Справа № 2/552/900/2012-ц-22/775/177/2013 Головуючий у 1 інстанції Неженцева О.В.

Категорія 46 Доповідач Біляєва О.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Біляєвої О.М.,

суддів Мальованого Ю.М., Никифоряка Л.П.,

при секретарі Стрижак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Управління по обліку, розподілу та приватизації житла Макіївської міської ради, Центрально-Міського районного сектору у м. Макіївці ГУ Державної Міграційної служби України в Донецькій області, треті особи: приватний нотаріус Макіївського міського нотаріального округу ОСОБА_6, асоціація співвласників житлових будинків "Сузір'я", комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна контора № 14", АКІБ "УкрСиббанк", ОСОБА_7, орган опіки та піклування Макіївської міської ради, ОСОБА_8, - про визнання права користування жилим приміщенням, визнання недійсною приватизації житла, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, вселення, виселення, визнання недійсними записів про зняття з реєстрації та про реєстрацію;

за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, Управління по обліку, розподілу та приватизації житла Макіївської міської ради, приватний нотаріус Макіївського міського нотаріального округу ОСОБА_6, асоціація співвласників житлових будинків "Сузір'я", комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна контора № 14", АКІБ "УкрСиббанк", орган опіки та піклування Макіївської міської ради, ОСОБА_8, - про визнання права власності на нерухоме майно,

за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_3 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 15 жовтня 2012 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення того ж суду від 05 листопада 2012 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2008 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, посилаючись на те, що до 1987 року вона проживала в квартирі АДРЕСА_1 разом з чоловіком ОСОБА_9, який був наймачем квартири, та дочкою ОСОБА_2 У 1987 році вона, зібравши свої речі, виїхала зі спірної квартири на заробітки в Росію. ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер. У квітні 2005 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про визнання такою, що втратила право користування спірною квартирою, який був задоволений судом 16 травня 2005 року. На підставі наказу Управління по обліку, розподілу та приватизації житла Макіївської міської ради від 08 липня 2005 року № 1467 ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на житло. Відповідно до договору купівлі-продажу від 4 листопада 2005 року донька продала спірну квартиру ОСОБА_3, який проживає в цій квартирі до теперішнього часу разом з дружиною та малолітньою дитиною. Дізнавшись про незаконну приватизацію квартири, 11 травня 2006 року позивачка подала до суду заяву про перегляд рішення суду від 16 травня 2005 року в зв'язку з нововиявленими обставинами. Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 2 червня 2006 року заяву ОСОБА_1 задоволено, рішення суду від 16 травня 2005 року скасовано. Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 27 грудня 2006 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Крім того, зазначила, що її право користування спірним житловим приміщенням порушено.

ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати приватизацію ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 недійсною, визнати незаконними рішення про передачу житла у власність та свідоцтва про право власності на житло; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 8 липня 2005 року; вселити її в квартиру; виселити з квартири ОСОБА_4 з малолітнім сином; визнати недійсними записи про зняття з реєстрації позивача та про реєстрацію ОСОБА_4 з дитиною.

У квітні 2010 року ОСОБА_3 звернувся з позовом, посилаючись на те, що відповідно до договору купівлі-продажу від 4 листопада 2005 року він став власником спірної квартири, де і проживає разом зі своєю сім'єю. Він зареєстрував своє право на житло в установленому законом порядку, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно та інформаційною довідкою КП "БТІ м. Макіївки".

З урахуванням уточнених позовних вимог, посилаючись на те, що його право власності оспорюється, просив визнати за ним право власності на нерухоме майно на підставі ст. 392 ЦК України.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 15 жовтня 2012 року та додатковим рішенням того ж суду від 05 листопада 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано недійсною приватизацію 08 липня 2005 року квартири АДРЕСА_1. Визнано недійсним наказ Управління по обліку, розподілу та приватизації житла Макіївської міської ради Донецької області від 08 липня 2005 року № 1467 про приватизацію і передачу квартири за адресою: АДРЕСА_1, - у власність ОСОБА_2. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на вказану квартиру, видане Управлінням по обліку, розподілу та приватизації житла Макіївської міської ради Донецької області від 08 липня 2005 року на ім'я ОСОБА_2 Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1. У решті позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

ОСОБА_1, не погоджуючись з відмовою суду в задоволенні частини вимог, звернулася до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, виселення, визнання недійсними записів про реєстрацію та зняття з реєстрації; застосувати двосторонню реституцію щодо визнання приватизації недійсною.

В обґрунтування скарги позивач зазначила, що відмовивши у визнанні договору купівлі-продажу недійсним, суд не врахував, що внаслідок скасування приватизації ОСОБА_2 не набула право власності на спірну квартиру і відповідно право розпорядження, що згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК є підставою для визнання угоди недійсною. Застосування наслідків недійсності правочинів (купівлі-продажу, приватизації) ґрунтується на положеннях статей 398, 396 ЦК, які суд залишив поза увагою. Крім того, суд безпідставно відмовив у поновленні її реєстрації за адресою квартири та зняття з реєстрації й виселення ОСОБА_4 разом з малолітнім сином, оскільки право користування жилим приміщенням за нею зберігається.

Відповідач ОСОБА_3 у поданій ним скарзі порушує клопотання про скасування рішення в частині задоволення вимог за первісним позовом та відмови у зустрічному позову, посилаючись на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Просить відмовити в позові ОСОБА_1 у повному обсязі, задовольнивши його позов.

ОСОБА_3 обґрунтовує свою скаргу тим, що суд визнав приватизацію недійсною, не надавши оцінки тій обставині, що позивач у спірній квартирі не проживала з 1993 року, отже втратила право на приватизацію; ОСОБА_2 додержано порядок приватизації, встановлений законом. Крім того, суд неправильно застосував норми глави 16 ЦК, оскільки приватизація не є угодою за своїм змістом. Відмовляючи у зустрічному позові, суд зробив висновок, що суперечить ст. 392 ЦК, на яку він посилався як на підставу позову.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_10 підтримав подані позивачем скарги з наведених у них мотивів, скаргу ОСОБА_3 просив відхилити.

ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_11 просили задовольнити скаргу відповідача, відхилити апеляційні скарги ОСОБА_1

Представник Управління по обліку, розподілу та приватизації житла Макіївської міської ради Супруненко О.С. підтримала апеляційну скаргу ОСОБА_4, проти задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1 заперечувала.

Інші особи, які беруть участь у справі, у судове засідання, про час і місце якого повідомлені належним чином, не з'явилися. ОСОБА_4, асоціація співвласників житлових будинків "Сузір'я", орган опіки та піклування Макіївської міської ради подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності. ОСОБА_2, ОСОБА_13, комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна контора № 14" повідомлені відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 ЦПК України.

Апеляційний суд визнає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_3 - відхиленню з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки від 16 травня 2005 року ОСОБА_1 визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1. На підставі судового рішення вона була знята з реєстрації у спірній квартирі. 02 червня 2006 року рішення скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами. Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Макіївки від 27 грудня 2006 року, що набрала законної сили, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у спірній квартирі, залишено без розгляду. Відповідач ОСОБА_2 після зняття позивача з реєстрації приватизувала спірну квартиру одноособово. 04 листопада 2005 року між ОСОБА_2, в інтересах якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяв ОСОБА_8, та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не втратила право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1, права її не порушені, тому підлягає вселенню у квартиру, а вимоги про визнання за нею права користування жилим приміщенням не підлягають задоволенню. Одноособовою приватизацією квартири порушені права позивача, за якою зберігається право користування жилим приміщенням. Отже, приватизація, наказ про приватизацію і передачу квартири у власність ОСОБА_2, свідоцтво про право власності є недійсними.

Відмовляючи у позові про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, суд виходив з того, що позов пред'явлений особою, яка не була стороною правочину. Враховуючи, що договір купівлі-продажу невизнаний судом недійсним, за членами сім'ї власника - ОСОБА_4 та малолітнім сином зберігається право на проживання, вимоги про їх виселення та визнання недійсним запису про їх реєстрацію не підлягають задоволенню. ОСОБА_1 не надала доказів, що після скасування судового рішення про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та залишення позову без розгляду, нею приймалися заходи щодо відновлення реєстрації.

Зустрічні вимоги не підлягають задоволенню з тих підстав, що право власності ОСОБА_3 на квартиру підтверджується договором купівлі-продажу, який є чинним.

Проте повністю погодитись з таким висновком не можна, оскільки суд неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права.

Відповідно до вимог статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон) передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають у квартирі (будинку) разом із наймачем або за якими зберігається право на житло.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 20 квітня 2005 року у квартирі АДРЕСА_1, були зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (ас. 332 т. 1).

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 16 травня 2005 року ОСОБА_1 визнана такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням. 30 червня 2005 року на підставі рішення позивач була знята з реєстраційного обліку (ас. 50, 85 т. 3).

У наступному ОСОБА_2 подала заяву керівнику органу приватизації Макіївської міської Ради про оформлення передачі у власність спірної квартири. Наказом Управління по обліку, розподілу і приватизації житла Макіївської міської Ради від 08 липня 2005 року № 1467 прохання задоволено і передано вказану квартиру у приватну власність ОСОБА_2 Того ж числа ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на житло (ас. 62, 226 т. 1).

Відповідно до вимог ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Визнаючи приватизацію незаконною, у тому числі наказ про передачу житла у приватну власність та свідоцтво про право власності, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що рішення суду, яким позивач була визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням у спірній квартирі, 02 червня 2006 року скасовано, а 27 грудня 2006 року позов ОСОБА_2 залишено без розгляду (ас. 84, 86 т. 3).

Отже, в силу ст. 72 ЖК України ОСОБА_1 не можна вважати такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 не давала своєї згоди на приватизацію спірної квартири, в органи приватизації не ходила, заяву не підписувала, дізналась про приватизацію в 2006 році.

Таким чином, відсутність письмової згоди ОСОБА_1, яка тимчасово була відсутньою та за якою зберігається право на житло, взяти участь у приватизації квартири позбавляє можливості інших членів сім'ї на отримання квартири у власність у порядку, передбаченому Законом "Про приватизацію державного житлового фонду", що суд врахував та правильно застосував норму матеріального права при ухваленні рішення у справі.

Доводи скарги ОСОБА_1, що суд першої інстанції необґрунтовано не застосував наслідки недійсності приватизації, безпідставні, оскільки рішення органу державної влади та свідоцтво про право власності на житло є документами, якими оформлюється, підтверджується право, оскільки право не може бути недійсним - воно або є, або ні.

Відповідно, за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами.

Помилкове зазначення про визнання недійсними рішення органу державної влади та свідоцтва про право власності на житло на правильність висновків суду про їх незаконність не вплинуло.

Згідно з ч. 4 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Отже, є правильним висновок суду про вселення позивача у спірне жиле приміщення, оскільки вона не втратила право користування житлом.

За змістом ст. 215 ЦК України та згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України в абз. 5 п. 5 постанови від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як убачається з матеріалів справи, позивач, посилаючись на те, що є заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що був укладений між ОСОБА_2, в інтересах якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяв ОСОБА_8, та ОСОБА_3, звернулася до суду із позовною заявою про визнання зазначеного правочину недійсним.

Отже, такий спосіб захисту прав ОСОБА_1 не суперечить ст. ст. 16, 215 ЦК України.

Проте суд на викладене належної уваги не звернув; дійшов помилкового висновку про неможливість у даному випадку захисту прав ОСОБА_1 шляхом вирішення позову про визнання недійсним правочину; в порушення ст. ст. 212 - 214 ЦПК України не дав оцінки доказам, на які посилалися сторони в обґрунтування своїх вимог і заперечень, не вирішив питання про відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства.

Враховуючи, що приватизація та документи щодо неї, які були підставою для відчуження ОСОБА_2 спірної квартири, визнані незаконними, то договір купівлі-продажу квартири визнається недійсним, оскільки порушує законні права позивача - користувача жилого приміщення.

Відповідно до вимог частини першої ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Отже, у зв'язку з недійсністю договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що був укладений 04 листопада 2005 року між ОСОБА_2, в інтересах якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяв ОСОБА_8, та ОСОБА_3, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Тобто, продавець ОСОБА_2 зобов'язана повернути грошові кошти у сумі 42905 грн. 66 коп., що сплачені покупцем ОСОБА_3, останній - двокімнатну квартиру загальною площею 51,95 кв. метрів, житловою площею 30,1 кв. метрів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

За таких обставин не можна визнати правильним висновок суду про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_4 з малолітнім сином ОСОБА_15, 2007 року народження, оскільки суд, ухвалюючи таке рішення, виходив з того, що ці особи зареєстровані та проживають у спірній квартирі за згодою власника; договір купівлі-продажу квартири, що підтверджує право власності, не визнаний недійсним.

Враховуючи, що право на проживання ОСОБА_4 та малолітнього ОСОБА_15 є похідним від права власності ОСОБА_3 на жиле приміщення, яке визнано незаконним, позовні вимоги про виселення ОСОБА_4 та малолітнього ОСОБА_15 визнаються обґрунтованими.

Стаття 392 ЦК України, на яку посилається ОСОБА_3 як на підставу своїх позовних вимог, наголошує, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Правочин, на підставі якого виникло право власності у ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, визнаний недійсним. Отже, вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню.

За змістом ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

У зв'язку з тим, що зазначений Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані з реєстрацією та зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм житловим приміщенням, користувач має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши одночасно одну з таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на це вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Позовні вимоги про поновлення реєстрації та зняття ОСОБА_4 з малолітнім сином з реєстрації місця проживання: квартира АДРЕСА_1, - не були заявлені. Обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання недійсними записів про зняття її з реєстрації за спірною адресою та про реєстрацію ОСОБА_4 з сином не передбачений законом.

Крім того, заявляючи вимогу про визнання недійсними записів, що проведені посадовими особами Центрально-Міського районного сектору у м. Макіївці ГУ Державної Міграційної служби України в Донецькій області, позивач та суд не залучили до участі у справі як відповідача ГУ Державної Міграційної служби України в Донецькій області, а також суд вирішив позовну вимогу про визнання записів недійсними з участю як відповідача Центрально-Міського районного сектору у м. Макіївці ГУ Державної Міграційної служби України в Донецькій області, який, не будучи юридичною особою, відповідно до ч. 2 ст. 30 ЦПК України не може бути стороною у справі. При цьому питання про залучення до участі у справі самого ГУ Державної Міграційної служби України в Донецькій області судом не вирішено.

Апеляційний суд на стадії апеляційного провадження позбавлений можливості вирішувати питання про залучення до участі осіб, які не брали участь у справі.

Враховуючи викладене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний суд на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України частково скасовує оскаржене рішення і ухвалює нове рішення, яким задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання оспорюваного договору недійсним із застосуванням наслідків недійсності, передбачених ст. 216 ЦК; про виселення ОСОБА_4 разом з ОСОБА_15, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними записів про зняття з реєстрації та про реєстрацію, позовних вимог ОСОБА_4 відмовити з інших підстав. У решті рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 15 жовтня 2012 року та додаткове рішення того ж суду від 05 листопада 2012 року залишити без змін.

Керуючись ст.307 ч.1 п.2, ст.ст.309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 15 жовтня 2012 року частково скасувати.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що був укладений четвертого листопада 2005 року між ОСОБА_2, в інтересах якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_8, та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_6, зареєстровано в реєстрі за № П-1965.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти, сплачені покупцем, у сумі 42905 грн. 66 коп. (сорок дві тисячі дев'ятсот п'ять грн. 66 коп.).

Зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Виселити ОСОБА_4 разом з сином ОСОБА_15, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2, з квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними записів про зняття з реєстрації та про реєстрацію відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

У решті рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 15 жовтня 2012 року та додаткове рішення того ж суду від 05 листопада 2012 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді