12.3
ПОСТАНОВА
Іменем України
25 січня 2013 року Справа № 2а/1270/10061/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Мазура Ю.Ю.,
суддів: Гончарової І.А.,
Пляшкової К.О.,
при секретарі: Лушниковій О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної інспекції України з питань праці про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, -
ВСТАНОВИВ:
18 грудня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної інспекції України з питань праці про визнання незаконним та скасування наказу Державної інспекції України з питань праці про звільнення № 085-к від 03.09.2012 року, зобов'язання Державну інспекцію України з питань праці звільнити його з посади з 05.12.2012 року, у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Указом Президента України № 104/2011 від 17.01.2011 року позивача призначено Головою Державної інспекції України з питань праці. За посадою ОСОБА_2 є Головним державним інспектором України з питань праці. Згідно абзацу другого частини другої статті 25 Закону України «Про державну службу», позивач має 1 категорію за посадою. Указом Президента України № 706/2011 від 25.06.2011 року ОСОБА_2 присвоєно третій ранг державного службовця.
У зв'язку з кардіологічним захворюванням у період часу з 17.08.2012 року по 04.12.2012 року позивач був тимчасово непрацездатним і знаходився на лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності.
Відповідачем усі листки непрацездатності прийнято до обліку та призначено позивачеві допомогу з тимчасової втрати працездатності за весь період хвороби та здійснені відповідні виплати.
04 грудня 2012 року за висновками Луганського обласного центру медико - соціальної експертизи обласної МСЕК №1 позивачеві встановлено ІІ групу інвалідності за загальним захворюванням, що підтверджується довідкою МСЕК серії 10 ААБ №334679 від 04.12.2012 року, та надано повідомлення вих. №95 від 04.12.2012 року про результати розгляду МСЕК для пред'явлення за місцем роботи.
Однак, під час знаходження позивача на лікуванні Указом Президента України за № 528/2012 від 31.08.2012 року його було звільнено з посади.
Позивач зазначив, що 05 грудня 2012 року, після закінчення періоду непрацездатності, він прибув до місця своєї роботи для вирішення питання про звільнення з державної служби у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності з 07.12.2012 року, про що подав відповідну заяву.
Проте позивачу було відмовлено у задоволені вимог з огляду на те, що наказом першого заступника Голови Держпраці України Яцкіна В.І. від 03.09.2012 року № 085-к ОСОБА_2 було звільнено з посади Голови Державної інспекції України з питань праці з 03.09.2012 року, тобто у період тимчасової непрацездатності останнього. Вимога позивача про ознайомлення з наказом від 03.09.2012 року № 085-к про його звільнення з посади та про видачу його копії залишилась без задоволення.
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач направив відповідні звернення до В.о. Міністерства соціальної політики України та до Генеральної прокуратури України, але на теперішній час відповіді на адресу позивача не надійшли.
Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать ст. 30 Закону України «Про державну службу», ст. 40, 41, 116 Кодексу законів про працю України, тому просив визнати незаконним та скасувати наказ Державної інспекції України з питань праці про звільнення № 085-к від 03.09.2012 року, зобов'язати Державну інспекцію України з питань праці звільнити його з посади з 05.12.2012 року, у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності.
Представник позивача в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові, просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечувала проти задоволення позовних вимог у зв'язку із необґрунтованістю, просила суд відмовити у задоволенні позову, підтримавши доводи, викладені у раніше наданих суду письмових запереченнях, в яких зазначено, що на виконання Указу Президента України від 31.08.2012 року №528/2012, Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та відповідно до порядку, Держпраці України було видано оспорюваний наказ від 03.09.2012 року №082-к в триденний строк, в якому було зазначено, зокрема дату припинення роботи позивача. Відповідач вважає, що позовні вимоги, заявлені позивачем до Держпраці України, є необґрунтованими, оскільки Держпраці України діяла в межах своїх повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судова колегія, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69 - 72 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Пунктом 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби поширюється компетенція адміністративних судів.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
З наведених норм вбачається, що будь-яка державна служба є публічною службою.
Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу» (далі також - Закон № 3723-XII). Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.
Указом Президента України від 06 квітня 2011 року N 386/2011 затверджено Положення про Державну інспекцію України з питань праці (далі - Положення), відповідно до ч. 1 якого, Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України.
Відповідно пункту 10 Положення, Держпраці України очолює Голова, який призначається на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, та звільняється з посади Президентом України.
Голова Держпраці України за посадою є Головним державним інспектором України з питань праці.
Спеціальним нормативним актом, який регулює питання, пов'язані з підготовкою і внесенням подань щодо осіб, призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється Президентом України або Кабінетом Міністрів України чи погоджується з Кабінетом Міністрів України є постанова Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 298, якою затверджено Порядок розгляду питань, пов'язаних з підготовкою і внесенням подань щодо осіб, призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється Президентом України або Кабінетом Міністрів України чи погоджується з Кабінетом Міністрів України (далі - Порядок).
Цей Порядок, зокрема, визначає процедуру розгляду подання щодо призначення на посаду перших заступників та заступників міністрів, заступників міністрів - керівників апарату, керівників інших центральних органів виконавчої влади, їх перших заступників та заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, його першого заступника та заступників, керівника Апарату Прем'єр-міністра України (п. 2 ч. 1 Порядку).
Відповідно до Конституції та Законів України «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про місцеві державні адміністрації», «Про столицю України - місто-герой Київ», перший заступник, заступник міністра та заступник міністра - керівник апарату, керівник центрального органу виконавчої влади, його перший заступник та заступник, державний уповноважений Антимонопольного комітету призначаються на посаду Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України (п. 3 ч. 2 Порядку).
Частиною 10 вказаного Порядку, посадова особа, яка вносить подання про призначення на посаду осіб, зазначених у пункті 1 цього Порядку, може звертатися з пропозицією щодо звільнення з посади таких осіб.
У пропозиції щодо звільнення з посади обґрунтовуються причини неможливості перебування особи на займаній посаді. До подання додаються завізований керівником відповідного органу проект рішення про звільнення з посади із зазначенням причини, біографічна довідка з фотокарткою, що засвідчується підписом керівника кадрової служби і скріплюється печаткою, заява особи про звільнення, пояснення особи, що звільняється за порушення трудової дисципліни, у разі потреби - матеріали службового розслідування, медична довідка, інші документи, що безпосередньо стосуються справи.
У разі внесення пропозиції щодо відставки особи у поданні зазначається, що передбачені законодавством виплати відповідній особі здійснюються за рахунок фонду оплати праці органу, в якому вона працює. До подання додаються письмова заява особи з поясненням причин відставки, інші документи, що обґрунтовують мотиви відставки, проект рішення про відставку, завізований керівником відповідного органу.
Першим абзацом ч.15 Порядку встановлено, що на підставі акта Президента України або Кабінету Міністрів України щодо призначення на посаду чи звільнення з посади особи в установленому порядку відповідним органом або підприємством у триденний строк видається наказ (розпорядження) за місцем її роботи, в якому зазначається дата початку роботи на відповідній посаді або припинення роботи.
За приписами частини 5 статті 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», у разі відсутності керівника центрального органу виконавчої влади чи неможливості здійснювати ним свої повноваження з інших причин його обов'язки виконує один із заступників відповідно до встановленого керівником центрального органу виконавчої влади розподілу обов'язків.
Пунктом 2 Наказу Державної інспекції України з питань праці № 2 від 24.01.2012 року "Про розподіл обов'язків між головою Державної інспекції України з питань праці, його першим затупником та заступником" установлено, що за відсутністю голови Державної інспекції України з питань праці його обов'язки виконує перший заступник голови (а.с.138).
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках передбачених ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, з аналізу зазначених норм трудового та процесуального права, колегія суддів робить висновок, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
Спірним питанням у даній справі є визначення правомірності дій відповідача при здійсненні звільнення позивача.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судовою колегією в судовому засіданні, що Указом Президента України № 104/2011 від 17.01.2011 року ОСОБА_2 призначено Головою Державної інспекції України з питань праці (а.с. 7-10). Указом Президента України № 528/2012 від 31 серпня 2012 року ОСОБА_2 звільнено з займаної посади Голови Державної інспекції України з питань праці (а.с. 23).
Так, наказом заступника Голови Державної інспекції України з питань праці Яцкіна В. І. від 03.09.2012 року за № 085-к, на підставі статті 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та у зв'язку із підписанням Указу Президента України від 31.08.2012 року №528/2012 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади Голови Державної інспекції України з питань праці» позивача було звільнено з 03.09.2012 року, тобто у період тимчасової непрацездатності останнього. Доказів отримання та ознайомлення позивача з вказаним наказом представник відповідача суду не надав.
Однак, 05 грудня 2012 року позивачем подано до відповідача заяву про звільнення із займаної посади, у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності, відповідно до ст. 38 КЗпП України, з 07.12.2012 року, яку отримано відповідачем 05.12.2012 року та зареєстровано за вх. № 23/10/01-12 (а.с. 36).
Крім того, 12 грудня 2012 року ОСОБА_2 до відповідача надано заву про надання наказу від 03.09.2012 року № 085-к про звільнення з посади для ознайомлення та про видачу копії наказу, яку відповідачем 05.12.2012 року отримано та зареєстровано за вх. № 29/10/01-12 (а.с. 38). 13 грудня 2012 позивач звернувся до відповідача із повторною заявою про надання наказу від 03.09.2012 року № 085-к про звільнення з посади для ознайомлення та про видачу копії наказу (а.с. 39). Факт отримання вказаних заяв представник відповідача у судовому засіданні не заперечував.
Письмових доказів чи інших відомостей із обґрунтованими причинами відповідей відповідача на заяви ОСОБА_2 від 05 грудня 2012 року, 12 грудня 2012 року, 13 грудня 2012 року відповідачем суду не надано.
Наявними доказами в матеріалах справи підтверджується, що Указом Президента України № 528/2012 від 31 серпня 2012 року ОСОБА_2 звільнено з займаної посади Голови Державної інспекції України з питань праці, тобто у заступника Голови Державної інспекції України з питань праці Яцкіна В.І. були всі законні підстави для звільнення позивача з посади.
Статтею 5-1 КЗпП України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від незаконного звільнення.
Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст.ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України).
За таких умов, колегія суддів вважає, що у даному випадку звільнення позивача проведено з порушенням порядку, встановленого для звільнення з підстав ст.40 КЗпП України, з огляду на слідуюче.
У судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 17.08.2012 року по 04.12.2012 року позивач був тимчасово непрацездатним і знаходився на лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності, а саме:
- серії АВР № 307374 від 31.08.2012 року, період з 17.08.2012 року до 31.08.2012 року (режим стаціонарний) (а.с.11);
- серії АВІ № 155507 від 01.09.2012 року, період з 01.09.2012 року по 02.09.2012 року (режим амбулаторний) (а.с.12);
- серії АВІ № 189988 від 19.09.2012 року, період з 03.09.2012 року по 19.09.2012 року (режим стаціонарний) (а.с.13);
- серії АВР № 307467 від 04.10.2012 року, період з 20.09.2012 року по 04.10.2012 року (режим стаціонарний) (а.с.15);
- серії АВР № 307468 від 04.10.2012 року, період з 05.10.2012 року по 28.10.2012 року (режим стаціонарний) (а.с.16);
- серії АВР № 307580 від 01.11.2012 року, період з 29.10.2012 року по 01.11.2012 року (режим стаціонарний) (а.с.17);
- серії АВР № 521426 від 14.11.2012 року, період з 02.11.2012 року по 14.11.2012 року (режим стаціонарний) (а.с.18);
- серії АВР № 307655 від 18.11.2012 року, період з 15.11.2012 року по 28.11.2012 року (режим стаціонарний) (а.с.19);
- серії АВР № 457092 від 29.11.2012 року, період з 29.11.2012 року по 04.12.2012 року (режим стаціонарний) (а.с.20);
- випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 3362/3 (а.с.14).
Вищевказані листки непрацездатності прийнято до обліку Державною інспекцією України з питань праці та ОСОБА_2 призначена допомога з тимчасової непрацездатності за весь період хвороби, а саме з 17.08.2012 року по 04.12.2012 року, здійснені відповідні виплати. Зазначені обставини підтверджуються довідками відповідача від 07.12.2012 року вих. № 701/40/01/02-12 за період з 01.09.2012 року до 30.11.2012 року (а.с.26-27), довідкою від 07.12.2012 року вих. № 702/40/01/02-12 за період з 27.04.2011 року по 31.08.2012 року (а.с.24-25), Випискою з Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» за період з 02.08.2012 року по 05.12.2012 року, де з графи «Деталі операції» вбачаються нарахування за статтею «Зарплата», зокрема: 17.08.2012 року, 06.09.2012 року, 13.09.2012 року, 20.09.2012 року, 27.09.2012 року, 05.10.2012 року, 18.10.2012 року, 08.11.2012 року, 29.11.2012 року, 05.12.2012 року; розрахунковими листами за січня 2012 року по грудень 2012 року (а.с.31-35).
Саме вказані обставини підтверджують тимчасову непрацездатність позивача у період з 17.08.2012 року по 04.12.2012 року.
Крім того, наявними доказами в матеріалах справи підтверджується, що 04 грудня 2012 року згідно висновку Луганського обласного центру медико-соціальної експертизи обласної МСЕК № 1 ОСОБА_2 встановлена II група інвалідності за загальним захворюванням, відповідно до довідки МСЕК серії 10 ААБ № 334679 від 04.12.2012 року (а.с.21), а також повідомленням вих. № 95 від 04.12.2012 року про результати огляду МСЕК для пред'явлення за місцем роботи (а.с.22).
Враховуючи те, що частиною 3 ст. 40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами і доповненнями), правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.
Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.
Отже, чинним законодавством заборонено розірвання трудового договору в період тимчасової непрацездатності працівника тільки у тих випадках, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. За таких обставин, приймаючи до уваги те, що позивач мав стати до роботи з 05.12.2012 року, керуючись встановленим ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України правом суду вийти за межи позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, про захист яких вони просять.
З урахуванням того, що ст. 40 КЗпП України, яка встановлює неможливість звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, колегія суддів приходить до висновку, що наказ Державної інспекції України з питань праці про звільнення № 085-к від 03.09.2012 року є протиправним в частини встановлення дати звільнення позивача, оскільки під час розгляду справи відповідач не надав доказів правомірності винесення оспорюваного наказу про звільнення позивача саме з 03.09.2012 року.
За таких обставин, керуючись встановлений у ст. 7 КАС України принципом верховенства права, згідно з яким людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, діючи відповідно до ст. 11 КАС України, судова колегія вважає, що наказ відповідача № 085-к від 03.09.2012 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню в частині дати звільнення позивача з 03.09.2012 року на 05.12.2012 року.
На підставі викладеного, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів робить висновок, що позов ОСОБА_2 до Державної інспекції України з питань праці про визнання незаконним та скасування наказу Державної інспекції України з питань праці про звільнення № 085-к від 03.09.2012 року, зобов'язання Державну інспекцію України з питань праці звільнити його з посади з 05.12.2012 року, у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 105, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ Державної інспекції України з питань праці від 03.09.2012 року №085-к в частині звільнення ОСОБА_2 з 03.09.2012 року, змінивши дату звільнення з 03.09.2012 року на 05.12.2012 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено та підписано 29 січня 2013 року.
Головуючий суддя Ю.Ю. Мазур
суддя суддя І.А. Гончарова К.О. Пляшкова