АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
Провадження № 22-ц/790/1156/13 Головуючий 1-ї інстанції - Гаврилюк С.М.
Справа № 2-5646/12 р. Доповідач - Колтунова А.І.
Категорія: житлові
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого: Колтунової А.І.,
суддів: Гальянової І.Г., Костенко Т.М.,
при секретарі: Моторній Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 грудня 2012 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Територіальна громада в особі Харківської міської ради, Жовтневий РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення та зняття з реєстрації місця проживання,-
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.
В обґрунтування позову зазначила, що вона є основним наймодавцем квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира).
Зазначена квартира отримана нею на підставі ордеру на житлове приміщення № 000261 від 05 лютого 2003 року, з правом проживання чоловіка ОСОБА_3, сина ОСОБА_2, доньки ОСОБА_4
На час звернення до суду між зазначеними особами склався порядок користування квартирою, відповідно до якого ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_2 та ОСОБА_5, з якою останній знаходився у фактичних шлюбних відносинах, займає житлову кімнату площею 18,39 кв.м., колишній чоловік займає іншу житлову кімнату площею 10,00 кв.м.
В зміні умов житлового найму на квартиру їй було відмовлено, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проти цього заперечували. Відповідач ОСОБА_2 з ОСОБА_5 створюють умови, неможливі для сумісного проживання. У зв'язку з зазначеним вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів.Відповідачі попереджалися про те, що їх поведінка є неправомірною та недопустимою. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 належних висновків не зробили, продовжують порушувати норми та правила сумісного проживання.
07 листопада 2012 року ОСОБА_1 посилюючись на те, що ОСОБА_5 вибула з спірного приміщення, уточнила позовні вимоги, просила суд виселити з квартири ОСОБА_2 у зв'язку з неможливістю їх сумісного проживання.
Відповідач ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечував.
Третя особа ОСОБА_4 позовні вимоги про виселення відповідача підтримала. Зазначила, що ОСОБА_3 дійсно створює умови, неможливі для спільного проживання.
Третя особа ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечував.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 грудня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. При цьому посилалась на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що судом були неправомірно встановлені обставини, які мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам по справі. Крім того, судом не були прийняті до уваги докази, які свідчать, що відповідач неодноразово попереджався про протиправність дій. Також, судом не враховано, що по відношенню до відповідача неодноразово складалися протоколи про адміністративні правопорушення. Не зважаючи на зазначене, відповідач не змінив своєї протиправної поведінки.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги заперечували.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, третіх осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши наведені в скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення, яким відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення, керувався тим, що ОСОБА_1 не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження скоєння відповідачем дій, які б відповідно до положень ст. 116 Житлового кодексу України свідчили про неможливість позивачки проживати з ним в одній квартирі. Також суд посилався на відсутність законних підстав для задоволення зазначеного позову та виселення відповідача з зазначеного житлового приміщення.
Колегія суддів вважає, що погодитись у повному обсязі з висновками суду першої інстанції неможна з наступних підстав.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, підтверджується письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи та не заперечується сторонами, що спірна квартира АДРЕСА_1 належить територіальній громаді в особі Харківської міської ради. Наймачем квартири є ОСОБА_1, яка отримала її відповідно до ордеру № 000261 від 05 лютого 2003 року (а.с. 4).
Крім того, в зазначений ордер були вписані члени родини наймача: чоловік - ОСОБА_3, син - ОСОБА_2 та донька - ОСОБА_4
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було розірвано в 2006 році.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 січня 2009 року ОСОБА_1 та її донька ОСОБА_4 були вселені в зазначену квартиру, після чого позивачка стала проживати в приміщенні зазначеної квартири (кімнаті), площа якого становить 18,39 кв.м. В зазначеному приміщенні (кімнаті) також проживає відповідач.
Між сторонами по справі склалися неприязні стосунки, з питання користування квартирою постійно виникають конфлікти. У зв'язку з зазначеним ОСОБА_1 неодноразово зверталася з скаргами в органи внутрішніх справ, на підставі яких було винесено постанови про відмову у порушенні кримінальної справи. ОСОБА_1 роз'яснювалось право звернення до суду за захистом порушених прав (а.с. 37-44).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 30 березня 2010 року та 04 серпня 2010 року ОСОБА_2 органами міліції був попереджений про недопущення будь-яких протиправних дій проти матері - ОСОБА_1 (а.с. 39, 41).
Також, у 2012 році ОСОБА_2 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.. 173-2 КУпАП (а. с. 44.).
Відповідно до вимог ч.1 ст. 116 Житлового кодексу України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Оскільки виселення з житлового приміщення є крайнім заходом, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для виселення ОСОБА_2 з квартири на підставі ст. 116 Житлового кодексу України.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що матеріали справи містять данні, що свідчать про протиправність поведінки ОСОБА_2 по відношенню до матері - ОСОБА_1 під час користування квартирою. Зазначених матеріалів достатньо для попередження відповідача про необхідність змінити поведінку під час користування спірною квартирою, про необхідність дотримуватись норм та правил сумісного проживання та не порушувати їх, не створювати умов, що унеможливлюють сумісне проживання з ним інших осіб.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні на підставі ч.1 ст. 309 ЦПК України.
Резолютивна частина рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 грудня 2012 року підлягає доповненню вищенаведеним попередження ОСОБА_2
Керуючись ст.ст. 303, 304, 313, 316, 317, 319 п.3 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309, ч.2 ст. 314 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 грудня 2012 року змінити, доповнивши його резолютивну частину змістом: «Попередити ОСОБА_2 щодо недопущення порушення правил співжиття у квартирі АДРЕСА_1».
В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 грудня 2012 року залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно, однак може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.
Головуючий:
Судді: