КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.09.2008 № 35/202
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шипка В.В.
суддів:
За участю представників:
від позивача - Тищенко Г. Ф., Корчев Ю. Д.,
від відповідача - Суходольський І. Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегрітес"
на рішення Господарського суду м.Києва від 10.06.2008
у справі № 35/202
за позовом KERMI GmbH
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хала-Україна"
про стягнення 658927,26 грн.
ВСТАНОВИВ:
Німецька фірма KERMI GmbH звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Хала-Україна” про стягнення 77 813,29 євро – боргу, 4 790,31 євро – 3 % річних (658 927 грн. 26 коп.).
Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач зазначив, що у 2005 році позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 77 813,29 євро, що підтверджується вантажними деклараціями J 517293 та J 517294; письмового зовнішньоекономічного контракту між сторонами укладено не було, однак відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину не має наслідком його недійсність; відповідачем товар оплачений не був, а тому відповідно до ст. ст. 525, 526 536, 625 ЦК України відповідач зобов’язаний сплатити позивачу суму основного боргу та 3 % річних.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що ним дійсно було прийнято товар від позивача, однак за додатковою угодою до контракту № 01-04 від 05.04.2004 року; товар, поставлений за вказаною додатковою угодою, був повністю оплачений відповідачем.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2008р. у справі № 35/202 в задоволені позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою на вказане рішення, в якій просив його скасувати.
В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначив, що під час винесення оскаржуваного рішення судом було порушено норми процесуального права, зокрема ст. ст. 42, 33, 34, 36 ГПК України, та неповно з’ясовані обставини справи, що мають значення для справи.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав.
Розглянувши доводи скарги, перевіривши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія апеляційного господарського суду вважає, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
У вересні 2005 року на підставі міжнародних транспортних накладних CMR № 99030 від 05.09.2005 року та CMR № 99031 від 06.09.2005 року позивач поставив відповідачу товар.
Позивач стверджує, що між сторонами тривалий час існували договірні відносини згідно укладених контрактів № 01-04 від 05.04.2004 року та № 10-04 від 11.10.2004 року. Незважаючи на закінчення строку дії контрактів, відносини щодо поставки товару продовжувались на підставі усної домовленості між сторонами, що підтверджують зазначені вище накладні; накладні не містять відомостей щодо вартості перевезеного товару, однак експортні вантажні декларації J 517293 та J 517294, рахунки № 60624061 та № 60624685 та проформи-інвойси, що їм відповідають № № 80006947, 80006948, 80006949, свідчать про поставку відповідачу товару на суму 77 813,29 євро.
Згідно із ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про порушення позивачем вимог ст. 33 ГПК України, який не надав належних та допустимих доказів своїх вимог.
Судом встановлено, що 05.04.2004 року між KERMI GmbH та Товариством з обмеженою відповідальністю “ХАЛА-Україна” було укладено договір № 01-04, за умовами якого він укладається між продавцем (позивач) та покупцем (відповідач) і включає в себе пропозицію продавця, дані умови продажу і заяву покупця про прийняття пропозиції.
“Товаром” за умовами вказаного договору є вантажі або матеріали, які складають предмет договору між продавцем та покупцем.
Ціни та асортимент товару вказані в погоджених специфікаціях (абз. 1 п. 3.1. договору № 01-04 від 05.04.2004 року).
Загальна сума товару за угодою складає 45 000 євро (абз. 2 п. 3.1. договору № 01-04 від 05.04.2004 року).
Посилання апелянта на те, що строк дії вказаного договору закінчився до поставок, які були здійснені за накладними № 99030 від 05.09.2005 року та № 99031 від 06.09.2005 року, не приймаються апеляційним господарським судом, оскільки додатковою угодою до договору № 01-04 від 05.04.2004 року строк дії договору було продовжено до 30.12.2005 року.
05.09.2005 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору № 01-04 від 05.04.2004 року, за якою позивач зобов’язався поставити відповідачу партію товару, відповідно до специфікації.
Поставка товару відповідачу здійснювалась на підставі міжнародних транспортних накладних CMR № 99030 від 05.09.2005 року та CMR № 99031 від 06.09.2005 року Товариством з іноземними інвестиціями “Ост Вест Експрес”, відповідно до заявок відповідача від 02.09.2005 року № № 05/09, 06/09.
При перетині Товариством з іноземними інвестиціями “Ост Вест Експрес” митного кордону України Київською регіональною таможнею вантажними митними деклараціями № 100000005/5/023579 та № 100000005/5/023628 було здійснено оформлення імпорту.
Для оформлення імпорту були надані міжнародні транспортні накладні CMR № 99030 від 05.09.2005 року та CMR № 99031 від 06.09.2005 року, проформи-інвойси № 80006947 на суму 19 753,39 євро, № 80006952 на суму 16 543,50 євро та № 80006950 на суму 1 671,04 євро, а також договір № 01-04.
Загальна вартість перевезеного вантажу відповідно до вказаних декларацій складає 37 967,93 євро.
Згідно із п. 2 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого Постановою КМ України № 574 від 09.06.1997 року, вантажна митна декларація (далі - ВМД) - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів.
Відповідно до п. 8 Положення ВМД, заповнена у звичайному порядку, вважається оформленою за наявності на всіх її аркушах відбитка особистої номерної печатки посадової особи митниці, що здійснила митне оформлення товарів і транспортних засобів; оформлена ВМД є підтвердженням надання особі права на розміщення товарів та/або транспортних засобів у заявленому митному режимі і прав та обов'язків зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних фінансових, господарських та інших операцій.
Таким чином ВМД підтверджує факт ввезення товарів на митну територію України.
Достовірність зазначених декларантом відомостей у ВМД, яка заповнена згідно з діючими правилами та засвідчена ним у встановленому порядку, закріплюється одним з видів митного забезпечення (штамп "Під митним контролем") на всіх аркушах ВМД та реєстраційним номером, а також реєстрацією ВМД у журналі обліку вантажних митних декларацій. Після завершення цієї процедури декларант несе юридичну відповідальність за відомості, зазначені у ВМД. Ця декларація не може бути відкликана декларантом (п. 5 Положення).
Вантажні декларації, надані відповідачем, мають штамп “Під митним контролем”, напрямок переміщення товару, найменування митного органу, в зоні якого розташовано пункт пропуску на митний кордон. Тобто, вказані ВМД оформлені належним чином.
В матеріалах справи міститься платіжне доручення в іноземній валюті № 2 від 29.09.2005 року, за яким відповідач згідно договору № 01-04 від 05.04.2004 року перерахував на рахунок позивача 43 247,48 євро.
За таких підстав, позивачем не доведено наявність заборгованості відповідача.
Позивач вказує на те, що кошти згідно платіжного доручення № 2 від 29.09.2005 року були перераховані в рахунок попередньої заборгованості.
Апеляційний господарський суд не приймає вказані доводи, оскільки позивачем не доведено, що відповідач мав заборгованість перед позивачем за попередніми договорами.
Крім того, обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач посилається на експортні вантажні декларації J 517293 та J 517294, рахунки № 60624061 та № 60624685, проформи-інвойси № № 80006947, 80006948, 80006949.
Між тим в порушення ст. 33 ГПК України позивачем не доведено, що перевізнику, Товариству з іноземними інвестиціями “Ост Вест Експрес”, для перевезення були надані саме рахунки № 60624061 та № 60624685 та проформи-інвойси № № 80006947, 80006948, 80006949 позивача.
Вантажні декларації J 517293 та J 517294 не містять посилання на рахунки та проформи-інвойси, надані позивачем.
Крім того, експортні вантажні декларації J 517293 та J 517294 містять посилання на замовлення № 57/08 від 05.09.2005 року та № 58/08 від 06.05.2005 року.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем не надано суду відповідні замовлення, на підставі яких можливо дійти висновку, що відповідач замовив товар на суму, визначену в деклараціях J 517293 та J 517294.
Слід також зазначити про безпідставність доводів позивача щодо можливості укладання зовнішньоекономічного контракту в усній формі.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 26.11.1998 року щодо офіційного тлумачення положень частини другої ст. 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” положення частини другої статті 6 Закону Української РСР "Про зовнішньоекономічну діяльність" треба розуміти так, що передбачена ним письмова форма є обов'язковою для будь-якого зовнішньоекономічного договору (контракту), що укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України. Винятки з цього правила можуть встановлюватися лише законом або міжнародним договором України; встановлений частиною другою статті 6 Закону Української РСР "Про зовнішньоекономічну діяльність" порядок підписання зовнішньоекономічного договору (контракту), за яким від імені суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зовнішньоекономічний договір (контракт) підписують дві особи, є обов'язковим для будь-якого зовнішньоекономічного договору (контракту), що укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, крім випадків, коли таким суб'єктом є фізична особа. Цей порядок підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) має бути дотриманий незалежно від того, укладається договір шляхом складання одного документа чи кількох документів, можливість чого передбачена частиною другою статті 154 Цивільного кодексу Української РСР.
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що матеріалами справи не підтверджується правомірність позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 96, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
Рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2008р. у справі № 35/202 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Головуючий суддя
Судді
11.09.08 (відправлено)