Електронна копія

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді - Васильєвої М.А.

суддів - Лук'янець Л.Ф.

Чорного О.М.

за участю:

прокурора - Ковтонюка П.А.

захисників - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_6, ОСОБА_7,

ОСОБА_8, ОСОБА_9,

ОСОБА_8, ОСОБА_10,

ОСОБА_11,

ОСОБА_12,

ОСОБА_13

засуджених - ОСОБА_14, ОСОБА_15,

ОСОБА_16,

ОСОБА_17

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальну справу за апеляцією захисників ОСОБА_2 та ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_14,засудженого ОСОБА_14 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2012 року, яким

ОСОБА_14,

ІНФОРМАЦІЯ_1,уродженець м. Сєверодонецьк Луганської області, громадянин України, з вищою освітою, раніше не судимий,

засуджений:

- за ч. 3 ст. 191 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі із позбавленням права обіймати керівні посади в органах державної влади строком на 2 роки;

- за ч. 2 ст. 15,ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону від 5 квітня 2001 року № 2341-ІІІ), із застосуванням ст. 69 КК України, на 5 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати керівні посади в органах державної влади строком на 3 роки, без конфіскації майна;

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_14 визначено покарання у виді 5 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати керівні посади в органах державної влади строком на 3 роки,

ОСОБА_16,

ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець с. Соколова Гора Житомирської області, громадянин України, з вищою освітою, раніше не судимий,

засуджений за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону від 5 квітня 2001 року № 2341-ІІІ), із застосуванням ст. 69 КК України, на 4 роки позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представників державної влади та управління строком на 3 роки.

Вироком суду ОСОБА_16 позбавлено п'ятого рангу державного службовця.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_16 звільнено від відбування основногопокарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України,

ОСОБА_15,

ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженець м. Улан-Батор, Монголія, громадянин України, з вищоюосвітою, раніше не судимий

засуджений за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону від 5 квітня 2001 року № 2341-ІІІ), із застосуванням ст. 69 КК України, на 5 років позбавлення волі із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представників державної влади та управління, строком на 3 роки.

Вироком суду ОСОБА_15 позбавлено п'ятого рангу державного службовця.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_15 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України,

ОСОБА_18,

ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженець м. Одеса, громадянин України, з вищою освітою, раніше не судимий,

засуджений за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону від 5 квітня 2001 року № 2341-ІІІ), із застосуванням ст. 69 КК України, на 4 роки позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представників державної влади та управління, строком на 3 роки.

Вироком суду ОСОБА_18 позбавлено дев'ятого рангу державного службовця.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_18 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

ОСОБА_19,

ІНФОРМАЦІЯ_10, уродженець м. Вишневе, Київської області, громадянин України, зсередньою освітою, раніше не судимий,

засуджений:

- за ч. 3 ст. 191 КК України на 3 роки позбавлення волі із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представників державної влади та управління, строком на 2 роки;

- за ч. 2 ст. 358 КК України (в редакції Закону від 5 квітня 2001 року № 2341-ІІІ) на 2роки обмеження волі;

- за ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції Закону від 5 квітня 2001 року № 2341-ІІІ) на 1 рік 6 місяців обмеження волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_19 остаточно призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представників державної влади та управління, строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_19 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Цим же вироком зняті арешти з майна ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_18

По справі вирішено питання щодо речових доказів.

Стягнуто в дохід держави судові витрати за проведення експертизи: з ОСОБА_14 -3523,20 грн.; із ОСОБА_16 - 2820 грн.; із ОСОБА_19 -703,20 грн.

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком суду ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_18, ОСОБА_19 визнані винними та засуджені за вчинення злочинів за наступних обставин.

ОСОБА_14 розпорядженням Прем'єр-міністра України від 22 березня 2010 р. № 577-р призначений на посаду Голови Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, яка пов'язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, та, відповідно до примітки 1 до ст. 364 КК України, є службовою особою центрального органу виконавчої влади. Згідно з листом Секретаріату Кабінету Міністрів України № 7624/0/2-11 від 22 липня 2011 р., посада Голови Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України відноситься до першої категорії посад державних службовців, та, відповідно до примітки 2 до ст. 368 КК України та ст. 25 Закону України «Про державну службу», ОСОБА_14, обіймаючи посаду Голови Комісії, був службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище.

ОСОБА_16 відповідно до Розпорядження Прем'єр-міністра України від 12 травня 2010 р. №1026-р призначений членом Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України - директором департаменту тимчасового адміністрування фінансово-кредитних установ, був службовою особою, яка займає відповідальне становище.

ОСОБА_15 згідно з наказом Голови Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України ОСОБА_14 від 30 вересня 2010 р. №598-к призначений на посаду директора департаменту юридичного забезпечення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, був службовою особою, яка займає відповідальне становище.

ОСОБА_18 згідно наказу Голови Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №205-к від 22 квітня 2010 р. ОСОБА_14 призначений на посаду помічника Голови, відділу організаційної роботи управління організаційно-аналітичного забезпечення роботи керівника, був службовою особою, яка займає відповідальне становище.

Відповідно до Положення «Про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України», затвердженого Указом Президента України №292/2003 від4 квітня 2003 р., Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України є центральним органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством, та основними завданнями якої, у межах її повноважень, є: проведення єдиної та ефективної політики у сфері надання фінансових послуг; здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства в цій сфері; захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів впливу з метою запобігання порушення законодавства на ринках фінансових послуг та їх припинення.

Комісію очолює голова, який здійснює керівництво поточною роботою Комісії та вирішує питання її діяльності, за винятком тих, що належать до виключної компетенції Комісії, а саме: діє від імені Комісії без довіреності у межах, установлених законодавством; видає накази, розпорядження та доручення з питань, що належать до його компетенції; забезпечує формування та реалізацію кадрової політики в Комісії, приймає на роботу і звільняє з роботи працівників Комісії, в тому числі, за погодженням з Кабінетом Міністрів України - керівників структурних підрозділів центрального апарату Комісії, заохочує їх та накладає дисциплінарні стягнення, вносить у встановленому порядку пропозиції щодо призначення на посади першого заступника та заступників Голови Комісії, членів Комісії - директорів департаментів; визначає розподіл обов'язків між членами Комісії.

Так, у зв'язку із виконанням своїх функцій щодо здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства в цій сфері, під наглядом Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України перебувала кредитна спілка «Перше кредитне товариство», до якої в межах компетенції Комісії застосовувались різні заходи впливу.

Зокрема, Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 8 липня 2010 р. № 532 керівництво кредитної спілки «Перше кредитне товариство» відсторонено від управління фінансовою установою та призначено тимчасового адміністратора строком на шість місяців.

З метою виконання вказаного розпорядження до м. Одеси, за місцем знаходження спілки, були відряджені працівники Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, серед яких були ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_20 та ОСОБА_21, але з боку керівництва та працівників спілки відбувалось фізичне протистояння, в зв'язку з чим між працівниками Держфінпослуг та представниками спілки розпочались переговори.

9 липня 2010 року, у вечірній час, голова наглядової ради кредитної спілки «Перше кредитне товариство» ОСОБА_22, знаходячись у ресторані «Чорне море» по вул. Рішельєвська, 59, в м. Одеса, зустрівся з директором департаменту тимчасового адміністрування фінансово-кредитних установ Комісії ОСОБА_16 та помічником Голови Комісії ОСОБА_18 Під час цієї зустрічі ОСОБА_22 стверджував про недоцільність призначення тимчасової адміністрації до кредитної спілки «Перше кредитне товариство» та необхідність виведення тимчасового адміністратора. У зв'язку з цим ОСОБА_18 зателефонував Голові Комісії ОСОБА_14 та повідомив його про бажання ОСОБА_22 У цей час у ОСОБА_14 виник злочинний умисел, спрямований на особисте незаконне збагачення шляхом одержання хабара в особливо великому розмірі від ОСОБА_22 за не призначення тимчасового адміністратора до кредитної спілки «Перше кредитне товариство».

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на одержання хабара, ОСОБА_14 вирішив залучити, як пособників ОСОБА_16 та ОСОБА_18, повідомивши останньому про те, що за невиконання розпорядження про призначення тимчасового адміністратора до кредитної спілки «Перше кредитне товариство» ОСОБА_22 повинен дати йому хабар у сумі 50 тис. доларів США. ОСОБА_18 передав ОСОБА_22 протиправну вимогу ОСОБА_14, проте ОСОБА_22 відмовився від її виконання. Дізнавшись про відмову ОСОБА_22 дати хабар, ОСОБА_14, не бажаючи відмовлятись від наміру у будь-який спосіб його одержати, прийняв рішення про одержання від ОСОБА_22 хабара в особливо великому розмірі за скорочення терміну перебування тимчасового адміністратора призначеного до кредитної спілки «Перше кредитне товариство».

В подальшому, з липня по серпень 2010 року, ОСОБА_14, визначаючись з сумою хабара, який він бажав одержати від ОСОБА_22 за скорочення терміну перебування тимчасового адміністратора у кредитній спілці «Перше кредитне товариство», збільшив його суму спочатку до 250 тис. доларів США, а потім до 500 тис. доларів США, про що ОСОБА_16, також залучений ОСОБА_14 в якості пособника, за вказівкою останнього та ОСОБА_18 повідомляв ОСОБА_22. В свою чергу, ОСОБА_16, сприяючи ОСОБА_14 в одержанні хабара, виконуючи його вказівки, створював умови, за яких ОСОБА_22 вимушений буде погодитись дати хабар ОСОБА_14 Так, ОСОБА_16 надавав вказівки своєму підлеглому, - тимчасовому адміністратору ОСОБА_21 готувати звернення до правоохоронних органів з вимогами порушення кримінальних справ щодо керівництва кредитної спілки «Перше кредитне товариство», блокування рахунків кредитної спілки, а також самостійно повідомляв у засобах масової інформації про непоодинокі порушення у роботі кредитної спілки, що у сукупності негативно відображалось на господарській діяльності кредитної спілки та породжувало негативне ставлення вкладників кредитної спілки до її керівництва, в тому числі і до ОСОБА_22

ОСОБА_22, усвідомлюючи неефективність керівництва кредитною спілкою «Перше кредитне товариство» з боку тимчасової адміністрації, з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів у вигляді неможливості продовжувати працювати на займаній посаді та здійснювати керівництво кредитною спілкою, а також з метою недопущення банкрутства кредитної спілки, був змушений погодитись дати ОСОБА_14 хабара у сумі 500 тис. доларів США, проте висунув умову про давання хабара частинами, про що повідомив ОСОБА_16

Після цього, у січні 2011 року, у розмові з ОСОБА_16 Голова Комісії ОСОБА_14 погодився одержати хабар частинами, поставивши свою умову про передачу частини хабара у сумі 250 тис. доларів США одразу, та протягом кожного наступного року щорічно ще по 125 тис. доларів США. При цьому, ОСОБА_14 доручив ОСОБА_18 розробити план одержання хабара і підшукати особу, яка отримає його від ОСОБА_22 для подальшої передачі ОСОБА_14.

Сприяючи ОСОБА_14 в одержанні хабара від ОСОБА_22, у січні 2011 року ОСОБА_18, виконуючи вказівку останнього, звернувся до директора департаменту юридичного забезпечення Комісії ОСОБА_15 з пропозицією за матеріальну винагороду залучити його знайомого ОСОБА_23 до одержання від ОСОБА_22 коштів у якості хабара для ОСОБА_14 за скорочення терміну перебування тимчасового адміністратора у кредитній спілці «Перше кредитне товариство».

ОСОБА_15, у свою чергу, будучи обізнаним про намагання ОСОБА_22 скасувати розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 532 від 8 липня 2010 р. і цим самим позбавитись тимчасового адміністратора у кредитній спілці «Перше кредитне товариство», також погодився сприяти ОСОБА_14 в одержанні від ОСОБА_22 хабара, та. використовуючи своє знайомство з ОСОБА_23, залучити його до цього.

В подальшому, ОСОБА_15 разом з ОСОБА_18 запропонували ОСОБА_24 за матеріальну винагороду зустрітись із ОСОБА_22, отримати у нього кошти та перевірити їх у банківській установі, після чого передати їм, з метою в подальшому передати їх ОСОБА_14. ОСОБА_23 погодився на пропозицію ОСОБА_15 та ОСОБА_18, проте не був обізнаний про їх злочинні наміри, зокрема, про одержання хабара від ОСОБА_22

Після цього, 1 лютого 2011 року, у денний час, ОСОБА_16, перебуваючи у приміщенні Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Грінченка, 3, продовжуючи сприяти ОСОБА_14 в одержанні ним хабара від ОСОБА_22, під час зустрічі з останнім повідомив йому умови, за яких він повинен буде зустрітись з ОСОБА_23 та передати йому хабар для ОСОБА_14. Останній, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на одержання від ОСОБА_22 хабара в особливо великому розмірі, діючи умисно, 1 лютого 2011 року приблизно о 17.30 год., перебуваючи у приміщенні Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Грінченка, 3, у телефонній розмові з ОСОБА_22 у завуальованій формі підтвердив свою згоду сприяти йому у вирішенні питання про скорочення терміну перебування тимчасового адміністратора призначеного до кредитної спілки «Перше кредитне товариство» за умови одержання хабара.

В свою чергу, ОСОБА_18 та ОСОБА_15, сприяючи ОСОБА_14 в одержанні хабара від ОСОБА_22, повідомили ОСОБА_23 номер мобільного телефону ОСОБА_22, за допомогою якого він повинен був домовитись з ним про зустріч.

3 лютого 2011 року приблизно об 11.30 год. ОСОБА_23, виконуючи вказівку ОСОБА_15 та ОСОБА_18, зателефонував ОСОБА_22 і призначив йому зустріч біля відділення № 3 ВАТ «Автокразбанк», розташованого за адресою: м. Київ, вул. Льва Толстого, № 11/60.

В цей же день, 3 лютого 2011 року приблизно о 12.40 год. ОСОБА_23, перебуваючи у приміщенні відділення № 3 ВАТ «Автокразбанк», розташованого за адресою: м. Київ, вул. Льва Толстого, 11/60, виконуючи вказівку ОСОБА_15 і ОСОБА_18, одержав від ОСОБА_22 2 мільйона гривень для передачі їх ОСОБА_18 та ОСОБА_15, які в свою чергу, мали передати вказані гроші ОСОБА_14, як частину хабара за його сприяння ОСОБА_22 у вирішенні питання про скорочення терміну перебування тимчасового адміністратора призначеного до кредитної спілки «Перше кредитне товариство».

Після цього ОСОБА_23 був затриманий працівниками Служби безпеки України, предмет хабара, а саме: гроші в сумі 2 мільйони грн. були вилучені. Також невдовзі були затримані ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_15, та через деякий час ОСОБА_14

Таким чином, ОСОБА_16, ОСОБА_18 та ОСОБА_15 вчинили всі дії щодо пособництва у скоєнні ОСОБА_14 інкримінованого йому злочину, а ОСОБА_14 вчинив всі дії для доведення свого злочинного умислу, спрямованого на вимагання та одержання від ОСОБА_22 хабара в особливо великому розмірі, але злочин не було закінчено, з причин, що не залежали від його волі.

Крім того, ОСОБА_14 та ОСОБА_19 умисно заволоділи чужим майном, шляхом зловживання своїм службовим становищем за попередньою змовою групою осіб, за наступних обставин.

Так, ОСОБА_14, підтримуючи тривалий час добрі стосунки з ОСОБА_19, який в період з 2003 року по 2010 рік фактично виконував функції водія під час роботи його на різних посадах, відразу після призначення 22 березня 2010 р. на посаду Голови Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, не бажаючи користуватись автомобілями відділу господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення Держфінпослуг і послугами штатних водіїв, достовірно знаючи про те, що згідно штатного розпису у Держфінпослуг передбачено чотири штатні посади водіїв, які не закріплені за будь-якою посадовою особою цієї установи, прийняв рішення про використання у службовий та позаслужбовий час власного автомобіля «TOYOTA» державний номер НОМЕР_1. З цією метою, ОСОБА_14 запросив для керування власним автомобілем свого знайомого ОСОБА_19, при цьому оплачуючи послуги останнього з власних коштів. Крім того, ОСОБА_14 вирішив сприяти ОСОБА_19 в поліпшенні його матеріального становища шляхом вчинення ряду злочинних дій, з використанням займаного службового становища. Зокрема, ОСОБА_14 вирішив призначити ОСОБА_17 на посаду головного спеціаліста відділу Держфінпослуг, проте, фактично ОСОБА_19 мав надавати особисто ОСОБА_14 приватні послуги водія. При цьому, ОСОБА_14 усвідомлював, що в такий спосіб ОСОБА_19 незаконно буде отримувати грошові кошти під виглядом заробітної плати головного спеціаліста відділу Держфінпослуг.

Реалізуючи спільний з ОСОБА_14 злочинний умисел, ОСОБА_19 25 березня 2010 р. подав до відділу кадрового забезпечення і державної служби Держфінпослуг на ім'я Голови Держфінпослуг ОСОБА_14 заяву про допуск його до участі у конкурсі по заміщенню вакантної посади головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління департаменту стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами. Дізнавшись, що однією з обов'язкових умов для прийняття участі у конкурсі по заміщенню вакантних посад у Держфінпослуг, в тому числі і на посаду головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління департаменту стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами є наявність у претендента на посаду повної вищої освіти, усвідомлюючи, що вищої освіти він не має, і без надання диплома про вищу освіту до відділу кадрового забезпечення і державної служби Держфінпослуг у нього не будуть прийняті документи, він не зможе прийняти участь у конкурсі та не зможе бути прийнятий на посаду головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління департаменту стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами, ОСОБА_19 вирішив використати завідомо підроблений документ - диплом про вищу освіту.

Надалі, ОСОБА_19, маючи умисел на використання завідомо підробленого документа - диплома, бажаючи бути допущеним до участі у конкурсі по заміщенню вакантної посади головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління департаменту стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами та у подальшому, за сприяння ОСОБА_14, бути призначеним на вказану посаду, подав завідомо підроблений документ - диплом НОМЕР_2 про вищу освіту до відділу кадрового забезпечення і державної служби Держфінпослуг, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Грінченко, 3, таким чином, використавши його.

Рішенням конкурсної комісії по заміщенню вакантних посад від 21 квітня 2010 року рекомендовано Голові Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України призначити ОСОБА_19 на посаду головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління департаменту стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами.

ОСОБА_14, усвідомлюючи, що ОСОБА_19 не відповідає кваліфікаційним вимогам, які висуваються до кандидатів на посаду головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління департаменту стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами через відсутність у нього фахової освіти та досвіду роботи у сфері фінансів, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи всупереч інтересам служби, з метою реалізації спільного з ОСОБА_19 злочинного умислу, спрямованого на заволодіння державними коштами, 23 квітня 2010 року видав наказ № 209-к, яким призначив ОСОБА_19 на посаду головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління департаменту стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами. Цим же наказом ОСОБА_19 присвоєно одинадцятий ранг державного службовця і встановлено посадовий оклад у розмірі 1706 грн.

Після цього ОСОБА_19 став надавати ОСОБА_14 приватні послуги водія, за що незаконно у якості матеріальної винагороди в бухгалтерії Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України як заробітну плату за роботу, яку фактично не виконував, на посаді головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління департаменту стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами, став одержувати грошові кошти.

Так, у квітні 2010 року, в денний час, ОСОБА_19, діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_14, перебуваючи у приміщенні Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, що розташована по вул. Грінченка, 3, у м. Києві, як заробітну плату за роботу, яку фактично не виконував, на посаді головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління департаменту стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами, заволодів державними коштами у сумі 480 грн. 81 коп.

Крім того, 19 травня 2010 року ОСОБА_14, продовжуючи реалізовувати їх спільний з ОСОБА_19 умисел, спрямований на заволодіння державними коштами, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи в супереч інтересам служби, видав наказ № 268-к, яким встановив ОСОБА_19, як головному спеціалісту відділу стандартів корпоративного управління департаменту стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами, надбавку за високі досягнення у праці у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням доплати за ранг державного службовця, що фактично не відповідало дійсності.

Крім, того ОСОБА_19, діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_14, продовжуючи реалізацію умислу на заволодіння державними коштами, перебуваючи у приміщенні Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, що розташована по вул. Грінченка, 3 у м. Києві, як заробітну плату за роботу, яку фактично не виконував, на посаді головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління департаменту стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами, заволодів державними коштами:

Ш в травні 2010 року, в денний час, у сумі 2301 грн. 72 коп.

Ш в червні 2010 року, в денний час, у сумі 2706 грн. 71 коп.

Ш в липні 2010 року, в денний час, в сумі 2689 грн. 25 коп.

Ш в серпні 2010 року, в денний час, в сумі 2689 грн. 25 коп.

Ш у вересні 2010 року, в денний час, в сумі 2689 грн. 25 коп.

Ш в жовтні 2010 року, в денний час, в сумі 2689 грн. 25 коп.

Ш у листопаді 2010 року, в денний час, в сумі 2291 грн. 29 коп.

Ш у грудні 2010 року, в денний час, в сумі 2779 грн. 97 коп.

Ш в січні 2011 року, в денний час, в сумі 2719 грн. 25 коп.

Ш в лютому 2011 року, в денний час, в сумі 2732 грн. 01 коп.

Ш у березні 2011 року, в денний час, в сумі 2874 грн. 08 коп.

Ш у квітні 2011 року, в денний час, в сумі 2677 грн. 09 коп.

Ш у травні 2011 року, в денний час, в сумі 2617 грн. 55 коп.

Ш у червні 2011 року, в денний час, в сумі 5360 грн. 13 коп.

Ш у липні 2011 року, в денний час, в сумі 2917 грн. 72 коп.

Ш у серпні 2011 року, в денний час, в сумі 4952 грн. 22 коп.

Ш у вересні 2011 року, в денний час, в сумі 532 грн. 13 коп.

Всього за період часу з 23 квітня 2010 року по 5 вересня 2011 року ОСОБА_14 та ОСОБА_19, діючи за попередньою змовою групою осіб, шляхом зловживання службовим становищем, заволоділи чужим майном - державним грошовими коштами у сумі 47158 грн. 06 коп., що як заробітна плата були виплачені ОСОБА_19 за рахунок коштів Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, якими він розпорядився на власний розсуд.

Крім того, ОСОБА_19 вчинив підроблення документу, який видається установою і надає права, з метою його подальшого використання, за попередньою змовою групою осіб, та використання підроблених документів за наступних обставин.

Так, ОСОБА_19 в 2002 році закінчив Вишнівську вечірню середню школу № 4 та отримав повну середню освіту. Після закінчення школи, ОСОБА_19 з 2003 року постійно надавав послуги приватного водія ОСОБА_14 За час роботи водієм ОСОБА_19 вирішив, що для набуття права на зайняття високооплачуваних посад на підприємствах і отримання більшої заробітної плати йому потрібно мати вищу освіту, однак навчатися у вищому навчальному закладі та отримати вищу освіту у порядку, встановленому Законом, він не бажав. Усвідомлюючи те, що він не має вищої освіти, однак, бажаючи отримати документ - диплом, який би підтверджував факт навчання у вищому навчальному закладі та отримання повної вищої освіти, ОСОБА_19 у липні 2008 року, зустрівся на вул. Хрещатик в м. Києві з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, якій замовив за матеріальну винагороду у сумі 500 доларів США вчинити підроблення офіційного документа - диплому про вищу освіту, в якому було б зазначено про проходження навчання та закінчення ним Національного транспортного університету, отримання вищої освіти за спеціальністю "Автомобілі та автомобільне господарство" та присвоєння кваліфікації "інженер-механік", а також додатку до диплому про вищу освіту.

Для виготовлення завідомо підроблених документів ОСОБА_19 надав особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, світлокопію свого паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 та світлокопію атестату про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_4, що містили його особисті дані, які необхідно було внести у підроблені документи. Після чого, вищевказана особа, за невстановлених обставин, підробила бланк диплому НОМЕР_2, який начебто був надрукований у 2008 році на поліграфічному комбінаті «Україна» і бланк додатку до диплому про вищу освіту та у невстановлений час, у невстановленому місці, виконуючи замовлення ОСОБА_19, вчинила підробку офіційних документів, шляхом внесення у підроблений бланк вказаного диплома завідомо неправдивих відомостей про те, що ОСОБА_19 закінчив у 2008 році Національний транспортний університет і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Автомобілі та автомобільне господарство» та здобув кваліфікацію інженер-механік, а також підробила виписку до цього ж диплома із заліково-екзаменаційних відомостей Національного транспортного університету підробленого бланку завідомо неправдивих відомостей про те, що ОСОБА_19 з 2002 р. по 2008 рік виконав учбовий план по спеціальності - «Автомобілі та автомобільне господарство» та захистив дипломний проект на тему: «Ремонт важкої техніки».

У подальшому особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, виконуючи умови домовленості, вчинила збут вказаних завідомо підроблених документів, передавши їх у грудні 2008 року ОСОБА_19 в приміщенні кафе «Дабл кофе», що розташоване на вулиці Хрещатик, 17, у м. Києві, а останній, в свою чергу їх придбав, передавши за їх підроблення винагороду у сумі 500 доларів США.

Крім того, ОСОБА_19 25 березня 2010 року подав до відділу кадрового забезпечення і державної служби Держфінпослуг на ім'я Голови Держфінпослуг ОСОБА_14 заяву про допуск його до участі у конкурсі по заміщенню вакантної посади головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління департаменту стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами. Дізнавшись, що однією з обов'язкових умов для прийняття участі у конкурсі по заміщенню вакантних посад у Держфінпослуг, в тому числі і на посаду головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління департаменту стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами, є наявність у претендента на посаду повної вищої освіти, усвідомлюючи, що вищої освіти він не має, і без надання диплома про вищу освіту до відділу кадрового забезпечення і державної служби Держфінпослуг, у нього не будуть прийняті документи і він не зможе прийняти участь у конкурсі та не зможе бути прийнятий на посаду головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління департаменту стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами, ОСОБА_19 вирішив використати завідомо підроблений документ - диплом про вищу освіту.

Так, ОСОБА_19, маючи умисел на використання завідомо підроблених документів - диплома та виписки до цього ж диплома із заліково-екзаменаційних відомостей, бажаючи бути допущеним до участі у конкурсі по заміщенню вакантної посади головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління департаменту стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами та у подальшому, за сприянням ОСОБА_14 бути призначеним на вказану посаду, подав завідомо підроблений документ - диплом НОМЕР_2 про вищу освіту до відділу кадрового забезпечення і державної служби Держфінпослуг, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Грінченко, 3, таким чином, використавши їх, що дало йому можливість бути призначеним на вищевказану посаду.

Не погоджуючись з вироком суду, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, побудованим на припущеннях, довільному трактуванні закону та вибіркових доказах, захисник ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_14 подав апеляцію, в якій просить вирок суду першої інстанції скасувати в повному обсязі, постановити новий вирок, яким кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_14 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК України - закрити за відсутністю в його діях складу злочину, а за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, перекваліфікувати дії ОСОБА_14 на ч. 1 ст. 367 КК України та призначити останньому покарання за цією статтею, не пов'язане з позбавленням волі, врахувавши термін знаходження ОСОБА_14 під вартою.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог, захисник ОСОБА_2 зазначає, що місцевий суд не розглянув усі обставини справи всебічно, повно, об'єктивно, відійшов від дослідження доказів у сукупності та фактично відтворив в тексті вироку обвинувальний висновок, обґрунтовуючи вирок на припущеннях та вибіркових доказах, що призвело к постановлення незаконного вироку.

Так, судом не враховано, що відповідно до діючого законодавства, ОСОБА_14 не міг приймати самостійно рішення, які повинні були розглядатися й ухвалюватися виключно колегіальним органом - Комісією, у тому числі і з питань про виведення тимчасової адміністрації. При цьому, суд, посилаючись у вироку на показання допитаних членів комісії, не дав оцінки показанням цих свідків про те,що вони були незалежними при прийнятті рішень як члени комісії, і ОСОБА_14 ніколи не просив, не вимагав, навіть, не натякав на необхідність прийняття комісією того чи іншого рішення.

Крім того, судом не наведено, яким саме чином, ОСОБА_14 міг вирішити питання введення чи виведення тимчасової адміністрації.

Більш того, твердження суду у вироку про виникнення у ОСОБА_14 умислу на отримання хабара за не призначення тимчасового адміністратора до кредитної спілки, на думку апелянта, є алогічним, оскільки на цей час вже була введена тимчасова адміністрація до «Першого кредитного товариства».

Крім того, судом не взято до уваги показання ОСОБА_18, який не підтверджує факт розмови між ним та ОСОБА_14 про те, що за невиконання розпорядження про призначення тимчасового адміністратора ОСОБА_22 повинен дати хабар у сумі 50 тис. доларів США.

Крім того, ні під час досудового слідства, ні під час судового розгляду, на думку апелянта, не встановлений кінцевий адресат, якому ОСОБА_18 та ОСОБА_15 повинні були передати гроші, а висновки суду про передачу грошових коштів ОСОБА_14 ґрунтуються на вибіркових показання допитаних свідків та засуджених ОСОБА_18 та ОСОБА_16, які давали показання з метою ухилитися від відповідальності за вчинений злочин.

З урахуванням зазначених обставин, на думку захисника ОСОБА_2, судом помилково застосовані норми матеріального права щодо наявності в діях ОСОБА_14 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК України.

Крім того, на думку апелянта, аналогічна помилка допущена судом при кваліфікації дій ОСОБА_14 за ч. 3 ст. 191 КК України, оскільки висновки суду ґрунтуються виключно на показаннях ОСОБА_19, який чітко не міг розповісти обставини свого призначення, а показання інших свідків не були враховані судом, а саме: показання ОСОБА_25 про те, що вона на власний розсуд вирішила влаштувати ОСОБА_19 на посаду головного спеціаліста за відсутністю інших вакантних посад; показання ОСОБА_26 про те, що він від ОСОБА_14 не отримував прямої вказівки або наказу про те, на яку посаду необхідно приймати ОСОБА_19; показання членів конкурсної комісії про відсутність будь-яких вказівок або розпоряджень від ОСОБА_14 щодо результатів проходження ОСОБА_19 конкурсного відбору. Судом також не врахована відсутність на заявах ОСОБА_19 віз ОСОБА_14 ОСОБА_14, підписуючи наказ про прийняття на роботу ОСОБА_19, внаслідок завантаженості по роботі, значного обсягу паперової та адміністративно-розпорядчої роботи, фактично підписав наказ про прийом на роботу ОСОБА_19, не читаючи його, і дії ОСОБА_14 в цій частині підпадають під ознаки ст.. 367 КК України.

Також, як зазначає захисник ОСОБА_2, судом не враховано те, що органом досудового слідства не зазначено, яку суму та в який спосіб ОСОБА_14 розтратив, та у який спосіб ці грошові цінності перейшли у його власність. Судом фактично встановлено порядок та спосіб вчинення даного злочину ОСОБА_19, а не ОСОБА_14, при цьому, не враховано, що до отриманих ОСОБА_19 коштів ОСОБА_14 не мав доступу, а під час роботи використовував власний автомобіль, виплачуючи ОСОБА_19 щомісячно заробітну плату, що свідчить, на думку захисника, про відсутність умислу ОСОБА_14 на вчинення злочину, передбаченого ст.. 191 КК України.

Крім того, на думку апелянта, суд обґрунтував вирок доказами, які є неналежними і недопустимими внаслідок отримання їх з порушенням вимог чинного законодавства, а саме службова записка № 43/1-60 від 28 січня 2011 року, протокол виїмки від 17 червня 2011 року та протокол № 4 апаратної наради, висновок експертизи звукозапису від 23 травня 2011 року, протокол про наслідки здійснення оперативно-розшукових заходів від 9 березня 2011 року, оптичний диск CD-R«MAXIMUS»з наявними на ньому даними, речові докази - грошові кошти в сумі 2 млн.грн., відеозапис, зроблений у банку «Автокразбанк», у зв'язку з чим ці докази підлягають виключенню з обвинувачення ОСОБА_14

Засуджений ОСОБА_14, не погоджуючись з вироком суду, подав апеляцію, в якій просить вирок суду скасувати, постановити новий вирок, яким кримінальну справу щодо нього за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК України закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу даного злочину, а за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, його дії перекваліфікувати на ч. 1 ст. 367 КК України, призначивши йому покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

В апеляції засуджений зазначає про те, що версія обвинувачення щодо вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК України, не тільки не підтверджується, а, навпаки, спростовується сукупністю зібраних у справі доказів, оскільки матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_18 та ОСОБА_16, вчинюючи злочин, діяли самостійно, без його (ОСОБА_14) вказівок чи прохань.

Що стосується обставин інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, то, на думку апелянта, внаслідок завантаження, він, не розібравшись у процедурі призначення, не відслідкував факт рекомендації комісією ОСОБА_19 на посаду головного спеціаліста, довіряючи працівникам, і не міг передбачити, що начальник відділу кадрів ОСОБА_25, з власної вигоди, призначить на посаду головного спеціаліста людину, яка не може бути призначена на дану посаду, а тому просить перекваліфікувати його дії за цим епізодом на ч. 1 ст. 367 КК України, в чому вину визнає повністю.

Захисник ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_14 в апеляції просить скасувати вирок суду першої інстанції та постановити новий вирок, яким призначити засудженому ОСОБА_14 покарання у виді 5 років позбавлення волі, із позбавленням права обіймати керівні посади в органах державної влади строком на 3 роки, та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_14 від відбування основного покаранням з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, оскільки покарання призначене її чоловіку є занадто суворим.

В обґрунтування доводів апеляції захисник ОСОБА_8 зазначає, що засуджений ОСОБА_14 займав особливо відповідальне становище в державному органі, що свідчить про визнання його, як професіонала своєї справи та його відповідальне ставлення до роботи, він допомагав ошуканим людям, які вкладали гроші в кредитну спілку «Перше кредитне товариство», та завдяки діяльності ОСОБА_14 були виявлені злочини, які вчиняли керівники кредитних спілок.

Крім того, в апеляції зазначено про те, що ОСОБА_14 до моменту призначення на посаду Голови Держфінпослуг був обраний народним депутатом України V скликання, що свідчить про довіру громадян до нього, працював секретарем Комітету боротьби з організованою злочинністю і корупцією, та весь час його громадсько-політична діяльність була спрямована саме на боротьбу з корупцією та побудову правового демократичного суспільства в Україні.

Також, на думку захисника ОСОБА_8, суд першої інстанції при призначенні покарання не врахував те, що на сьогоднішній день стан здоров'я ОСОБА_14 є вкрай тяжким, про що свідчать виписки з історії хвороби № 815/1 та виписки з амбулаторної картки № 09504, де зазначено, що у ОСОБА_14 хворіє на сечокам'яну хворобу, остеохондроз поперекового хребта, хронічний гепатит та хронічний гастродуоденіт.

Крім того, як зазначає захисник ОСОБА_8, з 26 лютого по 13 березня 2007 року засуджений перебував у неврологічному відділені КЛ «Феофанія», з 12 березня по 14 березня 2007 року на лікуванні в інституті нейрохірургії АМН України з клінічним діагнозом: остеохондроз поперекового відділу хребта, секвестрована грижа L5-S1 між хребцевого диску, гострий менінгорадикуліт попереково-крижового відділу хребта з ураженням L5-S1 корінців зліва, виражений больовий синдром, стато-динамічні порушення хребта. У свою чергу, внаслідок довготривалого перебування ОСОБА_14 у СІЗО, постійних хвилювань, у нього загострились хронічні хвороби, що може привести до виникнення нових хвороб у останнього. ОСОБА_14 потребує професійного лікування, а перебування протягом 5 років у випраній колонії призведе до прогрішення його становища.

Крім того, захисник ОСОБА_8 вказує на засудженого ОСОБА_14 як на основне джерело фінансової підтримки їхньої родини, на утримані якого також перебувала його старенька матір та малолітня дитина, та оскільки сама ОСОБА_8 не працевлаштована, їхня сім'я за тих умов, що засуджений перебуває під вартою, фактично залишилась без засобів для існування.

Більш того, в апеляції захисника ОСОБА_8 зазначається про те, що засуджений позитивно характеризується за місцем проживання, роботи, про що свідчать відповідні характеристики, веде сталий образ життя - постійно мешкає у м. Києві.

Таким чином, захисник ОСОБА_8 вважає, що суд першої інстанції при постановленні вироку не врахував аспекти службової діяльності ОСОБА_14, його сімейного життя, а також його фізичного стану.

В запереченнях на апеляцію захисника ОСОБА_2 засуджений ОСОБА_16 просить залишити апеляцію без розгляду, оскільки вважає, що вона не відповідає вимогам ст. 350 КПК України, щодо самого ж вироку, то ОСОБА_16 вважає його законним та обґрунтованим, таким, що побудований на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, а тому просить відмовити захиснику ОСОБА_2 в задоволенні його апеляційних вимог.

Так, ОСОБА_16 вказує, що всі доводи апеляції захисника ОСОБА_2 є безпідставними та надуманими, такими, що намагаються ввести апеляційний суд в оману, оскільки ОСОБА_14 постійно та беззаперечно впливав на прийняття рішень Держфінпослуг України. Комісія Держфінпослуг працювала злагоджено на виконання побажань ОСОБА_14, а колегіальність Комісії була лише декларативною, і це підтверджується показаннями свідка ОСОБА_27 Також, як зазначено в запереченнях, неправдивим є твердження захисника ОСОБА_28 про те, що ОСОБА_14 під час голосувань, голосує останнім як більшість, оскільки майже завжди ОСОБА_14, голосував першим чи озвучував перед голосуванням його бажаний результат. Крім того, ОСОБА_16 вказує, що твердження скаржника про те, що у ОСОБА_14 не було повноважень приймати рішення про долю тимчасової адміністрації, і тому останній повинен уникнути відповідальності, є пересмикуванням суті та змісту вироку, в якому йдеться про те, що ОСОБА_14 мав намір отримати від ОСОБА_22 хабар за сприяння у вирішенні питання про скорочення терміну перебування тимчасового адміністратора, призначеного до кредитної спілки «Перше кредитне товариство», в свою чергу, важелів такого сприяння у ОСОБА_14 було більше ніж достатньо. Більше того, на думку ОСОБА_16, вина ОСОБА_14 повністю доказується та підтверджується рядом об'єктивних даних, а саме: показаннями ОСОБА_22, ОСОБА_16. ОСОБА_18, аудіо та відео записами, записами телефонних розмов та коротких текстових повідомлень та іншими даними.

У запереченнях на апеляцію захисника ОСОБА_2 захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_18, не висловивши свою думку з приводу обґрунтованості або безпідставності апеляції захисника ОСОБА_2, звертає увагу апеляційного суду на те, що, на його думку, виходячи зі змісту обвинувального висновку та вироку суду, ні орган слідства, ні суд першої інстанції не визначились про кваліфікацію ролі ОСОБА_14 у відповідності до вимог ст.. 27 КК України, що дало підстави захиснику ОСОБА_14 ставити питання про скасування вироку в частині засудження останнього за вимагання та одержання хабара.

Також, на думку захисника ОСОБА_7, з апеляції захисника ОСОБА_2 випливає висновок, що ОСОБА_18 був підручним саме у ОСОБА_16, а не ОСОБА_14, і що весь час ОСОБА_18 вводив в оману як слідство, так і суд. Ця думка, як зазначає апелянт, підкріплюється резолютивною частиною вироку суду, відповідно до якої щодо ОСОБА_14 не застосовано конфіскацію майна за злочин, передбачений ч. 3 ст. 368 КК України, фактично визнав останнього невинуватим по пред'явленому обвинуваченню в цій частині. При цьому, суд не застосував ч. 2 ст. 69 КК України щодо інших засуджених - пособників ОСОБА_14, фактично допустивши конфіскацію майна, хоча і знявши з нього арешт, що, на думку захисника, не повинно залишитися поза увагою апеляційного суду.

Апеляції на вирок суду іншими учасниками не подавалися.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який, вважаючи вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив відмовити у задоволенні апеляцій; пояснення захисника ОСОБА_2, який підтримав доводи своєї апеляції, зазначивши про відсутність в діях ОСОБА_9 складу інкримінованих злочинів, доказів на їх підтвердження, та наявність в діях ОСОБА_9 по епізоду з ОСОБА_17 складу злочину, передбаченого ст.. 367 КК України, а саме, недбалість; захисників ОСОБА_3, ОСОБА_10, які просили задовольнити апеляцію захисника ОСОБА_2, захисника ОСОБА_8, яка просила задовольнити її апеляцію, призначивши ОСОБА_14 покарання із застосуванням ст.. 75 КК України; захисника ОСОБА_9, яка просила задовольнити апеляції, зазначаючи про відсутність доказів по обвинуваченню ОСОБА_14 за ст.. 368 КК України, та про перекваліфікацію дій ОСОБА_14 по епізоду з ОСОБА_17 на ст.. 367 КК України з призначенням покарання із застосуванням ст.. 75 КК України; засудженого ОСОБА_14, який просив задовольнити його апеляцію та захисника ОСОБА_2; захисника ОСОБА_8, який підтримав всі апеляції та просив їх задовольнити; захисника ОСОБА_7, який підтримав свої заперечення, зазначивши про необхідність кваліфікації дій всіх засуджених як замах - за ст. 15, ст.. 368 КК України та за ст.. 27 КК України, а, крім того, зазначити про застосування до засуджених ОСОБА_18, ОСОБА_16, ОСОБА_15 ще й ч. 2 ст. 69, ст.. 77 КК України; захисника ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_16, які просили відмовити у задоволенні апеляцій, посилаючись на обґрунтованість та законність вироку суду першої інстанції; захисника ОСОБА_4, який просив прийняти рішення, яке є законне та обґрунтоване, та кваліфікувати дії засуджених ОСОБА_18, ОСОБА_16, ОСОБА_15 за ст. 15, ст.. 368 КК України; захисників ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, засудженого ОСОБА_15, які підтримали думку захисника ОСОБА_4; захисника ОСОБА_6, який покладається стосовно прийняття рішення по апеляціям на розсуд суду, зазначивши про те, що ОСОБА_17 прийняв і погодився з вироком суду першої інстанції; засудженого ОСОБА_17, який покладається на розсуд суду; провівши судові дебати, вислухавши останнє слово засуджених, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляцій, розглядаючи справу в межах поданих апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції захисників ОСОБА_2, ОСОБА_8, засудженого ОСОБА_14 задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до змісту ст. 365 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_14 у скоєнні злочинів, за які він засуджений, за обставин, встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи й підтверджуються перевіреними в судовому засіданні та детально викладеними у вироку доказами: показаннями засуджених ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_15, ОСОБА_17, частково показаннями засудженого ОСОБА_14; свідків ОСОБА_22, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_21, ОСОБА_20, ОСОБА_49, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_27, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, які у своїй сукупності по обставинах вчинення злочинів ОСОБА_14 взаємодоповнюються між собою, узгоджуються та підтверджуються іншими доказами у справі, які повно та всебічно досліджені й перевірені судом, та яким надана належна оцінка у вироку .

По епізоду закінченого замаху на одержання хабара в особливо великому розмірі, вчинене службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, поєднане з вимаганням хабара

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до розпорядження № 577-р від 22 березня 2010 р. Прем'єр-міністра України ОСОБА_42, ОСОБА_14 призначений Головою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України», порядок організації діяльності якої встановлений Регламентом роботи Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України із змінами та доповненнями (ас. 158 т. 27).

При цьому, Регламентом передбачені повноваження Голови Комісії, відповідно до яких він здійснює керівництво поточною роботою Комісії, забезпечує формування та реалізацію кадрової політики в Комісії, приймає на роботу і звільняє з роботи працівників Комісії, заохочує їх та накладає дисциплінарні стягнення, вносить у встановленому порядку пропозиції щодо призначення на посади першого заступника та заступників Голови Комісії, членів Комісії - директорів департаментів, визначає розподіл обов'язків між членами Комісії; визначає порядок денний засідання Комісії за сформованим структурним підрозділом Комісії, який здійснює організаційне забезпечення роботи Комісії, як колегіального органу, переліком запропонованих питань. Під головуванням Голови Комісії проводяться засідання Комісії. Порядок розгляду питань визначається Головою Комісії. Проект акта законодавства визначається під час його розгляду на засіданні Комісії. Обговорення питання припиняється за рішенням головуючого. Члени Комісії та інші учасники її засідання не можуть без згоди Голови Комісії оприлюднювати будь-яку інформацію про хід засідання та про персональні оцінки і позиції, що висловлювалися його учасниками (ас. 7-29 т.12).

Розпорядженням №1026-р від 12 травня 2010 року Прем'єр-міністра України ОСОБА_42 ОСОБА_16 призначений членом Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України - директором департаменту тимчасового адміністрування фінансово-кредитних установ та його повноваження регламентуються Положенням про Департамент тимчасового адміністрування фінансово-кредитних установ Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (ас. 236 т.27, ас. 52-63 т.12).

З показань засудженого ОСОБА_16 вбачається, що з травня 2010 року він був призначений на посаду члена Комісії - директора департаменту тимчасового адміністрування фінансово-кредитних установ Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. Одним з повноважень покладених на очолюваний ним департамент було тимчасове адміністрування фінансово-кредитних установ, яке реалізовувалось через ухвалення відповідного рішення Комісією, як колегіального органу, на підставі розгляду висновку про доцільність призначення тимчасового адміністратора. Проект відповідного рішення Комісії подається разом з висновком на розгляд останньої. Під наглядом департаменту тимчасового адміністрування перебувала кредитна спілка «Перше кредитне товариство» до якої, у зв'язку із чисельними порушеннями законодавства у сфері фінансових послуг, неодноразово застосовувались різні заходи впливу. Проте керівництво кредитної спілки не реагувало на застосовані заходи впливу, у зв'язку з чим 5 липня 2010 року департаментом тимчасового адміністрування фінансово-кредитних установ було підготовлено висновок про доцільність призначення до кредитної спілки тимчасової адміністрації, який разом із проектом розпорядження були направлені на розгляд Комісії.

При цьому, показаннями в судовому засіданні свідка ОСОБА_49, яка працювала на посаді директора департаменту тимчасового адміністрування фінансово-кредитних установ Держфінпослуг з червня 2009 по березень 2010 року, підтверджується факт перебування на обліку Держфінпослуг КС «Перше кредитне товариство», яка була передана у нагляд до департаменту тимчасового адміністрування фінансово-кредитних установ наприкінці 2009 року або на початку 2010 року. Це було викликано надходженням чисельних скарг від вкладників, які скаржились на невиконання кредитною спілкою своїх зобов'язань по поверненню вкладів. До кредитної спілки «Перше кредитне товариство» застосовувались заходи впливу, велось листування з її керівництвом з приводу складання плану відновлення фінансової стабільності кредитної спілки, проводились зустрічі з її керівництвом. Захід впливу у вигляді відсторонення керівництва від управління кредитною спілкою не застосовувався і не ініціювався тому, що до березня 2010 року, тобто, до дня її звільнення, у кредитної спілки «Перше кредитне товариство» не було активів, якими б міг розпорядитись тимчасовий адміністратор і за рахунок цього здійснити повернення вкладів. Тому, на її думку, та думку інших членів Комісії, які працювали до березня 2010 року, призначення тимчасової адміністрації до кредитної спілки «Перше кредитне товариство» було недоцільним (ас. 11-16 т. 33)

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається і встановлено судом першої інстанції, що 8 липня 2010 року розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 532 керівництво кредитної спілки «Перше кредитне товариство» відсторонено від управління фінансовою установою та призначено тимчасового адміністратора строком на шість місяців.

З показань засуджених ОСОБА_16, ОСОБА_18, свідків ОСОБА_43, ОСОБА_21, ОСОБА_20 вбачається, що 9 липня 2010 року, після прийняття Держфінпослуг України розпорядження про введення тимчасової адміністрації в КС «ПКТ», вони намагалися виконати дане розпорядження, проте з боку працівників кредитної спілки чинився опір.

Допитаний під час досудового та судового слідства в якості ОСОБА_22 показав, що 9 липня 2010 року йому стало відомо про те, що 8 липня 2010 року прийнято рішення Держфінпослуг про введення тимчасової адміністрації у кредитну спілку. 9 липня 2010 року приїхала група керівників Департаменту тимчасової адміністрації та їх заступники, ОСОБА_16, ОСОБА_20,ОСОБА_43, ОСОБА_21 Ввечері у нього з ОСОБА_18 та ОСОБА_16 відбулася розмова, де йому було запропоновано заплатити 50 тис. доларів за не введення тимчасової адміністрації. Розмова була така: «Ты даешь 50000, и мы - уезжаем». (ас. 217-237 т. 32).

При цьому, під час очної ставки між ОСОБА_22 та ОСОБА_16 15 лютого 2011 року, тобто, через 12 днів після затримання ОСОБА_16, ОСОБА_22 вказав про те, що під час введення тимчасової адміністрації в липні 2010 року ОСОБА_16 особисто був присутнім. Перший раз вони особисто зустрілись з ОСОБА_16 разом з помічником ОСОБА_14 - ОСОБА_18 На цій зустрічі йому (ОСОБА_22) було запропоновано вирішити питання з ОСОБА_14 «полюбовно», тобто, заплатити гроші ОСОБА_14 за виведення тимчасової адміністрації. Зустріч проходила в ресторані «Чорне море» в м. Одеса, де перший раз ОСОБА_18 при ньому телефонував ОСОБА_14 з визначенням питання про суму грошей (ас. 1-13 т. 10).

Аналогічні показання з приводу вимагання грошей в сумі 50 тис. доларів ОСОБА_22 дав і на очній ставці з ОСОБА_18 (ас. 30-32 т.10).

З показань свідка ОСОБА_33 вбачається, що зі слів ОСОБА_22 йому відомо, що ОСОБА_22 пропонували сплатити 50 тис. доларів за не введення тимчасової адміністрації. Після вступу тимчасової адміністрації - 250 тис., а через деякий час ОСОБА_22 дав прес-конференцію і після цього йому сказали, що сума вже збільшилася до 600 тис. доларів. При цьому свідок зазначив про те, що, в разі, якщо питання про введення адміністрації було узгоджено з Головою комісії, та таке рішення не було оприлюднено, то особи мали можливість просто поїхати та можливо було б не говорити про наявність цього розпорядження (ас. 208-211 т. 9, ас. 44 т.35).

Показаннями свідка ОСОБА_29 - в.о.голови правління КС «ПКТ» підтверджується те, що ОСОБА_22 після зустрічі 9 липня 2010 року була озвучена сума в 50 тис.доларів, яку вони повинні були сплатити до введення тимчасової адміністрації (ас. 19-23 т.33).

Відповідно до протоколу огляду інформації, наданої ЗАТ «Київстар» щодо з'єднань абоненту мобільного телефону - НОМЕР_5, яким користувався протягом 2010-2011 року ОСОБА_14, останній 9 липня 2010 року спілкувався з ОСОБА_16 та ОСОБА_18, а також у період виконання розпорядження Держфінпослуг України № 532 від 8 липня 2010 р. про відсторонення керівництва від управління кредитною спілкою «Перше кредитне товариство» в період з 16 по 21 липня 2010 року (ас. 194-201 т.16), що підтверджує показання свідка ОСОБА_22 про те, що 9 липня 2010 року ОСОБА_18 при ньому телефонував ОСОБА_14 з визначенням питання про суму грошей.

Крім того, з сукупності наявних у справі доказів, а саме: показань засуджених ОСОБА_16, свідків ОСОБА_22, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32 та ОСОБА_33 вбачається, що ОСОБА_16 у липні 2010 року за скорочення терміну тимчасової адміністрації з кредитної спілки «Перше кредитне товариство» висунув вимогу ОСОБА_22 про передачу хабара для ОСОБА_14 у сумі 250 тисяч доларів США, а в подальшому - про збільшення суми хабара до 500 тисяч доларів США.

При цьому, з показань вищезазначених свідків вбачається, що після збільшення суми хабара до 250 тис. доларів ОСОБА_22 виступив у засобах масової інформації з заявою про вимагання у нього коштів з боку службових осіб Держфінпослуг.

Таким чином, доводи апеляції про те, що твердження суду у вироку про виникнення у ОСОБА_14 умислу на отримання хабара за непризначення тимчасового адміністратора до кредитної спілки є алогічним, оскільки на цей час вже була введена тимчасова адміністрація до «Першого кредитного товариства»; про те, що відсутні докази наявності між ОСОБА_14 та ОСОБА_18 розмови про хабар у сумі 50 тис. доларів США з боку ОСОБА_22 за невиконання розпорядження про призначення тимчасового адміністратора, колегія суддів вважає безпідставними, так як 9 липня 2010 року фактично розпорядження Держфінпослуг про введення тимчасової адміністрації до КС «ПКТ» виконане не було внаслідок фізичного протистояння з боку керівництва та працівників спілки, і саме в цей день, як встановлено місцевим судом, ОСОБА_44 було запропоновано сплатити хабар у сумі 50 тис. доларів США саме за не введення тимчасової адміністрації.

Посилання в апеляції на те, що ні під час досудового слідства, ні під час судового розгляду не встановлений кінцевий адресат, якому ОСОБА_18 та ОСОБА_15 повинні були передати гроші, а висновки суду про передачу грошових коштів ОСОБА_14 ґрунтуються на вибіркових показання допитаних свідків та засуджених ОСОБА_18 та ОСОБА_16, які давали показання з метою ухилитися від відповідальності за вчинений злочин, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються сукупністю досліджених та перевірених місцевим судом доказів у справі, оскільки у матеріалах справи наявні роздруківки телефонних розмов, отримані у встановленому законом порядку, які є об'єктивними доказами у справі і не залежать від суб'єктивного сприйняття, якими підтверджуються як показання засуджених ОСОБА_18 та ОСОБА_16, так і показання свідків ОСОБА_22, ОСОБА_29, ОСОБА_33 та інш. щодо особи, яка повинна була отримати хабар, а саме - ОСОБА_14 (ас. 86, 88, 101, 103, 111, 117, 123, 128 т.10).

Із заяви ОСОБА_22 від 2 лютого 2011 р. до СБУ вбачається, що ОСОБА_16 та інші працівники Держфінпослуг за вирішення питання про скорочення терміну роботи тимчасового адміністратора у кредитній спілці «Перше кредитне товариство» вимагають від нього хабара. При цьому в заяві ОСОБА_22 зазначає про те, що ОСОБА_16 буде обговорювати дане питання з ОСОБА_14 (ас. 65-66 т.1)

З показань засудженого ОСОБА_16 вбачається, що в період введення тимчасової адміністрації до КС «ПКТ» він увесь час був на телефонному зв'язку з ОСОБА_14, у т.ч. з приводу передачі та отримання хабара. ОСОБА_14 сказав йому, що ОСОБА_22 має віддати документи і печатку і має підкоритися рішенню Держфінпослуг, потім будуть якось домовлятися, вирішувати це питання, бо така політична акція додасть йому (ОСОБА_14) політичних дивідендів. Коли тимчасова адміністрація була введена та виявила відсутність документів, печатки, ефективність таких дій була під загрозою, міг бути негатив, він сповістив про це ОСОБА_14 по телефону,на що ОСОБА_14 відповів, що під'їзди ОСОБА_18, та повідомить, що він (ОСОБА_16) має сказати ОСОБА_22. Приблизно 17 липня 2010 року до нього підійшов ОСОБА_18, який сказав, що він (ОСОБА_16) має озвучити ОСОБА_22 суму в 250 тис. для вирішення його проблеми з виведенням тимчасової адміністрації. Ці слова він в цей же день передав ОСОБА_44, коли вони залишилися в касовому залі. ОСОБА_22 не погодився. Вони продовжували вводити тимчасову адміністрацію. Був супротив. Десь через місяць ОСОБА_22 приїхав до м. Києва, про що він (ОСОБА_16) повідомив ОСОБА_14 ОСОБА_14 сказав, що ОСОБА_22 переляканий, що стільки клопоту їм натворив, що вже він не обійдеться сумою у 250 тис., і щоб він (ОСОБА_16) сказав ОСОБА_22 мінімум у двічі більше, і нехай він погоджується, тому що він підключить всі свої зв'язки, вплив на правоохоронні органи, на Кабінет міністрів та інші політичні зв'язку, та досягне того, що ОСОБА_22 виконає рішення. Коли ОСОБА_22 приїхав, він передав тому побажання ОСОБА_14 про отримання 500 тис. ОСОБА_22 сказав, що це завелика сума, але він буде шукати гроші. Після цієї розмови, не додзвонившись до ОСОБА_14, він зателефонував водієві ОСОБА_14 - ОСОБА_17, який сказав, що ОСОБА_14 зайнятий і зателефонує пізніше. Через деякий час зателефонував ОСОБА_14, і він (ОСОБА_16) повідомив ОСОБА_14 про результати зустрічі, а потім на прохання ОСОБА_14 відіслав йому СМС-повідомлення через пробіл з цифрою «500», а, приїхавши до Києва, більш детальніше розповів про зустріч з ОСОБА_22. Потім протягом деякого часу ОСОБА_22 не з'являвся, не телефонував, оскільки відбувалися судові засідання про вирішення законності введення тимчасової адміністрації. Першу інстанцію вони програли, а апеляційна інстанції підтвердила правомірність введення тимчасової адміністрації. На початку січня 2011 року зателефонував ОСОБА_22, сказав, що хоче зустрітися, що він готовий грошима вирішити питання про закінчення тимчасової адміністрації. ОСОБА_22 приїхав в м. Київ, вони зустрілися у нього в кабінеті, де ОСОБА_22 повідомив, що він може сплатити 50 тис. та 200 тис. Він (ОСОБА_16) про це повідомив ОСОБА_14, але ОСОБА_14 сказав, що вся сума має бути разом, найменше, на що він може погодитися, то це, 250 тис. на першій рік та по 125 тис. на наступний січень, та ще через рік на січень. Коли ОСОБА_14 малював йому схему у себе в кабінеті, він пізніше намалював цю схему ОСОБА_44, який питав його, чи виступає він (ОСОБА_16) від імені ОСОБА_14, чи від свого, та просив організувати зустріч з ОСОБА_14, чи щоб вони, хоча б, по телефону зв'язалися, щоб ОСОБА_14 підтвердив його повноваження на цю тему розмовляти. Він передав це ОСОБА_14, пояснивши, що ОСОБА_44 треба підтвердження, що ці кошти дійдуть до ОСОБА_14, і що це питання буде вирішено, оскільки він не бачить можливості, щоб він (ОСОБА_16) міг це питання вирішити на своєму рівні. Приблизно 1 лютого 2011 року він зайшов до кабінету ОСОБА_14, де перебували ОСОБА_18 та ОСОБА_15, і в їх присутності сформулював, що ОСОБА_22 хоче підтвердження того, що він (ОСОБА_16) розмовляє з ним не від свого імені, а від імен ОСОБА_14. Після цього на вимогу ОСОБА_14 він набрав ОСОБА_22 зі свого мобільного телефону, і, коли ОСОБА_22 підняв трубку, передав телефон ОСОБА_14, після чого ОСОБА_14 сказав, що він уповноважую його (ОСОБА_16) для вирішення з ним питань, і що ОСОБА_22 має порадувати його своїми діями, після чого відносини їх налагодяться. Тим самим ОСОБА_14 в завуальованій формі підтвердив його (ОСОБА_16) повноваження і що питання по ПКТ буде вирішено на користь ОСОБА_22, якщо останній передасть хабар. ОСОБА_14 йому (ОСОБА_16) сказав, щоб він отримав інструкцію з приводу передачі грошей у ОСОБА_18 Він пройшов з ОСОБА_18 до кабінету останнього, після чого ОСОБА_18 йому розповів, що гроші ОСОБА_22 має передати людині, яка до нього приїде, нехай це буде ОСОБА_58. Він (ОСОБА_16) ще пожартував, сказавши, ОСОБА_58. В подальшому ОСОБА_18 йому сказав, що ОСОБА_22 має суму передати людині, яка зранку подзвонить, і вони мають приїхати в банківське відділення, де ОСОБА_22 має передати гроші довіренній особі, яка їх потім передасть ОСОБА_14 Про це все він розповів ОСОБА_44, на що останній відповів, що поїхав за грошима. Коли він (ОСОБА_16) передав про це ОСОБА_14, останній, викликавши його до свого кабінету, сказав, що, оскільки ОСОБА_22 готовий, то щоб він (ОСОБА_16) готував рішення про скорочення термінів перебування тимчасової адміністрації. Він підготував таке рішення, але ОСОБА_22 зник на тиждень і не виходив на зв'язок. ОСОБА_14 питав у нього, коли з'явиться ОСОБА_22 з грошима, але оскільки ОСОБА_22 не було, він отримав від ОСОБА_14 вказівку готувати на розгляд комісії рішення про продовження залишення тимчасової адміністрації. Внаслідок цього ним (ОСОБА_16) було підготовлене інше рішення про продовження терміну тимчасової адміністрації. Перше рішення було зареєстроване, і ОСОБА_14 сказав інше рішення зареєструвати його за тим же номером та датою, що і перше рішення. 3 лютого він був на засіданні комісії. В коридорі його зустріли ОСОБА_18 та ОСОБА_15, які сказали, щоб він взяв трубку та підтвердив ОСОБА_44, що він зустрівся з тою людиною, що він і зробив. Приблизно через півгодини-годину він побачив ОСОБА_18 та ОСОБА_15, які знову сказали, щоб він зателефонував ОСОБА_44, але не зі свого номеру телефону та не з їхніх, а з іншого, та підтвердив, що гроші передані нужній людині. ОСОБА_18 зайшов в кабінет поряд, взяв там телефон, дав його і сказав, щоб він (ОСОБА_16) сказав, що все нормально, що гроші отримані. Він (ОСОБА_16) все передав ОСОБА_44, а потім зателефонував ОСОБА_22 та запропонував зустрітися, на що він (ОСОБА_16) погодився. Після того, як вони зустрілися в кафе, ОСОБА_22 повідомив, що гроші передав в гривнях, почав розповідати, в яких купюрах, вони обговорювали технічні моменти виведення тимчасової адміністрації. При виході з кафе він (ОСОБА_16) був затриманий працівниками СБУ. Спочатку він все заперечував, сподіваючись на допомогу ОСОБА_14, але, коли зрозумів, що на нього намагаються звалити усю вину, то почав розповідати правду (ас. 73-135 т. 6, ас. 74-85, 95-102 т. 32).

Показання ОСОБА_45 в частині обставин подій, як відбувалися з січня 2011 року по вимаганню хабара у ОСОБА_22, частково підтверджуються показаннями засуджених ОСОБА_18 (ас.173-218 т. 6, ас.102-106, 133-138 т. 32), ОСОБА_46 (ас. 219-240 т. 6, ас. 3-11, 70, 75-82 т.7, ас.148-159, 176-183 т. 32), ОСОБА_19 (ас. 148 т.32), свідків ОСОБА_22 (ас. 65-66, 99-102 т.1, ас. 1-22, 26-30 т.9, ас. 1-13, 30-32, 34-38, 55-57 т.10, ас. 217-237 т.32), ОСОБА_23 (ас.168 т.5, ас. 44-58 т. 9, ас. 2-11 т. 33), ОСОБА_39 (ас. 221-226 т.9, ас. 78-82 т. 34).

Згідно наявної у справі довідки щодо перевірки законності заведення ОРС встановлено, що ОРС № 5207 ГУБКОЗ СБУ заведена 26 липня 2010 року стосовно трьох осіб, які, будучи службовими особами працівниками одного із департаментів Держфінпослуг України вимагають та отримують хабарі від керівників комерційних структур, що здійснюють господарську діяльність на ринку страхових послуг та кредитування. В даний час вказані службові особи вимагають хабара в розмірі 2 млн. грн.. від однієї з кредитних спілок України (ас. 167 т. 5).

Крім того, 6 липня 2010 року Департаментом ДСБЕЗ МВС України заведено оперативно-розшукову справу № 34/10, у межах якої здійснювалась оперативно-розшукова діяльність стосовно окремих осіб, зазначених у рапорті (ас. 126 т.135).

Довідками Апеляційного суду м. Києва підтверджується, що постановами суду від 26 серпня 2010 року, 23 листопада 2010 року, 6 січня 2011 року, 10 серпня 2010 року, 22 вересня 2010 року, 21 січня 2011 року відповідно до вимог ст.. 8, 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» надавався дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів, які тимчасово обмежують права фізичної особи (ас. 189 т. 10, ас. 56 т. 11)

Відповідно до наявних у справі роздруківок телефонних розмов, які отримані у встановленому законом порядку, зафіксовані розмови між ОСОБА_16 та іншими особами, в т.ч. і ОСОБА_14, а саме:

- 17 вересня 2010 року о 16.41 год. між ОСОБА_16 та ОСОБА_14, відповідно до якої ОСОБА_14 вказує, що йому ОСОБА_19 дещо нашепотів, щоб ОСОБА_16 скинув цифру. ОСОБА_16 на це говорить про те, що можливо у понеділок все розповість, на що ОСОБА_14 зазначає, що має на увазі розмову ОСОБА_16 з товаришем, який приїжджав до останнього з приводу, подавати чи не подавати апеляцію в суд. ОСОБА_16 пропонує « скинути» те, що той пропонує, на що ОСОБА_14 погоджується.

- 17 вересня 2010 року о 16.44 год. ОСОБА_16 надіслав ОСОБА_14 повідомлення «500»;

- 17 вересня 2010 року о 16.44 год. ОСОБА_16 телефонує ОСОБА_14 та зазначає, що про все знає ОСОБА_59, у якого ОСОБА_14 може все дізнатися. При цьому ОСОБА_16 зазначає, що він «застиг», тому що той не надав ті умови, про які говорить ОСОБА_59, говорить про те, що ОСОБА_14 краще з'ясує це. Те, що він «скинув» ОСОБА_14 , той хотів половину…. Хлопець «стремний» (ас. 100-101 т. 10);

- 22 вересня 2010 року об 11.16 год., 12 січня 2011 року о 13.41 год., 12 січня 2011 року о 16.41, sms-повідомлення 21 січня 2011 року о 18.47 год. спілкування ОСОБА_16 з ОСОБА_14 з приводу одержання хабара від ОСОБА_22

З показань ОСОБА_18 як при досудовому слідстві, так і в судовому засіданні, вбачається, що у січні 2011 року у приміщенні Держфінпослуг до свого кабінету його викликав ОСОБА_14, та в присутності ОСОБА_16 сказав допомогти останньому вирішити питання про отримання коштів у сумі 250 тисяч доларів США як хабара за скорочення терміну роботи тимчасового адміністратора у кредитній спілці «Перше кредитне товариство». В подальшому він (ОСОБА_18) вийшов з ОСОБА_16 з кабінету ОСОБА_14, і ОСОБА_16 повідомив йому, що необхідно безпечно отримати гроші від ОСОБА_22, який погоджується передати гроші частинами по схемі: 250 тисяч доларів одразу, а потім протягом послідуючих двох років щорічно по 125 тисяч доларів США.

Крім того, ОСОБА_18 показав, що у цей же період часу ОСОБА_14 повідомив йому, що у разі успішного одержання від ОСОБА_22 хабара у сумі 250 тисяч доларів США, він дасть йому та ОСОБА_15 у якості винагороди 20-25 тисяч доларів США.

Більш того, ОСОБА_18, допитаний під час досудового слідства, у т.ч. при прослуховуванні аудіозаписів та перегляду відеозапису, показав, що гроші ОСОБА_14 повинен був передати він. (ас. 173-180, 201-218, т. 6).

Засуджений ОСОБА_16 при допиті в якості обвинуваченого 21 квітня 2011 року, показав,що кінцевим отримувачем грошей повинен був бути ОСОБА_14 (ас. 79 т.6).Аналогічні показання засуджений ОСОБА_16 дав і в судовому засіданні.

Те, що саме ОСОБА_14 був отримувачем грошових коштів від ОСОБА_22, свідчить і роздруківка телефонної розмови від 31 січня 2011 року о 18.30 год., з якої вбачається, що ОСОБА_18 повідомляє ОСОБА_16 про нові «вводні» від шефа. На питання ОСОБА_16, чи не зупиняють вони, ОСОБА_18 повідомляє, що трохи відтягують, є нюанси (ас. 123 т.10).

Допитаний на досудовому слідстві ОСОБА_18 показав, що ОСОБА_14 йому висловлював сумнів, що ОСОБА_22 співпрацює з правоохоронними органами, а тому його треба перевірити, призначити свій час і місце (ас. 205-206 т. 6)

1 лютого 2011 року о 09.36 год. ОСОБА_16 телефонує ОСОБА_22 та повідомляє про наявність деяких «вводних», в подальшому неодноразово спілкуються, обумовлюють питання з приводу вирішення питання про виведення тимчасової адміністрації, що для цього потрібно, ОСОБА_22 висловлює побажання «подивитися людині в очі», на що ОСОБА_16 зазначає, що зараз зайде до неї та спитає.

1 лютого 2010 року о 17.29 год. ОСОБА_45 телефонує ОСОБА_22, передає телефонну трубку ОСОБА_14, який говорить про те, що ОСОБА_16 повідомив про можливість пошуку знаходження рішення у рамках діючого законодавства, і що він уповноважує ОСОБА_16 вирішувати ці питання (ас. 124-128 т.10).

При цьому, свідок ОСОБА_22 показав, що 1 лютого 2011 р. йому зателефонував ОСОБА_16 та висунув вимогу негайно передати кошти або зранку наступного дня. Він (ОСОБА_22) відмовився, пославшись на те, що йому потрібно їхати у відрядження. В ході цієї розмови він домовився з ОСОБА_16, що гроші він передасть 3 лютого 2011 року та висунув вимогу організувати йому телефонну розмову з ОСОБА_14, яка б підтвердила те, що він домовляється не з ОСОБА_16, а саме з ОСОБА_14, і це буде гарантією вирішення його проблем. Після цієї розмови йому знову зателефонував ОСОБА_16, який передав телефон ОСОБА_14, а останній в телефонній розмові з ним підтвердив повноваження ОСОБА_16 Після цього він (ОСОБА_22) звернувся із відповідною заявою до СБ України про вимагання у нього хабара.

З огляду на викладене, аналізуючи та оцінюючи докази в їх сукупності, місцевий суд обґрунтовано прийшов до висновку, що гроші від ОСОБА_22 повинен був отримати саме ОСОБА_14 Крім того, вищезазначеними доказами спростовуються посилання ОСОБА_14 про те, що ОСОБА_18 та ОСОБА_16, вчинюючи злочин, діяли самостійно, без його (ОСОБА_14) вказівок чи прохань.

Посилання в апеляції на те, що судом не враховано, що відповідно до діючого законодавства ОСОБА_14 не міг приймати самостійно рішення, які повинні були розглядатися й ухвалюватися виключно колегіальним органом - Комісією, у тому числі і з питань про виведення тимчасової адміністрації, що допитані у справі свідки - члени були незалежними при прийнятті рішень, і ОСОБА_14 ніколи не просив, не вимагав, навіть, не натякав на необхідність прийняття комісією того чи іншого рішення, а також судом не наведено, яким саме чином ОСОБА_14 міг вирішити питання введення чи виведення тимчасової адміністрації, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції досліджені дані, які містяться у протоколах голосування Комісії Держфінпослуг та протоколах засідань Комісії як колегіального органу за період роботи на посаді Голови Держфінпослуг ОСОБА_14, тобто, з 26 березня 2010 р. по 14 липня 2011 р., з яких вбачається, що за участю ОСОБА_14 у період його роботи на посаді Голови Держфінпослуг відбулось 1354 голосувань з питань, винесених на розгляд Комісії, з яких у 1353 випадках точка зору більшості членів комісії співпала з точкою зору Голови Держфінпослуг, і були ухвалені такі рішення, за ухвалення, яких голосував ОСОБА_14 ( ас. 1, 2, 9-247 т.20, тт.. 21-24, ас. 1-138, 146-150,151-240, т.26, ас. 1-124 т. 27).

Свідок ОСОБА_47 в судовому засіданні зазначив про те, що ОСОБА_14 на нього ніколи тиск не здійснював, рішення ОСОБА_14, на його думку, не впливали на рішення інших членів комісії. При цьому свідок зазначив, що іноді він голосував всупереч комісії, проте назвати такі випадки не зміг (ас. 23-26 т.33). При цьому, показання даного свідка про його голосування всупереч комісії не підтверджуються наявними у справі доказами.

З показань свідка ОСОБА_35 вбачається, що всі питання на комісії вирішувалися колегіально. 9 членів комісії, 10-й - ОСОБА_14 Якщо голоси розподілялися 5 на 5, рішення не приймалося. Голова веде засідання комісії, але не може впливати на рішення. Голова може зняти питання, коли воно не готове. Одночасно свідок вказав, що Голова не має права знімати питання. На його (ОСОБА_35) рішення ніхто не впливав. Йому невідомо, чи звертався до когось ОСОБА_14 з проханням підтримати його думку.

Разом з тим, як зазначив даний свідок, на роботу його запросив ОСОБА_14, в кадровому резерві Держфінпослуг він не був, стажу у фінансових послугах у нього не було (ас. 120-123 т.33). Крім того, показання даного свідка щодо повноважень Голови комісії, прийняття рішення комісією є суперечливими та не відповідають наявним у справі даним

З показань свідків ОСОБА_37, ОСОБА_26, ОСОБА_38, ОСОБА_36, ОСОБА_39, ОСОБА_48 вбачається, що ОСОБА_14 жодного разу не просив їх голосувати, вони були незалежні в прийнятті рішень, ОСОБА_14 не мав впливу на членів комісії. При цьому всі свідки зазначили про те, що члени комісії підпорядковувалися Голові (ас. 261-265 т.33, ас. 20-27, 58-62, т.34).

Свідок ОСОБА_49 в судовому засіданні показала, що вона звільнилась з займаної посади у зв'язку з тим, що на посаду Голови Держфінпослуг був призначений ОСОБА_14, який привів з собою на роботу у Держфінпослуг людей, з якими неможливо професійно та якісно регулювати та наглядати за ринком фінансових послуг України, на посади призначались некомпетентні люди. Залишились тільки ОСОБА_48 та ОСОБА_47, всі інші змінилися. На підставі того, що в комісію взяли людей не по фаху, вона пішла з роботи, щоб не мати відношення до рішень цієї комісії. Дебатів не було, голосували і все. Вона голосувала сама, незалежно. Вона на займаній посаді підпорядковувалась голові, і всі питання вирішувала з ним та ставила його до відома (ас. 11-16 т. 33).

Свідок ОСОБА_27 в суді показав, що з квітня по липень 2010 року він працював членом комісії - директором департаменту пруденційного нагляду Держфінпослуг. Найчастіше по питанням, що виносились на розгляд Комісії, приймалось таке рішення, яке було прописано у проекті розпорядження, яке готував ініціатор. При цьому Голова Держфінпослуг ОСОБА_14 вів засідання Комісії, оголошував питання, що виносились на голосування, і члени комісії прислухались до його думки під час голосувань. Декларативно усі члени комісії незалежні від Голови. Проте всі вони є службовцями Держфінпослуг і призначаються та звільняються з займаних посад саме за поданням Голови Держфінпослуг. Члени комісії під час апаратних нарад звітували ОСОБА_14 про свою трудову дисципліну та дисципліну своїх підлеглих. Ніякі рішення не приймались і ніякі питання у Держфінпослуг не вирішувались без відома ОСОБА_14 (ас. 28-31 т.34).

Засуджений ОСОБА_16, як під час досудового слідства, так і в суді, вказував на те, що склад комісії - це родичі та підлеглі ОСОБА_14, й більшість серед членів комісії - залежні від ОСОБА_14, в т.ч. й він сам (ас. 70-79 т.6).

Крім того, як вбачається з протоколу огляду відеозапису, проведеному у встановленому законом порядку, 21 січня 2011 року о 15.12 год. до кабінету ОСОБА_18 заходить ОСОБА_16, між ними відбувається розмова, в ході якої ОСОБА_18 говорить: «Ну поговорим с шефом, что делать…решение ж не мы принимаем» (ас. 16 т. 11).

При цьому, враховуючи показання засуджених ОСОБА_16 про те, що жодних дій, пов'язаних з виконанням ним своїх посадових обов'язків як директора департаменту тимчасового адміністрування під час введення тимчасової адміністрації до КС «ПКТ» без відома чи погодження з ОСОБА_14 не вчиняв, ОСОБА_18 про те, що всі питання по КС «ПКТ» ОСОБА_16, ним, ОСОБА_15 чи будь-яким працівником Держфінпослуг узгоджувались з ОСОБА_14 , показання свідка ОСОБА_22 про те, що ОСОБА_16 виступав посередником між ним та ОСОБА_14 під час подій, пов'язаних з КС «ПКТ», та завжди посилався на необхідність погодження всіх дій з ОСОБА_14; повноваження ОСОБА_14 як Голови Держфінпослуг України, у т.ч. у кадровій політиці установи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, аналізуючи дані, які містяться у матеріалах кримінальної справи, та які узгоджуються з показаннями вищезазначених осіб, а також свідків ОСОБА_27, ОСОБА_49, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що Голова Держфінпослуг ОСОБА_14 мав можливість впливати при вирішенні питання про прийняття у Держфінпослуг рішень, у т.ч. й про скорочення терміну роботи тимчасового адміністратора у кредитній спілці «Перше кредитне товариство».

Доводи апеляції про те, що суд обґрунтував вирок доказами, які є неналежними і недопустимими внаслідок отримання їх з порушенням вимог чинного законодавства: службова записка № 43/1-60 від 28 січня 2011 року, протокол виїмки від 17 червня 2011 року та протокол № 4 апаратної наради, висновок експертизи звукозапису від 23 травня 2011 року, протокол про наслідки здійснення оперативно-розшукових заходів від 9 березня 2011 року, оптичний диск CD-R«MAXIMUS»з наявними на ньому даними, речові докази - грошові кошти в сумі 2 млн.грн., відеозапис, зроблений у банку «Автокразбанк», у зв'язку з чим ці докази підлягають виключенню з обвинувачення ОСОБА_14, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Посилання в апеляції про те, що в матеріалах справи наявна ксерокопія службової записки № 43/1-60 від 28 січня 2011 року, яка, за відсутності оригіналу, не може бути визнана доказом у справі, а також те, що протокол виїмки від 17 червня 2011 року, який складений з порушенням вимог 82, 84-85 КПК України, та протокол № 4 апаратної наради не можуть бути належними доказами у справі, є необґрунтованими.

Відповідно до перевірених судом першої інстанції показань свідка ОСОБА_22 як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні , вбачається, що приблизно в середині січня 2011 року йому зателефонував ОСОБА_16, який повідомив, що все гаразд та те, що він має готуватися до передачі хабара… Потім він зустрівся з ОСОБА_16 у нього в службовому кабінеті для обговорення суми хабара, яку він мав передати йому за прийняття рішень в його (ОСОБА_22) інтересах. Він повідомив ОСОБА_16 про відсутність 500 тис.доларів, на що ОСОБА_16 запропонував спочатку передати 250 тис. доларів, потім через рік 125 тис.доларів, а ще через рік теж 125 тис.доларів США, якби в розстрочку, пообіцявши узгодити цей варіант з ОСОБА_14 В цей же день ОСОБА_16 зателефонував йому і сказав, що ОСОБА_14 згоден з його варіантом відстрочки. 21 січня 2011 року у телефонній розмові він повідомив ОСОБА_16 про те, що домовленості залишаються в силі, однак, є деякі складності (ас.1-22, ас. 26-33 т. 9, ас. 217-237 т. 32).

З наявних у матеріалах справи аудіозаписів розмов між ОСОБА_22 та ОСОБА_16, зміст яких підтверджений в судовому засіданні засудженим ОСОБА_16 та свідком ОСОБА_22, видно, що 13 січня 2011 року ОСОБА_16 повідомляє ОСОБА_22 про те, що 18 січня 2011 року відбудеться засідання комісії, на якій буде прийнято рішення про недоцільність перебування тимчасової адміністрації у КС «ПКТ», і як наслідок - її виведення.

Згідно з даними протоколу огляду службового кабінету директора департаменту тимчасового адміністрування фінансово-кредитних установ ОСОБА_16 від 3 лютого 2011 року, в ході огляду виявлені та вилучені, серед іншого:

- аркуш паперу з рукописними записами, серед яких маються записи 250+125т.+125т, 08.02.11;

- записна книжка, на останній сторінці якої маються рукописні записи, серед яких є записи: «250+125+125, ОСОБА_58 -банк, все ок»;

- службова записка № 43/1-60 від 28 січня 2011року на 2 арк.;

- службова записка № 43/1-60 від 28 січня 2011року на 1 арк. за підписом ОСОБА_16;

- проект службової записки № 43/1-_ від _________ на 1 арк. без підпису ОСОБА_16;

- службова записка № 43/1-_ від _________ на 1 арк. за підписом ОСОБА_16;

- службова записка № 43/1-_ від _________ на 1 арк. за підписом ОСОБА_16;

- чорновий варіант службової записки № 43/1-_ від _01.11 з виправленнями без підпису ОСОБА_16 (2 шт.) (ас. 217-222 т. 5)

Вилучена в кабінеті ОСОБА_16 службова записка № 43/1-_ від _________ на 1 арк. за підписом ОСОБА_16, на якій наявний підпис ОСОБА_20 та дата - 17 січня 2011 року, містить пропозицію погодити винесення для розгляду Комісією проекту розпорядження про зміну терміну повноважень тимчасової адміністрації кредитної спілки «Перше кредитне товариство», встановивши термін закінчення - 15 лютого 2011 року (ас. 229 т.5).

Даними, які містять у протоколі № 3 апаратної наради під головуванням Голови Держфінпослуг ОСОБА_14 від 17 січня 2011 року, підтверджується те, що на розгляд комісії винесено два питання: основні аспекти роботи Держфінпослуг на поточний тиждень та стан виконання доручень протоколу попередньої апаратної наради від 10 січня 2011 року № 2. Виступали: ОСОБА_47 з інформацією про стан трудової та виконавської дисципліни Держфінпослуг за минулий тиждень; ОСОБА_38 з приводу доручення відповідному відділу відправку поштової кореспонденції; ОСОБА_15 з інформацією про Звіт Рахункової палати України; ОСОБА_48 з проханням підготувати списки осіб, які у 2011 році будуть проводити навчання для представників фінансових установ.

Разом з тим, відповідно до доручень за результатами розгляду питань на комісії, п.3 протоколу передбачено доручення ОСОБА_16 опрацювання питання щодо доцільності перебування тимчасової адміністрації в КС «ПКТ» та подати пропозиції з цього питання терміном до 24 січня 2011 року, без будь-якого обговорення під час засідання комісії цього питання (ас. 102-103 т. 11).

Вищезазначені обставини підтверджують показання свідка ОСОБА_22 та засудженого ОСОБА_16 з приводу вирішення на найближчому засіданні комісії питання про скорочення терміну повноважень тимчасової адміністрації в КС «ПКТ».

При цьому, ксерокопія службової записки, в якій зазначені реєстраційні № 43/1-60 від 28 січня 2011року та № 119/43 від 28 січня 2011 року за підписом ОСОБА_16, також містить пропозицію погодити винесення для розгляду Комісією проекту розпорядження про зміну терміну повноважень тимчасової адміністрації кредитної спілки «Перше кредитне товариство», встановивши термін закінчення - 15 лютого 2011 року (ас. 231 т. 5), хоча в ній обґрунтування прийняття такого висновку викладене у більш розширеному виді, ніж у попередній службовій записці.

Разом з тим, в матеріалах справи також наявна службова записка за підписом ОСОБА_16 з такими же реєстраційними номерами на ім'я Голови Держфінпослуг ОСОБА_14, яка також виконана ОСОБА_20 та підписана ОСОБА_16, та яка несе інший інформаційний зміст, а саме, пропонується відкладення прийняття рішення щодо доцільності подальшого перебування тимчасової адміністрації в кредитній спілці «Перше кредитне товариство» на 1 місяць (ас. 106-107 т.11).

Про наявність службових записок з різним обґрунтуванням часу перебування тимчасової адміністрації в КС «ПКС» підтвердила й свідок ОСОБА_20, показавши, що вона готувала ці всі записки, в тому числі і ту, ксерокопія якої у справі, за вимогою ОСОБА_16 (ас. 136-139 т. 9, ас. 155-158 т. 33).

З показань засудженого ОСОБА_16 під час досудового слідства, в судовому засіданні в суді першої інстанції, підтвердженими при апеляційному розгляді справи, вбачається, що ОСОБА_14, сподіваючись отримати гроші від ОСОБА_50 приблизно в 20 числах січня, сказав підготувати службову записку, яка обґрунтовує скорочення термінів тимчасової адміністрації. Це була службова записка від 28 січня 2011 року, відповідно до змісту якої встановлювався термін закінчення перебування тимчасової адміністрації у КС «ПКТ». Коли ОСОБА_22 протягом тижня до кінця січня не виходив на зв'язок, ОСОБА_14 доручив написати іншу службову записку з обґрунтуванням продовження термінів тимчасової адміністрації ще на 1 місяць, замінивши нею першу.

Згідно з наявними у справі аудіозаписами, дослідженими та перевіреними судом першої інстанції, 21 січня 2011 року під час спілкування між ОСОБА_16 та ОСОБА_22, ОСОБА_16 просить повідомити дату передачі грошей, у зв'язку з тим, що ОСОБА_22 приблизно тиждень не спілкувався з ним.

Відповідно до даних, які містяться у протоколі виїмки від 16 червня 2011 року, слідчим проведено виїмку протоколу № 4 апаратної наради під головуванням Голови Держфінпослуг ОСОБА_14 від 24 січня 2011р (ас. 23 т.13).

Посилання в апеляції захисника ОСОБА_2 на порушення під час проведення даної слідчої дії вимог ст.. 127 КПК України, яке полягає у тому, що понятим не роз'яснені права перед початком слідчої дії, на думку колегії суддів, є помилковим.

Так, статтею 181 КПК України (1960 року) передбачено, що обшукуваним, понятим і відповідним представникам повинно бути роз'яснено їх право бути присутніми при всіх діях слідчого і робити заяви з приводу цих дій; ці заяви підлягають занесенню до протоколу.

Стаття 127 КПК України регламентує порядок залучення осіб в якості понятих при проведенні процесуальних дій.

З протоколу виїмки вбачається, що він проведений з дотриманням вимог ст.. 85, 178-183, КПК України, на що є посилання у протоколі, понятими та особою, яка добровільно видала протокол № 4, підписаний протокол виїмки без застережень, будь-яких зауважень з боку осіб, які приймали участь у даній слідчій дії, не надходило.

Протокол виїмки від 17 червня 2011 року, на який посилається в апеляції захисник, відповідно до якого проведено виїмку протоколу № 4 апаратної наради від 24 січня 2011 року, в матеріалах справи відсутній.

Відповідно до змісту протоколу № 4 апаратної наради від 24 січня 2011 року, слухали ОСОБА_14 з питань: основні аспекти роботи Держфінпослуг на поточний тиждень та стан виконання доручень протоколу попередньої апаратної наради від 17 січня 2011 року № 3, виступили ОСОБА_47 з інформацією про стан трудової дисципліни та ОСОБА_38 з приводу здійснення відправки поштової кореспонденції. Згідно протоколу, за результатами наради в графі «доручити» у п. 2 зазначено про те, що ОСОБА_14 доручив ОСОБА_16 надати інформацію щодо роботи тимчасової адміністрації в кредитній спілці «Перше кредитне товариство» з терміном виконання до 28 січня 2011року (ас. 224-225 т.13), тобто, за відсутності заслуховування по цьому питанню та його обговорення на нараді, ОСОБА_14, в черговий раз, доручає ОСОБА_16 надати відповідну інформацію по КС «ПКТ», що свідчить про зацікавленість ОСОБА_14 у вирішенні питання в залежності від дій ОСОБА_22

З огляду на вищевикладене, на думку колегії суддів, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що зміст службової записки змінювався в залежності від дій ОСОБА_22 по виконанню домовленості про передачу хабара, і за часом зміна змісту службової записки збігається з часом, коли ОСОБА_22 тимчасово перестав виходити на зв'язок, а тому ксерокопія записки з реєстраційним № 43/1-60 від 28 січня 2011 року має доказове значення у справі, і обґрунтовано визнана речовим доказом, як і протокол виїмки від 16 червня 2011 року та протокол № 4 апаратної наради від 24 січня 2011 року, а тому доводи апеляції про визнання даних доказів неналежними та недопустимими, є необґрунтованими.

Посилання в апеляції на необхідність визнання недопустимим та неналежним доказом у справі висновку експертизи звукозапису № 4125/11-17 від 23 травня 2011 року, оскільки порушені права ОСОБА_14 та його захисту при призначенні експертизи, а також у зв'язку з тим, що ОСОБА_14 та його захиснику при ознайомленні з постановою про призначення експертизи не були надані для ознайомлення матеріали, що пред'являються експертові, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Так, з постанови про призначення експертизи вбачається, що вона винесена 10 травня 2011 року.

При цьому, у постанові зазначено про те, що для проведення експертизи надається оптичний диск № 1048 (ас. 1-2 т. 29).

Висновок експерта № 4125/11-17 датований 23 травня 2011 року (ас. 14-20 т. 29).

Проте, ОСОБА_14 затриманий в порядку ст.. 106 КПК України тільки 19 липня 2011 року (ас. 83 т. 7), постанова про притягнення в якості обвинуваченого винесена 27 липня 2011 року (ас. 178 т.7), а 28 липня 2011 року ОСОБА_14 власноручно дає показання при допиті в якості обвинуваченого (ас. 196 т. 7), тобто, процесуальний статус ОСОБА_14 по даній справі був встановлений вже після призначення та проведення фоноскопічної експертизи, а тому доводи апеляції про порушення права ОСОБА_14 та його захисника під час призначення фоноскопічної експертизи є безпідставними

При цьому, з протоколу ознайомлення обвинуваченого з постановою про призначення експертизи і роз'яснення йому прав від 28 липня 2011 року вбачається, що ОСОБА_14 ознайомлений з постановою про призначення експертизи за участю захисника, та зробив власноручно запис про те, що з постановою ознайомлений, заяв та клопотань немає (ас. 7 т. 29).

В цей же день ОСОБА_14 за участю захисника ознайомився і з висновком експертизи № 4125/11-17 від 23 травня 2011 року відповідно до протоколу пред'явлення обвинуваченому матеріалів експертизи, у якому власноручно зробив запис про те, що з висновком експерта ознайомлений, на даний час заяв та клопотань не має (ас. 23 т. 29).

Вищезазначені дані спростовують доводи апеляції захисника про те, що захистом обвинуваченого ОСОБА_14 і ним самим в протоколі були зроблені зауваження про допущені порушення при призначенні та проведенні експертиз, а також про те, що ОСОБА_14 та його захисник були позбавлені права зробити відповідні заяви та клопотання з приводу проведення експертного дослідження.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з заявою ОСОБА_22 про вимагання у нього хабара, 3 лютого 2011 року, відповідно до протоколу вручення технічних засобів від 3 лютого 2011 року, ОСОБА_22 вручено спеціальний технічний засіб телевізійного та аудіо контролю (ас. 103 т.1), а також грошові кошти (ас. 104 т.1).

В подальшому, отримані 3 лютого 2011 року аудіо- та відеозаписи, легалізовані шляхом складання протоколу про наслідки здійснення оперативно-розшукових заходів та перенесення інформації на диск DVD+R №7/Д6-к11 (ас.69-76 т.10).

При цьому, протоколом огляду диска від 20 квітня 2011 року встановлено, що оптичний диск DVD+R №7/Д6-к11 механічних пошкоджень немає, на диску містяться наступні рукописні надписи, виконані барвником чорного кольору: «Адан», таємно п.4.25.2-5., № 7/Д6-к11 (ас. 131 т.35).

Відповідно до змісту записів, які містяться на оптичному диску DVD+R №7/Д6-к11 та які отримані у встановленому законом порядку, огляд яких здійснений під час досудового слідства (ас. 131-138 т.10), досліджений та перевірений судом першої інстанції (ас.155 т.35) , в них відображені зустрічі та розмови 3 лютого 2011 року ОСОБА_22 та ОСОБА_23, ОСОБА_22 та ОСОБА_16, та зміст розмов і обставини зустрічей, наявні на даному диску, підтверджені в судовому засіданні засудженими ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_15, свідками ОСОБА_22, ОСОБА_23

Крім того, на підставі постанов Апеляційного суду м. Києва про надання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів, які тимчасово обмежують права фізичної особи, за наслідками здійснення оперативно-розшукових заходів складений протокол від 9 березня 2011 року, відповідно до якого отримані фактичні дані шляхом зняття інформації з каналів зв'язку з номерів мобільних телефонів, якими користувався ОСОБА_16, можуть бути використані як джерело доказів у кримінальній справі.

Матеріали оперативного-технічного заходу знаходяться на CD-R № 1048 від 24 лютого 2011 року (ас. 69, 77-130 т.10).

Зміст наявної на диску інформації досліджувався під час досудового слідства (ас. 140-187 т. 10), досліджувався та перевірявся в судовому засіданні (ас. 144-150, 153-154 т.35).

З огляду на викладене, те, що дані, які містяться на дисках DVD+R №7/Д6-к11 та CD-R № 1048, отримані у встановленому законом порядку та долучені до матеріалів справи відповідно до норм кримінально-процесуального закону, доводи захисника про те, що дані диски не можуть бути визнані належним доказом у справі, оскільки вони без спеціальних кодів, не опечатані, а протоколи огляду цих дисків містять істотні суперечності, є необґрунтованими, та спростовуються дослідженими місцевим судом доказами, а тому, на думку колегії суддів, місцевий суд, дослідивши та перевіривши в судовому засіданні наявні у справі докази, давши їм належну оцінку, обґрунтовано визнав диски DVD+R №7/Д6-к11 та CD-R № 1048 з наявною на них інформацією, а також протоколи огляду дисків, складені відповідно до вимог ст.. 85 КПК України, речовими доказами у справі, та послався на них у вироку, як на докази по даній кримінальній справі.

Доводи апеляції про те, що оптичний диск CD-R«MAXIMUS» з наявними на ньому даними не може бути належним та допустимим доказом у справі, оскільки наявні на ньому записи отримані з порушенням вимог закону, розмови з ОСОБА_16, записані ОСОБА_22, цілеспрямовано, з метою подальшого їх використання з порушенням закону, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Дійсно, згідно Рішення Конституційного суду України від 20 жовтня 2011 року, обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними у незаконний спосіб, з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина (крім випадків можливості обмежень, передбачених Основним Законом України), з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних, а також не уповноваженою на те особою.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено засудженим ОСОБА_16 при апеляційному розгляді справи, ОСОБА_22 та ОСОБА_16 проводили аудіозаписи розмов з відома один одного.

З огляду на викладене, враховуючи те, що і засуджений ОСОБА_16, і свідок ОСОБА_22 були обізнані про проведення аудіозаписів, не заперечували проти цього, а під час розгляду справи в суді першої інстанції обидва підтвердили обставини, за яких відбувалися розмови, зафіксовані на даному диску, та їх зміст, колегія суддів приходить до висновку, що порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також порушення встановленого законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних або не уповноваженою на те особою, в розумінні Рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року, не було, а тому аудіозаписи, зафіксовані на оптичному диску CD-R«MAXIMUS», обґрунтовано визнані місцевим судом доказами у справі відповідно до ст.. 65 КПК України (1960 року).

Посилання в апеляціях на те, що речовий доказ у справі, а саме, 2 млн. грн., вилучених 3 лютого 2011 року у ОСОБА_23, не були досліджені у судовому засіданні, а тому не можуть бути доказом у справі, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Відповідно до ст.. 82 КПК України (1960 року) протоколи слідчих і судових дій, складені і оформлені в порядку, передбаченому цим Кодексом, носії інформації, на яких з допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, є джерелом доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти в сумі 2 млн.грн. купюрами по 500 грн. вручені 3 лютого 2011 року ОСОБА_22, про що складений відповідно до ст.. 85 КПК України (1960 року) протокол слідчої дії та ксерокопії купюр долучені до матеріалів справи (ас. 104-126 т.1, ас. 127-140 т.1, тт..2-4).

Крім того, з показань свідка ОСОБА_40 - заступника начальника відділення № 3 ПАТ «Автокразбанк», вбачається, що до його службових повноважень входить здійснення валютного контролю у відділенні банку, покупка та продаж готівкової та безготівкової валюти. На початку лютого 2011 року він поруч з відділенням банку випадково зустрів раніше знайомого ОСОБА_23, який поцікавився, чи можна у відділенні банку обміняти валюту у сумі приблизно 200 тисяч доларів США, що він відповів позитивно. 3 лютого 2011р. ОСОБА_23 зателефонував йому на мобільний телефон і поцікавився, чи можна йому зайти до відділення банку. Він сказав, що можна. Коли ОСОБА_23 зайшов до відділення, разом з ним зайшли ще два чоловіка. Він (ОСОБА_40) вийшов до них і запитав у ОСОБА_23, що потрібно зробити. Через декілька хвилин ОСОБА_23 йому повідомив, що треба порахувати кошти, а потім він скаже, що з цими грошима треба робити далі. У цей момент до зали зайшов ще один чоловік, який тримав у руках чорну сумку. Він (ОСОБА_40) дав вказівку ОСОБА_41 порахувати гроші, а сам пішов до свого робочого міста. З свого робочого міста він чув як касир, використовуючи рахункову машину, перераховувала кошти та повертала їх клієнтам. Потім через деякий час він почув шум у залі, і, коли вийшов до зали, побачив там невідомих осіб, які представились співробітниками СБУ та затримали ОСОБА_23 У зв'язку з чим було затримано ОСОБА_23, йому невідомо (ас. 50-52 т.33).

Показаннями свідка ОСОБА_41 - завідувача відділу касових операцій відділення №3 ПАТ «Автокразбанк» підтверджується той факт, що 3 лютого 2011 р. приблизно о 12 години по вказівці заступника начальника відділення - начальника відділу валютних операцій ОСОБА_40 вона прийняла від двох чоловіків грошові кошти, які були гривнях, купюрами по 500 грн. Вона перевіряла гроші на дійсність, коли перерахувала кошт, повернула їх клієнту. Всього вона нарахувала 2 мільйона гривень. Усі ці гроші вона повернула клієнту. Через деякий час до залу зайшли співробітники СБУ та затримали чоловіка, який був у залі (ас. 53-54 т. 33).

Відповідно до протоколу огляду місця події від 3 лютого 2011 року у приміщенні ПАТ «Автокразбанк» за адресою: м. Київ, вул. Л. Толстого, 11/60, підтверджується факт вилучення у ОСОБА_23 грошових коштів у сумі 2 мільйонів гривень, які згідно з протоколом огляду були оглянуті, після чого постановою слідчого від 17 лютого 2011 року визнані речовими доказами у справі (ас. 170-187,188-204, 208 т.5).

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що свідки ОСОБА_40 та ОСОБА_41 - є особами, не зацікавленими в результатах розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд обґрунтовано прийшов до висновку, що ОСОБА_22 у відділенні № 3 ПАТ «Автокразбанк» ОСОБА_23 були передані саме грошові кошти в сумі 2 млн.грн., що не заперечувалося і свідком ОСОБА_23 як під час досудового слідства, так і в судовому засіданні в суді першої інстанції (ас. 49-53 т.9, ас. 2- 11 т. 33), а тому суд підставно визнав їх речовим доказом у справі.

Посилання в апеляції захисника ОСОБА_2 на те, що відеозапис, зроблений у банку «Автокразбанк» 3 лютого 2011 року, не може бути належним доказом у справі, оскільки викликає сумнів самий запис, який частково нерозбірливий, вільний перегляд запису неможливий, є стрибок запису, на думку колегії суддів, є безпідставними, оскільки в судовому засіданні судом ретельно перевірялися обставини, зафіксовані на даному диску, і суд першої інстанції обґрунтовано визнав даний відеозапис доказом у справі, так як дані, зафіксовані на ньому, повністю узгоджуються та підтверджені показаннями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_23, ОСОБА_22, ОСОБА_40, ОСОБА_41 з приводу обставин подій, які відбувалися 3 лютого 2011 року у банку «Автокразбанк».

Посилання в апеляції засудженого ОСОБА_14 про те, що ОСОБА_16 та ОСОБА_18 обмовили його з різних підстав, що саме ОСОБА_16 організував вимагання хабара у ОСОБА_22, а, крім того, посилання ОСОБА_14 в суді апеляційної інстанції на те, що останні давали показання щодо нього під тиском слідства, що він (ОСОБА_14) приймав заходи для рефінансування КС «ПКТ», колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються сукупністю досліджених та перевірених судом доказів у справі.

При цьому, колегія суддів враховує також і той факт, що відповідно до листа Національного банку України № 19-010/7184-10896 від 15 вересня 2011 р., Національний банк України згідно ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» організовує систему рефінансування лише для банків, а не кредитних спілок, а, крім того, у період 2010-2011 років Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України не зверталась до Національного банку України з приводу рефінансування кредитної спілки «Перше кредитне товариство» (ас. 72 т.2).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про факт вимагання хабара у ОСОБА_22 саме з боку ОСОБА_14, першопочатково за фактичне не введення тимчасової адміністрації до КС «ПКТ», а в подальшому за скорочення терміну її перебування в спілці, а також роль ОСОБА_14 у вимаганні та одержанні хабара від ОСОБА_22 та факт залучення як пособників у вчиненні злочину ОСОБА_16, ОСОБА_18 та ОСОБА_15, у зв'язку з чим дії засудженого ОСОБА_14 вірно кваліфіковані за ч. 2 ст.15, ч.3 ст. 368 КК України (в редакції Закону від 5 квітня 2001 р. № 2341-III), як закінчений замах на одержання хабара в особливо великому розмірі, вчинене службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, поєднане з вимаганням хабара, а дії засуджених ОСОБА_16, ОСОБА_18 та ОСОБА_15, - кожного, які вчинили всі дії, які залежали від них для отримання хабара ОСОБА_14 від ОСОБА_22, - за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України як пособництво в одержанні хабара в особливо великому розмірі, вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище, поєднане з вимаганням хабара.

По епізоду заволодіння ОСОБА_14 та ОСОБА_19 чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого за попередньою змовою групою осіб

З показань засудженого ОСОБА_19 під час досудового слідства та в суді першої інстанції вбачається, що він з 2003 року влаштувався на роботу в громадську організацію «Громадський контроль» на посаду водія, та через деякий час почав возити ОСОБА_14, з яким у нього склались добрі стосунки. Майже весь час він працював водієм у ОСОБА_14 Коли ОСОБА_14 було призначено на посаду Голови Держфінпослуг, він запропонував йому перейти на роботу в Держфінпослуг, але фактично продовжити працювати його водієм. Але в Держфінпослуг не було вільної посади водія, і ОСОБА_14, перебуваючи у своєму кабінеті, запропонував йому посаду головного спеціаліста, але якого відділу, не говорив. Він покладався на ОСОБА_14, розуміючи протиправність своїх дій, на що ОСОБА_14 сказав йому не перейматися, що це не його (ОСОБА_19) проблема. Він погодився, тому що за це отримував кошти. Він говорив ОСОБА_14 про те, що у нього немає вищої освіти, а є тільки диплом, що він не навчався. У відповідь на це ОСОБА_14 тільки посміхнувся. Диплом про вищу освіту він (ОСОБА_19) зробив ще у 2008 році, так як тоді у нього з'явилась така можливість. Це був диплом Національного транспортного університету. Він зустрівся із знайомим ОСОБА_51, який у розмові запропонував йому диплом про вищу освіту, на що він (ОСОБА_19) погодився. Він передав ОСОБА_51 всі копії документів, паспорт та атестат про закінчення школи. Через 4 місяці ОСОБА_51 йому зателефонував, вони зустрілися в кафе, де він передав ОСОБА_51 500 доларів, а останній передав йому диплом. Диплом лежав у нього дома до 2010 року. Коли постало питання про призначення його на посаду головного спеціаліста, він вирішив подати його з усіма документами. На наступний день після пропозиції ОСОБА_14, ОСОБА_14 викликав ОСОБА_26, який управляв службою Голови, після чого ОСОБА_26 відвів його до відділу кадрів та представив водієм ОСОБА_14 Під час розмови ОСОБА_14 та ОСОБА_26 він (ОСОБА_19) в кабінеті присутній не був. Після того, як він подав всі документи до відділу кадрів Держфінпослуг, начальник відділу кадрів зайшла до ОСОБА_14 з його документами, а, виходячи з кабінету ОСОБА_14, сказала готувати документи на посаду головного спеціаліста та готуватися до екзамену . Співбесіда з ним не проводилася. Всі знали, що він (ОСОБА_19) працює водієм у ОСОБА_14. Він питав у ОСОБА_14, чи буде він працювати головним спеціалістом,а що ОСОБА_14 відповів, що він (ОСОБА_19) буде його водієм. Чому саме ОСОБА_14 вирішив, що він буде працювати головним спеціалістом, не знає. В екзамені він участь приймав. ОСОБА_26 його завів до відділу кадрів, представив його водієм ОСОБА_14 Йому дали білет, він підготував відповіді на нього, так як знав, які будуть питання у нього на екзамені. Він не виконував обов'язки головного спеціаліста. Пізніше він дізнався, що є надбавка. Спитав у начальника відділу кадрів по можливість її отримувати. Начальник відділу кадрів пішла до ОСОБА_14, і останній дозволив, на що начальник відділу кадрів сказала готувати подання. Начальник управління ОСОБА_52 його підписала, і йому дали надбавку 50% до зарплати. З ОСОБА_14 зарплатою він не ділився. Якби ОСОБА_14 не дав своєї згоди, його б (ОСОБА_19) не взяли би на роботу. Він отримував заробітну плату на посаді головного спеціаліста до вересня 2011 року, а потім пішов звідти. Крім цього, він отримував щомісячно по 5000 грн. безпосередньо за роботу водієм від ОСОБА_14 ОСОБА_14 сам ніс витрати за обслуговування свого автомобіля (ас 87-99, 112-119, 121-123, 138-141,150-151, 158-160,184 т. 8, ас. 143-148 т. 32).

Показаннями свідка ОСОБА_26, який в період з серпня 2009 р. по травень 2010 р. працював на посаді начальника управління організаційно-технічного забезпечення діяльності керівника Держфінпослуг, підтверджуються ті обставини, що ОСОБА_14 викликав його до службового кабінету і познайомив з ОСОБА_19, представивши останнього, як претендента на роботу в Держфінпослуг. Він (ОСОБА_26) на вказівку ОСОБА_14 привів ОСОБА_19 до відділу кадрів для подальшого працевлаштування, , та представив ОСОБА_19 начальнику відділу кадрів ОСОБА_25 як водія ОСОБА_14 На яку посаду повинен був призначатися ОСОБА_19 йому невідомо.

Разом з тим, під час допиту в судовому засіданні свідок, вказуючи, що він вважав ОСОБА_19 як водія, йому все рівно було, ким мав працювати ОСОБА_19, зазначив про те, що всі державні службовці повинні пройти конкурс, йому відомо про те, що ОСОБА_19 возив ОСОБА_14, і ці обставини свідчить про обізнаність даного свідка про посаду, на яку повинен був бути призначений ОСОБА_19 (ас. 135-138 т.18, ас. 261-265 т. 33).

Свідок ОСОБА_25, яка у період з 2009 року по 6 липня 2011 року працювала на посаді начальника відділу кадрового забезпечення і державної служби Держфінпослуг як під час досудового слідства, так і в судовому засіданні показала, що остаточне рішення щодо прийняття на роботу будь-якого претендента приймає Голова Держфінпослуг. Після призначення ОСОБА_14 на посаду Голови Держфінпослуг, він неодноразово викликав її до свого кабінету і давав вказівки про зарахування тих чи інших людей на різні посади. Вона пояснювала ОСОБА_14, що перед тим, як зарахувати людину на певну посаду необхідно, щоб вона прийняла участь у конкурсі по заміщенню вакантних посад і перемогла у ньому. ОСОБА_14 запропонував їй знайти шляхи обходу закону і виконати його волю. Вона не погодилась з цим, на що ОСОБА_14 відповів, що вона з ним працювати не зможе. Після цієї розмови з ОСОБА_14 з кадрових питань вона майже не спілкувалась, а його волю з кадрових питань до неї доводив або ОСОБА_26, або ОСОБА_18 Весною 2010 року до неї зайшов ОСОБА_26 з молодим чоловіком, якого вона неодноразово бачила у приймальні Голови Держфінпослуг ОСОБА_14 ОСОБА_26 представив цього чоловіка як водія ОСОБА_14 - ОСОБА_19, та сказав оформити його на посаду головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного регулювання. Коли ОСОБА_26 вийшов, вона поцікавилась у ОСОБА_19, чому він вибрав саме цей відділ і саме цю посаду, ОСОБА_19 пояснив, що це вказівка ОСОБА_14 Коли ОСОБА_19 були подані документи, вона з ними ходила до ОСОБА_14, оскільки ОСОБА_19 не зовсім відповідав посаді. ОСОБА_14 відповів, що, якщо треба, він направить ОСОБА_19 на навчання. Пізніше, вже перед іспитом, до неї знову прибув ОСОБА_19 і став цікавитись, як буде проходити іспит. ОСОБА_19 хвилювався, і у розмові з ним вона порадила йому переговорити з ОСОБА_14 про можливість обрання іншого відділу, де він зміг би працювати. Коли вона була у ОСОБА_14, то він поцікавився, чи можливо зробити так, щоб ОСОБА_19 не був присутнім на конкурсі. Вона пояснила ОСОБА_14, що на іспиті він повинен бути, а на співбесіді його участь не обов'язкова. У подальшому ОСОБА_19 прийняв участь у конкурсі. Під час конкурсу вона повідомила членам конкурсної комісії, що ОСОБА_19 є водієм ОСОБА_14 За результатами конкурсу конкурсна комісія рекомендувала Голові Держфінпослуг ОСОБА_14 призначити ОСОБА_19 на посаду головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління і останній був призначений на вказану посаду. Після призначення ОСОБА_19 на посаду головного спеціаліста, вона одержала вказівку від ОСОБА_14. завізувати подання про встановлення ОСОБА_19 надбавки до посадового окладу у розмірі 50%, з чим не погодилась і заперечила, що за внутрішнім положенням працівники, які пропрацювали лише місяць не преміюються, на що ОСОБА_14 було сказано, що це не її проблема. Однак вона вважає, що підстав для встановлення ОСОБА_19 надбавки не було (ас. 149-154 т.18, ас.182-188 т. 34).

З показань свідка ОСОБА_52 під час досудового слідства, які вона повністю підтвердила в судовому засіданні, вбачається, що вона працювала на посаді директора департаменту стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами Держфінпослуг з квітня 2009 року. Наприкінці квітня 2010 року вона перебувала у складі конкурсної комісії по заміщенню вакантних посад. Під час оголошення претендента на заміщення вакантної посади головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління небанківськими фінансовими установами було названо прізвище ОСОБА_19 При цьому начальник відділу кадрів ОСОБА_25 пояснила членам комісії, що це водій ОСОБА_14 Вона (ОСОБА_52) співбесіду з ОСОБА_19 не проводила. Перед засіданням конкурсної комісії їй ОСОБА_25 пояснила, що ОСОБА_19 буде лише рахуватись на посаді головного спеціаліста, а призначення його саме на посаду головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління небанківськими фінансовими установами є рішенням ОСОБА_14, тому, щоб уникнути будь-яких конфліктів з ОСОБА_14, коли ОСОБА_19 прибув на співбесіду у зал засідання конкурсної комісії, вона не задавала йому ніяких питань, оскільки ніхто не озвучував, що ОСОБА_19 буде в її департаменті, озвучили тільки, що він буде водієм. Її поставили потім перед фактом, що ОСОБА_19 буде працювати у її відділі. Ніхто з членів конкурсної комісії також ніяких питань ОСОБА_19 не задавав і навіть тоді, коли голова конкурсної комісії ОСОБА_47 при обговоренні кандидатури ОСОБА_19 запитав у членів комісії, чи є у когось запитання до нього. Усі присутні просто промовчали. За мовчазною згодою конкурсної комісії ОСОБА_19 було рекомендовано для призначення на посаду головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління небанківськими фінансовими установами. Переконана, що якби вона задавала ОСОБА_19 питання з приводу його майбутньої роботи, то він не зміг би відповісти на жодне з питань. Після цього, приблизно у квітні-травні 2010 року до неї зайшла ОСОБА_25 і показала наказ про призначення ОСОБА_19 на посаду головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління небанківськими фінансовими установами і сказала табелювати останнього. Починаючи з дня, коли ОСОБА_25 показала їй наказ про призначення ОСОБА_19, то у відділі жодного разу він не з'явився і ніяких завдань вона на нього не розписувала, оскільки він постійно возив ОСОБА_14 Приблизно через місяць з дня призначення ОСОБА_19 на посаду головного спеціаліста до неї підійшла ОСОБА_25 і сказала підготувати на ОСОБА_19 подання про встановлення йому надбавки до посадового окладу у розмірі 50% за виконання ним особливо важливої роботи. При цьому, питання про надбавки ставилося й іншими працівниками, які працюють в департаменті, проте відділ кадрів рекомендував надати надбавку і ОСОБА_19 Такою вказівкою вона обурилась, оскільки інші працівники відділу, які виконували роботу, мали надбавки від 10 до 30%. На це вона від ОСОБА_25 отримала відповідь, що це знову рішення ОСОБА_14, а тому обговорювати це питання зайве. Вона (ОСОБА_52) була змушена примиритись з таким рішенням ОСОБА_14 та підписала подання. Хто готував подання на ОСОБА_19, їй не відомо. ОСОБА_19 ніякої роботи у відділі, в якому він рахувався, ніколи не виконував та не готував жодного документу (ас. 112-117 т.18, ас. 199- 201 т.34).

Відповідно до показань свідка ОСОБА_47, обставин прийняття на роботу ОСОБА_19 він не пам'ятає. Проте, після огляду документів, його враження, що диплом інженера-механіка не відповідав діяльності ОСОБА_19, про що йому (ОСОБА_47) не було відомо на момент проведення конкурсу, оскільки для роботи на вказаній посаді ОСОБА_19 повинен був мати економічну або юридичну освіту. Він не знав, які функції буде виконувати ОСОБА_19 (ас. 23-26 т.33).

Показаннями свідка ОСОБА_60 підтверджуються обставини того, що ОСОБА_19 фактично виконував функції водія ОСОБА_14 Іноді ОСОБА_19 розвозив документи. Давати ОСОБА_19 будь-які завдання було безглуздо, оскільки він фактично був водієм ОСОБА_14 Хто і за яких обставин встановив надбавку ОСОБА_19, йому невідомо. Працівникам його відділу були встановлені надбавки 25%, 30%, 35% . Йому невідомі працівники, у яких надбавка 50% і вище. Йому с самого початку було відомо, що ОСОБА_19 не буде виконувати своїх фактичних обов'язків. Якби він писав записку, що ОСОБА_19 не виконує свої посадових обов'язків, то міг чекати на щось нехороше. Писати записку вважає не розумним. Він впевнений, що ОСОБА_14 знав про це, оскільки про це знали всі. ( ас. 118-121 т. 18, ас. 55-58 т. 34).

З показань свідка ОСОБА_54, слідує, що йому зі слів директора департаменту ОСОБА_52 було відомо, що ОСОБА_19 буде лише рахуватись у відділі, а фактично буде працювати водієм ОСОБА_14 За увесь час роботи, поки ОСОБА_19 рахувався головним спеціалістом відділу, він не виконав жодного завдання, що передбачені його посадовою інструкцією. Він не бачив ОСОБА_19 на робочому місці, на нього не розписувалася пошта. (ас. 266-267 т. 33).

Показаннями свідків ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57 підтверджується факт того, що за жодною службовою особою у Держфінпослуг не закріплено службового автотранспорту. Голова Держфінпослуг ОСОБА_14 ніколи не користувався службовим транспортом, а завжди їздив на автомобілі, що не перебуває на балансі Держфінпослуг. Хто був водієм ОСОБА_14 їм невідомо, ОСОБА_19 не знають, але водієм у Держфінпослуг ОСОБА_19 не працював (ас. 109-110 т. 34, ас. 189-190, ас. 139-142 т.18).

Відповідно до повноважень Голови Комісії, передбачених Регламентом роботи Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України із змінами та доповненнями, Голова комісії здійснює керівництво поточною роботою Комісії, забезпечує формування та реалізацію кадрової політики в Комісії, приймає на роботу і звільняє з роботи працівників Комісії.

З наказу Голови Держфінпослуг ОСОБА_14 за № 209-к від 23 квітня 2010 р. вбачається, що цим наказом ОСОБА_19 призначено на посаду головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління департаменту стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами (ас. 177 т.28).

Згідно з листом першого заступника Голови Держфінпослуг ОСОБА_47 за № 11676/37-9 від 22 вересня 2011 р., рішення про встановлення, зміну розміру або скасування надбавок працівникам Держфінпослуг приймається Головою Держфінпослуг або за поданням заступників Голови, або керівників структурних підрозділів згідно з пунктом 2.3 «Положення про встановлення надбавок за високі досягнення у праці» або наказу Голови Держфінпослуг від 16 лютого 2010 р. № 50. За дорученням Голови попередній розгляд подань про встановлення, зміну розмірів або скасування надбавок за високі досягнення у праці, або за виконання особливо важливої роботи здійснює Комісія з питань встановлення надбавок за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи працівникам. Рішення Комісії мають рекомендаційний характер. Подання про встановлення надбавки ОСОБА_19 Комісія не розглядала (ас. 233 т.18).

Разом з тим, наказом № 268-к від 19 травня 2010 р. Головою Держфінпослуг ОСОБА_14 встановлена ОСОБА_19 надбавка до посадового окладу у розмірі 50% за високі досягнення у праці (ас. 42 т.18)

Згідно з даними, які містяться у відомостях про одержання заробітної плати, ОСОБА_19 з 23 квітня 2010 року до 5 вересня 2011року отримував заробітну плату як головний спеціаліст відділу стандартів корпоративного управління департаменту стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами (ас. 47-104 т.18), розмір якої за увесь час роботи на даній посаді, згідно висновку судово-економічної експертизи № 10109/11-45 від 14 жовтня 2011року, з урахуванням матеріальної допомоги, складає розмірі 47 158, 06 грн.» (ас. 65-67 т.18).

Сукупність вищезазначених доказів спростовує доводи апеляцій засудженого ОСОБА_14 та захисника ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_14, внаслідок завантаження, не розібравшись у процедурі призначення, не відслідкував факт рекомендації комісією ОСОБА_19 на посаду головного спеціаліста, довіряючи працівникам, і не міг передбачити, що начальник відділу кадрів ОСОБА_25, з власної вигоди, призначить на посаду головного спеціаліста людину, яка не може бути призначена на дану посаду.

Колегія суддів вважає, що за наявності сукупності зібраних у справі, досліджених та перевірених доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_14, працюючи Головою Комісії, будучи службовою особою, саме зловживаючи своїм службовим становищем, достовірно знаючи, що ОСОБА_19 не може і не буде працювати на посаді головного спеціаліста відділу стандартів корпоративного управління департаменту стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами внаслідок відсутності відповідної освіти, а також безпосереднього виконання роботи водія на його (ОСОБА_14) особистому транспортному засобі, наказом Голови Комісії призначив ОСОБА_19 на дану посаду з подальшим призначенням йому надбавки, заволодів чужим майном - державними грошовими коштами, які у вигляді заробітної плати виплачувалися ОСОБА_19, за попередньою змовою з останнім.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає в незаконному оберненні чужого майна на свою користь або на користь інших осіб з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби.

З огляду на викладене, доводи апеляції захисту про те, що судом не враховано те, що органом досудового слідства не зазначено, яку суму та в який спосіб ОСОБА_14 розтратив, та у який спосіб ці грошові цінності перейшли у його власність; що судом фактично встановлено порядок та спосіб вчинення даного злочину ОСОБА_19, а не ОСОБА_14, при цьому, не враховано, що до отриманих ОСОБА_19 коштів ОСОБА_14 не мав доступу, а під час роботи використовував власний автомобіль, виплачуючи ОСОБА_19 щомісячно заробітну плату, що свідчить про відсутність умислу ОСОБА_14 на вчинення злочину, передбаченого ст.. 191 КК України, є безпідставними.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що дії ОСОБА_14 по епізоду з ОСОБА_19 правильно кваліфіковані за ч.3 ст.191 КК України як заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Враховуючи вище викладене, підстав для скасування вироку щодо ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК України у зв'язку з відсутністю у діях засудженого складу злочину, про що зазначається в апеляціях, та перекваліфікації його дій по епізоду з ОСОБА_17 з ч. 3 ст. 191 КК України на ст.. 367 КК України, колегія суддів не вбачає, а тому апеляції захисника ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_14 в цій частині задоволенню не підлягають.

Доводи апеляцій про те, що судом засудженому ОСОБА_14 призначено суворе покарання, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі , яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

При призначенні покарання ОСОБА_14 місцевим судом враховано тяжкість вчинених злочинів, характер, роль та ступінь участі ОСОБА_14 у їх вчиненні, кількість епізодів злочинної діяльності, обставини вчинення злочинних дій, ставлення до вчиненого, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, вчинив тяжкий та особливо тяжкий злочини, позитивні характеристики за місцем проживання і роботи, те, що він на утриманні має неповнолітню дитину, є головою політичної партії, стан його здоров'я, те, що він на обліках лікарів нарколога та психіатра не перебуває; обставини, що пом'якшують йому покарання - наявність на утриманні неповнолітньої дитини та стан його здоров'я, за відсутності обставин, що обтяжують йому покарання, тобто, судом враховані і ті обставини, на які посилається у своїй апеляції захисник ОСОБА_8, що спростовує її доводи.

При цьому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, взявши до уваги наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання засудженому, за відсутності обставин, які обтяжують покарання, що в сукупності істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також дані про особу засудженого, а саме, те, що ОСОБА_14 вперше притягується до кримінальної відповідальності, до затримання постійно працював, приймав активну участь у громадському і політичному житті країни, має виключно позитивні характеристики, обґрунтовано прийшов до висновку про можливість призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону від 5 квітня 2001 р. № 2341-III), без конфіскації майна, із застосуванням ст.69 КК України, та за ч. 3 ст. 191 КК України - про призначення ОСОБА_14 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції кримінального закону.

На думку колегії суддів, покарання засудженому ОСОБА_14 призначено з дотриманням вимог ст.. 70 КК України та у відповідності до ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, оскільки встановлені обставини вчинення злочину, ставлення підсудного до вчиненого, в сукупності з даними про особу засудженого ОСОБА_14 свідчать про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства та попередження вчинення ним нових злочинів, про що зазначено й у вироку суду.

За таких обставин підстав для звільнення ОСОБА_14 від призначеного покарання з випробуванням із застосуванням ст.. 75 КК України, колегія суддів не вбачає, а тому апеляції захисників ОСОБА_2, ОСОБА_8, засудженого ОСОБА_14 задоволенню не підлягають.

Що стосується доводів захисника ОСОБА_7, викладених у запереченнях, щодо необхідності застосування до засуджених ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_15 ч. 2 ст. 69, ст.. 77 КК України у зв'язку із незастосуванням до них додаткової міри покарання - конфіскації майна, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки у мотивувальній частині вироку суд зазначив, з посиланням на ст.. 77 КК України, про незастосування до засуджених конфіскації майна, а, відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. №7 із змінами, якщо додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті (санкцією частини статті) є обов'язковим, то у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням воно не застосовується, оскільки ст. 77 КК передбачено вичерпний перелік додаткових покарань, що можуть бути призначені у такому випадку, серед яких конфіскація майна відсутня. При прийнятті такого рішення у вироку мають бути наведені відповідні мотиви; посилатися на ст. 69 КК непотрібно.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України (1960 року), пп. 11, 15 розділу Х1 «Перехідних положень» КПК України (2012 року), колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2012 року щодо ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_18, ОСОБА_19 - залишити без зміни, а апеляції захисників ОСОБА_2 та ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_14, засудженого ОСОБА_14 - без задоволення.

__________________ ____________________ ____________________

ВасильєваМ.А. Лук'янець Л.Ф. ЧорнийО.М.