копія

Провадження № 11/792/9/13

Справа № 1/2218/815/11 Головуюча в 1-й інстанції Вітушинська О.О.

Категорія: постанова Доповідач Ващенко С.Є.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2013 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Хмельницької області у складі:

головуючого - судді Ващенка С.Є.,

суддів Кобріна І.Г., Курдзіля В.Й.,

з участю прокурора Смакогуза І.А.,

потерпілої ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницькому кримінальну справу за апеляцією ОСОБА_3 на постанову Хмельницького міськрайонного суду від 13 листопада 2012 року,

в с т а н о в и л а:

Цією постановою ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні заяви про скасування арешту на квартиру.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 жовтня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду з клопотанням про скасування арешту на належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1, накладеного старшим слідчим прокуратури м. Хмельницького у справі про обвинувачення ОСОБА_3 за ч.2 ст.382 КК України. Обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_3 зазначав, що він повністю сплатив потерпілим ОСОБА_1 та ОСОБА_4 збитки в сумі 130323,68 грн. і 4000 грн. моральної шкоди, а тому, на його думку, відпала підстава накладення арешту на квартиру. При цьому ОСОБА_3 послався на ст.174 КПК України, зазначив, що відповідно до цієї статті суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна, і вважав, що, оскільки це питання не було вирішено в судовому порядку при ухваленні вироку, то, керуючись ст.174 КПК України, він не позбавлений права звернутися з клопотанням про скасування арешту, яке розглядає слідчий суддя не пізніше трьох днів після його надходження до суду.

Відмовляючи у задоволенні клопотання, суд за наслідками розгляду клопотання у порядку, встановленому ст.411 КПК України, своє рішення мотивував тим, що вирок суду в частині відшкодування потерпілим ОСОБА_1 та ОСОБА_4 моральної шкоди в розмірі по 10000 грн. кожному не виконано, шкоду не відшкодовано, а тому накладений з метою забезпечення виконання рішення суду арешт на квартиру не може бути скасовано.

В апеляції та доповненні до неї ОСОБА_3 просить постанову суду скасувати, а його заяву про скасування арешту на квартиру задовольнити. При цьому посилається на ті ж доводи, що були викладенні у клопотанні про скасування арешту, і, крім того, зазначає: „Як визначено в ст.171 КПК України, вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням". На його думку, визначений судом розмір компенсації заподіяної потерпілим ОСОБА_1, ОСОБА_4 шкоди в сумі по 10000 гривень кожному не є співмірним з вартістю квартири. Апелянт також уважає, що постанова слідчого винесена з порушенням закону, а суд: „В порушення ст.173 КПК України в оскаржуваній постанові не довів і необхідність такого арешту".

В заперечені на апеляцію потерпілі ОСОБА_1, ОСОБА_4, посилаючись на те, що судове рішення про стягнення з ОСОБА_3 на їх користь 20000 грн. у відшкодування моральної шкоди до цього часу не виконане, заподіяна їм моральна шкода не відшкодована, просять апеляцію відхилити, а постанову суду залишити без зміни. На думку потерпілих протиправна бездіяльність ОСОБА_3 щодо невиконання судового рішення протягом 10 місяців свідчить про умисне ухилення від виконання судового рішення, тобто про повторне скоєння ним злочину, передбаченого ст.382 КК України. При цьому вважають, що у випадку скасування арешту на належну ОСОБА_3 квартиру, він як особа, яка вже притягувалась до кримінальної відповідальності за умисне невиконання судового рішення, здійснить її відчуження і судове рішення взагалі не буде виконано внаслідок відсутності у нього майна.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_2 на підтримку апеляції з посиланням на зазначені у ній доводи, потерпілої, яка висловилася проти задоволення апеляції з посиланням на зазначені у запереченні доводи, думку прокурора про законність та обґрунтованість постанови, перевіривши матеріали кримінальної справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як видно із змісту клопотання та апеляційної скарги, в їх обґрунтування ОСОБА_3 посилається на норми Кримінального процесуального кодексу України, який набрав чинності лише з 20 листопада 2012 року, тобто, який не був чинним ні на час накладення арешту, ні на час постановлення вироку судом першої інстанції, ні на час його перегляду апеляційним судом, ні на час клопотання про зняття арешту, ні на час його розгляду судом. Тому, виходячи з положень ст.3 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, постанова суду про відмову в задоволенні клопотання підлягає перевірці апеляційним судом з точки зору її відповідності вимогам Кодексу, який діяв на час спірних правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.ст.125 КПК України 1960 року (далі - КПК) слідчий за клопотанням цивільного позивача або з власної ініціативи зобов'язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальній справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, склавши про це постанову.

Забезпечення цивільного позову, згідно з ч.1 ст.126 КПК, провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.

Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба (ч.6 ст.126).

Оскільки ОСОБА_3 як генеральний директор ЗАТ „Октант" обвинувачувався за ч.3 ст.382 КК України, зокрема в умисному невиконанні рішення Хмельницького міськрайонного суду від 17.02.2005 року, яким це товариство було зобов'язано сплатити заподіяні потерпілим збитки в сумі 130323,68 грн. та 4000 грн. у відшкодування моральної шкоди, при цьому кошти на арештовані рахунки не спрямовував, у строк, встановлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі, яким він володіє спільно з іншими особами, та про рахунки в банківських установах державній виконавчій службі не повідомляв, з метою створення перешкод у виконанні рішень судів відкривав нові рахунки в різних банках, а також, виходячи з того, що внаслідок цього ОСОБА_3 спричинив потерпілим ОСОБА_1 та ОСОБА_4 істотну шкоду, 03 травня 2011 року слідчий, у провадженні якого знаходилася кримінальна справа, з метою забезпечення виконання рішення суду в частині можливого відшкодування шкоди обґрунтовано виніс постанову про накладення арешту на належну йому 1/2 частину вказаної квартири.

29 травня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 подали до Хмельницького міськрайонного суду цивільний позов, у якому просили стягнути з підсудного ОСОБА_3 по 20000 грн. кожному у відшкодування заподіяної їм злочином моральної шкоди.

Вироком Хмельницького міськрайонного суду від 11 листопада 2011 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.382 КК України, цивільний позов потерпілих задоволено частково: стягнуто з засудженого на їх користь у відшкодування моральної шкоди по 1500 грн. кожному.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 28 березня 2012 року вирок в частині вирішення цивільного позову змінено: стягнуто з ОСОБА_3 на їх користь у відшкодування моральної шкоди по 10000 грн. кожному.

Однак при постановлені вироку судом, відповідно до вимог п.8 ч.1 ст.324 КПК, не вирішено, що зробити з 1/2 частиною квартири, на яку слідчим накладено арешт. Виходячи з меж апеляції потерпілих на вирок, не вирішувалося це питання і апеляційним судом.

Відповідно до ч.1 ст.409 КПК питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом який постановив вирок.

Згідно ж зі ст.411 цього Кодексу питання, зв'язані з виконанням вироку, вирішуються судом в судовому засіданні з участю прокурора. В судове засідання, як правило, викликається засуджений, а за його клопотанням і захисник. Якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, викликається також при необхідності цивільний позивач і цивільний відповідач. Неявка цих осіб не зупиняє розгляду справи (ч.ч.1 і 2).

Виходячи із змісту наведених норм закону, клопотання засудженого про зняття арешту з квартири з посиланням на те, що рішення суду виконане, підлягало вирішенню судом, який постановив вирок, а не слідчим суддею, про що вказує ОСОБА_3 у клопотанні та апеляційній скарзі.

Що стосується висновків суду про те, що клопотання про зняття арешту задоволенню не підлягає, то воно є обґрунтованим, оскільки, як було встановлено в судовому засіданні, моральна шкода в розмірі 20000 грн., стягнута на користь обох потерпілих з апелянта, не відшкодована. Це, крім потерпілої ОСОБА_1, в суді першої інстанції підтвердив і представник ОСОБА_3

Доводи апелянта з посиланням на відсутність необхідності та підстав для накладення арешту на квартиру через неспівмірність визначеної судом суми компенсації моральної шкоди вартості квартири також є необґрунтованими, оскільки, по-перше, шкода потерпілим упродовж тривалого часу після набрання вироком законної сили не відшкодована, по-друге, в даному випадку суд не розглядав скарги на постанову слідчого і не вирішував питання про накладення арешту, а розглядав клопотання про зняття арешту, раніше накладеного з метою забезпечення позову, по-третє, стверджуючи про неспівмірність суми компенсації моральної шкоди вартості належної йому 1/2 квартири та заявляючи клопотання про зняття з неї арешту, не відшкодувавши моральної шкоди, ОСОБА_3 не зазначив ні її вартості, ні жодного з можливих варіантів зміни способу забезпечення позову потерпілих у кримінальній справі.

Аналіз же змісту ст.ст.125 і 126 КПК дає підстави для однозначного висновку, що скасування арешту як способу забезпечення позову в той час, коли вирок суду в частині вирішення цивільного позову не виконане, суперечитиме суті та меті застосування цього інституту як такого, оскільки за таких обставин його застосування втрачає будь-який зміст.

Отже підстав для скасування постанови в межах апеляції ОСОБА_3 не убачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.365, 366, 382, КПК України 1960 року, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Постанову Хмельницького міськрайонного суду від 13 листопада 2012 року про відмову у задоволенні заяви про зняття арешту залишити без зміни, а апеляцію ОСОБА_3 -без задоволення.

Судді /підписи/

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду

Хмельницької області С.Є.Ващенко