Справа № 1313/1224/12 Головуючий у 1 інстанції: Павлів В.Р.

Провадження № 22-ц/783/1803/13 Доповідач в 2-й інстанції: Кіт І. Н.

Категорія: 5

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Кота І.Н..

суддів: Каблака П.І., Курій Н.М.

при секретарі: Данилик І.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 07 листопада 2012р.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 07 листопада 2012р. відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 й ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання права власності на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1

Рішення суду оскаржили позивачі. В апеляційній скарзі покликаються на його незаконність та небгрунтованість. Зокрема зазначають, що поза увагою і належною оцінкою з боку суду залишились доводи позивачів та представлені ними докази щодо проведеної позивачами у 2005-09р.р. за їх кошти реконструкції будинку, внаслідок чого суттєво збільшилась його житлова та корисна площа й благоустрій будинковолодіння. Вважають, що згідно із положеннями ч.4 ст.368 ЦК України вони набули право спільної сумісної власності на спірне майно, тому в суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні їх позову.

Просять оскаржуване рішення районного суду, яке не відповідає фактичним обставинам справи про дійсні права і обов»язки сторін щодо предмета спору скасувати з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про задоволення позову в повному його обсязі.

Перевіривши у межах доводів апеляційної скарги та пред»явлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Відповідно до положень ст.ст. 11, 59, 60 ЦПК України кожна особа, має право в порядку встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Розгляд цивільних справ здійснюється не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі.

При цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини, справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням зазначеного та відповідно до положень ч.1 ст.15, ст.392 ЦК України власник майна пред»являючи позов про визнання його права власності, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, повинен довести належними і допустимими доказами наявність у нього суб»єктивного права власника.

Наявними у справ копіями рішень виконкому Миколаївської міської ради від 11.11.1969р. за № 192 ( а.с.71-74) та № 83 від 26.05.1992р. (а.с.68) підтверджено факт виділення ОСОБА_4 земельної ділянки площею 600 м.кв. по АДРЕСА_1 для індивідуального житлового будівництва й завершення такого у 1992р. з наданням дозволу забудовникам на вселення до будинку.

Таким чином, беззастережно доведено факт виникнення та набуття права спільної сумісної власності на новозбудоване будинковолодіння лише подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 згідно із положеннями ст. 16 Закону України « Про власність» та ст.22 КпШС УРСР, чинних на той час, яке у подальшому було підтверджене реєстраційним свідоцтвом про право власності від 28.12.04р.( а.с. 69-70). Зазначені правовстановлюючі документи ніким не оспорювались і у встановленому законом порядку не визнані недійсними.

Право власності інших осіб, зокрема позивачів, що брали участь у подальшій реконструкції житлового будинку, письмовою угодою про створення унаслідок цього їх спільної власності не підтверджено, як і сам факт введення реконструйованої позивачами будівлі в експлуатацію.

З урахуванням встановленого суд першої інстанції ухвалив законне і обгрунтоване рішення про відмову в позові за його недоведеністю, яке відповідає належно встановленим обставинам справи та доказам про дійсні права і обов»язки сторін щодо предмета спору і вимогам ст.ст.368, 392 ЦК України, роз»ясненням, що містяться у п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991р., з наступними змінами і доповненями « Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок «, тому підстав для зміни чи скасування ухваленого рішення колегія суддів не вбачає.

В цьому зв»язку, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки вони висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України , колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 07 листопада 2012р. залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й може бути оскаржена протягом 20-ти днів з часу набрання нею законної сили, шляхом подання на неї касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Кіт І.Н.

С у д д і : Каблак П.І.

Курій Н.М.