Справа № 22-3556/07 Головуючий у 1 інстанції: Васильцов О.В.
Суддя-доповідач: Приймак В.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" жовтня 2007 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Приймака В.М.,
Суддів: Подліянової Г.С, Мануйлова Ю.С.,
При секретарі: Батарейній О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 серпня 2007року
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом та свідоцтва про спадщину за заповітом частково недійсними та про визнання права власності на 1/3 частину житлового будинку, -
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2007р. ОСОБА_13вернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом та свідоцтва про спадщину за заповітом частково недійсними та про визнання права власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1.
В обґрунтування позову вказував, що його батьки, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у 1938 році побудували житловий будинок по АДРЕСА_2. У подальшому номер було змінено на 36. На час закінчення будівництва батьки не отримали свідоцтво про право власності на цей будинок, а у 1943 році ОСОБА_3 - батько позивача, загинув під час бойових дій. Після смерті батька спадкоємцями є ОСОБА_1 (позивач), його сестра ОСОБА_5, які були неповнолітніми і мати обов'язкову долю у спадщині, мати ОСОБА_4, які фактично прийняли спадщину, залишившись проживати у спірному будинку. Незважаючи на обов'язковість долі у спадщині, у 1966 році ОСОБА_4 отримала свідоцтво про спадщину на будинок АДРЕСА_2.
14 січня 2003 року мати - ОСОБА_4 склала заповіт на своє майно, у тому числі і на спірний будинок на користь ОСОБА_2. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
Після смерті матері він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та 06.05.2004 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 2/9 частини житлового будинку АДРЕСА_1. ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину на 7/9 частин цього ж житлового будинку.
Посилаючись на вищезазначені обставини, ОСОБА_1 просив визнати причину пропуску строку для звернення до суду з позовом про визнання свідоцтва на спадщину за законом недійсним поважною, оскільки йому не було відомо про існування свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.01.1966 року. Також просив визнати частково недійсним вказане свідоцтво про право на спадщину за законом та свідоцтво про спадщину за заповітом від 27.04.2004 року, оскільки цими свідоцтвами були порушені його права на спадщину після смерті батька.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 серпня 2007р. у задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Вислухавши доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою у відмові у позові. Судом встановлено, що спірний будинок був побудований батьками позивача у 1938 році, а зареєстрований у Мелітопольському бюро технічної інвентаризації 10.10.1954 року, тобто після смерті спадкодавця - ОСОБА_3 На час посвідчення нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.01.1966 року позивачу виповнилось 24 роки і він набув повної дієздатності та мав право самостійно звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після свого батька, але цим правом він не скористався без поважних причин.
Крім того, судом встановлено, що позивач 19.08.2003 року, звертаючись із заявою до нотаріуса, знав про те, що його мати - ОСОБА_4 є власником спірного будинку, про те, у передбачений ст. 257 ЦК України (в редакції 2003 року) строк він не звернувся до суду, в результаті чого пропустив строк позовної давності та не надав суду доказів в поважності причин пропуску цього строку.
Відмовляючи позивачу у задоволені його позовних вимог, суд першої інстанції законно та обґрунтовано дійшов висновку про те, що строк позовної давності пропущений позивачем без поважних причин, а тому відсутні підстави для поновлення цього строку і, як наслідок, відсутні підстави для задоволення решти його позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права спростовуються матеріалами справи.
Постановляючи судове рішення суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, встановив дійсні правовідносини сторін, правильно застосував норми права, які регулюють ці правовідносини.
Оскільки судове рішення відповідає вимогам закону, встановленим обставинам та наданим доказам, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.305, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 серпня 2007 року цій по справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте вона може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.