Справа № 2-1694/2007р.

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

" 05 " жовтня 2007 року    Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді -                   І.В. Муранової

при секретарі -                           Н.П. Дранник,  О.В. Бондаренко,

розглянувши у відкритому   судовому засіданні в М. Борисполі Київської області цивільну справу   за позовом

ОСОБА_1   до   ОСОБА_2 про   визнання   втратившим   право

користування жилим приміщенням,  -

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернулась до суду з даним позовом про визнання ОСОБА_2 втратившим право користування жилим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 з дня вибуття.

Свої вимоги позивач обґрунтовує наступним.  Вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем,  03 липня 2003 року рішенням Бориспільського районного суду Київської області їх шлюб був розірваний,  і з вказаної дати відповідач в спірному будинку не проживає,  а проживає за іншою адресою в с. Гора Бориспільського району,  участі в утриманні будинку позивача не приймає,  скасовувати реєстрацію в будинку не бажає.

В судовому засіданні позивач та її представник повністю підтримали заявлені позовні вимоги. ПозивачОСОБА_1  додатково пояснила,  що в 1989 році вони з відповідачем отримали земельну ділянку для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1. Приблизно в 1992 році її батьки на земельній ділянці побудували цегляну будівлю з чотирьох кімнат,  і в 1999 році вона з відповідачем та трьома дітьми вселилась в спірний будинок. Жилий будинок побудований не був,  і сільська рада дала їм дозвіл та тимчасову реєстрацію в побудованій будівлі. Без її згоди в 2007 році відповідач постійно зареєструвався в спірному будинку.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав,  пояснив,  що земельну ділянку для будівництва жилого будинку надавали йому,  оскільки він працював у радгоспі. Він продав квартиру і на ці гроші вони з позивачем побудували будинок,  як тимчасове житло на місці,  де мав бути сарай. Через постійні сварки в 2003 році він пішов з дому: поїхав на роботу та не повернувся,  став жити у свого брата. Він декілька разів приходив до позивача,  але хвіртка весь час була зачинена,  він не міг зайти до будинку,  де залишились його меблі та одяг. Чотири роки назад він втратив паспорт і в 2007 році йому був виданий новий,  в якому згідно з архівними даними зазначена прописка в спірному будинку.

Вислухавши пояснення сторін,  дослідивши матеріали справи та надані сторонами документи,  суд вважає,  що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено,  що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Шлюб між ОСОБА_1  та ОСОБА_2був зареєстрований 25 листопада 1988 року Гірською сільською радою Бориспільського району,  актовий записНОМЕР_1та розірваний згідно з рішенням Бориспільського районного суду Київської області від 03 липня 2003 року /а.с-8/.

Згідно з наказом №84 від 13.02.1989 року Держплемзаводом «Бортничі» позивачуОСОБА_1 була виділена земельна ділянка площею 0, 10 га для будівництва індивідуального жилого будинку поАДРЕСА_1

Сторонами повністю визнана та обставина,  що в період 1992-1999 роки на виділеній позивачу земельній ділянці було побудовано цегляну будівлю без належно затвердженого проекту та без дотримання плану забудови.

Відповідно до вимог частини 1 статті 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,  поданим відповідно до цього Кодексу,  в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб,  які беруть участь у справі.

Сторонам по справі були роз'яснені їх процесуальні права та обов'язки а також наслідки вчинення чи не вчинення процесуальних дій,  в тому числі щодо обов'язку сторін довести ті обставини,  на які вони посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно з вимогами ч.1  ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України,  обставини,  визнані особами,  що беруть участь у справі,  не підлягають доказуванню.

Відповідно до вимог  ст. 380 Цивільного кодексу України житловим будинком є будівля капітального типу,  споруджена з дотриманням вимог,  встановлених законом,  іншими нормативно-правовими актами,  і призначена для постійного у ній проживання.

За змістом ч.2,  3  ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної набуває право власності на зведені ним будівлі,  споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних,  будівельних,  санітарних,  екологічних та інших норм і правил,  а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Згідно з вимогами ч.1,  2  ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок,  будівля,  споруда,  інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом,  якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці,  що не була відведена для цієї мети,  або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту,  або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа,  яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна не набуває права власності на нього.

Відповідно до абзацу 2 п.3 «Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання»,  затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року №35,  як місце проживання визначаються житлові будинки (приміщення),  придатні для проживання і включені до відповідного житлового фонду,  у тому числі гуртожитки.

Позивачем не надано будь-яких належних доказів та не зазначено джерел їх здобуття на підтвердження того,  що спірна будівля є житловим будинком,  будівлею капітального типу,  спорудженою з дотриманням архітектурних,  будівельних,  санітарних,  екологічних норм і правил та придатна для проживання.

Крім того,  згідно з вимогами ч.1, 2  ст. 60 Сімейного кодексу України майно,  набуте подружжям за час шлюбу,  належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того,  що один з них не мав з поважної причини (навчання,  ведення домашнього господарства,  догляд за дітьми,  хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається,  що кожна річ,  набута за час шлюбу,  крім речей індивідуального користування,  є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Позивачкою ОСОБА_1 не надано суду необхідних доказів та вказано джерел їх здобуття,  що спірна будівля є її особистою приватною власністю.

З урахуванням викладеного суд прийшов до переконання,  що заявлений позов є безпідставним,  оскільки ані позивач ані відповідач не набули права власності,  а відповідно право користування зведеним ними самочинним будівництвом по вулиціАДРЕСА_1,  а отже позивач не має права вимоги про визнання відповідача таким,  що втратив право користування жилим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 з дня вибуття.

На підставі викладеного,  керуючись  ст.  ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214, 215 Цивільного процесуального кодексу України,  суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1до ОСОБА_2 про визнання втратившим право користування жилим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 з дня вибуття,  відмовити.

Складання повного рішення відкласти на строк не більше ніж п'ять днів.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Бориспільський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення та наступної подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

З оригіналом згідно. Рішення суду законної сили не набуло.