Головуючий у 1 інстанції - суддя  Румілова Н. М.

                                                                                                            Суддя-доповідач - Яманко В. Г.

                                                                                                       

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

8 серпня 2008 року                                                                                             справа № 22-а-7679/08

зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою:  м. Донецьк, бул. Шевченка, 26, 3 корпус

 

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                                         Яманко  В. Г.

суддів:                                                               Міронової  Г. М.

                                        Горбенко  К. П.                  

при секретарі судового  засідання	Білоус К. І.
за участю представників від
позивача:	ОСОБА_1, особистоОСОБА_2за дов.  № 6854 від 17 грудня 2007 р.  не з'явився, заявлено клопотання про розгляд справи без участі представника першого відповідача не з'явився,
першого відповідача:   другого відповідача:
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу	Центрально-міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради, м. Горлівка
на постанову                                               Центрально-Міського районного суду м. Горлівки
від	8 травня 2008 року
по адміністративній справі	№ 2-а-77/08 (суддя Румілова Н. М.)
за позовом	ОСОБА_1, м. Горлівка
до відповідача	1) Центрально-міське управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради, м. Горлівка, 2) Головне управління державного казначейства України у Донецькій області
про	стягнення недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2006 роки

ВСТАНОВИЛА:

СОСОБА_1 звернулася 11 лютого 2008 року до Центрально-Міського районного суду м. Горлівки з позовом (арк. справи 2-5) про:

1)                    визнання дій Центрально-міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради щодо відмови в перерахунку та виплати недоотриманої суми допомоги на оздоровлення за 2000-2006 роки неправомірними,

2)                     стягнення з відповідача недотриманої допомоги на оздоровлення за 2000-2006 роки на загальну суму 8121 грн. 50 коп.,

3)         зобов'язання відповідача у наступні роки нараховувати та виплачувати допомогу на оздоровлення з урахуванням мінімальної заробітної плати, яка встановлюється кожен рік законом України про державний бюджет.

12 лютого 2008 року судом першої інстанції було відкрито провадження у справі № 2-а-77/08 за позовомОСОБА_131 березня 2008 року ухвалою суду першої інстанції (арк. справи 28) до участі у справі в якості співвідповідача було залучено Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області.

Постановою від 8 травня 2008 року Центрально-Міський районний суд м. Горлівки, з порушенням встановленого частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України двохмісячного строку розгляду справи, постановив частково задовольнити вище перелічені позовні вимоги ОСОБА_1 (замістьІНФОРМАЦІЯ_1) та визнав неправомірною відмову Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради ОСОБА_1в частині здійснення донарахування розміру компенсаційних виплат щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2005 рік, стягнув з Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради недоотриману суму компенсаційної виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2002-2005 роки у розмірі 6366 грн. 50 коп. на користь ОСОБА_1.  В частині позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по компенсації на оздоровлення за 2006 рік та про зобов'язання відповідача в подальшому нараховувати та виплачувати допомогу на оздоровлення суд першої інстанції відмовив. Щодо залученого другого відповідача суд  першої інстанції не визначився.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Позивач під час судового розгляду проти апеляційної скарги заперечував.

Перший відповідач в апеляційній скарзі зазначив про розгляд справи без участі його представника.  Представник другого відповідача на судове засідання не з'явився.

Колегія суддів, заслухавши позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року в редакції Закону України № 2001-ХІІ від 19 грудня 1991 року зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин   визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

СОСОБА_1 віднесена до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 виданим 27 грудня 1993 року (арк. справи 6). Позивачу була встановлена ІІ група інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК № 001345 (арк. справи 8).

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що відповідач  виплачував їй щорічну допомогу на оздоровлення за 2000-2006 роки в неналежному розмірі, у зв'язку з чим сума недоплати за ці роки склала 8121 грн. 50 коп. На заяву позивача від 27 грудня 2007 року про доплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2006 роки (арк. справи 9) Центрально-міське УПСЗН Горлівської міської ради відповіло відмовою (арк. справи 10-11).

Згідно довідки Центрально-міського УПСЗН Горлівської міської ради (арк. справи 12, 70) ОСОБА_1., як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії та інваліду ІІ групи була виплачена щорічна допомога на оздоровлення в наступних розмірах:

-     4 грудня 2001 року за 2000 рік -  26 грн. 70 коп.,

-     21 серпня 2004 року за 2001 рік - 26 грн. 70 коп.,

-     21 серпня 2004 року за 2002 рік - 26 грн. 70 коп.,

-     29 квітня 2004 року за 2003 рік - 26 грн. 70 коп.,  

-     21 грудня 2004 року за 2004 рік - 26 грн. 70 коп., 

-     6 жовтня 2005 року за 2005 рік - 120 грн.,

-     28 вересня 2006 року за 2006 рік - 120 грн.

Абзацом 2 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції станом на час виплат) передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам ІІ групи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.  Згідно частин 3, 5, 7 статті 48 вказаного Закону щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення, виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Пунктами 1, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року N 256 з наступними змінами, передбачено, що вказаний Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 були внесені зміни до вищенаведеної постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 та затвердженого нею Порядку про покладення на управління праці та соціального захисту населення додаткових завдань щодо ведення персоніфікованого обліку, нарахування та сплати передбачених законодавчими актами пільгових виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до статті 55 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 року № 279-VI постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 була опублікована 14 листопада 2003 року в Офіційному віснику України  N  44. 

Колегія суддів з огляду на наведену постанову Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687, що набула чинності з 14 листопада 2003 року,  зазначає, що не приймає доводів скаржника стосовно того, що управління праці та соціального захисту з моменту прийняття вказаної постанови не є належними відповідачами в справах щодо стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, оскільки статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету, а управління праці та соціального захисту населення стосовно виплат щорічної допомоги на оздоровлення є розпорядниками бюджетних коштів в розумінні пункту 36 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України.

Згідно пункту 1 Типового положення про Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 4 квітня 2006 року N 332, зареєстрованого  в Міністерстві юстиції України 19 квітня 2006 року за N 454/12328 (далі - Типове положення), Головні управління Державного казначейства України в областях є територіальними органами Державного казначейства України, які утворюються Державним казначейством України за погодженням з Міністром фінансів України. Пунктом 3 вказаного Типового положення передбачено, що  основним завданням Головного управління Державного казначейства України в областях  є забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями; у межах своїх повноважень контроль за дотриманням учасниками бюджетного процесу бюджетного законодавства; ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання державного та місцевих бюджетів.

З огляду на вище викладене, Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області суд першої інстанції повинен був залучити не в якості співвідповідача, а в якості -  третьої особи без самостійних вимог на боці відповідача. В той же час, оскільки казначейство було вже залучено відповідачем, то в задоволенні позовних вимог відносно нього треба було відмовити.

Позивачу щорічна допомога на оздоровлення за 2000 рік була виплачена 4 грудня 2001 року в розмірі  26 грн. 70 коп., тому в цій частині позов задоволенню не підлягає. Суд першої інстанції помилково визнав неправомірними дії відповідача за 2000 рік, неправильно визначив в мотивувальній частині про стягнення суми допомоги за 2000 рік в розмірі 673 грн. 30 коп., при цьому в резолютивній частині 2000 рік при стягненні зазначений не був, при тому, що  сума допомоги за цей рік була включена до загальної стягнутої суми допомоги.

Виплата ОСОБА_1. щорічної допомоги на оздоровлення за 2001, 2002, 2003, 2004 роки відбулася 29 квітня, 21 серпня, 21 грудня 2004 року за кожний рік по 26 грн. 70 коп., тому за ці роки, з огляду на вище наведені норми сума допомоги повинна бути перерахована та стягнута за рахунок коштів Державного бюджету України за статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, який  визначається на момент виплати.

Згідно з підпунктом 52 пункту 5 статті 38 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати визначається законом про Державний бюджет на відповідний рік. Так, статтею 82 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» № 1344-ІV від 27 листопада 2003 року із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 4 березня 2004 року N 1593-IV було встановлено, що з 1 січня 2004 року розмір мінімальної заробітної плати складає 205 гривень на місяць, тому стягненню підлягає невиплачена сума щорічної допомоги на оздоровлення за 2003 рік з розрахунку (205 грн. х 5) - 26,70 (виплачено 29 квітня 2004 року), що дорівнює  998 грн. 30 коп.  Станом на 21 серпня 2004 року, коли була виплачену позивачу допомога на оздоровлення за 2001 та 2002 роки стаття 89 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» була викладена в новій редакції Законом України від 17 червня 2004 року N 1801-IV, а саме  було встановлено, що з 1 січня 2004 року розмір мінімальної заробітної плати складає 205 гривень на місяць, а з 1 вересня 2004 року - 237 гривень на місяць. Тому, за 2001 та за 2002 роки невиплачена сума допомоги на оздоровлення складає 998 грн. 30 коп. за кожний рік з розрахунку (205 х 5) - 26,70, а за 2004 рік, за який виплата відбулася 21 грудня 2004 року недоплачена сума допомоги складає 1158 грн. 30 коп. з розрахунку (237 х 5) - 26,70.   

Суд першої інстанції за 2001 рік зазначив в мотивувальній частині про стягнення 998 грн. 70 коп. (належить 998 грн. 30 коп.), а в резолютивній частині цей рік вказав лише при визнанні дій відповідача неправомірними, при цьому врахувавши допомогу в загальній сумі. За  2002, 2003  роки суми допомоги були вказані судом першої інстанції також з помилкою -  998 грн. 70 коп. замість 998 грн. 30 коп., за 2004 рік сума доплати була вирахувана судом правильно 1158 грн. 30 коп.

За 2005 рік позивачу було виплачено 6 жовтня 2005 року допомоги 120 грн., в той час як   відповідно до статті 83 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» № 2285-ІV від 23 грудня 2004 року, викладеної в новій редакції Законом України від 25 березня 2005 року N 2505-IV,  розмір мінімальної заробітної плати склав з 1 вересня 2005 року 332 грн., тому відповідно розмір щорічної допомоги на оздоровлення недоотриманої позивачем за 2005 рік склав  1540 грн.  з розрахунку (332 х 5) - 120. Суд першої інстанції за 2005 рік недоплачену суму допомоги вирахував правильно.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення  керувався статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої роз'яснення порядку застосування цього Закону проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Проте, в цій статті функції щодо встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення Кабінету Міністрів України не делеговані, а лише зазначено про те, що Кабінет Міністрів України може затвердити порядок застосування передбачених законом пільг.

Крім того, скаржник посилається як на підставу виплат на підпункт «є» пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою була встановлена виплата щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам ІІ групи в розмірі  2670 тис. крб. (26 грн. 70 коп.). Вказана постанова була прийнята Кабінетом Міністрів відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої постановою Верховної Ради України від 11 жовтня 1995 року № 373/95-ВР, яка визначала одночасно з бюджетом конкретний план дій лише на 1996 рік. Крім того, підпункт "є" пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 втратив чинність згідно з постановою Кабінету  Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562.

Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що інвалідам ІІ групи виплата щорічної допомоги на оздоровлення повинна здійснюватися в розмірі 120 грн.

Відповідно до статті 8 Конституції  України  в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» передбачено, що конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Пунктом 1 частини 1 статті  92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року визначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

При розгляді даної категорії спору апеляційним судом встановлено, що постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанова Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  були прийняті всупереч вимог статей 48, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому посилання скаржника на цю постанову апеляційним судом не приймаються та оцінка правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі  пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України та статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У 2006 році ОСОБА_1., як інваліду ІІ групи, відповідач сплатив 28 вересня 2006 року щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 120 грн., про що свідчить довідка (арк. справи 70). З цього приводу, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку щодо відмови позивачу в задоволенні позовних вимог за 2006 рік,  оскільки абзаців другого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік була зупинена згідно з пунктом 37 статті 77 Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 р. N 3235-IV та відповідність цієї норми закону Конституції України Конституційним судом до дійсного часу не розглядалася.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

При вирішенні цього спору, колегією суду було враховано, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України  N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року зі змінами внесеними Законом України від 9 лютого 2006 року N 3436-IV,  кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. У параграфі 22 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00)  від 8 листопада 2005 року визначено, що поняття “власності”, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права”, і, таким чином, як “власність” в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1. В параграфі 23 цього ж рішення Європейський суд з прав людини  зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,  для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідач в своїх запереченнях на позов (арк. справи 24-26) посилався на необхідність відмови позивачу в задоволенню позовних  вимог за 2000-2006 роки з огляду на пропущення річного строку звернення до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд першої інстанції цим запереченням в постанові оцінку не дав.

Колегія суддів апеляційної інстанції стосовно посилання відповідача на пропущення позивачем процесуального строку для звернення з позовом до суду, зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Застосування цієї норми Цивільного кодексу України, до правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи узгоджується з тим, що згідно частини 3 статті 1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях, серед інших, базується на принципах пріоритету життя та здоров'я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов праці, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Крім того, частиною 1 статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР передбачено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності. 

Суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання відповідача у наступні роки нараховувати та виплачувати допомогу на оздоровлення з урахуванням мінімальної заробітної плати, яка встановлюється кожен рік законом України про державний бюджет, оскільки в межах Кодексу адміністративного судочинства України захисту підлягає порушене право позивача, а той факт, що це право порушено відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України у кожному випадку позивач повинен довести з огляду на конкретні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Суд не має права встановлювати обов'язок суб'єкта владних повноважень на майбутнє.

Апеляційний суд зазначає, що має місце порушення процесуального права стосовно того, що позов був заявлений ОСОБА_1 (арк. справи 2-5, 7), а постанова була прийнята відносно ОСОБА_1 , що унеможливлює її виконання.

З огляду на вище наведене, колегія суддів зазначає, що має місце неповне  з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питань за 2000, 2001, 2002, 2003 роки, з огляду на що, з врахуванням приписів частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга Центрально-міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради підлягає частковому задоволенню, а постанова Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 8 травня 2008 року по справі № 2-а77/08  - скасуванню з прийняттям нової постанови та частковим задоволенням позовних вимог  згідно частини 1 статті 202, частини 2 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, частиною 1 статті 202, частиною 2 статті 205 статтями 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Центрально-міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради, м. Горлівка на постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 8 травня 2008 року по справі № 2-а77/08 задовольнити частково.

Скасувати постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 8 травня 2008 року по справі № 2-а77/08 за позовом ОСОБА_1, м. Горлівка до Центрально-міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання дій Центрально-міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради щодо відмови в перерахунку та виплати недоотриманої суми допомоги на оздоровлення за 2000-2006 роки неправомірними, стягнення з відповідача недотриманої допомоги на оздоровлення за 2000-2006 роки на загальну суму 8121 грн. 50 коп., зобов'язання відповідача у наступні роки нараховувати та виплачувати допомогу на оздоровлення з урахуванням мінімальної заробітної плати, яка встановлюється кожен рік законом України про державний бюджет.

Позовні вимоги ОСОБА_1, м. Горлівка до Центрально-міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання дій Центрально-міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради щодо відмови в перерахунку та виплати недоотриманої суми допомоги на оздоровлення за 2000-2006 роки неправомірними, стягнення з відповідача недотриманої допомоги на оздоровлення за 2000-2006 роки на загальну суму 8121 грн. 50 коп., зобов'язання відповідача у наступні роки нараховувати та виплачувати допомогу на оздоровлення з урахуванням мінімальної заробітної плати, яка встановлюється кожен рік законом України про державний бюджет,  задовольнити частково відносно першого відповідача - Центрально-міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради. Стосовно другого відповідача - Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області - в позовних вимогах відмовити.

Визнати дії Центрально-міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради щодо відмови ОСОБА_1в перерахунку та виплаті недоотриманої суми допомоги на оздоровлення за 2001-2005 роки неправомірними.

Стягнути з Центрально-міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2001, 2002, 2003, 2004, 2005 роки на загальну суму 5693 грн. 20 коп., з якої за 2001 рік - 998 грн. 30 коп., за 2002 рік - 998 грн. 30 коп., за 2003 рік - 998 грн. 30 коп., за 2004 рік - 1158 грн. 30 коп., за 2005 рік - 1540 грн. на користь ОСОБА_1, м. Горлівка  за рахунок коштів Державного бюджету України.

В іншій частині позову відмовити.

         На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України відкласти з дня закінчення судового розгляду справи на строк п'ять днів складання постанови у повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини постанови складені та підписані колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 8 серпня 2008 року о 13 годині 40 хвилин.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі.

 

Головуючий:                                                                                                                  В.Г.Яманко

Судді:                                                                                                                               Г.М.Міронова

                                                                                                                                           К.П.Горбенко

Постанова складена у повному обсязі та підписана колегією суддів 11 серпня 2008 року.