1
Справа № 2/543/4992/12-ц-22/0775/884/2013 Головуючий у 1 інстанції Моцний О.С.
Категорія 51 Доповідач Біляєва О.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 січня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Біляєвої О.М.,
суддів Мальованого Ю.М., Никифоряка Л.П.,
при секретарі Стрижак О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Селидіввугілля", третя особа відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Селидове Донецької області, про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконані трудових обов'язків, за апеляційною скаргою відповідача на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 13 грудня 2012 року,
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 13 грудня 2012 року позов задоволено: стягнуто з державного підприємства "Селидіввугілля" на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, 9000 гр.; вирішено питання про судові витрати.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, звернувся до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування скарги апелянт зазначає, що суд не врахував пред'явлення позивачем позову з пропуском строку, встановленого ст. 233 КЗпП України. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 237-1 КЗпП, порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Проте суд залишив поза увагою положення ст. 9 Закону "Про охорону праці" та рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004, якими передбачено, що до спірних правовідносин положення ст.237-1 КЗпП та ст. 1167 ЦК України не застосовуються.
Представник апелянт Старенченко Ф.І. підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.
ОСОБА_1 просив відхилити апеляційну скаргу, рішення залишити без змін.
Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу з наступних підстав.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позивач працював у відповідача в шкідливих умовах, що призвело до виникнення професійного захворювання та втрати в зв'язку з ним професійної працездатності на 30%, що вперше встановлено висновком МСЕК від 21 червня 2012 року. Ушкодженням здоров'я позивачеві завдана моральна шкода, яку повинен відшкодувати роботодавець, згідно зі ст.237-1 КЗпП України.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Власник або уповноважений ним орган повинен забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 22 січня 1986 року по 19 липня 2012 року працював у відокремленому підрозділі "Шахта "Україна" державного підприємства "Селидіввугілля" на підземних роботах в шкідливих умовах, що призвело до виникнення професійного захворювання - хронічне обструктивне захворювання легень, пилової етіології другої стадії, помірний перебіг. Висновком МСЕК від 21 червня 2012 року вперше встановлено ступінь стійкої втрати професійної працездатності 30% в зв'язку з даним професійним захворюванням з наступним переоглядом, позивача визнано інвалідом третьої групи.
Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, затверджено 07 червня 2012 року, що є доказом вини відповідача, визначено причини виникнення профзахворювання - запиленість на робочих місцях машиніста гірничих виїмкових машин.
Ці обставини відповідачем не заперечуються.
Отже, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач не створив позивачеві безпечних і нешкідливих умов праці, унаслідок чого він втратив професійну працездатність. Ушкодження здоров'я завдає фізичні та моральні страждання потерпілому, вимагає від нього додаткових зусиль для організації життя.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди.
Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.
При визначені розміру відшкодування моральної шкоди 9000 гр. суд виходив з вимог розумності та справедливості, конкретних обставин справи, характеру та тяжкості ушкодження здоров'я потерпілого, що вимагає додаткових зусиль для організації життя.
Доводи скарги, що позивачем пропущений встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду, не ґрунтуються на законі (ст. 268 ЦК), оскільки на спірні правовідносини позовна давність не поширюється.
Є безпідставними доводи скарги щодо неправильного застосування судом норм матеріального права.
Відповідно до вимог ст.9 Закону України "Про охорону праці" відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Однак, п.27 ст.77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-1У "Про Державний бюджет України на 2006 рік" дію абзацу четвертого статті 1, підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей на 2006 рік було зупинено.
В наступному із Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" виключена частина 3 статті 34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-У "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Оскільки Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на час виникнення спірних правовідносин (червень 2012 року), у зв'язку зі зміною спеціального закону, не відповідав за завдану моральну шкоду, то у разі отримання працівником професійного захворювання в цей період таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами ст.237-1 КЗпП України.
Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004, на яке посилається апелянт, не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за спричинену шкоду, оскільки було ухвалено до зміни законодавства.
З урахуванням викладеного апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив надані сторонами докази, яким дав належну правову оцінку; застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.
Рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, що згідно зі ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Керуючись ст.ст.307 ч.1 п. 1, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу державного підприємства "Селидіввугілля" відхилити.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 13 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді