Справа № 2516/631/2012 Провадження № 22-ц/795/61/2013 Головуючий у I інстанції -Кучерявець О. М. Доповідач - Скрипка А. А.
Категорія -цивільна
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 січня 2013 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіСкрипки А.А.
суддів:Бобрової І.О., Шевченка В.М.
при секретарі:Руденко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою дочірнього підприємства „Аграрій" на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 10 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_5 до дочірнього підприємства „Аграрій" про стягнення орендної плати за землю та розірвання договору оренди землі,
в с т а н о в и в:
Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 10 вересня 2012 позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково. Розірвано договір оренди землі від 08.06.2005 року укладений між позивачем та дочірнім підприємством „Аграрій" і зареєстрований 10 червня 2005 року у Носівському районному відділі Чернігівської регіональної філії центру ДЗК за № 0099. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі дочірнє підприємство „Аграрій" просить скасувати рішення Носівського районного суду від 03 вересня 2012 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, воно є необґрунтованим. Апелянт вказує, що суд першої інстанції розглянув справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу за відсутності позивача, його представника та представника відповідача. Апелянт зазначає, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи, внаслідок чого розгляд справи необхідно було відкласти, відповідно до статей 157, 169 ЦПК України. Таким чином, апелянт вважає порушеним право на участь його представника в судовому засіданні, подання доказів та заперечень, і вказує, що в порушення приписів статті 224 ЦПК України, заочного рішення по справі суд не ухвалив. Дочірнє підприємство „Аграрій" також звертає увагу на ту обставину, що позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження доводів позову щодо несплати орендної плати, тому, на думку апелянта, оскаржуване рішення суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях, що є неприпустимим в силу ч. 4 статті 60 ЦПК України. Таким чином, апелянт вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції допустився порушення норм статей 5, 6, 10, 11, 212 ЦПК України, що є підставою для його скасування. Апелянт вказує, що орендна плата не була виплачена з вини саме позивача, оскільки позивач не повідомив про обраний ним спосіб орендної плати, в той час як договором передбачено два можливі способи оплати оренди (продукцією чи грошовими коштами), позивач не повідомив, шляхом переказу чи готівкою в касі він бажає отримати кошти, що свідчить про прострочення кредитора і вказані правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, а саме статтями 545, 612, 613 Цивільного кодексу України. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції було порушено приписи статті 141 Земельного кодексу України, за змістом яких право на дострокове припинення дії договору оренди землі виникає лише в разі систематичного невиконання орендарем свого обов'язку зі сплати орендної плати. Апелянт вважає, що суду першої інстанції необхідно було зупинити провадження по даній справі на підставі статті 201 ЦПК України, оскільки 07 серпня 2012 року загальними зборами учасників ДП „Аграрій" було прийнято рішення про перетворення ДП „Аграрій" в ТОВ „Аграрій".
В судове засідання апеляційного суду учасники судового розгляду, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи ( а. с. 94, 95), не з'явились. Відповідно до приписів ч.2 статті 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки суд першої інстанції ухвалив його з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено в ході судового розгляду даної справи та підтверджується її матеріалами, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю від 27.11.2003 року, ОСОБА_5 є власницею земельної ділянки, яка розташована на території Носівської міської ради (а.с.10).
08 червня 2005 року між ОСОБА_5 та дочірнім підприємством „Аграрій" було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, за яким орендар прийняв в строкове платне користування належну позивачу земельну ділянку загальною площею 2,93 га строком на 10 років. Зазначений договір був зареєстрований в Носівському відділі Чернігівської регіональної філії Центру ДЗК, про що 10 червня 2005 року вчинено запис за № 0099 (а. с. 8 - 9).
Умовами вказаного договору оренди, а саме пунктом 9 договору оренди передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій та натуральній формах. У грошовій формі 2% від грошової вартості землі, натуральна оплата здійснюється продукцією власного виробництва за ринковими цінами, до 30 листопада кожного року.
Згідно з пунктом 38 укладеного договору оренди, дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що орендар порушив істотні умови договору стосовно своєчасної сплати орендної плати, що є підставою для його розірвання. В задоволенні вимог про стягнення орендної плати відмовлено у зв'язку з отриманням позивачем спірних коштів за 2011 рік під час судового розгляду.
З даним висновком Носівського районного суду Чернігівської області погоджується апеляційний суд, оскільки вказаний висновок суду першої інстанції ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", а також договором оренди землі.
Згідно положень статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України, землекористувач зобов'язаний своєчасно сплачувати орендну плату.
Статтею 24 Закону України „Про оренду землі" передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Відповідно до приписів ч. 1 статті 32 Закону України „Про оренду землі" та ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути розірвано за рішенням суду у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
В ході судового розгляду даної справи встановлено, що ОСОБА_5 орендна плата за 2011 рік виплачена відповідачем тільки після подання позовної заяви, тобто у 2012 році, що свідчить про невиконання умов договору оренди ( а. с. 61).
Враховуючи вищевказані норми закону та проаналізувавши обставини справи, суд першої інстанції вірно визначив наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог в частині розірвання договору оренди, вказавши, що відповідачем не було виконано обов'язку, встановленого договором оренди щодо своєчасної сплати позивачеві орендної плати за землю за 2011 рік.
Апеляційний суд вважає, що вказані висновки суду першої інстанції знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи, оскільки дочірнім підприємством „Аграрій" не представлено судам першої та апеляційної інстанції доказів своєчасної сплати ним позивачу орендної плати за 2011 рік.
Приписами ч.1, ч. 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції також обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення орендної плати, врахувавши, що на час розгляду справи позивач спірні кошти отримала (а. с. 61).
Відсутність технічного запису судового засідання у суді першої інстанції, на що посилається апелянт в доводах апеляційної скарги, не є порушенням вимог процесуального закону, оскільки відповідно до приписів ч.2 статті 197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється в разі, якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі.
Доводи апелянта стосовно того, що суд першої інстанції необґрунтовано позбавив відповідача можливості надати докази на спростування заявлених позовних вимог, оскільки відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, внаслідок чого розгляд справи належало б відкласти, є необґрунтованими та спростовуються наявними матеріалами справи. Зокрема, факт отримання дочірнім підприємством „Аграрій" судової повістки на судове засідання 10.09.2012 року підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.49). Крім того, провадження у справі було відкрито 16 березня 2012 року, рішення по справі проголошено 10 вересня 2012 року, тобто дочірнє підприємство „Аграрій" мало достатньо часу для спростування доводів пред'явленого позову шляхом подання відповідних доказів.
Твердження апеляційної скарги щодо порушення судом вимог статті 224 ЦПК України, оскільки суд не ухвалив заочне рішення по справі, не можуть бути прийняті апеляційним судом, так як дані доводи грунтуються на невірному тлумаченні апелянтом норм процесуального права, оскільки правовими приписами зазначеної норми закону передбачено, що ухвалення заочного рішення у справі є правом, а не обов'язком суду.
Також ґрунтуються на невірному тлумаченні апелянтом норм процесуального права доводи апеляційної скарги відносно того, що позивач зобов'язаний був довести обставину невиплати йому орендної плати за 2011 рік, враховуючи наступне. Відповідно до приписів ч. 1 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За змістом оспорюваного договору оренди землі, сплата орендної плати за користування земельною ділянкою є обов'язком саме відповідача, а тому, в розумінні положень статті 60 ЦПК України, доказування виплати орендної плати позивачу відповідно до умов договору покладається на дочірнє підприємство „Аграрій".
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом статтей 612, 613, 614 Цивільного кодексу України, а саме про прострочення кредитора, є помилковими та грунтуются на невірному розумінні зазначених норм права, оскільки положеннями земельного законодавства та спірним договором не визначено обов'язок орендодавця додатково повідомляти орендаря про форму розрахунків за умовами укладеного між сторонами договору.
Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції положень статті 141 Земельного кодексу України не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, оскільки наведена норма матеріального права спірні правовідносини не регулює, так як вона регламентує підстави припинення права користування земельною ділянкою, а не розірвання договору з підстав, передбачених статтею 32 Закону України „Про оренду землі", який для спірних правовідносин є спеціальним.
Крім того, відповідно до статті 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка 17 липня 1997р. ратифікована Україною і стала частиною національного законодавства, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Визначаючи право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності, оскільки право розпоряджатися своїм майном - загальний та правовий аспект права власності (Marckx v Belgium judgment of 13 June 1979, Series A,No.31).
Твердження апелянта про необґрунтовану відмову суду першої інстанції в задоволенні клопотання про зупинення провадження по даній справі також не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, оскільки відповідно до ч. 1 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Пункт 2 частини 1 статті 201 ЦПК України стосується обов'язку суду під час розгляду справи в суді першої інстанції зупинити провадження у справі у разі злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була стороною у справі (тобто у зв'язку з припиненням юридичної особи, яка була стороною у справі). Відповідно до приписів ч. 2 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилась, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і на теперішній час запис про припинення ДП "Аграрій"як юридичної особи не внесений, підприємство з реєстру не виключене.
Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для скасування судового рішення, яке постановлене з дотриманням вимог закону.
Керуючись статтями : 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу дочірнього підприємства „Аграрій" відхилити.
Рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 10 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:Судді: