ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2013 року Справа № 9104/176426/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

Головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Заверухи О.Б., Затолочного В.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Любешівському районі Волинської області на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 02 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Любешівському районі Волинської області про зобов'язання перерахувати та виплатити додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю та доплату до пенсії,-

В С Т А Н О В И В :

09 червня 2011 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Любешівському районі Волинської області про зобов'язання перерахувати та виплатити додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю, як особі яка віднесена до третьої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та доплати до пенсії як особі яка постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення в межах строку позовної давності, відповідно до ст.ст.39,51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 02 грудня 2011 року у справі №2а-7632/11 адміністративний позов задоволено частково. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Любешівському районі Волинської області провести ОСОБА_1 нарахування та виплату доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 09 грудня 2010 року по 22 липня 2011 року включно.

Постанова мотивована тим, що згідно ст.39 непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях зони гарантованого добровільного відселення, провадиться доплата в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Не погодившись із постановою її оскаржило Управління Пенсійного фонду України у Любешівському районі Волинської області, вважає, що судом при винесенні рішення допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Вказує на те, що при обчисленні щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю позивачу по справі Управління Пенсійного фонду керувалось Постановою КМ України №530 від 28 травня 2008 року та № 836 від 26 липня 1996 року.

У відповідності до п.3 ч. 1 ст. 197 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке прийнято у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1,2 ч.1 ст.183-2 цього Кодексу. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню підлягає частково.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є особою яка постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, та потерпілою від наслідків Чорнобильської катастрофи І категорії, ІІІ групи інвалідності, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно з ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин - громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 3, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Оскільки позивач не є особою віднесеною Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до категорії 3, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю йому призначається згідно ст.50 цього Закону, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині виплати додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, як особі яка віднесена до третьої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи згідно ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Всупереч ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу вказані доплати виплачувалися частково, у фіксованому розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають положення ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не вказані постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги по 22 липня 2011 року, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», який набрав чинності 19 червня 2011 року, доповнено прикінцеві положення пунктом 4, згідно якого в 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік». При цьому, на виконання вимог вказаного закону Кабінетом Міністрів України 06 липня 2011 року прийнято постанову №745, яка набула чинності 23 липня 2011 року.

Вищенаведені нормативні акти на даний час є діючими і неконституційними не визнавались, а тому нарахування та виплата у 2011 році позивачу доплати до пенсії як пенсіонеру який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а починаючи з 23 липня 2011 року виплати, передбачені, зокрема, ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", повинні здійснюватися в порядку та розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» №745 від 06.07.2011 року.

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати доплати до пенсії як особі яка проживає на території зони гарантованого добровільного відселення відповідно до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 09 грудня 2010 року по 22 липня 2011 року включно.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює Пенсійний фонд України в особі Управління Пенсійного фонду України у Любешівському районі Волинської області, відповідний обов'язок слід покласти на відповідача у справі.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив спір, однак при цьому помилково допустив негайне виконання ухваленої постанови в цілому, колегія суддів визнає можливим змінити постанову, оскільки системний аналіз положень ч. 1 та 2 ст. 256 КАС України вказує на можливість негайного виконання судових рішень у справах цієї категорії виключно у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до ст.201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: 1) правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; 2) вирішення не всіх позовних вимог або питань.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 195, ст.197, ч.1 п.2 ст. 198, ст. 201, ч.2 ст. 205, ст.ст. 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Любешівському районі Волинської області - задоволити частково, а постанову Любешівського районного суду Волинської області від 02 грудня 2011 року у справі №2а-7632/11 в частині негайного виконання - змінити.

На підставі п.1 ч.1 ст.256 КАС України допустити зазначену постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

В решті постанову Любешівського районного суду Волинської області від 02 грудня 2011 року у справі №2а-7632/11 - залишити без змін.

Постанова апеляційного адміністративного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.Б. Заверуха

Суддя В.С. Затолочний