АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/330/13 Справа № 2-95/11 Головуючий у 1 й інстанції - Захарова О.В Доповідач - Григорченко Е.І.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2013 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Григорченка Е.І.

суддів - Лаченкової О.В., Варенко О.П.

при секретарі -Качур Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошової суми за договором поруки, стягнення витрат на ремонт і утримання квартири,

встановив:

ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2011 року, де ставить питання про його скасування в частині задоволення позовних вимог та ухвалення нового про відмову в позові, посилаючись на те, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнено 117725 грн. в рахунок забезпечення зобов'язання за кредитним договором та вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судом першої інстанції встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 30.11.2007 року укладений кредитний договір № DNJRG500002024 на суму 8332 грн. 50 коп. і додаткову угоду до цього договору № DNJRG500002024 від 12.10.2009 року на суму 9162,04 доларів США. /а.с.155-157,158-161/

В забезпечення виконання зазначеного кредитного договору 30.11.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладений договір поруки №400002024 /а.с. 162-163/

Відповідач систематично порушувала свої зобов'язнання перед Банком і Банк звернувся до поручителя ОСОБА_3 з пропозицією про погашення боргу ОСОБА_2 перед Банком шляхом внесення позивачем коштів в розмірі 14 902 доларів США, і гарантував їй проведення угоди купівлі-продажу квартири, що належала відповідачу за адресою: АДРЕСА_1. /а.с.35/

Позивач через свого сина ОСОБА_4 14 квітня 2010 року внесла в Банк двома платежами 5858 доларів США і 9043,55 доларів США, а всього 14 902,55 доларів на рахунок ОСОБА_2, що підтверджується квитанціями банку/ а.с.33.34/, показаннями свідка ОСОБА_4, його власноручним записом на квитанції /а.с.34/, поясненнями самого відповідача ОСОБА_2, і показаннями свідків працівників Банку ОСОБА_5, ОСОБА_6

Після внесення коштів Банк відмовив позивачу у продажу квартири, посилаючись на те, що відповідач відізвала свою довіреність на її продаж, /а.с.36/.

Згідно постанови прокуратури м. Жовті Води, про відмову в порушенні кримінальної справи від 20.05.2011 року, органи прокуратури досліджували договір поруки, згідно якого є поручителем по кредитному договору № DNJRG500002024, укладеного 30.11.2007 року між банком та відповідачем. /т.1 а.с.171-173/

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 14 902,55 доларів США, що становить на 14 квітня 2010 року 117 725 грн., оскільки судом встановлено, що позивач, як поручитель, виконала зобов'язання відповідача перед Банком.

В частині позовних вимог позивача про стягнення коштів за ремонт квартири АДРЕСА_2, яка належить відповідачу, та понесені витрати на оплату комунальних послуг за час проживання в квартирі відповідача, суд прийшов до висновку, що вони безпідставні і не підлягають задоволенню.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, апеляційний суд не находить підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями учасників процесу.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-61 ЦПК України, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 117725 грн., оскільки зазначена сума була сплачена позивачем, як поручителем, на виконання кредитних зобов'язань відповідача.

Приведені в апеляційній скарзі доводи, що в матеріалах справи відсутній оригінал договору поруки №400002024 від 30.11.2007 року, укладеного між банком та ОСОБА_3 не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки оригінал зазначеного договір був наданий представником банку в апеляційному суді /т. 2 а.с. 76/.

Посилання апелянта на те, що суд не дав належної оцінки показанням свідків щодо неукладення зазначеного договору поруки, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки в матеріалах справи є такий договір, який на цей час неоспорений та невизнаний недійсним.

Доводи апелянта, що позивач не є належним позивачем, так як по квитанціям за відповідача платив син позивачки, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки в судових засіданнях різних інстанцій, також і в касаційній, встановлено, що по квитанціям від імені відповідача по кредитному договору платила позивач через свого сина /а.с. 54/.

Не можуть бути прийняті до уваги доводи апелянта, що лише по одній квитанції було сплачено за кредитом відповідача, оскільки, як було зазначено вище, судом встановлено оплата позивачем, через свого сина від імені відповідача, по квитанціям по кредитному договору, укладеному між банком та відповідачем, проведена по двом квитанціям / т. 1 а.с. 33,34/, на загальну суму 14902 доларів США.

Дана обставина щодо погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 14902 доларів США, який укладений між банком та відповідачем, підтверджується також листом банку /т.1 а.с. 36/.

Крім того, в апеляційному суді встановлено, що син позивача сплатив частину заборгованості по квитанції від імені відповідача 14.04.2010 року в розмірі 5858 доларів США/т. 1 а.с. 33/ на рахунок НОМЕР_1 за договором вкладу, який укладений між відповідачем та банком 14.04.2010 року та зазначена сума була направлена на погашення заборгованості за кредитним договором укладеним між відповідачем і банком. /т. 3 а.с. 245, 252/.

Пояснення відповідача в апеляційному суді, що зазначені кошти в розмірі 5858 доларів США, які син позивача вніс за договором вкладу, укладеного між відповідачем та банком 14.04.2010 року по квитанції /т. 1 а.с. 33/ на рахунок НОМЕР_1, є боргом, який повернув їй саме син позивача, не підтверджуються жодним доказом, тому не можуть бути прийняті до уваги.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, але згідно листів банку та виписки по рахунку заборгованість відсутня /т.3 а.с 2-236/.

Отже, колегія суддів вважає, що в даному випадку правовідносини, які виникли між сторонами регулюються ч. 2 ст. 556 ЦК України, тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача кошти, які були сплачені позивачем, як поручителем на виконання зобов'язань відповідача перед банком за кредитним договором.

Посилання апелянта на те, що в квитанціях розбіжності щодо номерів договорів, не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки позивач платив через свого сина, вказавши номер договору поруки, який був укладений між позивачем та банком /т. 2 а.с. 76/.

Приведені в апеляційній скарзі доводи, що суд не залучив до участі у справі чоловіка відповідача, не є підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині.

Посилання відповідача та її представника, що договір поруки сфальсифікований, не можуть бути підставою в даному випадку для скасування рішення суду, оскільки у відповідності до ст. 10 ЦПК України сторони повинні були довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57-59 цього ж Кодексу, зазначені ними обставини.

Проте належні та допустимі докази, які б підтверджували, що договір поруки сфальсифікований, суду не надані.

Допущені судом порушення норм процесуального права, про які зазначено в апеляційній скарзі, на законність рішення суду не вплинули.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки вони зводяться до особистого тлумачення апелянтом норм права та до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом першої інстанції оцінки і висновків суду не спростовують.

Районний суд розглянув справу у відповідності із вимогами ст. ст. 10, 11 ЦПК України про змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства, в межах заявлених вимог та на підставі наданих суду доказів.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду.

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

СУДДІ: