ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"26" червня 2006 р. | Справа № 28/174-06-4477 |
За позовом Державна спеціалізована (воєнізована) аварійно-рятувальна служба;
в особі, якою є Морський регіональний рятувально-координаційний центр у м.Одеси;
до відповідача Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради
про визнання недійсною угоди про достроковий розрив договору оренди
Суддя Гуляк Г.І.
Представники:
Від позивача: Українець Д.С., Карбовський О.С. - за дорученням;
Від відповідача: Голубева П.Г. - за дорученням;
СУТЬ СПОРУ: позивач - Державна спеціальна (воєнізована) аварійно-рятувальна служба звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсною угоди про дострокове розірвання договору оренди № 27/6 від 28.02.2000 р, укладеної між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та позивачем.
Представник позивача позовну заяву підтримує, наполягає на позовних вимогах.
Представник відповідача проти позову заперечує з підстав викладених у відзиві.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
Нежилі приміщення першого, другого поверху, горища та антресолі, загальною площею 599, 45 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвська, 25, належать до комунальної власності м. Одеси, відповідно до рішення Одеської міської ради № 123 від 10.03.2005 р. “Про реєстрацію об’єктів комунальної власності”, управління якими здійснює Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради відповідно до Положення “Про Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради” від 26.03.2003 р.
Між Представництвом та Державним координаційним центром реагування на надзвичайні ситуації на водних об’єктах було укладено договір оренди від 28.02.2000 р., відповідно до якого, приміщення 2-го поверху, загальною площею 170 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвська, 25 було передано орендарю в строкове, платне користування.
Представництвом та Державною пошуковою рятувальною службою на водних об’єктах було укладено договір оренди від 26.06.2002 р., відповідно до якого приміщення горища, загальною площею 264, 3 кв.м було передано орендарю.
29.10.2003 р. між Представництвом та Державним координаційним центром реагування на надзвичайні ситуації на водних об’єктах було укладено додаткові погодження до договору № 27/6 від 28.02.2000 р., та договору № 27 а/в від 26.06.2002 р. відповідно до яких, договір оренди № 27/6 від 28.02.2000 р. та договір № 27 а/в від 26.06.2002 р. було розірвано за згодою сторін. Додаткове погодження було підписано обома сторонами, таким чином, орендні відносини між позивачем та відповідачем є припиненими.
Як зазначив представник позивача, оскільки приміщення потребували ремонту, він здійснив капітальний ремонт, витравши на це кошти державного бюджету.
Позивач вважає, що керівник ДКЦРНСВО - Шепель В.М. в змові з керівництвом, всупереч зі статутними цілями і задачами організації, таємно, а також всупереч інтересам Держави уклав зазначені додаткові погодження про припинення договору оренди, що на думку позивача порушує норми діючого на той час законодавства України, зокрема Цивільного Кодексу 1963 р.
Позивач зазначає, що орендовані приміщення по вул. Рішельєвській, 25 після капітального ремонту відповідають статутним цілям діяльності цього рятувального центру, а виселення їх з зазначеного приміщення унеможливлює виконання статутної мети.
Позивач також вважає, що додаткові погодження були укладені всупереч цілям діяльності організації, порушують вимоги Міжнародної конвенції по пошуку і спасінню на морі 1979 р., що є підставою для визнання цих угод недійсними відповідно до ст. 49 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» та роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними».
Представництво вважає, що доводи, викладені в позовній заяві є необґрунтованими, та не підлягають задоволенню, оскільки припинення орендних відносин відбулося за згодою сторін, на підставі листів позивача про припинення договору оренди .
Дослідивши матеріали справи, в тому числі наявні докази, що мають значення для справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оглянувши у судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Суд дійшов висновку, що додаткові погодження, дійсно були підписані за згодою сторін. Підставою для укладання додаткових погоджень стали звернення представників позивача про переукладання договорів оренди у зв’язку із реорганізацією орендаря. Орендар, також просив визнати договір оренди від 28.02.2000 р. припиненим, про що свідчать листи від 31.01.2003 р. та 26.08.2003 р.
Відповідно до ст. 220 ЦК України, зобов’язання припиняється за домовленістю сторін. Згідно до ст. 27 Закону України “ Про оренду державного та комунального майна” договір оренди може бути припинено за погодженням сторін. Оскільки, орендар забажав припинити договір оренди, Представництво надало також згоду на припинення договору оренди за згодою сторін. Додаткове погодження до договору оренди було підписано обома сторонами, та приміщення було передано за актами прийому-передачі, які також були підписані обома сторонами. Таким чином, припинення договору оренди було здійснено у повній відповідності із вимогами законодавства.
Додаткове погодження було підписано начальником державного координаційного центру реагування на надзвичайних ситуаціях на водних об’єктах, який діяв на підставі положення про нього. Відповідно до ст. 29 ЦК України, юридична особа приймає цивільні права та обов’язки через свої органи, що діють на підставі положення. Начальник підприємства-орендаря здійснив ці дії в рамках повноважень, що були надані йому положенням про службу, тобто таким чином, діяв у відповідності із законом. Начальник організації –орендаря діяв від імені установи, створюючи, таким чином, обов’язки для установи в цілому. Додаткове погодження було підписано за згодою сторін, і таким чином, договірні відношення між Представництвом та орендарем були припинені.
Крім того, доводи позивача щодо того, до додаткова угода була підписана із порушенням статутних цілей організації та в порушення прав та інтересів держави, не відповідають дійсності. Припинення договору оренди стосується безпосередньо приміщення, і ніяким чином не стосується статутної діяльності організації (а саме –спасіння на водах) , а тим більше не перешкоджає ії діяльності, оскільки, позивач має можливість здійснювати свою діяльність в будь-якому приміщенні. Що стосується інтересів держави, то їх додатковим погодження не було порушено. Додаткове погодження було направлено на припинення договору оренди, а не на порушення Міжнародної конвенції по пошуку і спасіння на морі, як на це посилається позивач.
Постанова Пленуму Верховного суд України “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, зазначає, що угоди визнаються недійсними, якщо вони були укладені із метою завідомо суперечною інтересам держави. Позивач не надав доказів тому, що додаткове погодження було укладено із метою завідомо суперечною інтересам держави, та не надав доказів тому, що вони дійсно є порушеними, оскільки організація як до підписання цієї угоди, так і після цього може здійснювати свої функції. Ст. 49 ЦК України, на яку посилається позивач, розкривається в п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику по справам про визнання угод недійсними”, в якому сказано, що дія даної норми розповсюджується на угоди, які порушують принципи діючого суспільного ладу. До них, саме відносяться угоди, які направлені на використання всупереч закону колективної, державної власності із корисною метою, отримання громадянами нетрудових доходів, використання майна всупереч інтересам держави. Перелічені обставини не мали місця під час укладання додаткового погодження про розірвання договору оренди.
Позивач також не надав ніяких доказів тому, що він звертався до правоохороннів органів щодо того, що між Представництвом та керівництвом позивача мало місце зловмисний зговір, що взагалі є предметом карної справи та не можу виступати підставою для задоволення позову, оскільки відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки ії вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Доводи позивача щодо здійснення капітального ремонт не приймаються до уваги, оскільки це не є предметом розгляду справи.
Таким чином, починаючи з 29.10.2003 р., договір оренди № 27/6 від 28.02.2000 р., укладений між ДСВАРС та Представництвом закінчив свою дію, між Представництвом та відповідачами не було укладено нового договору, відповідач незаконно займає приміщення, що є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, тобто, доводи позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову Державної спеціальної (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби в особі, якою є Морський регіональний рятувально-координаційний центр у місті Одесі –відмовити в повному обсязі.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України.
Рішення підписане 27 червня 2006 року.
Суддя Гуляк Г.І.