Головуючий суду 1 інстанції - Антонов Ю.А.

Доповідач - Коновалова В.А.

Справа № 22ц/1290/6718/12

Провадження № 22ц/1290/6718/12

УХВАЛА

Іменем України

04 лютого 2012 року м. Луганськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів - Ступіної Я.Ю., Темнікової В.І.,

при секретарі: Івасенко І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області справу

за апеляційною скаргою відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції в Луганській області

на ухвалу Станично-Луганського районного суду Луганської області від 04 грудня 2012 року

у справі за поданням державного виконавця відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції в Луганській області про обмеження права виїзду за межі України ОСОБА_2,-

в с т а н о в и л а:

В грудні 2012 року головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції в Луганській області звернувся до суду із поданням про обмеження права виїзду за межі України ОСОБА_2, посилаючись на те, що на виконанні у відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції в Луганській області знаходиться наказ Господарського суду Луганської області від 05.10.2012 року № 3/5014/1982/2012 про стягнення з ОСОБА_2 438068,98 грн. на користь ОСОБА_3 19.10.2012 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 34840660. ОСОБА_2 неодноразово викликався до відділу ДВС, за викликами не з'являвся, за місцем проживання боржника застати не можливо, зі слів сусідів та стягувача, боржник збирається покинути територію України та виїхати до РФ на заробітки.

Ухвалою Станично-Луганського районного суду Луганської області від 04 грудня 2012 року відмовлено у задоволенні подання головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції в Луганській області про обмеження права виїзду за межі України ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі відділ державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції просить скасувати ухвалу суду та прийняти нову ухвалу про задоволення подання щодо обмеження права виїзду за межі України ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Державний виконавець відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції в Луганській області та ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися, про час і місце повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.

Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав.

ОСОБА_3 в судовому засіданні вважав, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні подання, суд виходив із того, що державним виконавцем не ненаведено та ненадано доказів того, що боржник ухиляється від виконання судового наказу та має намір виїхати за межі України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає матеріалам справи та нормам матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 19 жовтня 2012 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції відкрите виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Луганської області від 05.10.2012 року № 3/5014/1982/2012 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості по орендній платі в сумі 438068,98 грн.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 «Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї» кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Так, пунктом 5 частиною 1 статті 6 вказаного Закону встановлено, що ухилення громадянином від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, є підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон - до виконання зобов'язань.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Згідно зі ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

У відповідності до положення частини 2 статті 10 ЦПК наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Так, задоволення подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання.

Оскільки, відповідно до частини 2 статті 377-1 Цивільного Кодексу України, зазначене подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування. Тим більше, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Отже, на момент звернення до суду з поданням, факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що державний виконавець, звертаючись 29 листопада 2012 року з поданням про тимчасове обмеження права боржника на виїзд за межі України, направив до суду копію постанови про відкриття виконавчого провадження та копію наказу Господарського суду Луганської області від 05 жовтня 2012 року про примусове виконання рішення, заяву ОСОБА_3, лист державної податкової інспекції у Станично-Луганському районі від 27.11.2012 року, акт від 29.11.2012 року, попередження, зобов'язання. Однак, зазначені документи не підтверджують саме факт ухилення боржника від виконання зобов'язань. Державним виконавцем як при зверненні до суду із поданням, так і під час розгляду судом подання не надано доказів вжиття усіх передбачених Законом України „Про виконавче провадження" заходів примусового викання наказу Господарського суду Луганської області від 05 жовтня 2012 року.

Так, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 на момент неодноразового виходу державного виконавця до місця його мешкання для перевірки майнового стану був відсутній, що свідчить про умисне невиконання судового наказу, які містяться в актах державного виконавця від 21.06.2012 року, від 10.07.2012 року, від 08.08.2012 року, від 17.09.2012 року не заслуговують на увагу, оскільки як вже зазначалося вище державний виконавець звернувся до суду з поданням про обмеження права виїзду за межі України ОСОБА_2, посилаючись на те, що останнім не виконується наказ Господарського суду Луганської області від 05.10.2012 року № 3/5014/1982/2012 на підставі якого 19 жовтня 2012 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження. Тобто, державним виконавцем надані до суду зазначені вище акти, які не стосуються виконавчого провадження яке відкрито 19 жовтня 2012 року.

З цих же підстав колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на попередження від 02.03.2012 року, від 17.09.2012 року, від 10 жовтня 2012 року, виклик від 29.05.2012 року, від 16 жовтня 2012 року

Посилання апелянта на постанову про відкриття виконавчого провадження від 06.04.2012 року про стягнення з ОСОБА_2 боргу, який не сплачений та вжиття державним виконавцем передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів примусового виконання рішень за цим виконавчим провадженням не заслуговує на увагу, оскільки звертаючись до суду із поданням про обмеження права виїзду за межі України ОСОБА_2, державний виконавець посилався на обставини щодо знаходження на виконанні тільки наказу Господарського суду Луганської області від 05.10.2012 року № 3/5014/1982/2012, інші обставини державним виконавцем не зазначалися. Суд же розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Посилання державного виконавця в апеляційній скарзі на постанову від 30.11.2012 року про накладення штрафу, про направлення 04.12.2012 року виклику з вимогою з'явитися до відділу 14.12.2012 року, та постанову від 14.12.2012 року про накладення штрафу не заслуговує на увагу, оскільки саме на момент звернення до суду з поданням, факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Зазначені державним виконавцем заходи примусового виконання наказу вжиті ним вже після звернення до суду зі поданням про обмеження права виїзду за межі України ОСОБА_2

Отже, державним виконавцем не надано доказів на підтвердження факту свідомого ухилення боржника ОСОБА_2 від виконання наказу Господарського суду Луганської області від 05.10.2012 року № 3/5014/1982/2012

Таким чином, постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні подання державного виконавця відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції, суд першої інстанції дійшов правильного висновку.

Згідно з п.1 ч. 1 статті 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

За таких обставин, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, оскільки вона постановлена з дотриманням вимог закону.

Керуючись ст.ст. 303,312, 319,377-1 ЦПК України, Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції в Луганській області відхилити.

Ухвалу Станично-Луганського районного суду Луганської області від 04 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ проятгом двадцяти днів після її проголошення у касаційному порядку.

Головуючий:

Судді: