Справа № 0522/9699/2012 головуючий в I інстанції Домарєв О.В.
Категорія 42 суддя доповідач Никифоряк Л.П.
_______________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем У К Р А Ї Н И
16 січня 2013 року апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого судді Краснощокової Н.С.
Суддів Безрученко Ю.О., Никифоряка Л.П.
при секретарі судового засідання Папченко М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діяв ОСОБА_2 на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 12 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, усунення перешкод в користуванні квартирою, зняття з реєстрації та виселення, -
В С Т А Н О В И В:
13 серпня 2012 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом в якому просила визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, оскільки остання займає вказану квартиру без належних правових підстав. Також позивач просила зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкод власнику шляхом зняття останньої з реєстрації, та просила усунути перешкоди у розпорядженні та користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_3 із зазначеної квартири, вказуючи, що вона є власником квартири та відповідач чинить власнику перешкоди в користуванні квартирою.
Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 12 грудня 2012 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
З таким рішенням не погодилась позивач, в апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просив рішення скасувати та ухвалити нове яким позов задовольнити. Необхідність скасування рішення суду обґрунтовував тим, що суд відмовив в задоволенні позовних вимог на підставі неналежного закону, також суд не врахував того, що ОСОБА_3 самовільно зайняла спірну квартиру та права користування квартирою не набула.
Також на думку апелянта, невірні висновки суду з приводу того, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача не чинити перешкод власнику шляхом зняття ОСОБА_3 з реєстрації не узгоджуються із нормами процесуального права щодо способу захисту, у той же час, судом не враховано, що малолітня особа зареєстрована за місцем проживання матері без згоди власника також не набула прав користування квартирою.
Заслухавши доповідача, за відсутності позивача та відповідача повідомлених про час та місце судового розгляду повістками та наявними у справі телефонограмами, також за відсутності представника позивача клопотання якого про відкладення розгляду справи залишено без задоволення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково за наступних підстав.
Рішенням суду встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07 вересня 2011 року, та суд виходив з того, що не підлягають задоволенню вимоги власника квартири до попереднього власника ОСОБА_3, про визнання її такою, що втратила право користування квартирою, оскільки позивач в підтвердження своїх вимог посилалася на неналежний закон, також суд вважав що не є способом судового захисту вимоги позивача про зняття з реєстрації ОСОБА_3 та враховуючи, що остання проживає в квартирі з малолітнім сином, вимоги до якого не було заявлено, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виселенням відповідачки без дитини будуть порушенні права дитини та відмовив в задоволенні позову.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, не вірно визначив матеріальні норми, якими регулюються спірні правовідносини, застосував неналежний закон та дійшов до помилкових висновків щодо відмови в частині позовних вимог.
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання ОСОБА_3 такою що втратила право користування спірною квартирою суд безпідставно виходив з того, що до даних правовідносин підлягає застосуванню стаття 405 ЦК України на яку позивач не посилалася, оскільки на даний вид суспільних відносин вказана норма свою дію не поширює так як ОСОБА_3 не являється членом сім'ї власника житла, також не являлася членом сім'ї попереднього власника, та з огляду на цю норму не мала права на користування цим житлом.
У той же час, оскільки відповідач не є і не була членом сім'ї власника чи попереднього власника, режим проживання її в спірній квартирі яка перебуває в приватній власності не регулюється нормами статтей 71, 107, 156, 157 Житлового кодексу України.
Разом з тим, відмовляючи в позові про усунення перешкод власнику у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном судом не враховано, того, що власник користується квартирою для особистого проживання і має право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд, та така квартира не може бути вилучена, та власника не може бути позбавлено права користуватися жилою квартирою, крім випадків, встановлених законом.
Тобто, суд на підставі наданих сторонами доказів дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 є власником квартири на підставі договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна від 07 вересня 2011 року укладеного з продавцем ОСОБА_4, та у той же час вона не може здійснити своє право на користування та розпорядження майном через те, що відповідач займає квартиру без будь-яких на то підстав.
Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
З огляду на викладене, висновки суду не узгоджуються із вимогами чинного законодавства відповідно до якого власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуватися та розпоряджатися своїм майном /ст. 391 Цивільного кодексу України/.
У той же час вирішуючи спір, судом встановлений факт порушення прав власника і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.
Наявні у матеріалах справи письмові докази свідчать що на час укладення договору купівлі-продажу від 07 вересня 2011 року в спірній квартирі була зареєстрована тільки ОСОБА_3 та відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 07 вересня 2011 року продавець ОСОБА_4 зобов'язалася зняти з реєстрації усіх прописаних в квартирі осіб до 15 вересня 2011 року та звільнити квартиру /пункт 3.1.5 Договору а.с. 9-10/, однак взятих на себе зобов'язань не виконала.
Разом з тим, із наявних у справі письмових доказів, вбачається що ОСОБА_3, будучи власником спірної квартири, своїм правом розпорядилася та продала належну їй спірну квартиру ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2011 року.
При цьому судом першої інстанції не враховано, що договір купівлі-продажу від 25 липня 2011 року за яким ОСОБА_3 продала належну їй спірну квартиру ОСОБА_4 був оспорений відповідачем та за наслідками судового розгляду суд не знайшов підстав для визнання договору недійсним, рішення набрало законної сили /а.с. 5, 6/ з огляду на що, договір купівлі-продажу від 25 липня 2011 року є належним доказом переходу права власності на квартиру до продавця, яка у свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 07 вересня 2011 року продала квартиру ОСОБА_1
Отже з часу продажу квартири новому власнику, ОСОБА_3 передала всі повноваження власника, у тому числі право користування проживання в квартирі, разом з тим, новий власник квартири своєї згоди на вселення до квартири та проживання в квартирі відповідачки та її дитини не давав, з огляду на що, ОСОБА_3 та її дитина ОСОБА_5, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 не набули права проживання та користування квартирою.
Відповідно до статті 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
За наведених обставин, рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині відмови в задоволенні позову про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, також слід скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_3 із зазначеної квартири та позовні вимоги в цій частині задовольнити з підстав наведених вище в рішенні.
У той же час, за змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Водночас відповідно до статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" в редакції із змінами та доповненнями /надалі Закон/ зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється зокрема і на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Виходячи з того, що Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши вимогу про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням та відповідно до встановлених обставин відповідач втратила право користування квартирою та підлягає виселенню, та з огляду на зміст наведених норм є неприпустимими будь-які обмеження повноважень власника.
Разом з тим, у відповідності до положень статті 11 Закону реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації, та відповідно до обставин у справі позивач вимог до органів реєстрації не заявляла, з огляду на що вірні висновки суду першої інстанції щодо відмови позивачу в задоволенні позову до ОСОБА_3 про усунення перешкод власнику шляхом зняття останньої з реєстрації.
При цьому суд виходить з того, що відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Та, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
З огляду на зазначені вище обставини, рішення суду першої інстанції в іншій частині, яке було предметом оскарження, є законними та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і встановлених обставин справи.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 12 грудня 2012 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та в частині відмови в задоволенні позову про усунення ОСОБА_1 перешкод у розпорядженні, володінні та користуванні зазначеною квартирою шляхом виселення ОСОБА_3 з квартири.
Позов ОСОБА_1 про про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та про усунення перешкод у розпорядженні, володінні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 з квартири задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: