Україна
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
16 липня 2008 року справа № 22-а-7345/08
зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бул. Шевченко, 26, 3 корпус
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Яманко В. Г.
суддів: Міронової Г. М.
Горбенко К. П.
|
при секретарі судового засідання |
Білоус К. І. |
|
за участю представників від |
|
|
позивача: |
ОСОБА_1 особисто не з'явилися, надане клопотання про розгляд справи без участі представника |
|
відповідача: |
|
|
|
|
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу |
Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради, м. Красноармійськ |
|
на постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області |
|
|
від |
10 червня 2008 року |
|
по адміністративній справі |
№ 2-а-96/08 (суддя Корнєєва І. В.) |
|
за позовом до відповідача |
ОСОБА_1, м. Красноармійськ Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради, м. Красноармійськ |
|
про |
стягнення недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2007 роки |
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 червня 2008 року по справі № 2-а-96/08 частково задоволений позов ОСОБА_1, м. Красноармійськ до Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради, м. Красноармійськ про стягнення недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2007 роки.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Позивач у судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення та при розгляді справи переглянути постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2004, 2005 роки.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначив про розгляд справи без участі його представника, проти чого позивач не заперечував.
Колегія суддів, заслухавши позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.
Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року в редакції Закону України № 2001-ХІІ від 19 грудня 1991 року зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
ОСОБА_1 віднесений до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 виданим 18 листопада 1997 року (арк. справи 6).
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради, м. Красноармійськ виплатило йому компенсацію на оздоровлення за 2004-2007 роки на загальну суму 326 грн. 70 коп., сума недоплати склала 6618 грн. 30 коп., з якої за 2004 рік - 1283 грн. 30 коп., за 2005 рік - 1560 грн. 50 коп., за 2006 рік - 1775 грн., за 2007 рік -2000 грн.
Згідно довідки Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради, м. Красноармійськ № 09/1488 від 21 березня 2008 року (арк. справи 8) НОМЕР_1, як ліквідатору наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ІІ категорії було сплачено щорічну компенсацію на оздоровлення за: 2004 рік - 7 лютого 2005 року в розмірі 26 грн. 70 коп., 2005 рік - 28 листопада 2005 року в розмірі 100 грн., 2006 рік - 20 вересня 2006 року в розмірі 100 грн., 2007 рік - 17 травня 2007 року в розмірі 100 грн.
Частиною 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції, яка не змінювалася станом на дні виплат - 7 лютого 2005 року, 28 листопада 2005 року, 20 вересня 2006 року, 17 травня 2007 року) передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Згідно частин 3, 5, 7 статті 48 вказаного Закону щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення, виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення керувався статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Проте, в цій статті функції щодо встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення Кабінету Міністрів України не делеговані, а лише зазначено про те, що Кабінет Міністрів України може затвердити порядок застосування передбачених законом пільг.
Крім того, скаржник посилається як на підставу виплат на підпункт «є» пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою була встановлена виплата щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - 2670 тис. крб. (26 грн. 70 коп.). Вказана постанова була прийнята Кабінетом Міністрів відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої постановою Верховної Ради України від 11 жовтня 1995 року № 373/95-ВР, яка визначала одночасно з бюджетом конкретний план дій лише на 1996 рік. Крім того, підпункт "є" пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 втратив чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562.
Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії виплата щорічної допомоги на оздоровлення повинна здійснюватися в сумі 100 гривень.
Відповідно до статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» передбачено, що конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.
Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року визначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
При розгляді даної категорії спору апеляційним судом встановлено, що постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанова Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» були прийняті всупереч вимог статей 48, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому посилання скаржника на цю постанову апеляційним судом не приймаються та оцінка правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України та статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь ОСОБА_1 недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, виходячи з положень частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2007 рік. Так, виплаті ОСОБА_1 підлягала щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 2100 грн. з розрахунку 420 грн. х 5, в якому 420 грн. це мінімальний розмір заробітної плати встановлений з 1 квітня 2007 року по 30 червня 2007 року статтею 76 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19 грудня 2006 року, що був викладений в новій редакції Законом України N 749-V від 15 березня 2007 року). З врахуванням виплаченої відповідачем 17 травня 2007 року допомоги в розмірі 100 грн. (арк. справи 8) сума недоотриманої ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік склала 2000 грн. (2100 грн. - 100 грн.).
При визначенні щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік апеляційний суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) положення пункту 30 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яким було зупинено на 2007 рік дію частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», внаслідок чого положення статті 48 підлягають застосуванню у 2007 році.
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Щодо доводів скаржника про те, що управління праці та соціального захисту не є належним відповідачем у справі колегія суддів зазначає наступне.
Пунктами 1, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року N 256 з наступними змінами, передбачено, що вказаний Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 були внесені зміни до вищенаведеної постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 та затвердженого нею Порядку про покладення на управління праці та соціального захисту населення додаткових завдань щодо ведення персоніфікованого обліку, нарахування та сплати передбачених законодавчими актами пільгових виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, колегія суддів з огляду на наведену постанову Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 не приймає доводів скаржника стосовно того, що управління праці та соціального захисту з моменту прийняття вказаної постанови не є належними відповідачами в справах щодо стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, оскільки статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету, а управління праці та соціального захисту населення стосовно виплат щорічної допомоги на оздоровлення є розпорядниками бюджетних коштів в розумінні пункту 36 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України.
У 2006 році НОМЕР_1, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради виплатило 20 вересня 2006 року щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 100 грн., про що свідчить довідка (арк. справи 8).
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що визнання судом першої інстанції обґрунтованою невиплату управлінням праці та соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік в розмірі встановленому статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та відповідно відмова позивачу в стягненні допомоги за 2006 рік в сумі 1775 грн. правомірні, оскільки дія абзаців 3 та 4 вказаної статті на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати була зупинена згідно з пунктом 37 статті 77 Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 р. N 3235-IV та відповідність цього зупинення конституційним нормам Конституційним судом до дійсного часу не розглядалася.
За 2004 та 2005 роки Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради, м. Красноармійськ була виплачена позивачу, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, щорічна грошова допомога на оздоровлення відповідно 7 лютого 2005 року в розмірі 26 грн. 70 коп. та 28 листопада 2005 року в розмірі 100 грн., в цей період діяла стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у вищенаведеній редакції, тому з огляду на те, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати, сума щорічної допомоги на оздоровлення розраховується наступним чином:
- за 2004 рік в розмірі 1283 грн. 30 коп. з розрахунку 1310 грн. (262 грн. х 5, в якому 262 грн. це мінімальний розмір заробітної плати встановлений з 1 січня 2005 року по 31 березня 2005 року статтею 82 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» № 2285-ІV від 23 грудня 2004 року) мінус виплачену суму 26 грн. 70 коп.,
- за 2005 рік в розмірі 1560 грн. з розрахунку 1660 грн. (332 грн. х 5, в якому 332 грн. це мінімальний розмір заробітної плати встановлений з 1 вересня 2005 року по 31 грудня 2005 року статтею 83 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» № 2285-ІV від 23 грудня 2004 року, що був викладений в новій редакції Законом України від 25 березня 2005 року N 2505-IV) мінус виплачену суму 100 грн.
Суд першої інстанції відмовив НОМЕР_1 в задоволенні позовних вимог в частині стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2004 рік в розмірі 1283 грн. 30 коп. та за 2005 рік в розмірі 1560 грн. з посиланням на недотримання позивачем річного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на приписи пункту 4 частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України постанова Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 червня 2008 року по справі № 2-а-96/08 підлягає скасуванню, оскільки наявне порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2004 та 2005 роки.
Так, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Застосування цієї норми Цивільного кодексу України, до правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи узгоджується з тим, що згідно частини 3 статті 1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях, серед інших, базується на принципах пріоритету життя та здоров'я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов праці, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Крім того, частиною 1 статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР передбачено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності.
При вирішенні цього спору, колегією суду було враховано, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року зі змінами внесеними Законом України від 9 лютого 2006 року N 3436-IV, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
У параграфі 22 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) від 8 листопада 2005 року визначено, що поняття “власності”, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права”, і, таким чином, як “власність” в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1. В параграфі 23 цього ж рішення Європейський суд з прав людини зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
З огляду на вище наведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, правильно вирішивши питання щодо часткового задоволення позову та стягнення недоплачених сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік та правильно визначившись з відмовою за 2006 рік, допустив порушення вищевикладених норм та неправильно застосував приписи частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України до правовідносин зі стягнення щорічної допомоги на оздоровлення на користь громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому з врахуванням приписів частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими суд може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, виходячи з завдання адміністративного судочинства, яким є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України) та враховуючи приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для скасування судового рішення згідно пункту 4 частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, постанова Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 червня 2008 року по справі № 2-а-96/08 підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою позовні вимоги задовольняються в частині стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради недоотриманої ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення на загальну суму 4618 грн. 30 коп., з якої за 2004 рік - 1283 грн. 30 коп., за 2005 рік - 1560 грн., за 2007 рік - 1775 грн., в іншій частині, тобто за 2006 рік, в задоволенні позовних вимог відмовляється.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, пунктом 4 частини 1 статті 202, статтями 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради на постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 червня 2008 року по справі 2-а-96/08 задовольнити частково.
Постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 червня 2008 року по справі 2-а-96/08 за позовом ОСОБА_1, м. Красноармійськ до Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради, м. Красноармійськ про стягнення недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2004, 2005, 2006, 2007 роки на загальну суму 6618 грн. 30 коп. скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1, м. Красноармійськ до Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради, м. Красноармійськ про стягнення недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2004, 2005, 2006, 2007 роки на загальну суму 6618 грн. 30 коп. задовольнити частково.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради, м. Красноармійськ на користь ОСОБА_1, м. Красноармійськ недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2004, 2005, 2007 роки на загальну суму 4618 грн. 30 коп., з якої за 2004 рік - 1283 грн. 30 коп., за 2005 рік - 1560 грн., за 2007 рік - 1775 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України.
В іншій частині позову відмовити.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України відкласти з дня закінчення судового розгляду справи на строк п'ять днів складання постанови у повному обсязі.
Вступна та резолютивна частини постанови складені та підписані колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 16 липня 2008 року о 10 годині 40 хвилин.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі.
Головуючий: В.Г.Яманко
Судді: Г.М.Міронова
К.П.Горбенко
Постанова складена у повному обсязі та підписана колегією суддів 17 липня 2008 року.