Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Провадження № 22-ц/778/478/13 Головуючий у 1 інстанції:Сінєльнік Р.В.

Суддя-доповідач: Спас О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

06 лютого 2013 року м. Запоріжжя.

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В.,

суддів: Бабак А.М.,

Полякова О.З.,

при секретарі Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та Відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»

на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2012 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», третя особа Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі про відшкодування моральної шкоди

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, в розмірі 250000 грн.

В позові зазначав, що перебував у трудових відносинах з відповідачем з 1995 року на посадах вогнетривника та газоелектрозварника, умови праці на робочому місті відносяться до списку № 1. 24.10.2006р. було складено акт розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4, за яким встановлено діагноз: «хронічний бронхіт 2- ст. в фазі затихаючого загострення, прикореневий, нижньодолевий пневмосклероз, ЛН-1 ст.; гіпертонічна хвороба», згідно з актом хвороба виникла внаслідок недосконалого технологічного процесу, а його причиною є довгий стаж роботи в несприятливих умовах. Позивач неодноразово проходив лікування та обстеження, протоколом № 50/2846 від 16.10.2007р. був встановлений також супутній діагноз: «хронічний гастродуоденит, остеохондроз поперекового відділення хребта з корінцевим синдромом, лівобічний рубцевий отит». Висновком МСЕК від 25.12.2006р. позивачу встановлено 15% стійкої втрати професійної працездатності. Після повторних оглядів МСЕК в 2008-2011 роках позивачу встановлена 3 група інвалідності, а за останнім висновком від 15.03.2011р. - встановлено 50 % втрати працездатності.

Просив суд стягнути з відповідача на його користь у якості відшкодування моральної шкоди 250000 гривень.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди 15000 грн. В задоволені інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто в дохід держави з ВАТ«Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» судовий збір у розмірі 214 гривен 60 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що вважає рішення ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» подані заперечення на спростування доводів апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

ОСОБА_3 подані заперечення на апеляційну скаргу.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4, представника ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» Селезень Г.Ю., учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що кожна з апеляційних скарг задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З матеріалів справи вбачається, що суд вірно вирішив питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував норми матеріального права до цих правовідносин. З дотриманням вимог ст. ст. 212 - 215 ЦПК України суд належно оцінив надані сторонами докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом.

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції встановлені та не оспорюються сторонами ті обставини, що позивач, тривалий період часу працюючи у відповідача в важких та шкідливих умовах, зазнав професійного захворювання, яке потягло встановлення третьої групи інвалідності.

Факт спричинення позивачу моральної шкоди був доведений в суді першої інстанції такими письмовими доказами, як довідка №153 клініки науково-дослідного інституту промислової медицини, довідка лікарської консультативної комісії, виписки з історії хвороби клініки професійних захворювань інституту медицини праці, акт розслідування хронічного професійного захворювання, витяг з історії хвороби Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності, витяг з історії хвороби КУ Запорізька обласна клінічна лікарня відділення профпаталогії, довідка до акту огляду МСЕК та ін. (а.с.13, 14, 15, 16-18, 21,22, 23, 24, 25-28), з яких видно, що він неодноразово знаходився на амбулаторному, стаціонарному лікуванні в різних лікувальних закладах з приводу отриманого професійного захворювання, переносив фізичні страждання.

Дані докази підтверджують відповідність позовних вимог ст. 23 ЦК України, за якою особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, при цьому моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Доводи апеляційної скарги ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» щодо не визнання факту спричинення моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок професійних захворювань, не спростовують висновки рішення суду, оскільки суперечать вимогам ст. ст. 10,60 ЦПК України, які зобов'язують його на засадах змагальності доводити свої заперечення переконливими, належними та припустимими доказами. Такі заперечення доказами не підтверджені, надані позивачем докази не спростовані.

По суті заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, і дійшов обґрунтованого висновку про застосування до цих правовідносин положень ст. 237-1 КЗпП України та ст. ст. 23, 1167 ЦК України. Зокрема, ст. 23 ЦК України містить законодавче визначення поняття моральної шкоди, що не деталізовано у ст. 237-1 КЗпП України, а тому цілком вірно застосована судом.

Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог відповідає рішенню Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008р. у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про страхові виплати), в якому, зокрема, визначено: положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону„Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.02. 2007р. N 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" N 1105-XIV від 23.09.1999р.

Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Суд першої інстанції правильно визначив, що, відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових

зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Таким законодавством є відповідні норми ЦК України, зокрема, ч. 3, 4, 5 ст. 23, п. 1 ч. 1 ст. 268, ст.ст. 1167, 1168 цього Кодексу.

Суд першої інстанції правильно застосував вищевказані норми матеріального права, якими визначено, що моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про охорону праці" відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Проте, в зв'язку з вищевказаними змінами до норм матеріального права Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на час вирішення спору не відповідає за завдану моральну шкоду.

Оскільки на час звернення позивача Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" не передбачено обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, то таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець згідно з правилами ст. 237-1 КЗпП України.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розмір відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача, врахував вимоги закону та в повній мірі взяв до уваги роз'яснення п. 4, п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". Суд визначив розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд, оцінивши характер та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалість, неможливість відновлення тощо) та з урахував інші обставини. Зокрема, врахував стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, вказав, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та навів мотиви прийняття доказів, якими це підтверджується. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд також навів в рішенні відповідні мотиви.

При цьому суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Доводи апеляційної скарги ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», що позивач сам мав дбати про безпечні умови своєї праці про фактичне погодження позивача при працевлаштуванні на підприємство працювати в

шкідливих умовах не можуть бути взятими до уваги, оскільки такі доводи суперечать не тільки наведеним нормам матеріального права, а й ст. 43 Конституції України, яка гарантує кожному право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Довід апеляційної скарги ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції ч. 2 ст. 153 КЗпП України, яка покладає є обов'язок забезпечення безпечних та нешкідливих умов праці на власника або уповноважений ним орган, є безпідставним. Судом першої інстанції на підставі належно дослідженого та оціненого доказу - акту розслідування хронічного професійного захворювання від 24.10.2006р., вірно встановлено, що професійне захворювання виникло, зокрема, через недосконалість технологічних процесів, тривалий стаж роботи в шкідливих умовах праці, що підтверджує недотримання власником вищевказаної вимоги закону.

Довід апеляційної скарги ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції наслідків спливу строку позовної давності , передбаченого ст. 233 КЗпП України, не спростовує рішення суду, оскільки за ст. 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди, а інші суттєві обставини щодо відшкодування моральної шкоди визначається не тільки трудовим законодавством, а у системному застосуванні з іншими нормами права, у тому числі, цивільного (ч. 3, 4, 5 ст. 23, п. 3 ч. 1 ст. 268, ст.ст. 1167, 1168 ЦК України). Поняття моральної шкоди, способів відшкодування моральної шкоди, відсутності строку позовної давності у спорах про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я або каліцтвом визначені не КЗпП України, а ЦК України, який підлягає застосуванню судом в силу вимог ст. 8 ЦПК України.

При цьому, необхідно виходити з приписів п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України, за якою позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Доводи апеляційної скарги позивача про занижений розмір стягнутого відшкодування не можуть бути прийняті судом, так як апелянт, заперечуючи проти розміру, не вказав, якій нормі права не відповідає рішення суду в цій частині, які обставини не враховані судом або інше. При цьому з рішення суду видно, що дане питання вирішено судом у відповідності до вимог вищенаведених норм матеріального права і у повній відповідності до обставин справи.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційних скарг не спростовують його висновків. Відсутні передбачені законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановлення нового рішення по справі

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та Відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: