ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
м.Одеса
"21" червня 2006 р. | Справа № 28/193-06-4974А |
За позовом Державне підприємство "Одеська залізниця";
до відповідача Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси
про скасування вимоги про сплату боргу.
Суддя Гуляк Г.І.
при секретарі Бандиш Г.І.
Представники:
Від позивача: Бєлоусова С.В. - за дорученням;
Від відповідача: Драгонер А.В. - за дорученням;
Суть спору: позивач –Одеська залізниця, звернувся до господарського суду з позовом про скасування вимоги від 09.03.2006 року за № 429 про сплату боргу до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Одеси.
27 березня 2006 року ухвалою Господарського суду Одеської області (суддя Лєсогоров В.М.) за № 31/422А-06 ДП „Одеській залізниці” відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за його позовом до Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про скасування вимоги про сплату боргу.
За апеляційною скаргою ДП „Одеської залізниці” на вищевказану ухвалу Господарського суду Одеської області, Одеській апеляційний господарський суд 16 травня 2006 року виніс ухвалу про задоволення апеляційної скарги та ухвалу господарського суду Одеської області від 27 березня 2006 року № 31/422А-06 про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі скасував, а також ухвалив матеріали адміністративного позову ДП „Одеська залізниця” направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.06.2006 року відкрито провадження по справі № 28/193-06-4974А за позовом Одеської залізниці до Управління пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про скасування вимоги про сплату боргу за № 429 від 09.03.2006 року.
Позивачем мотивовані свої вимоги наступним:
На підставі перевірки , яка була проведена 16 листопада 2005 року Управлінням Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси служби матеріально-технічного забезпечення Одеської залізниці щодо дотримання вимог законодавства за сплатою збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та збору на обов’язкове соціальне страхування яка була оформлена актом перевірки за № 3/65 від 16.11.2005 року було виставлено вимогу № Ю-1060 від 16.11.2005 року. В вимозі зазначено , що станом на 30.11.2005 року заборгованість служби матеріально-технічного забезпечення Одеської залізниці за сплату страхових внесків становить 23418,13 гривень.
Позивач , звернувся до суду про визнання не чинним рішення від 18.11.2005 року за № 3940 винесеного на основі вищевказаного акту про застосування фінансових санкцій та вимоги щодо сплати боргу від 16.11.2005 року за № Ю-1060.
Постановою від 23.01. 2006 року у задоволенні позову було відмовлено, але апеляційною інстанцією було винесено постанову , відповідно до якою позовні вимоги Одеської залізниці щодо визнання не чинним вказаного рішення та вимоги було задоволено повністю.
Однак , 06.02. 2006 року за актом № 3/65 від 16.11.2005 року вдруге було виставлено вимогу про сплату боргу за № 165 на суму 18668,49 гривень. У зв”язку з цим Одеська залізниця звернулася до госопдарського суду Одеської області з позовною заявою про скасування вимоги про сплату боргу № 165 у сумі 18668,49 гривень та судом винесено рішення на користь позивача , скасовано вищевказану вимогу.
Не зважаючи на ці обставини Управліням Пенсійного фонду в Приморському районі м. Одеси 09.03.2006 року втретє було виставлено вимогу про сплату боргу за № 429 у сумі 18525,49 гривень на підставі недоїмки визначеної в акті перевірки № 3/65 від 16.11.2005 року.
На думку позивача , зазначені обставини свідчать про те, що Управлінням Пенсійного фонду України в Приморському районі Одеської області було порушено вимоги ч. 3 ст. 106 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” і на оплату однієї і тієї ж самої недоїмки, встановленої актом перевірки видано три вимоги про сплату боргу, які є виконавчими документами та підлягають виконанню органами Державної виконавчої служби.
Відповідач, в судове засідання з’явився , позовні вимоги визнає у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, суд встановив наступне:
16 листопада 2005 року Управлінням Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси було проведено планову документальну перевірку правильності обчислення, повноти нарахування Служби матеріально - технічного забезпечення Одеської залізниці зобов’язання зі збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за період з 01.09.2003 року до 31.10.2005 року, висновки якої викладено в акті № 3/65 від 16.11.2005 року перевірки дотримання чинного законодавства на обов’язкове державне пенсійне страхування .
16.11. 2005 року Управління Пенсійного фонду України Приморського району Одеської області виставлено позивачу вимогу за № Ю-1060 про сплату боргу відповідно до акту № 3/65 від 16.11.2005 року на суму 23418,18 гривень.
На підставі вищенаведеного акту перевірки УПФУ в Приморському районі м. Одеси було винесено рішення за № 3940 від 18.11.2005 року про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та несплачених страхових внесків. На підставі ст. 106 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058-1У вирішено застосувати фінансові санкції до Служби матеріально - технічного забезпечення Одеської залізниці. Відповідно до умов вищевказаного рішення сума, яка в ньому вказана , підлягає сплаті в 10-денний строк з дня одержання цього рішення.
Постановою Господарського суду Одеської області від 23.01.2006 року по справі за № 25/318-05-11167А Одеській залізниці було відмовлено у позовних вимогах щодо визнання не чинними рішення від 18.11.2005 року за № 3940 та вимоги про сплату боргу від 16.11.2005 року за № Ю –1060.
На підставі апеляційної скарги від 10.02. 2006 року за № 13/484 Одеської залізниці Апеляційним Господарським судом Одеської області 23.02.2006 року по справі за № 25/318-05-11167А було переглянуто та винесено нову постанову , в якій вимоги державного підприємства Одеської залізниці задовольнили у повному обсязі, тобто визнали не чинним рішення за № 3940 від 18.11.2005 року та вимоги про сплату боргу від 16.11.2005 року.
Управлінням Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси 06.02.2006 року виставило вимогу за № 165, в якій відповідач вимагав від позивача сплатити недоїмку зі страхових внесків, фінансових санкцій та пені на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у сумі 18668,49 гривень. За позов Одеської залізниці вказану вимогу, яка була помилково виставлена представником Управління Пенсійного фонду України в Одеській області за № 165 від 06.02.2006 року було скасовано господарським судом Одеської області за рішенням за № 28/74-06-1847А.
Однак, відповідачем втретє виставлено вимогу про сплату боргу за № 429 від 09.03.2006 року у сумі 18525,49 гривень на підставі недоїмки, визначеної в акті перевірки за № 3/65 від 16.11.2005 року.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні в них докази, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування сторонами норм матеріального та процесуального права, повноту, об'єктивність дослідження наданих доказів, суд вважає, що факт неправомірності накладання фінансових санкцій на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування на позивача встановлено постановою Апеляційного Господарського суду Одеської області від 23.01.2006 року по справі за № 25/318-05-11167А., а оскільки відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини , встановлені судовим рішенням в адміністративній , цивільній або господарській справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини , тому вимога за № 429 від 09.03.2006 року являється недійсною оскільки у відповідності до ч. 3 ст. 106 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлено, що територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату , яка являється виконавчим документом. А Управлінням пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси на оплату однієї і тієї ж самої недоїмки , встановленої актом перевірки, видано три вимоги про сплату боргу.
Так, згідно із приписами п.1 ст. 19 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. № 1058-IV страхові внески до солідарної системи нараховуються для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України „Про оплату праці", виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Отже, витрати, пов'язані із наданням безкоштовного проїзду працівникам підприємства можуть бути базою нарахування страхових внесків на пенсійне страхування лише у разі, якщо вони відповідають ознакам витрат на оплату праці. Втім, витрати Одеської залізниці на надання безкоштовних квитків таким ознакам не відповідають, виходячи з наступного:
В ст.ст. 1,2 Закону України „Про оплату праці" від 24.03.1995р. № 108/95-ВР законодавцем визначено поняття „заробітна плата" та її складових частин.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
До структури заробітної плати входять основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).
При цьому, ч.ч.2 та 3 ст.16 Закону України „Про залізничний транспорт" від 04.07.1996р. № 273/96-ВР передбачено, що працівники залізничного транспорту загального користування та члени їх сімей (утриманці) користуються правом на безплатний проїзд залізничним транспортом. Порядок та умови надання цих та інших пільг встановлюються Кабінетом Міністрів України, колективними договорами та угодами. За працівниками підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які були переведені на іншу роботу в цій галузі або в інші галузі внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання або якщо вони вийшли на пенсію по інвалідності чи за віком, зберігаються право на безплатний проїзд залізничним транспортом та інші пільги, які встановлені законодавчими актами України для працівників залізничного транспорту, колективними договорами та угодами.
Згідно із приписами ч.2 Постанови КМУ від 21.02.2001р. № 160 „Про реалізацію частин другої та третьої статті 16 Закону України „Про залізничний транспорт" витрати підприємств залізничного транспорту, пов'язані з безоплатним проїздом зазначених осіб, не включаються до складу валових витрат цих підприємств.
Зі змісту наведених правових норм випливає, що надання права безкоштовного проїзду залізничним транспортом є пільгою, отримання якої законодавець пов'язує із перебуванням осіб у трудових відносинах із підприємством залізничного транспорту, однак вказана пільга не має ознак фактичних витрат на оплату праці.
Такий висновок підтверджується наступним:
Відповідно до вимог п.п.5.6.1 п.5.6 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (із змінами) з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).
Таким чином, проаналізувавши наведені нормативно-правові акти в аспекті спірних по даній адміністративній справі правовідносин, суд дійшов висновку, що Одеською залізницею обґрунтовано не віднесено вартість наданих працівникам безкоштовних квитків до сум фактичних витрат на оплату праці та правомірно не нараховано передбачені Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески, оскільки право на безоплатний проїзд залізничним транспортом фізичних осіб, що перебувають у відносинах трудового найму з позивачем, є соціальною пільгою (додатковим благом в розумінні п.1.1 ст.1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб"), вартість якої не є ані основною, ані додатковою заробітною платою, ані різновидом компенсаційних чи заохочувальних виплат, та не відноситься до фактичних витрат на оплату праці.
Крім того, суд відзначає, що відповідно до вимог п.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Зважаючи на те, що у судовому засіданні представник відповідача визнав позовні вимоги у повному обсязі та з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги доведені повністю та підлягають задоволенню .
Керуючись ст.ст. 150,160,162, КАС України, суд:
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Скасувати вимогу про сплату боргу Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси за № 429 від 09.03.2006 року про сплату недоїмки зі сплати страхових внесків у сумі 18525,49 гривень.
3. Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси (65011, м. Одеса, пров. Світлий, 8 р/р 256013123705 в ВАТ „Держощадбанк” МФО 328845 ЄДРПОУ 26302649) на користь: Державного підприємства Одеська залізниця (65012 м. Одеса, вул. Пантелеймонівська,19 п/р 26003000001 в Одеській філії АБ “Експрес-Банк” МФО 328801, код ЄДРПОУ 01071315) витрати по державному миту у сумі 85 (вісімдесят п’ять )гривень, та витрати по сплаті ІТЗ у сумі 118 (сто вісімнадцять) гривень.
Постанова може бути оскаржена в порядку ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили у порядку ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Гуляк Г.І.