР, передбачив можливість оплати послуг поручителя, а відповідно до частини 4 статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм статусом не є фінансовими установами, визначаються законами, зокрема, Цивільним кодексом України, та нормативно - правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданих в межах їх компетенції.
Угоду про оплату послуг поручителя було укладено між Кримським торговим будинком "„Кволіті Продактс ЛТД" (поручителем за договором поруки) та товариством з обмеженою відповідальністю "Кримська виноробна компанія" (боржник).
Як зазначено у пункті 1.1 договору, боржник зобов'язується оплатити винагороду за послуги поручителя. Право поручителя на оплату послуг наданих ним боржникові передбачено статтею 558 Цивільного кодексу України.
А оскільки Цивільний кодекс України, на відмінність від договору факторингу (частина 3 статті 1079 Цивільного кодексу України), не містить жодного застереження щодо коло осіб, які можуть надавати послуги поручителя, суд першої інстанції, як вважає апеляційна інстанції, вірно дійшов висновку про те, що такі послуги можуть надаватися і юридичними особами, які за своїм статусом не є фінансовими установами.
У підтвердження цього висновку є розпорядження Держаної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 31.03.2006 №5555, відповідно до якого юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які за своїм статусом не є фінансовими установами, надають фінансові послуги з надання коштів у позику (крім на умовах фінансового кредиту) та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Таким чином, є безпідставним посилання позивача на розпорядження Держаної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України "Про затвердження Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами" від 22.01.2004 №21, згідно з пунктом якого, юридичні особи, які мають намір надавати фінансові послуги, що відповідно до законодавства потребує набуття ними статусу фінансової установи, можуть надавати ці послуги лише після набуття такого статусу в установленому законодавством порядку.
Також, це положення повністю узгоджується з іншими нормами законодавства, а Закони України, зокрема Цивільний кодекс України, до яких відсилає частина 4 статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" не містять вимоги про надання поручительства виключно фінансовими установами, і отже, така фінансова послуга може надаватися і не фінансовими установами.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що за таких обставин відсутні правові підстави для задоволення позову.
Отже, судова колегія не може прийняти до уваги посилання позивача, які викладено в апеляційній скарзі, оскільки вони суперечать нормам чинного законодавства та спростовуються доказами наданими в матеріалах справи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права та підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 5 вересня 2006 року у справі № 2-6/9125-2006 залишити без змін.
2.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Орлок" ЛТД" залишити без задоволення.
Головуючий суддя О.А. Щепанська
Судді Ю.В. Борисова
Г.К. Прокопанич