ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 21.07.2008 р.                                         17:00                                                  № 2/92  

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді  Келеберда В.І., суддів –Винокуров К.С., Кочан В.М. при секретарі судового засідання Мельниковій Л.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом  Відкритого акціонерного товариства «Полтаваобленерго»

до  Кабінету Міністрів України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1)          Державна судова адміністрація України;

2)          Міністерство внутрішніх справ України;

3)          Міністерство праці та соціальної політики України;

4)          ОСОБА_1

про  визнання нечинною постанови

Обставини справи:

Позов заявлено про визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 07.03.07р. № 407 «Про внесення змін до п.1 Порядку надання пільг, компенсацій та гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.03р. № 426»в частині поширення дії даного Порядку стосовно суддів України.

В ході розгляду справи позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить суд визнати нечинною постанову КМУ від 07.03.07р. № 407 в частині поширення дії даного Порядку стосовно суддів України та стосовно осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ.

Відповідно до ст. 51 КАС України позивач має право змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду, а тому судом прийнято до розгляду зазначені уточнення позивача.

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на Закони України «Про статус суддів»та «Про міліцію»та зазначає, що оскаржений акт фактично скасовує дію пільг або гарантій, право на які мають судді та особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, оскільки оплата за електричну енергію у 2007 році повинна здійснюватися зазначеними особами у розмірі 100%. При цьому, до позивача, як до підприємства розподілення та передачі електроенергії, надійшла низка звернень та судових рішень про нарахування плати за електроенергію пільговій категорії громадян у розмірі 50%.

Відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що оспорена Постанова прийнята в межах повноважень, відповідає законодавству та не порушує прав та інтересів позивача. До того ж, представник КМУ зазначила, що оскаржений акт також не порушує прав осіб, які мають податкові соціальні пільги, оскільки їм проводиться відшкодування на підприємстві чи установі, в якій працюють зазначені особи. В якості правових підстав заперечення представник відповідача посилалась на Конституцію України, Закони України «Про Кабінет Міністрів України»та «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

В судовому засіданні 17.12.07р. представник позивача заявив клопотання по залучення до участі у справі на стороні позивача третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Судом клопотання задоволено та залучено до розгляду справи Державну судову адміністрацію України, Міністерство праці та соціальної політики України та Міністерство внутрішніх справ України.

Представники Міністерства праці та соціальної політики України підтримали позицію, наведену представником Кабінету Міністрів України, та просили суд відмовити у задоволенні позову. Крім того, представники зазначили, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.07р. № 6-рп визнано такими, що не відповідають Конституції України положення ст. 36 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», а тому Мінпраці підготовлено проект постанови «Про визнання такою, що втратила чинність постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.03р. № 426».

Представник Державної судової адміністрації України підтримав позицію позивача та вказав на рішення Конституційного суду України від 18.06.07р. № 4-рп/2007, яким статтю 36 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»визнано такою, що не відповідає Конституції України, а звуження змісту встановлених законом гарантій незалежності суддів при прийнятті нових нормативно-правових актів не допускається.

Міністерство внутрішніх справ України до суду своїх представників не направило, письмової позиції щодо предмету спору до суду не надіслало, причини неявки не повідомило. Враховуючи положення ч. 2 ст. 128 КАС України та думку інших учасників судового засідання, суд вирішує наявний спір без участі представника МВС України.

17.03.08р. до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 про вступ  до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача. В якості правових підстав для участі у судовому розгляді даної справи, ОСОБА_1 вказав на те, що рішення у справі може вплинути на його права та інтереси, оскільки він працює суддею в Кременчуцькому районному суді Полтавської області. Одночасно ОСОБА_1 просить розглянути справу без його участі на підставі наданих їм документів та письмових пояснень.

Суд, заслухавши думку учасників судового процесу та порадившись на місці, вирішив задовольнити заяву ОСОБА_1 та залучити його до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Також судом ухвалено розглянути справу без участі ОСОБА_1 на підставі наданих їм документів та матеріалів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

7 березня 2007 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 407 «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу». Так, відповідно до зазначеного акту Кабінет Міністрів України постановив: «У пункті 1 Порядку надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 р. № 426 (Офіційний вісник України, 2003 р., N 14, ст. 625; 2004 р., N 6, ст. 321; 2005 р., N 23, ст. 1282; 2006 р., N 42, ст. 2809), цифри "39" і "2006" замінити відповідно цифрами "36" і "2007".».

Таким чином, шляхом прийняття оскарженої постанови № 407 Кабінет Міністрів України фактично продовжив дію своєї постанови № 426 від 31.03.03р. «Про затвердження Порядку надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу»на 2007 рік.

Постанова Кабінету Міністрів України № 426 від 31.03.03р. встановлює механізм надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу при наявності у зазначених осіб права на податкову соціальну пільгу.

Пункт 1 постанови № 426 від 31.03.03р. з урахуванням змін, внесених оскарженою постановою № 407 від 07.03.07р. викладено наступного змісту: «1. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" пільги, компенсації і гарантії, на які згідно із законами України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці та особи рядового і начальницького складу (далі - пільговики), щодо знижки плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія), безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі) та автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів надаються у разі, якщо зазначені працівники мають право на податкову соціальну пільгу.».

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Як вбачається зі Статуту ВАТ «Полтаваобленерго», товариство позивача здійснює діяльність з постачання та передачі електричної енергії споживачам в умовах функціонування єдиної енергосистеми України. Тобто, позивач надає послуги в тому числі пільговим категоріям населення (суддям, військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу правоохоронних органів тощо), а також здійснює нарахування плати за такі послуги. При цьому, порядок встановлення тарифів на електричну енергію та нарахування плати за її використання встановлено низкою нормативно-правових та підзаконних актів, якими не надано право позивачеві нараховувати плату за користування електроенергією із знижкою певній категорії пільговиків.

Позивач зазначає, що на час розгляду даної адміністративної справи  різними судами розглянуті позовні заяви суддів та працівника міліції, які звернулися з вимогами до ВАТ «Полтаваобленерго» щодо нарахування плати за користування електроенергією зі знижкою, передбаченою Законами України «Про статус суддів»та «Про міліцію», проте позивач не може виконати такі рішення судів, оскільки постанова Кабінету Міністрів України № 407 від 07.03.07р. продовжила дію постанови Кабінету Міністрів України № 426 від 31.03.03р., а отже є чинними положення законодавства щодо нарахування плати за електроенергію у розмірі 100% з подальшим відшкодуванням пільговикам сплаченої різниці, що проводиться іншими установами.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.08р. № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»та в роз’ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»зазначено, що підставами для визнання будь-якого акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів суб’єктів правовідносин, на регулювання яких видано спірний акт.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Акти ненормативного характеру (індивідуальні акти), породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Предметом оскарження у даній справі є нормативно-правовий акт, яким врегульовано правовідносини, які виникають з приводу обчислення розміру пільг та компенсацій та порядок їх відшкодування.

Форми, найменування і порядок прийняття актів державними чи іншими органами залежать від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України, відповідними законами України та положенням (статутом) про такий орган.

Відповідно до ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, якій у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України (ст. 117 Конституції України).

Закон України від 21.12.2006р. № 514-V «Про Кабінет Міністрів України», який був чинним на момент винесення відповідачем у справі оскарженої постанови, встановив організацію, повноваження та порядок діяльності Кабінету Міністрів України. Відповідно до положень цього Закону Кабінету Міністрів України надані повноваження забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування тощо (ст.ст. 3, 21 Закону).

Згідно частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Зазначені конституційні вимоги поширюються на всі без винятку органи державної влади, у тому числі й на компетенцію Кабінету Міністрів України щодо прийняття актів з урахуванням обов’язковості вимог, встановлених рішенням суду (ст. 124 Конституції).

Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до п. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суду пред’явлено копії документів, що підтверджують проходження встановленої законом процедури прийняття актів Кабінету Міністрів України, а саме: довідка про погодження проекту постанови, пояснювальна записка до проекту постанови та проект постанови «Про внесення змін до Порядку надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу», висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту постанови, порівняльна таблиця до проекту постанови в частині діючих норм та запропонованих норм Порядку. Постанову КМУ № 407 зареєстровано Міністерством юстиції України при внесенні до Єдиного державного реєстру нормативних актів.

Тобто в частині повноважень та процедури прийняття оскарженого акту відповідача, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 407 від 07.03.07р. в межах своїх повноважень та відповідно до законодавчо визначеної процедури прийняття актів Уряду.

До того ж, відповідно до частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України до складу бюджетного законодавство крім Конституції України, цього Кодексу належать також закони про Державний бюджет України, інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини, передбачені статтею 1 цього Кодексу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання цього Кодексу та інших законів України, передбачених пунктами 3 та 4 частини першої цієї статті.

Частиною другою статті 4 Бюджетного кодексу України встановлено, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України,  цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.

Виходячи з аналізу наведених норм, та на підставі статті 36 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»суд приходить до висновку, що Кабінет Міністрів України правомірно видав оскаржувану постанову.

Проте, надалі Рішенням Конституційного суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп положення статті 36 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до статті 152 Конституції України закони, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Конституція України є нормативно-правовим актом прямої дії, що визначає порядок дії в часі актів законодавства у разі визнання їх неконституційними. Таким чином, до прийняття Конституційним Судом України рішення про неконституційність окремих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», ці положення є чинними і регулюють відповідні суспільні відносини, що мали місце в період його дії. І лише після визнання цих положень згаданого Закону неконституційними вони втрачають силу.

Отже, на момент видання Кабінетом Міністрів України 7 березня 2007 року оскаржуваної постанови вищезгаданий Закон був чинним і підлягав обов'язковому застосуванню, а тому суд не вбачає протиправності дій відповідача щодо прийняття оскарженої постанови.

До того ж, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на наступне.

Постанова Кабінету Міністрів України від 31.03.03 №426 визначає конкретне коло осіб до яких застосовується або буде застосовуватися її приписи - це працівники бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу, правові основи організації і діяльності яких врегульовано Законами України «Про прокуратуру», «Про освіту», «Про статус суддів», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про міліцію», «Про розвідувальні органи України»та ін.

При цьому, згідно із заявою про уточнення позовних вимог від 14.12.07 позивач просить визнати оскаржувану постанову нечинною в частині поширення дії затвердженого нею Порядку стосовно суддів України та стосовно осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, посилаючись на письмові звернення суддів та рішення по справі, сторонами якої були позивач та працівник міліції. Однак вказані обставини не наділяють позивача ознаками суб'єкта оскарження вищеназваних нормативно-правових актів.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених вимог, а тому позов визнається таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 161-163, 171 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні позову повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Головуючий суддя                                                            В.І. Келеберда

Судді                                                                                          К.С. Винокуров

                                                                                                     В.М. Кочан