Головуючий у 1 інстанції - суддя  Смішлива Т. В.

                                                                                                           Суддя-доповідач - Яманко В. Г.

 

                                                                                                      

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

8 серпня 2008 року                                                                                   справа № 22-а-7784/08

зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою:  м. Донецьк, бул. Шевченка, 26, 3 корпус

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                                      Яманко  В. Г.

суддів:                                                            Міронової  Г. М.

                                     Горбенко  К. П.                  

при секретарі судового  засідання	Білоус К. І.
за участю представників від
позивача:                                                      не з'явився, відповідача:                                                 не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні  апеляційну скаргу                                     Управління Пенсійного фонду України                                                                          в місті Брянці Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду  від                                                                 9 червня 2008 року   по адміністративній справі                     № 2-а-8966/08 (суддя Смішлива Т. В.) за позовом                                                   ОСОБА_1, м. Брянка до                                                                  Управління Пенсійного фонду України                                                                         в місті Брянці Луганської області про                                                                визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання                                                                        зробити перерахунок пенсії та здійснити виплату до                                                                        пенсії

ВСТАНОВИЛА:

Позивач -ОСОБА_1 м. Брянка звернулася 12 травня 2008 року до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою (арк. справи 2-4) до Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області про визнання неправомірною бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області по невиплаті з 1 січня 2006 року підвищення до пенсії, передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області встановити та виплатити з 1 січня 2006 року щомісячне підвищення пенсії за віком, виходячи з того, що розмір мінімальної пенсії за віком складає не менше прожиткового мінімуму, встановленого законом для непрацездатних осіб, а саме: з 1 січня 2006 року - 105 грн., з 1 квітня 2006 року - 107 грн. 70 коп., з 1 жовтня 2006 року - 109 грн. 80 коп., з 1 січня 2007 року - 114 грн., з 1 квітня 2007 року - 123 грн. 02 коп., з 1 жовтня 2007 року - 124 грн. 53 коп., з 1 січня 2008 року - 141 грн.; зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області в подальшому при підвищенні встановленого законом розміру прожиткового мінімуму, встановленого для непрацездатних осіб, збільшувати з дня встановлення нового розміру вказаного прожиткового мінімуму розмір підвищення до пенсії, передбаченого статтею 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195 - ІV), в розмірі 30 відсотків мінімального розміру пенсії за віком, виходячи з того, що розмір мінімальної пенсії за віком складає не менше прожиткового мінімуму, встановленого законом для непрацездатних осіб.   

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 9 червня 2008 року по справі № 2-а-8966/08 був частково задоволений позов ОСОБА_1, м. Брянка до Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання зробити перерахунок пенсії та виплату доплати до пенсії. Суд першої інстанції визнав незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни, зобов'язав Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області здійснити ОСОБА_1 виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року. стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 7 грн. 30 коп., з яких витрати на правову допомогу - 6 грн. 45 коп., 85 коп. - судовий збір. Дані щодо задоволення чи відмови в задоволенні іншої частини позовних вимог в резолютивній частині постанови суду першої інстанції відсутні.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Позивач та відповідач про дату та час судового засідання були повідомлені своєчасно, проте не скористалися своїм правом бути присутнім при судовому розгляді.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

Закон України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195- IV від 18 листопада 2004 року (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин), який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Статтею 1 вказаного закону передбачено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Відповідно до паспорту НОМЕР_1 виданого Брянківським МВ УМВС України в Луганській області 30 червня 1999 року (арк. справи 5)ОСОБА_1 народиласяІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто станом на 2 вересня 1945 року їй було 5 років. Статус ОСОБА_1 як дитини війни підтверджується посвідченням (арк. справи 6).

Позивач в позові зазначив, що має право на доплату до пенсії щомісячно в розмірі 30 відсотків від розміру мінімальної пенсії за віком.

Відповідач в апеляційній скарзі посилався на те, що відсутні нормативні акти згідно яких органи Пенсійного фонду України повинні виплачувати заявлену позивачем доплату до пенсії як дитині війни.

Колегія суддів з приводу спірних правовідносин зазначає наступне.

Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року  № 3235-IV, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлено, що з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинити на 2006 рік дію абзацу 7 статті 5 та статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року N 3367-IV, який набрав чинності з 2 квітня 2006 року, пункт 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було виключено, статтю 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було викладено в наступній редакції: «Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету». При цьому, Порядок надання пільг, передбачених статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у 2006 році Кабінетом Міністрів України розроблено не було.

З огляду на те, що положення статті 110 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" Конституційним Судом України до дійсного часу не визнані неконституційними, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав дії відповідача правомірними щодо відмови у виплаті позивачу, як дитині війни, за 2006 рік підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та відповідно правильно відмовив в задоволенні позову в цій частині.

За приписами абзацу 1 частини 5, частини 3 статті 62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19 грудня 2006 року (у редакції Закону  України від 15 березня 2007 року N 749-V, який набрав чинності 28 березня 2007 року) для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для осіб, які втратили працездатність затверджений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць: з 1 січня 2007 року - 380 грн., з 1 квітня 2007 року - 410 грн. 06 коп., з 1 жовтня 2007 року - 415 грн. 11 коп. Виходячи з цього, підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" складає: з  9 липня 2007 року - 123 грн. 02 коп., з  1 жовтня 2007 року - 124 грн. 53 коп.

Відповідач в обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застосовується виключно для визначення пенсій, призначених  згідно з цим Законом.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-ХІV від 15 липня 1999 року передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, визначення права на призначення соціальної допомоги.

Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний  захист  дітей  війни" з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка  виплачується  замість  пенсії,  відповідно до статті 6 Закону України  «Про соціальний захист  дітей  війни» виплачується особам,  які є інвалідами  (крім тих, на яких поширюється  дія  Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 12 статті 71, стаття 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року N 489-V, яким була зупинена на 2007 рік дія статті  6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідач в обґрунтування апеляційної скарги посилається, на те, що рішення Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року стосується лише неконституційності статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», а дія статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не відмінена. Проте, колегія суддів не приймає вказане заперечення відповідача, оскільки питання щодо підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка  виплачується  замість  пенсії,  відповідно до статті 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей  війни» в 2007 році регулювалося саме статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Позивачем в позовних вимогах було поставлено питання про зобов'язання УПФУ здійснити перерахунок пенсії з 1 січня 2008 року.

Відповідач в обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (зі змінами, внесеними Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007року № 107-VI) передбачено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни», тобто з 1 січня 2008 року передбачений розмір підвищення 10% від прожиткового мінімуму.

Також, відповідач вказує на те, що статтею 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV встановлено, що право на перерахунок призначеної пенсії позивачу виникає, за умови виникнення права на підвищення пенсії,  з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до відповідача 21 лютого 2008 року з заявою про виплату підвищення до пенсії згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (арк. справи 7). Відповідачем листом № 132 від 26 лютого 2008 року (арк. справи 8) було відмовлено позивачу у  перерахунку пенсії та виплаті доплати з посиланням на те, що згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» з 1 січня 2008 року підвищення до пенсії дітям війни  виплачується у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10 % прожиткового мінімуму, іншого порядку підвищення до пенсії дітям війни діюче законодавство не передбачає. 

         Судом доводи відповідача не приймаються, оскільки частиною 4 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.

Частиною 3 статті 42 вищевказаного Закону встановлено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 28 цього Закону. Перерахунок пенсії провадиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Згідно підпункту 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року N 107-VI, що набрав чинності з 1 січня 2008 року, стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладена в новій редакції, яка передбачає, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів." Частиною 4 статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року у редакції Закону України від 5 жовтня 2005 року N 2939-IV передбачено, що учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасникам війни - на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008. У вказаному рішенні Конституційним судом України було зазначено, що положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними. 

Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Суд першої інстанції правильно визначив, виходячи з рішення Конституційного суду N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, що передбачене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком діяло з 22 травня 2008 року, оскільки з 1 січня 2008 року вказана стаття 6 була викладена в іншій редакції, за якою виплата 30 % підвищення пенсії передбачена не була.

За приписами статті 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для осіб, які втратили працездатність затверджений прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць: з 1 квітня 2008 року по 30 червня 2008 року в розмірі 481 грн., з 1 липня 2008 року  по 30 вересня 2008 року в розмірі 482 грн., з 1 жовтня 2008 року по 31 грудня 2008 року в розмірі 498 грн. Виходячи з цього, підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" складає: з 22 травня 2008 року - 144 грн. 30 коп. (481 грн. х 30%), з  1 липня 2008 року - 144 грн. 60 коп. (482 грн. х 30%).

Відповідно до статті 8 Конституції  України  в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» передбачено, що конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Пунктом 1 частини 1 статті  92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року визначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить закону, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

У параграфі 22 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00)  від 8 листопада 2005 року визначено, що поняття “власності”, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права”, і, таким чином, як “власність” в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1. В параграфі 23 цього ж рішення Європейський суд з прав людини  зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Статтею 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Застосування цієї норми Цивільного кодексу України, до правовідносин щодо виплати щомісячної доплати дітям війни  узгоджується з тим, що згідно статті 2 Закону України «Про соціальний захист дітей війни"  державні соціальні гарантії дітям війни встановлюються з метою: визнання на державному рівні важкого життєвого шляху громадян України, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни; надання дітям війни соціальної підтримки. Крім того, частиною 2 статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 5 листопада 1991 року передбачено, що суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Стосовно позовних вимог позивача - зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області в подальшому при підвищенні встановленого законом розміру прожиткового мінімуму, встановленого для непрацездатних осіб, збільшувати з дня встановлення нового розміру вказаного прожиткового мінімуму розмір підвищення до пенсії, передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», колегія суддів погоджується з відмовою судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки в межах Кодексу адміністративного судочинства України захисту підлягає порушене право позивача, внаслідок чого зобов'язання Управління Пенсійного фонду в подальшому робити перерахунок пенсії з її збільшенням згідно змін, що будуть вноситися до законодавства, є безпідставним, оскільки встановлює обов'язки на майбутнє без наявності спірних правовідносин, які можуть бути в подальшому припиненні або зміненні в сторону зменшення шляхом внесення змін до закону. Проте, судом першої інстанції всупереч вимог статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України в резолютивній частині постанови не зазначено про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині, тому згідно статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд доповнює резолютивну частину постанови абзацом 5 наступного змісту «в іншій частині позовних вимог відмовити»

Колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно вирішене питання щодо зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в місті Брянці Луганської області здійснитиОСОБА_1виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року, проте в резолютивній частині постанови допущено неправильне формулювання висновку за цією частиною позовних вимог, оскільки не зазначено, що при здійсненні виплати у вигляді 30 % мінімальної пенсії за віком, слід виходити з встановленого законами прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Крім того, позов містив вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача, судом при  призначенні справи до розгляду та у вступній частині постанови були зазначені ці ж позовні вимоги, проте в резолютивній частині постанови зазначено про визнання незаконними дій відповідача, оскільки в матеріалах справи наявні заява позивача про перерахунок відповідачем підвищення до пенсії, відповіді відповідача на це звернення, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції щодо визнання незаконними дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни.

         Крім того, суддею першої інстанції неправильно вирішене питання щодо стягнення судових витрат. Судом першої інстанції поставлено про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судових витрат в сумі 7 грн. 30 коп., з яких з яких витрати на правову допомогу - 6 грн. 45 коп., 85 коп. - судовий збір.

Колегія суддів з приводу питання компенсації судових витрат позивачу зазначає, що частиною 1 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До складу останніх відносяться і витрати на правову допомогу. За загальним правилом витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, несуть сторони. Сторона, яка не є суб'єктом владних повноважень і виграла справу, має право на компенсацію їх іншою стороною судових витрат, зокрема й витрат на правову допомогу, але в межах, встановлених законом, а до прийняття відповідного закону і набрання ним чинності - Кабінетом Міністрів України. До набрання чинності вказаним законом граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу відповідно до пункту 2 розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України встановлено Постановою Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, порядок їх  компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 року № 590. Як вбачається з матеріалів справи, правова допомога з представництва інтересів на судовому розгляді справи позивачу не надавалася, тому колегія суддів, дійшла висновку, що складання позовної заяви та заяви для отримання довідки до Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області є правовою допомогою, проте в розумінні статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України та постанови Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, порядок їх  компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 року № 590 стягненню з Державного бюджету України не підлягає. Крім того, позивачем не надано належним чином оформленого платіжного документа, що підтверджує сплату 55 грн. за правову допомогу, свідоцтва про державну реєстрацію ОСОБА_2 як суб'єкта підприємницької діяльності з правом надання юридичних послуг.

Частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Тобто, оскільки адміністративний позов містить декілька вимог негрошового характеру, розмір компенсації судових витрат визначається виходячи з кількості задоволених/незадоволених позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено три вимоги, з яких судом першої інстанції в задоволенні однієї було відмовлено повністю, інші дві вимоги були задоволені частково, таким чином суд першої інстанції повинен був стягнути на користь позивача 1 грн. 12 коп. (3 грн. 40 коп. х 33%) судового збору.

Виходячи з вищевикладеного, з врахуванням приписів частини 1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла до висновку про те, що судом першої інстанції правильно по суті вирішена справа, але з помилковим застосуванням норм процесуального права, що обумовлює зміну постанови суду першої інстанції шляхом викладення абзаців 3, 4 резолютивної частини постанови в новій редакції, доповнення резолютивної частини постанови абзацом 5, відповідно до норм права, застосованих при вирішенні цього спору для забезпечення захисту прав та інтересів фізичної особи від порушень з боку суб'єкту владних повноважень.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України  в місті Брянці Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 9 червня 2008 року  по адміністративній справі № 2-а-8966/08  задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 9 червня 2008 року  по адміністративній справі № 2-а-8966/08  змінити.

Абзаци 3, 4 резолютивної частини постанови викласти в наступній редакції:

«Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Брянці Луганської області здійснити ОСОБА_1, м. Брянка виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року, виходячи з встановленого відповідними законами прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.»

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, м. Брянка судові витрати в розмірі 1 грн. 12 коп.».

Доповнити резолютивну частину постанови абзацом 5 наступного змісту:

«В задоволенні інших позовних вимог відмовити».

Вважати абзаци 5, 6, 7 резолютивної частини постанови абзацами 6, 7, 8.

В іншій частині постанову Луганського окружного адміністративного суду від 9 червня 2008 року  по адміністративній справі № 2-а-8966/08 залишити без змін.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України відкласти з дня закінчення судового розгляду справи на строк п'ять днів складання постанови у повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини постанови складені, підписані колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 8 серпня 2008 року об 11 год. 20 хв.

         Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення постанови в повному обсязі.

 

Головуючий:                                                                                                         В.Г.Яманко

Судді:                                                                                                                      Г.М.Міронова

                                                                                                                                 К.П.Горбенко

Постанова складена в повному обсязі та підписана колегією суддів 12 серпня 2008 року.

 

З оригіналом згідно:

Суддя                            В.Г.Яманко