ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2013 р. Справа № 5015/6673/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіМирошниченка С.В.,

суддівБарицької Т.Л.,

Хрипуна О.О. (доповідача),

розглянувши касаційну скаргу Концерну "Техновоєнсервіс"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2012

у справі господарського суду№ 5015/6673/11 Львівської області

за позовомКонцерну "Техновоєнсервіс"

доДержавного підприємства "Львівський бронетанковий ремонтний завод"

простягнення 9 898 045,11 грн.

за участю представників

позивачаМиговський М.Л., Іваницька О.П.,

відповідачаВахняк О.Є., Клименко А.Г., Перегонцев І.А.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 08.12.2011 у справі № 5015/6673/11 (суддя Костів Т.С.) задоволено позов Концерну "Техновоєнсервіс", стягнуто з ДП "Львівський бронетанковий ремонтний завод" 7 921 180,00 грн. боргу, 1 976 865,11 грн. інфляційних, 56 460,00 грн. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2012 (головуючий суддя Мельник Г.І., судді Михалюк О.В., Новосад Д.Ф.) рішення господарського суду Львівської області від 08.12.2011 у справі № 5015/6673/11 скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Концерн "Техвоєнсервіс" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2012, залишивши в силі рішення господарського суду Львівської області від 08.12.2011.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані невірним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права, а саме п. 4.2 статуту Концерну "Техновоєнсервіс", ч. 1 ст. 123 ГК України, ст.ст. 33, 43 ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Концерн "Техвоєнсервіс" є державним господарським об'єднанням, створеним на підставі наказу Міністра оборони України № 309 від 07.06.2005 і належить до сфери управління Міністерства оборони України.

ДП "Львівський бронетанковий ремонтний завод" до 18.05.2011 входило до складу концерну як підприємство-учасник.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд, виходив з того, що рішенням № 1 засідання правління концерну від 26.08.2005 та постановою правління концерну від 26.08.2005 встановлено щомісячний відсоток відрахувань учасників концерну на його утримання в розмірі 4% від чистого доходу поточного року, а в подальшому за пропозицією генерального директора концерну, викладеної в листі від 26.09.2005, було внесено зміни до рішення засідання правління концерну від 26.08.2005 та встановлено щомісячний відсоток відрахувань учасників концерну на його утримання в розмірі 2% від чистого доходу поточного року та з урахуванням того, що 25.10.2007 прийнято рішення № 7 правління концерну, яке наказом генерального директора концерну введено в дію, відповідно до п. 10 якого учасники концерну погодились забезпечити щоквартальну сплату внесків у розмірі 2% від чистого доходу за звітний період.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про недоведеність позивачем обов'язку відповідача здійснювати відрахування на користь концерну з огляду на ненадання доказів введення в дію наказами (або іншими розпорядчими документами) рішень засідання правління концерну та постанов правління концерну, а також невизначеністю п. 10 рішення правління концерну від 25.10.2007.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Колегія суддів погоджується з позицією апеляційного господарського суду про те, що, вирішуючи даний спір, суд мав дослідити обов'язковість сплати відповідачем внесків на утримання концерну у встановленому розмірі та порядку. Проте висновок суду про недоведеність позовних вимог з посиланням на невизначеність положень п. 10 рішення правління концерну від 25.10.2007 та ненаданням доказів введення індивідуальних актів в дію не ґрунтується на дослідженні всіх доказів, якими сторони доводять свої вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 4-3, ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

Відповідно до ч. 1 ст. 4-7 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч. 1 ст. 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Судом апеляційної інстанції не враховано, що згідно із статутом джерелами формування фінансових ресурсів Концерну "Техвоєнсервіс" є дохід від господарської діяльності, безоплатні або благодійні внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження, включаючи централізовані капітальні вкладення та кредити, а також відрахування учасників та інші джерела. Статут Концерну "Техвоєнсервіс" передбачав затвердження пропозицій про встановлення розміру відрахувань учасниками на утримання концерну та на провадження ним статутної діяльності за поданням генерального директора концерну на засіданні правління. Рішення правління концерну з питань, віднесених статутом до його компетенції, приймаються простою більшістю голосів і вводяться в дію наказами (іншим розпорядчим документом) генерального директора.

Частина 5 ст. 120 ГК України визнає концерном статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Управління державним (комунальним) господарським об'єднанням відповідно до ч. 4 ст. 122 ГК України здійснюють правління об'єднання і генеральний директор об'єднання, який призначається на посаду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Склад правління визначається статутом об'єднання. Порядок управління державним (комунальним) господарським об'єднанням визначається статутом об'єднання відповідно до закону.

Тобто, визнаючи рішення правління підставою для покладення на відповідача обов'язку щодо сплати внесків у визначеному порядку і розмірі, або ж відхиляючи доводи позивача, суди мали за наявними та, в разі необхідності, витребуваними доказами дослідити компетенцію органів управління концерном, зміст прийнятих рішень, перевірити на відповідність статуту порядок їх прийняття та введення в дію, доведення до відома учасників, зокрема відповідача.

З'ясування вищевказаних питань має істотне значення для вирішення спору та впливає на правильність застосування норм матеріального права.

Вищезазначене не дає підстав вважати постановлені у справі судові рішення законними та вмотивованими.

Згідно з приписами статті 111-9 ГПК України у разі, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, касаційна інстанція має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Виходячи із викладеного та враховуючи, що оцінка доказів і з'ясування обставин у справі на підставі статті 111-7 ГПК України знаходяться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, а прийнятті у справі судові акти не можна вважати законними та обґрунтованими, колегія суддів дійшла висновку про їх скасування з передачею справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, усім доводам сторін надати належну правову оцінку, і в залежності від встановленого вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Концерну "Техновоєнсервіс" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2012 у справі №5015/6673/11 та рішення господарського суду Львівської області від 18.12.2011 скасувати.

Справу № 5015/6673/11 передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко

Судді Т.Л. Барицька

О.О. Хрипун