АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 11-сс/796/117/2013 Головуючий у 1-й інстанції: Ільєва Т.Г.
Категорія: ст. 303 КПК Доповідач: Бець О.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді Беця О.В.,
суддів Єфімової О.І., Коваль С.М.,
за участю прокурора Капелюшного О.В.,
секретаря судового засідання Дем'яненко В.І.,
апелянта ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 січня 2013 року,
ВСТАНОВИЛА:
Цією ухвалою відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на службову бездіяльність відповідальних осіб Генеральної прокуратури України щодо реєстрації заяв і повідомлень про злочини.
Ухвала суду мотивована тим, що звертаючись зі скаргою на бездіяльність відповідальних осіб Генеральної прокуратури України та зобов'язання вчинення відповідних дій та посилаючись на норми КПК України 2012 року, ОСОБА_1 по суті оскаржує бездіяльність, яка виникла в період дії КПК України 1960 року, яким встановлюється інший порядок подання заяв та повідомлень про злочин (ст. 95 КПК), порядок їх розгляду (ст. 97 КПК).
Згідно ухвали суду, виходячи з положень ст. 95 КПК України 1960 р., заяви чи повідомлення, як привід для проведення дослідчої перевірки, визнавались такими лише за умови наявності в них об'єктивних даних (доказів) про реальність події злочину, в іншому випадку прийняття по таким заявам чи повідомленням рішення в порядку ст. 97 КПК України було не обов'язковим і вирішувалось уповноваженим органом в залежності від конкретних обставин справи.
Заяви та повідомлення, подані за межами десятиденного строку дослідчої перевірки, не охоплюються змістом п. 3 Перехідних положень КПК України, оскільки могли бути розглянуті в іншому порядку, як такі, що не містили достатніх даних про наявність ознак злочину.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та постановити нову, якою відкрити провадження за його скаргою.
Мотивуючи доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про порушення норм права, які були допущені при винесенні рішення, а саме посилання слідчим суддею на те, що прийняття по таким заявам чи повідомленням рішення в порядку ст. 97 КПК України було не обов'язковим.
Також апелянт посилається на те, що постанова Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2012 року щодо реагування на його обґрунтовані заяви про службові злочини прокурорів району в порядку ст. 97 КПК України 1960 р. не була виконана коли був чинний КПК України 1960 р., то її виконання, на думку апелянта, переходить у КПК України 2012 року.
Посилання суду, на думку ОСОБА_1 щодо не застосування п. 3 «Перехідних положень» КПК України неправомірно, крім того, він повторно подав заяви для реєстрації в ЄРДР про ці ж самі злочини прокурорів під час дії КПК України 2012 року, і на них також не відредаговано.
Крім того, копії оскаржуваної постанови йому не надіслано.
Заслухавши доповідь судді, пояснення апелянта, який підтримав апеляційну скаргу, доводи прокурора, який вважає ухвалу слідчого судді законною і обґрунтованою, а тому просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність залишення ухвали слідчого судді без змін, а апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення з наступних підстав.
Суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на службову бездіяльність відповідальних осіб Генеральної прокуратури України щодо реєстрації заяв і повідомлень про злочин.
Таке рішення суду першої інстанції колегія суддів вважає законним та обґрунтованим і з ним погоджується.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 КПК України, встановлений перелік оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування є вичерпним і не передбачає оскарження дій, бездіяльності слідчого та прокурора щодо неприйняття рішення за заявою про злочин. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Однак, як зазначено ст. 5 КПК України, процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається, згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 214 КПК України, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, є невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР впродовж 24 годин після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Таким чином, предметом оскарження за п.1 ч.1 ст. 303 КПК України є бездіяльність слідчого чи прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР продовж 24 годин після отримання заяви.
Як вбачається зі скарг ОСОБА_1, він звертався з заявами про службові злочини прокурорів ще в період часу 2010-2012 років, а на теперішній час оскаржує бездіяльність відповідальних осіб Генеральної прокуратури України щодо невнесення зазначених заяв до ЄРДР, однак порядок вирішення заяв та повідомлень про злочини, які надійшли до органів дізнання, слідчих прокурорів до набрання чинності КПК України 2012 р. і по яких не прийнято рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи, відповідно до п. 3 Перехідних положень КПК України, передаються органам досудового розслідування згідно з цим Кодексом для початку досудового розслідування в порядку, встановленому цим Кодексом.
Таким чином, бездіяльність слідчого чи прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР по заявах і повідомленнях про злочини, які надійшли до органів дізнання, слідчих, прокурорів до набрання чинності КПК України і по яких не прийнято рішення про порушення кримінальної справи, чи відмовлено в порушенні кримінальної справи, не охоплюються змістом п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України і тому не є предметом оскарження за цим Кодексом, а тому слідчим суддею обґрунтовано встановлено, що скарга на службову бездіяльність відповідальних осіб Генеральної прокуратури України при розгляді заяв ОСОБА_1 про злочини, не підлягає окремому оскарженню.
Відповідно до ч. 4 ст. 304 КПК України, слідчий суддя відмовляє у відкритті провадження за скаргою у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора, що не підлягає оскарженню.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала винесена з додержанням вимог кримінально-процесуального закону та слідчий суддя обґрунтовано відмовив у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на службову бездіяльність відповідальних осіб Генеральної прокуратури України, а тому ухвалу слідчого судді слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 214, 303, 304, 376, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА :
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 січня 2013 року, якою відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на службову бездіяльність відповідальних осіб Генеральної прокуратури України щодо реєстрації заяв і повідомлень про злочини - залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1- без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
С У Д Д І :
_________ ____________ ___________
(Бець О.В.) (Єфімова О.І.) (Коваль С.М.)