ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
"08" листопада 2006 р. Справа № 510/7-06
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Бабенка К.А. розглянув матеріали справи
за позовом дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ
до Державного комунального виробничого підприємства „Комунальник”, смт. Терезине, Білоцерківський район
про стягнення заборгованості
за участю представників сторін:
від позивача: Савко Д.Ю. (дов. №269/10 від 18.09.2006р.);
від відповідача: Довгань С.В. (начальник).
.
Суть спору:
до господарського суду Київської області звернулась дочірня компанія „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ з позовною заявою до Державного комунального виробничого підприємства „Комунальник”, смт. Терезине, Білоцерківський район про стягнення заборгованості.
Ухвалою про порушення провадження у справі від 30.10.2006р. її розгляд призначено на 08.11.2006р. (а.с. 1).
В судовому засіданні, яке відбулось 08.11.2006р. представником відповідача подано відзив на позовну заяву в якому він, в зв’язку з скрутним фінансовим становищем просить розстрочити виконання судового рішення на 6 місяців.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд
встановив:
01.04.2005 року між сторонами укладено договір на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій №06/05-811-ТЕ-17 (далі –договір, а.с. 6-10). Відповідно до п. 1.1 цього договору позивач зобов’язується передати у власність відповідача в 2005 році природний газ, а відповідач зобов’язується прийняти та оплатити його на умовах даного договору.
Згідно п. 3.3 договору, приймання-передача газу, поставленого позивачем відповідачу у відповідному місяці, оформлюється актом приймання-передачі газу в якому визначаються фактичні обсяги спожитого газу.
Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за газ провадиться відповідачем грошовими коштами плановими платежами щодекадно до 10, 20 та 30 числа місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюються на підставі акту приймання –передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.
На підставі Актів передачі-приймання природного газу, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 13-16), позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ на загальну суму 54087,91 грн. Відповідач за поставлений позивачем товар розрахувався частково, сплативши 50639,08 грн., в зв’язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий природний газ становить 3448,83 грн. (54087,91 –50639,08).
Згідно частини першої ст.193 Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003р. суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Частиною сьомою цієї статті не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Одним із основних видів господарських зобов’язань є майново-господарські зобов’язання. А згідно ст.174 ГК України господарські зобов’язання виникають із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 175 ГК України зазначається, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Суб’єктами майново-господарських зобов’язань можуть бути суб’єкти господарювання, зазначені у статті 55 ГК України та інші, наділені господарською компетенцією.
Відповідно до частини першої ст. 55 ГК України суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до п.1.частини другої ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.
Крім того, статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Отже, беручи до уваги наведене, господарський суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення основного боргу повністю та стягує з відповідача на користь позивача 3448,83 грн.
Як зазначається в частині другій ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до частини першої ст. 221 ГК України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов’язання, якщо він не виконав дій, що випливають із змісту зобов’язання.
Крім того, згідно частини другої ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а відповідно до частини першої ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Суб’єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 ГК України. А саме, як зазначається в ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, наділені господарською компетенцією.
Згідно до частини другої ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.
Як зазначається в частині четвертої ст. 231 ГК України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до п. 7.2 договору в разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені у п. 6.1 даного договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день його прострочення.
Беручи до уваги наведене, господарський суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 304,16 грн.
Відповідно до частини другої ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а частиною четвертою ст. 232 ГК України передбачається, що відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.
Враховуючи наведене вище, господарський суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції з прострочених відповідачем сум та 3% річних в сумі 943,56 грн. та 217,38 грн. відповідно.
Як зазначено вище, відповідачем подано клопотання про розстрочку виконання судового рішення. Проте, відповідно до частини першої ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Враховуючи те, що господарський суд лише у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання рішення та в зв’язку з неподанням відповідачем належних доказів наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, заява про розстрочення виконання судового рішення задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини четвертої ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, а відповідно до частини п’ятої цієї статті витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача. Тому, суд стягує з відповідача на користь позивача державне мито у сумі 102 грн. 00 коп. та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
На підставі п.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством. Позивачем платіжним дорученням №9746 від 18.10.2006р. сплачено державного мита до державного бюджету 120 грн., а позов подано на суму 4913,93 грн. Відповідно до п.п. ”а” п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” із позовних заяв майнового характеру справляється державне мито у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (25500 грн.), в зв’язку з чим позивачем внесено мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством. Тому, господарський суд повертає позивачу зайво сплачене державне мито в сумі 18 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 55, ст. ст. 173 - 175, частинами першою, другою, сьомою ст. 193, частиною другою ст. 218, частиною першою ст. 221, частиною четвертою ст. 231, частиною четвертою ст. 232 Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003р.; п. 1 частини другої ст. 11, ст. ст. 509, 525, 610, 611, частиною першою ст. 612, частиною першою ст. 614, частиною другою ст. 615, частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-IV; частинами першою та п’ятою ст. 49, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
в и р і ш и в:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного комунального виробничого підприємства „Комунальник” (ЗКПО 25297219) на користь дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (ЗКПО 31301827) –3448 грн. 83 коп. основного боргу, 304 грн. 16 коп. –пені, 943 грн. 56 коп. –втрат від інфляції з прострочених відповідачем сум, 217 грн. 38 коп. –3% річних, а також судові витрати: держмито у сумі 102 грн. 00 коп. та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання даним рішенням законної сили.
3. Повернути дочірній компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (ЗКПО 31301827) зайво сплачене державне мито в сумі 18 грн.
Видати довідку про повернення державного мита після набрання даним рішенням законної сили.
4. Копію даного рішення надіслати сторонам.
Суддя Бабенко К. А.