АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11/796/157/2013 Головуючий у першій інстанції Почупайло А.В.

Категорія: ч.4 ст.296 КК України Доповідач Павленко О.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Павленко О.П.

суддів Гладія С.В., Лясковської В.І.

за участю прокурора Гуменюк Л.М.

потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4

представника потерпілих ОСОБА_5

захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7

засудженого ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 06 листопада 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком

ОСОБА_8, який народився 11.05.1981 року в м. Києві, не працює, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судимий,

засуджений за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 - 14 201 грн. 02 коп.; на користь ОСОБА_3 - 24 978 грн. 74 коп.; на користь ОСОБА_2 - 40 667 грн. 74 коп.

По справі вирішено питання щодо речових доказів.

Як встановив суд у вироку, ОСОБА_8 17 травня 2010 року, приблизно о 21 годині 15 годин, керуючи автомобілем НОМЕР_1, в салоні якого знаходилась невстановлена слідством особа, та, проїжджаючи під аркою будинку № 5 по вул. Симиренка в м. Києві, де в цей же час проходили ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, швидко рушив з місця, а тому з під коліс автомобіля вилетіло каміння та бруд, яке потрапило на ОСОБА_4, котра в бік ОСОБА_8 висловила своє невдоволення. ОСОБА_8, зупинивши автомобіль, вийшов із салону та безпричинно, з мотивів явної неповаги до суспільства, грубо порушуючи громадський порядок, з хуліганських спонукань, що супроводжувалось особливою зухвалістю, в присутності сторонніх громадян, кулаками умисно наніс ОСОБА_4 два удари в обличчя. Захищаючи життя та здоров'я своєї дружини, ОСОБА_2 відштовхнув ОСОБА_8, але останній, продовжуючи далі свої хуліганські дії, кулаком наніс удар в обличчя ОСОБА_2, тому між ними виникла бійка, під час якої ОСОБА_2 припинив хуліганські дії ОСОБА_8 та став утримувати його лежачим на землі.

В цей же час невстановлена слідством особа, діючи з єдиним злочинним умислом з ОСОБА_8, вийшла із салону автомобіля та, тримаючи в руках, бейсбольну біту, використала її, як предмет спеціально пристосований для нанесення тілесних ушкоджень, і умисно нанесла ОСОБА_3 один удар бітою в область голови та чотири удари по руках, заподіявши останньому тілесні ушкодження. Далі ця ж особа умисно нанесла два удари в область голови та чотири удари по руках, заподіявши останньому тілесні ушкодження.

Продовжуючи свої злочинні дії, невстановлена слідством особа, умисно нанесла два удари в область лівої частини голови та по лівій руці ОСОБА_2, який прийшов на допомогу ОСОБА_3 Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_2 втратив свідомість, а ОСОБА_4 відпустила ОСОБА_8 та підбігла до свого чоловіка ОСОБА_2 В цей же час ОСОБА_8, не припиняючи хуліганські дії, вихопив у невстановленої слідством особи біту та наніс нею один удар ОСОБА_4 по лівій руці, заподіявши останній фізичний біль. Далі ОСОБА_8 разом з невстановленою слідством особою, з місця вчинення злочину втекли.

Свої хуліганські дії ОСОБА_8 та невстановлена слідством особа продовжували протягом приблизно 5 хвилин, заподіявши: ОСОБА_4 легкі тілесні ушкодження, ОСОБА_3 легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження; ОСОБА_2 тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження.

В апеляції зі змінами прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення судом вимог кримінально-процесуального закону, просить вирок Святошинського районного суду м. Києва від 06 листопада 2012 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

В мотивувальній частині вироку, як зазначає прокурор, суд вказав, що хуліганськими діями ОСОБА_8 та невстановленої слідством особи були заподіяні ОСОБА_3 середньої тяжкості тілесні ушкодження, а ОСОБА_2 - тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження. Проте, такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_9 за ч.1 ст. 121 та ч.1 ст. 122 КК України в ході досудового слідства було відмовлено.

Крім того, суд прийняв до уваги як доказ винуватості ОСОБА_9, його показання в ході досудового слідства про обставини нанесення ним бейсбольною битою ударів потерпілим, в той час як такі показання суперечать фактичним обставинам справи, встановленим судом, а саме в частині того, що ОСОБА_8 наніс бітою лише один удар ОСОБА_10 по лівій руці, заподіявши останній фізичний біль.

В апеляції з доповненнями потерпілі ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посилаючись на неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просять вирок Святошинського районного суду м. Києва від 06 листопада 2012 року щодо ОСОБА_8 скасувати, а справу повернути прокурору Святошинського району м. Києва на додаткове розслідування.

Як вважають апелянти, орган досудового слідства безпідставно не пред'явив ОСОБА_8 обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121 та ч. 1 ст. 122 КК України, отже невірно кваліфікував його дії лише за ч. 4 ст. 296 КК України, не вказавши при цьому таку кваліфікуючу ознаку цього злочину, як вчинення дій, пов'язаних з опором громадянам, які припиняли хуліганські дії. Водночас суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про правильність кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч.4 ст. 296 КК України.

Потерпілі стверджують, що в суді в стадії доповнень їх представник звертався до прокурора, який підтримував державне обвинувачення, і до суду з проханням внести зміни до обвинувального висновку та додатково кваліфікувати злочинні дії ОСОБА_8 за кваліфікуючою ознакою - вчинення дій, пов'язаних з опором громадянам, які припинили хуліганські дії, а також за ч.1 ст. 121 та ч.1 ст. 122 КК України, проте прокурор відмовився внести такі зміни до обвинувального висновку, а суд, не розглянувши клопотання потерпілої ОСОБА_4 від 13.10.2010 року про направлення справи на додаткове розслідування, котре обґрунтовувалось висновком експерта № 3/201 від 27.07.2012 року про наявні тілесні ушкодження у потерпілих, не використав повноваження, надані йому КПК України 1960 року, і не направив кримінальну справу на додаткове розслідування для пред'явлення ОСОБА_8 обвинувачення у вчиненні більш тяжкого злочину, яке не було пред'явлене в ході досудового слідства.

Посилаючись на допущені органом досудового слідства істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, потерпілі вказують, що слідчий не виконав з ними дії, передбачені ст. 217 КПК України 1960 року, не оголосив їм про закінчення досудового слідства і не ознайомив з матеріалами кримінальної справи, а також не направив копію постанови про відмову в порушенні щодо ОСОБА_8 кримінальної справи за ч. 1 ст. 122, ч.1 ст. 121 КК України, чим порушив їх процесуальні права.

Вказуючи на неповноту та однобічність судового слідства, потерпілі зазначають, що суд не допитав усіх свідків у судовому засіданні, отже не перевірив їх показання під час досудового слідства; не прийняв до уваги висновок судмедекспертизи, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_2 внаслідок злочинних дій засудженого, які мали місце 17.05.2010 року, втратив 25 % працездатності і став інвалідом; не навів у вироку показання ОСОБА_8 в ході дізнання і досудового слідства, які підтверджують його злочинні дії; не дав оцінку тому, що протоколи їх допиту, як потерпілих, від 26.05.2010 року, підроблені працівниками міліції.

З урахуванням цього, апелянти вважають, що суд постановив вирок щодо ОСОБА_8 на підставі належним чином не перевірених, а також сфальсифікованих доказів і призначив при цьому засудженому занадто м'яке покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, котра підтримала доводи апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, в частині незаконності постановленого судом першої інстанції вироку та вважала, що таке рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на додаткове розслідування; потерпілих і їх представника, які підтримали доводи поданої ними апеляції та апеляції прокурора, і просили задовольнити їх апеляційне прохання; засудженого та його захисників, котрі заперечували проти задоволення апеляцій і вважали вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим; провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, судова колегія знаходить подані апеляції такими, що підлягають частковому задоволенню, а вирок суду скасуванню з поверненням справи на додаткове досудове розслідування, виходячи з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 334 КПК України 1960 року мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину.

Аналогічні вимоги до обвинувачення, яке пред'являється особі органом досудового слідства, містяться у ст. ст. 132, 223 КПК України 1960 року.

Згідно з обставинами, викладеними у вироку суду, ОСОБА_8 17 травня 2010 року, групою осіб, разом з невстановленою слідством особою, знаходячись біля будинку № 5 по вул. Симиренка в м. Києві, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, із застосуванням предмета спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, скоїв хуліганство відносно ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, яке супроводжувалось особливою зухвалістю та заподіянням потерпілим тілесних ушкоджень.

Як встановив суд, в процесі вчинення хуліганський дій ОСОБА_8 наніс два удари кулаками в обличчя ОСОБА_10, один удар кулаком в обличчя ОСОБА_2, а в подальшому, вихвативши у невстановленої слідством особи біту, наніс нею один удар ОСОБА_4 по лівій руці, заподіявши останній фізичний біль.

Крім того, за вироком суду невстановлена слідством особа, діючи за єдиним злочинним умислом з ОСОБА_8, спрямованим на грубе порушення громадського порядку, нанесла ОСОБА_3 один удар бітою по голові та чотири удари по рукам, заподіявши останньому тілесні ушкодження, а також умисно нанесла два удари в область лівої частини голови та по лівій руці ОСОБА_2 Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_2 втратив свідомість.

Далі у вироку вказано, що хуліганськими діями ОСОБА_8 та невстановленої слідством особи потерпілим були заподіяні такі тілесні ушкодження:

- ОСОБА_4 у виді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я;

- ОСОБА_3 у виді черепно-мозкової травми - струсу головного мозку, забійної рани лівої лобно-тім'яної ділянки, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я; закритого уламкового перелому ліктьового відростку лівої ліктьової кістки зі зміщенням уламків, які відносяться до тілесного ушкодження середньої тяжкості;

- ОСОБА_2 у виді черепно-мозкової травми - забою головного мозку з формуванням вогнищ геморагічного забою в правій лобно-сроневій ділянці, в лівій скроневій ділянці, субдуральних нашарувань в лобних ділянках, субарахноїдального крововиливу, лінійного перелому скроневої кістки зліва з переходом на основу черепа в ділянці середньої черепної ямки, забійної рани лівої завушної ділянки, забійної рани лівої тісної ділянки, садна голови, синця на повіках правого ока, субкон'юктивального крововиливу справа, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень; уламкового перелому дистальної (нігтьової) фаланги 4 пальця лівої кістки, забійної рани дистальної фаланги даного пальця, які відносяться до тілесного ушкодження середньої тяжкості.

Таким чином, у сформульованому в мотивувальній частині вироку обвинуваченні щодо ОСОБА_8, яке визнане судом доведеним, є неконкретність, яка пов'язана з не встановленням та не розмежуванням судом які ж саме тілесні ушкодження були завдані потерпілим в результаті хуліганських дій ОСОБА_8, зокрема, внаслідок нанесення ним ударів кулаками в обличчя ОСОБА_10 та ОСОБА_2, а які тілесні ушкодження у потерпілих виникли внаслідок дій невстановленої слідством особи та ступінь їх тяжкості.

Водночас у цьому обвинуваченні наявна і суперечність, котра полягає в тому, що згідно встановленим судом обставинам справи ОСОБА_8 в результаті завдання удару предметом, спеціально пристосованим для нанесення тілесних ушкоджень, заподіяв потерпілій ОСОБА_4 лише фізичного болю, і одночасно суд вказує, що підсудний та невстановлена слідством особа під час хуліганських дій завдали ( отже спільними діями заподіяли) потерпілим тілесні ушкодження, зокрема, ОСОБА_4 - легкі, що спричинили короткочасний розлад здоров'я; ОСОБА_3 - легкі, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, та середньої тяжкості; ОСОБА_2 - тяжкі та середньої тяжкості.

При цьому суд кваліфікував дії ОСОБА_8 за ч.4 ст. 296 КК України, як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, за попередньою змовою групою осіб, із застосуванням предмета, спеціального пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, яке супроводжувалось особливою зухвалістю, котра виразилася в заподіянні потерпілим тілесних ушкоджень.

Крім того, з матеріалів справи та змісту вироку вбачається, що суд, формулюючи обвинувачення, визнане ним доведеним, виклав його таким же чином, як воно було пред'явлене ОСОБА_8 органом досудового слідства.

Погодившись з таким обвинуваченням в повному обсязі, суд не взяв до уваги, що при пред'явленні обвинувачення ОСОБА_8, в порушення вимог ст. 132 КПК України 1960 року, не було конкретизовано в результаті яких саме дій ОСОБА_8 під час вчинення ним хуліганства були завдані потерпілим тілесні ушкодження, які саме та ступінь їх тяжкості, що є предметом доказування у справі, водночас за змістом обвинувачення орган досудового слідства фактично не розмежував насильницькі дії ОСОБА_8 та невстановленої слідством особи, вказавши про наслідки таких дій, зокрема, у виді завдання потерпілим тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості ( легких, середньої тяжкості та тяжких), як такі, що настали від спільних дій ОСОБА_8 та невстановленої слідством особи.

Пред'явивши ОСОБА_8 таке неконкретне і суперечливе обвинувачення, орган досудового слідства кваліфікував його дії за ч.4 ст. 296 КК України, не врахувавши при цьому, що хуліганство, яке супроводжується спричиненням потерпілим тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, а також не прийняв до уваги наявну в матеріалах кримінальної справи постанову від 06 жовтня 2010 року про відмову, на підставі п.2 ст. 6 КПК України, в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_8 за ч.1 ст. 121, ч.1 ст. 122 КК України, і таке рішення слідчим було обґрунтовано відсутністю об'єктивних даних, які б свідчили про завдання ОСОБА_8 потерпілим тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень ( т.1 а.с. 234-244).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що органом досудового слідства не були виконані вимоги ст.ст. 22, 64 КПК України 1960 року, оскільки не були встановлені обставини заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень в процесі вчинення хуліганських дій, а в постанові про притягнення ОСОБА_8 як обвинуваченого містяться суперечливі дані щодо обставин, котрі підлягають доказуванню в кримінальній справі при провадженні досудового слідства, і така неконкретність та суперечливість обвинувачення, відповідно до положень ст.ст. 21, 43 КПК України, є порушенням права на захист, оскільки обвинувачений має право знати, в чому його обвинувачують, і , відповідно, захищатися від пред'явленого обвинувачення.

Вказані істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, допущені органом досудового слідства, в цілому унеможливлювали дослідження судом обґрунтованості обвинувачення, але залишилися поза увагою суду першої інстанції, який розглядаючи справу щодо ОСОБА_8, не звернув уваги на такі порушення та постановив вирок без дотримання положень ст. 334 КПК України 1960 року, котрі вимагають викладення обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням усіх передбачених законом елементів, а тому вирок суду першої інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим.

Таким чином, доводи апеляції прокурора про порушення судом вимог кримінально-процесуального закону, зокрема, ст. 334 КПК України 1960 року, а також доводи апеляції потерпілих, котрі стосуються неконкретності обвинувачення, висунутого ОСОБА_8, а також сумнівів у правильності кваліфікації його дій заслуговують на увагу.

Слушними є і доводи апеляції потерпілих про порушення під час досудового слідства їх процесуальних прав, але в ході судового слідства, згідно даним протоколу судового засідання, права потерпілих були відновлені, у тому числі й щодо надання їм можливості ознайомитись з матеріалами кримінальної справи, заявити додаткові клопотання, тощо, а тому вказані потерпілими порушення вимог кримінально-процесуального закону в даному випадку не можуть бути підставою для скасування процесуального рішення суду.

За таких обставин, апеляції прокурора та потерпілих підлягають частковому задоволенню, вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 - скасуванню на підставі ст. ст. 370, 374 КПК України 1960 року, а справа - направленню на нове розслідування, під час якого прокурору та органу досудового розслідування необхідно урахувати вищевикладене, при провадженні досудового слідства дотриматися вимог КПК України та прийняти обґрунтоване рішення.

Доводи апеляції потерпілих щодо неповноти досудового слідства, фальсифікації доказів по справі підлягають перевірці в ході проведення додаткового розслідування, в той час як твердження потерпілих про м'якість призначеного судом покарання повинні досліджуватися судом першої інстанції під час нового судового розгляду після направлення прокурором кримінального провадження щодо ОСОБА_8 до суду.

Враховуючи, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину в групі з невстановленою на даний час особою, котра переховується від органів досудового розслідування, а також за відсутності належних гарантій і підтверджених соціальних зв'язків, які б переважали наявні ризики ухилення ОСОБА_8 від слідства та суду, колегія суддів вважає, що запобіжний захід ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою має бути залишений без зміни.

Керуючись п. п. 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, ст. ст. 365, 366, 374 КПК України 1960 року, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 06 листопада 2013 року щодо ОСОБА_8 скасувати, а справу за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, повернути прокурору Святошинського району м. Києва на додаткове розслідування.

Запобіжний захід ОСОБА_8 залишити без змін - тримання під вартою.

Судді:

________________ _______________ ________________

Павленко О.П. ГладійС.В. Лясковська В.І.