Справа № 2-515/2007
РІШЕННЯ
Іменем України
24 грудня 2007 року Яготинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Литвин Л.І.
при секретарі Ковряк О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Яготин Київської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка звернулась до Яготинського районного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, в котрій зазначено, що позивачці, відповідно до рішення виконкому Яготинської міської ради за № 13 від 10 грудня 1996 року передано у приватну власність земельну ділянку розміром 0,06 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташовану по АДРЕСА_2. Даною земельною ділянкою позивачка користувалась з 1978 року. По сусідству з земельною ділянкою, по АДРЕСА_1 проживала ОСОБА_3 В квітні 2007 року ОСОБА_3 померла. Спадкоємцем майна померлої є її син - відповідач по справі - ОСОБА_2, який проживає в будинку АДРЕСА_1 та користується суміжною ділянкою. Протягом останніх років між позивачкою, відповідачем та ОСОБА_2 виникали спори з приводу суміжної межі. 1 листопада 2006 року позивачка подала до Яготинського земельно - кадастрового бюро всі необхідні документи для розробки технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку. Згідно з графіком обмір земельної ділянки по АДРЕСА_2 було заплановано на 10 травня 2007 року. Проте, ОСОБА_2 самовільно захопив частину земельної ділянки позивачки, переніс існуючу загорожу на відстань до 3-х метрів в бік її ділянки, та не впустив у двір працівників земельно - кадастрового бюро для проведення обміру земельної ділянки та її зйомки. Неправомірними діями ОСОБА_2 завдав моральної шкоди позивачці, що полягала в тому, що остання не може скористатися своїм правом на приватизацію земельної ділянки, був порушений її душевний спокій, та вона була змушена втрачати свій час на відновлення порушеного права, в зв'язку з чим позивачка, в силу ст.ст.152 ч.2, 1 ч.3, 103 ЗК України, ст.1167 ЦК України просила стягнути з відповідача на свою користь 5000 гривень моральної шкоди, зобов'язати
відповідача перенести паркан, демонтувати металеву сітку, встановлену біля її вбиральні та виходу на город, а також зобов'язати ОСОБА_2 не чинити
перешкоди при проведенні робіт працівниками земельно - кадастрового бюро.
В судовому засіданні позивачка та її представники вточнили вимоги позову та пояснили, що між земельними ділянками сторін завжди існувала земельна ділянка, яку сторони використовували спільно. Відповідач у 2007 році влаштував загорожу з металевої сітки частково вздовж існуючого низького дерев'яного паркану, який відокремлював земельну ділянку позивачки та землю спільного користування, перегородивши позивачці доступ до її туалету, а при виході на город влаштував металеву загорожу, змістивши її в бік земельної ділянки позивачки на 90 см. Вхід та заїзд до земельної ділянок сторін здійснювався через металеву калитку та ворота зі сторони вулиці О.Олеся, та іншого входу на територію земельної ділянки позивачки ніколи не існувало. Земельна ділянка орієнтовною площею 0,01 га, якою користувались спільно сторони та попередня власниця будинку, на подвір'ї відгороджена низьким дерев'яним парканом, як з боку земельної ділянки позивачки так і з боку земельної ділянки ОСОБА_1. До земельних ділянок сторін з земельної ділянки спільного користування є вхід через калитки. Відповідач чинить перешкоди в користуванні земельною ділянкою позивачці, зачиняє калитку та не впускає її, та працівників земельно - кадастрового бюро на територію подвір'я, яким сторони завжди користувались спільно, чим також робить неможливим доступ до земельної ділянки позивачки. Просили визнати, що земельна ділянка орієнтовною площею 0,01 га, розташована між земельними ділянками по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 є землею загального користування, зобов'язати відповідача не чинити перешкоди у вільному доступі позивачці та працівникам земельно - кадастрового бюро для обміру та зйомки її земельної ділянки на територію земель спільного користування та до її земельної ділянки, демонтувати загорожу з металевої сітки влаштовану вздовж дерев'яного паркану позивачки та виходу на город, а також стягнути з відповідача 5000 гривень моральної шкоди.
Відповідач та його представник в судовому засіданні позов не визнали, мотивуючи це тим, що відповідач встановив загорожу вздовж меж земельної ділянки позивачки правильно, а до своєї земельної ділянки позивачка мала право заходити через подвір'я будинку АДРЕСА_1, так як їй це дозволяли господарі будинку. Працівників земельно кадастрового бюро відповідача не впустив на територію подвір'я тому, що вважає цю частину землі територію земельної ділянки АДРЕСА_1.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково.
Так, в судовому засіданні сторони визнали ті обставини, що земельні ділянки по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1, раніше перебували у користуванні матері позивача ОСОБА_4, що померла 8 квітня 1975 року. На вказаній земельній ділянці існував будинок ОСОБА_4 за АДРЕСА_2, (раніше АДРЕСА_3), який успадкувала позивачка згідно свідоцтва про право власності по закону. Біля цього будинку був побудований будинок АДРЕСА_1, що належав на праві власності матері відповідача - ОСОБА_3. Відповідач є єдиним спадкоємцем майна матері, яка померла у квітня 2007 року, та користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1. Останній своєчасно звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття ним спадщини. Плани земельних ділянок відсутні, та в натурі вони не виділялись.
З показів свідка ОСОБА_5, даних в судовому засіданні вбачається, що вона у 2004 році. як землевпорядник, під час розгляду судової справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про скасування державних актів про право власності на земельні ділянки, приймала участь у огляді земельних ділянок. ОСОБА_3 та відповідач по справі не заперечували ті обставини, що позивачка користувалась спільно з ними входом до подвір'я, подвір'ям та проходом до свого городу повз туалету, а відповідач пообіцяв для більшої зручності в користуванні земельною ділянкою позивачки перенести двері тимчасових господарських споруд, яки заважали позивачці проходити до городу.
Рішенням Яготинського районного суду від 5 березня 2004 року, (а.67-69 справи № 2-106\2004), також встановлені наступні обставини, які в силу ст..61 ЦПК України не підлягають доказуванню:
Згідно рішення виконкому Яготинської міської ради від 10 грудня 1996 року № 13 ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку розміром 0,06 га по АДРЕСА_2
Згідно цього ж рішення Яготинська міська рада надала дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,16 га ОСОБА_3, в т.ч. 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, та 0,06 га для ведення особистого підсобного господарства.
Рішенням Яготинського районного суду від 5 березня 2004 року визнано недійсними рішення сесії Яготинської міської ради Київської області від 26 липня 2002 року № 110-02-ХХІУ в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельних ділянок площею 0,0996 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та 0,1098 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1, а також визнані недійсними Державні акти на право власності на вказані земельні ділянки, оскільки ОСОБА_3 була помилково передана у власність частина земельної ділянки по АДРЕСА_2, якою користувалась ОСОБА_1
Протоколами огляду на місці та схемою до них, (а.с.41-45), встановлено, що вхід до земельних ділянок, якими користуються сторони здійснюється з вул..О.Олеся через металеві ворота з калиткою, територія подвір'я , що знаходиться між будинком АДРЕСА_1 та тимчасовими спорудами по АДРЕСА_2 огороджена старим дерев'яним парканом, який відокремлює земельні ділянки, що знаходяться в користуванні кожної з сторін, та вхід до котрих здійснюється через окремі калитки, влаштовані в цій загорожі. Окремого входу на територію земельної ділянки з вул..О.Олеся не існує. Біля туалету вздовж межі земельної ділянки позивачки влаштована загорожа з металевої сітки, яка перегороджує вхід до туалету позивачки з території подвір'я, оскільки з іншого боку туалету знаходиться дерев'яний контейнер для сміття та гною, який зі слів сторін влаштований більше 20 років тому, та дані обставини свідчать, що до території своєї ділянки та туалету позивачка здійснювала підхід через земельну ділянку, яка знаходилась у спільному користуванні сторін. Обміром огородженої земельної ділянки, розташованої між будинком АДРЕСА_1 та тимчасовою спорудою по АДРЕСА_2 встановлено, що її розмір становить близько 0,01 га, та вона має такі межі, визначені на схемі: ширина вздовж паркану з вул..О.Олеся, де влаштовані ворота та калитка - 3.4 м., на відстані 12 метрів вглибину подвір'я та на відстані 23 м. вглибину подвір'я , її ширина становить 5.2 м., а далі вздовж межі земельної ділянки позивачки на відстані 13 метрів, ширина земельної ділянки спільного користування становить 1 м.
Пункт 18 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» містить роз'яснення, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати ст. 30 ЗК (2768-14) до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після ж 31 грудня 2001 р. право власності на земельну ділянку або її частину може переходити відповідно до ст. 120 ЗК на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладеного відповідно відчужувачем або набувачем.
Згідно ст.. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення непов'язані з позбавленням право володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що ділянки по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1, раніше перебували у користуванні матері позивача ОСОБА_4, що померла 8 квітня 1975 року. На вказаній земельній ділянці існував будинок ОСОБА_4 за АДРЕСА_2, (раніше АДРЕСА_3), який успадкувала позивачка згідно свідоцтва про право власності по закону. Біля цього будинку був побудований будинок АДРЕСА_1, що належав на праві власності матері відповідача - ОСОБА_3. Згідно рішення виконкому Яготинської міської ради від 10 грудня 1996 року № 13 ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку розміром 0,06 га по АДРЕСА_2
Згідно цього ж рішення Яготинська міська рада надала дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,16 га ОСОБА_3, в т.ч. 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, та 0,06 га для ведення особистого підсобного господарства.
Рішенням Яготинського районного суду від 5 березня 2004 року визнано недійсними рішення сесії Яготинської міської ради Київської області від 26 липня 2002 року № 110-02-ХХІУ в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельних ділянок площею 0,0996 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та 0,1098 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1, а також визнані недійсними Державні акти на право власності на вказані земельні ділянки, оскільки ОСОБА_3 була помилково передана у власність частина земельної ділянки по АДРЕСА_2, якою користувалась ОСОБА_1
Відповідач є єдиним спадкоємцем майна матері, яка померла у квітні 2007 року, та користується земельною ділянкою по АДРЕСА_1, хоча в силу ст.. 125 ЗК України приступити до використання земельної ділянки він повинен лише після одержання документів, що посвідчує це право та після виділення меж земельної ділянки в натурі. Останній своєчасно звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття ним спадщини. Плани земельних ділянок сторін відсутні, та в натурі вони їм не виділялись. Протоколом огляду на місці встановлено, що земельною діяльною орієнтовним розміром 0,01 га сторони користувались спільно для заїзду на подвір'я, проходу до городу, надвірних споруд. Дані обставини не заперечував і відповідач. Будь - які докази про те, що вказана земельна ділянка виділялась в натурі в користування одній з сторін, відсутні. В силу ст.. 83 ЗК України землями загального користування, що відноситься до земель комунальної власності є… вулиці, проїзди… Враховуючи, що в судовому засіданні не здобуто доказів про передачу в користування земельної ділянки, орієнтовною площею розміром 0,01 га, розташованої між ділянками по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 сторонам, чи попередній власниці будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3, а сторони використовували цю земельну ділянку спільно для заїзду, проходу до належних їм споруд, то суд вважає, що дана земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності та до земель загального користування. В судовому засіданні також встановлено, що відповідач у 2007 році встановив паркан з металевої сітки вздовж межі земельної ділянки позивачки незаконно, оскільки перегородив їй вільний доступ до її земельної ділянки, надвірних споруд, хоча на даний час взагалі не набув права використовувати земельну ділянку навколо спадкового будинку АДРЕСА_1 по вул.. О.Олеся, в зв'язку з чим вимоги щодо демонтування встановленої відповідачем загорожі підлягають до задоволення. Крім цього, відповідач в травні 2007 року не впустив на територію земельної ділянки, розташованої між земельними ділянками по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2, яку позивачка та попередня власниця будинку АДРЕСА_1 використовували протягом більше 20 років спільно як заїзд та прохід до належних їм будівель і городу, працівників земельно - кадастрового бюро, чим перешкодив позивачці реалізувати право на виготовлення технічної документації із землеустрої для подальшої передачі їй земельної ділянки у власність. В результаті неправомірних дій відповідача позивачка зазнала моральні страждання, а порушенням її прав останній завдана моральна шкода, яку суд з врахування ступеня вини відповідача, характеру та обсягу перенесених позивачкою страждань оцінює в 500 гривень, які в силу ст..1167 ЦК України необхідно стягнути на її користь з відповідача, а решту вимог в цій частині знаходить безпідставною та такою, що до задоволення не підялгає.
При цьому, суд не може прийняти до уваги заперечення відповідача в тій частині, що спірна земельна ділянка перебувала у користуванні його матері, оскільки ці обставини спростовують показами свідка ОСОБА_5, протоколами огляду на місці, відсутністю у відповідача плану земельної ділянки та акту відведення її в натурі.
Керуючись ст..ст. 10,60, 61, 212,208, 209,218 ЦПК України, ст..ст. 120, 152,125,83,12, 103 ЗК України, ст..1167 ЦК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Встановити, що земельна ділянка орієнтовним розміром 0,01 га, розташована між земельною ділянкою по АДРЕСА_2та земельною ділянкою по АДРЕСА_1, та має наступні межі: ширина вздовж паркану з вул..О.Олеся, де влаштовані ворота та калитка - 3.4 м., на відстані 12 метрів вглибину подвір'я та на відстані 23 м. вглибину подвір'я , її ширина становить 5.2 м., а далі вздовж межі земельної ділянки позивачки протягом 13 метрів , ширина становить 1 м., є земельною ділянкою комунальної власності загального користування.
Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у вільному доступі на територію вказаної земельної ділянки ОСОБА_1, працівникам земельно - кадастрового бюро для проведення зйомки та обміру земельної ділянки позивачки, а також демонтувати, встановлену ним загорожу з металевої сітки вздовж межі земельної ділянки позивачки та на території земель загального користування.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 500 гривень моральної шкоди, а в задоволенні решти вимог відмовити за безпідставністю.
Рішення може бути оскарженим до Апеляційного суду Київської області шляхом подачі через Яготинський районний суд заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення та апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Литвин Л.І.