АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22ц/790/963/13

Справа № 2-5685/2011р. Головуючий 1 інстанції Маслов М.І.

Категорія: право власності Доповідач: Колтунова А.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого - Колтунової А.І.,

суддів - Гальянової І.Г., Костенко Т.М.,

при секретарі - Моторній Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 27 листопада 2012 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, яка також є законними представником неповнолітніх відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей Орджонікідзевського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, по зустрічній позовній заяві ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на одну другу частину квартири в порядку поділу майна, що є у спільній сумісній власності,-

ВСТАНОВИЛА:

15 червня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування Орджонікідзевської районної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Позивач посилався на ті обставини, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який було розірвано на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 04 березня 2009 року. Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

З березня 2008 року ОСОБА_3 та їх діти в квартирі АДРЕСА_1 не проживають без поважних на те причин, витрати по утриманню квартири не несуть.

Відповідач ОСОБА_3, створила іншу сім'ю, мешкає на житловій площі своїх батьків.

У зв'язку з зазначеним позивач просив суд визнати відповідачів такими, що втратили право користуватися житловою площею в квартирі АДРЕСА_1, яка належить йому на праві приватної власності.

23 липня 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на одну другу частину квартири в порядку поділу майна, що є їх спільною сумісною власністю.

Позивачка по зустрічному позову посилалась на ті обставини, що 30 травня 2001 року у період шлюбу вони придбали двокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1.

Після придбання спірної квартири в ній були зареєстровані: ОСОБА_1, - колишній чоловік, та двоє їх неповнолітніх дітей.

З 2007 року відповідач став зловживати спиртними напоями, ніде не працював, що призвело до припинення шлюбно - сімейних стосунків у березні 2008 року.

Внаслідок такої поведінки ОСОБА_1, вона була вимушена звернутися до суду з позовом про розірвання шлюбу. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 04 березня 2009 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано.

Позивач просила суд здійснити розподіл вищезазначеної квартири, визнавши за нею право власності на одну другу частку.

Проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання її та їх неповнолітніх дітей такими, що втратили право на користування житловою площею заперечувала.

ОСОБА_1 та його представник підтримували свої позовні вимоги, проти задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 заперечували.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 27 листопада 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, яка є законним представником неповнолітніх відповідачів ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, третя особа - Служба у справах дітей Орджонікідзевського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовлено.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на одну другу частину квартири в порядку поділу майна, що є у спільній сумісній власності подружжя - задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на одну другу частину квартири АДРЕСА_1, що дорівнює 50/100 її частин в порядку поділу майна, що є у спільній сумісній власності.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити, посилаючись на ті обставини, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції при ухваленні рішення не було надано належної оцінки їх доводам про те, що спірна квартира придбана за грошові кошти, отримані від продажу частини житлового будинку, право власності на який він отримав в порядку приватизації.

Таким чином, спірна квартира не була придбана за рахунок спільних сумісних коштів подружжя.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала.

ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.

Вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею право власності на одну другу частину квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що вказана квартира була сторонами придбана в період їх шлюбу, у зв'язку з чим є їх спільною сумісною власністю.

Оскільки частина майна кожного з подружжя при розподілі майна, що є їх спільною сумісною власністю є рівними, за ОСОБА_3 слідує визнати право власності на одну другу частину даної квартири.

Колегія суддів вважає, що погодитися з даними висновками суду в повному обсязі неможливо з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 12 березня 1994 року.

Від шлюбу мають двох дітей: сина ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1, сина ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 22,23).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 04 березня 2009 року шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, - було розірвано (а.с. 4,5).

30 травня 2001 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с. 9).

Відповідно до ст. 22 КоБС України, що діяв на період купівлі даної квартири, ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Доводи ОСОБА_1 та його представника відносно того, що спірна квартира була придбана позивачем за рахунок грошових коштів, отриманих від продажу належної йому на праві приватної власності 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_2, були предметом розгляду суду першої інстанції, але їм не було надано належної оцінки.

Із матеріалів справи вбачається, що дійсно 18 травня 2001 року ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9 продали в рівних долях житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,1142 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель за суму 39 600,00 грн. (38 453,00 грн. + 1147,00 грн.).

Гроші в сумі 21 450,00 були передані продавцям до підписання договору, а суму 18 150,00 грн. покупець зобов'язався передати до 01 червня 2001 року (а.с. 45).

Згідно договору купівлі - продажу від 21 травня 2001 року ОСОБА_8 придбала житловий будинок АДРЕСА_3 за суму 9 900,00 грн. (а.с. 46).

Таким чином, на період придбання даної квартири ОСОБА_1 мав грошові кошти отримані від продажу належної йому 1/3 частини спірного будинку, в сумі 7 150,00 грн., а на 01 червня 2001 року - 13 200,00 грн.

Спірна квартира була придбана за 14 248,00 грн. (а.с. 2).

За таких обставин, грошових коштів отриманих ОСОБА_1 за продаж належної йому частини житлового будинку не було достатньо для придбання вказаної квартири, у зв'язку з чим, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що правових підстав вважати, що вказана квартира є особистою власністю позивача, не має.

Доказів того, що всі грошові кошти отримані позивачем від продажу частини будинку, були вкладені в придбання квартири також не надано.

Разом з тим, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 визнала ті обставини, що одну другу частину грошових коштів на придбання спірної квартири вніс ОСОБА_1

Дані грошові кошти були отримані ним від продажу належної йому частини будинку.

Другу половину грошових коштів внесла вона. Це були гроші, зібрані ними в період шлюбу, а також отримані нею від своїх родичів.

Але, ОСОБА_3 допустимих доказів, які підтверджують факт отримання нею в подарунок суми для придбання вказаної квартири не надала.

Друга половина грошових коштів була спільною власністю подружжя.

За таких обставин, колегія суддів вважає встановленим, що спірна квартира була придбана як за рахунок особистих грощових коштів ОСОБА_1, так і спільних коштів подружжя.

У зв'язку з чим, з рахунком суми грошових коштів, вкладених ОСОБА_1 у придбання спірної квартири, які були ними отримані від продажу належної йому частини житлового будинку і були його особистою власністю, яку позивачка визнала.

Отже, колегія суддів вважає, що за ОСОБА_3 слідує визнати право власності на одну четверту частину квартири (половину від однієї другої).

При цьому колегія суддів виходить із принципу рівності часток подружжя.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи представника ОСОБА_1, викладені в апеляційній скарзі, про те, що ОСОБА_3 пропущений строк звернення до суду про розподіл майна, придбаного в період шлюбу, а питання про його поновлення вона не ставила, оскільки відповідно до частини 1 статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Право ОСОБА_3 на користування, володіння і розпорядження даним майном було порушено при зверненні ОСОБА_1 в суд з позовом до неї та неповнолітніх дітей про визнання їх такими, що втратили право користуватися житловою площею, тобто в червні 2012 року.

Не має правових підстав для відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог і доводи ОСОБА_1 про те, що при розгляді справи про розірвання шлюбу ОСОБА_3 вказувала, що у неї претензій по розподілу майна немає, оскільки на вказаний період її право на користування, володіння, розпорядження спірним майном не порушувалось.

Законним і обґрунтованим є рішення суду першої інстанції і в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_3 і їх неповнолітніх дітей, такими, що втратили право користуватися житловою площею в спірній квартирі, так як рішення суду першої інстанції в указаній частині ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у відповідності із зібраними по справі доказами.

Доводи ОСОБА_1 і його представника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції в указаній частині не спростовують.

У зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в указаній частині і задоволення апеляційної скарги.

На підстав викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на одну другу частину квартири в порядку поділу майна, що є у спільній сумісній власності, підлягає зміні.

Колегія суддів вважає, що за ОСОБА_3 слід визнати в порядку розподілу майна право власності на одну четверту частину спірної квартири.

У зв'язку з чим, ОСОБА_1 буде належати право власності на три четвертих частини квартири.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 313, 316, 317, 319 п.3 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309, ч.2 ст. 314 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 27 листопада 2012 року змінити.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на одну четверту частину квартири АДРЕСА_1.

Визнати, що ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя належить три четвертих частини цієї квартири.

В іншій частині рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 27 листопада 2012 року залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно, однак може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.

Головуючий -

Судді: